- •Передмова
- •Лекція №1
- •Анотація
- •Список рекомендованих літературних джерел:
- •Об’єкт, предмет і завдання курсу
- •Основні поняття про працю.
- •3.Класифікація праці.
- •4.Зв’язок курсу з економічними та іншими дисциплінами.
- •5.Розвиток вчення про працю.
- •Лекція №1
- •Лекція №2
- •Анотація
- •Список рекомендованих літературних джерел:
- •1. Населення і його характеристика.
- •2. Трудові ресурси суспільства (тр).
- •3. Поділ населення за методикою моп
- •4. Відтворення населення і ресурсів для праці.
- •5. Облік трудових ресурсів та показники його руху.
- •6. Трудовий потенціал суспільства.
- •7. Трудова адаптація.
- •Тема 3: " Соціально – трудові відносини як система " Лекція №1
- •Анотація
- •Список рекомендованих літературних джерел:
- •1. Сутність та види соціально-трудових відносин.
- •2. Особливості аграрної праці та їх вплив на соціально-трудові відносини на селі.
- •Тема 4: “ Соціальне партнерство ”
- •2. Система соціального захисту і соціальної забезпеченості
- •3. Соціальне партнерство, його сутність у ринкових умовах
- •Тема 5: “Ринок праці”
- •1. Поняття ринку праці.
- •Структура ринкового господарства
- •2. Особливості ринку праці
- •3. Функції ринку праці
- •4. Попит, пропозиція та кон’юнктура ринку праці
- •Моделі ринку праці
- •Інфраструктура ринку праці.
- •7. Сегментація ринку праці.
- •8. Сучасний ринок праці в Україні.
- •Тема 6: “Соціально-трудові відносини зайнятості та безробіття”
- •1. Зайнятість: принципи та поняття.
- •2. Статуси зайнятості.
- •3. Види та форми зайнятості.
- •4 Поняття безробіття.
- •Класифікація безробіття.
- •Державна політика в області зайнятості.
- •Тема 7: “Організація і нормування праці” Лекція №1
- •Лекція №2
- •Анотація
- •Список використаних літературних джерел:
- •Поняття, зміст і завдання організації праці.
- •2. Поділ і кооперування праці.
- •3. Організація, планування і обслуговування робочих місць.
- •4. Трудовий процес і його раціоналізація.
- •5. Умови праці. Їх оцінка.
- •6. Суть і значення нормування.
- •7. Об’єкти нормування праці.
- •8. Система норма та нормативів праці.
- •9. Методи нормування трудових процесів.
- •10. Дисципліна праці
- •Тема 8: “Продуктивність та ефективність праці”
- •1. Ефективність праці.
- •2. Продуктивність і рентабельність праці.
- •Виробництво продукції – універсальний показник продуктивності праці.
- •4. Робочий час як фактор впливу на продуктивність праці.
- •5. Показники і методи вимірювання продуктивності праці.
- •6. Фактори і резерви підвищення продуктивності праці.
- •7. Програми управління продуктивністю праці на підприємстві.
- •Тема 9: “Мотиваційний моніторинг і політика доходів суспільства”
- •Список використаних літературних джерел:
- •1. Сутність мотивації праці.
- •2. Класифікація мотивів.
- •3. Мотиваційні теорії.
- •Змістовні теорії
- •Процесуальні теорії мотивації
- •4 Мотиваційний моніторинг як умова ефективного впливу на поведінку персоналу
- •5 Рівень і якість життя.
- •1) Оцінка ятж з позиції робітника:
- •2) З позиції підприємця:
- •3) З позиція суспільства:
- •6. Види і структура доходів населення та джерела їх формування.
- •7. Поняття показників вартості життя.
- •8. Прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата та формування соціальної політики.
- •Тема 10: “Оплата праці”
- •1. Сутність, принципи, функції та елементи заробітної плати.
- •2. Тарифна система оплати праці.
- •3. Форми і системи оплати праці.
- •4. Безтарифні системи оплати праці.
- •5. Оплата праці в Україні.
- •6. Оплата праці в рослинництві
- •7. Оплата праці в тваринництві.
- •8. Оплата праці в допоміжних і обслуговуючих виробництвах.
- •9. Оплата праці керівників та спеціалістів.
- •Тема 11: “Планування праці” Лекція №1
- •Лекція №2
- •Список використаних літературних джерел:
- •1 Завдання, зміст і показники плану з праці, порядок його роз робки
- •2 Планування і аналіз продуктивності праці
- •4 Планування і аналіз чисельності й складу персоналу підприємства
- •5 Планування і аналіз заробітної плати
- •Тема 12: “ Аналіз, звітність і аудит у сфері праці ” Лекція №1
- •Список використаних літературних джерел:
- •1 Система трудових показників, їх взаємозв'язок
- •2 Аналіз, звітність і аудит у сфері праці, їх сутність і значення
- •3. Аналіз продуктивності праці й заробітної плати
- •Тема 13: “Моніторинг соціально – трудової сфери ” лекція №1
- •Анотація
- •1 Сутність і завдання моніторингу соціально-трудової сфери
- •2 Нормативно-правова та інформаційна база проведення мониторингу соціально-трудової сфери
- •Підготовка до проведення моніторингу соціально-трудової сфери
- •Основні напрями моніторингу соціально-трудової сфери
- •Тема 14: “Міжнародна організація праці та її вплив на розвиток соціально – трудових відносин” лекція № 1
- •Анотація
- •Поняття й тенденції міжнародного поділу праці, його зміст і форми.
- •2. Міжнародна організація праці і її роль у регулюванні ринку праці й соціально-трудових відносин
- •3. Керівні органи Міжнародної організації праці
- •4. Міжнародна трудова міграція
- •Література
2. Статуси зайнятості.
Зайнятими вважаються наступні категорії громадян:
працюючи за трудовим договором або зайняті на будь-яких роботах за певну винагороду, в тому числі тимчасових і сезонних;
самостійно забезпечуючи себе роботою, в тому числі підприємці, зайняті індивідуальною трудовою діяльністю;
військові службовці та особи, що є службовцями ОВС;
працездатні особи, що навчаються у будь-яких навчальних закладах денної форми навчання;
тимчасово відсутні на роботі (відпустка, хвороби, перепідготовка тощо);
виконуючи роботу за громадсько-правовими угодами.
Стосовно ЕАН розподіляють 5 статусів зайнятості:
наймані працівники – це особи, що працюють згідно укладеного контракту (усної угоди) із керівництвом підприємства про умови їх трудової діяльності, за яку вони отримують винагороду;
працюючі на індивідуальній підставі – це особи, що самостійно здійснюють діяльність, яка приносить їм доход;
роботодавці – особи, що управляють підприємством.
неоплачувані робітники сімейних підприємств – особи, що працюють без винагороди на підприємстві, яке очолює їх родич;
особи, які не піддаються класифікованою за статусами зайнятості – це безробітні, які раніше не займалися трудовою діяльністю, що надавала б їм певного доходу.
3. Види та форми зайнятості.
Враховуючи принцип добровільності праці, повна зайнятість в ринковій економіці означає не максимально можливе залучення до роботи працездатного населення, як це було в радянські часи, а достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері. Разом з тим вона є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства. Однак сама собою повна зайнятість ще не означає найраціональніше, найдоцільніше використання ресурсів для праці.
Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього поняття: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; кількісною і якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров'я дозволяє працівникові досягти високої продуктивності праці та мати заробіток, який забезпечує нормальне життя.
Повну зайнятість, що в той же час відповідає вимогам раціональності, називають продуктивною або ефективною зайнятістю.
Таким чином, ефективна і вільно обрана зайнятість відображає стан кількісної і якісної збалансованості між потребою населення в роботі і робочими місцями, за якої створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому. Зрозуміло, що в зв'язку з постійним розвитком потреб людини і суспільства, з науково-технічним прогресом зростають кількісні та якісні параметри ідеалу ефективної зайнятості, в результаті чого його постійно треба прагнути, але неможливо досягти.
Зайнятість нетоварна – означає всі види неоплачуваної роботи, результати якої споживаються самими працівниками або членами їхніх сімей. Передусім це робота в особистому підсобному та домашньому господарстві, а також перенесення в сім'ю тієї роботи, яка при нормальній платоспроможності є платними послугами. Чим нижчі грошові доходи сім'ї, тим більшу частку засобів існування вона отримує з нетоварного сектору.
Зайнятість неформальна – трудова діяльність людей в неформальному секторі економіки; характеризується такими рисами: відсутність офіційної реєстрації діяльності; переважання самозайнятості; низька капіталоозброєність праці; застарілі й шкідливі технології; легкий доступ для працівників; відсутність перешкод; низький рівень доходів; безправ'я працівників; нерідко "контроль" діяльності з боку кримінальних структур.
Трактування неформальної зайнятості Міжнародною організацією праці пов'язане із зайнятістю на мікропідприємствах, але видається, що воно потребує істотного розширення з огляду па специфіку соціально-економічної ситуації сучасної України (та й більшості країн колишнього СРСР). Доцільно відносити до одного і того ж типу зайнятості трудову діяльність, дозволену чинним законодавством, процедура реєстрації якої не передбачена або обмежена. Тим самим визначається дуже тонка межа між само зайнятістю та неформальною трудовою діяльністю, але тільки таке трактування забезпечує принципові можливості розмежування бабусь, які забезпечують своє існування продажем та перепродажем цигарок, хліба, молока тощо, або зайнятих на підприємствах, які не отримують зарплати, і просто вимушені підробляти скажімо, випадковими послугами по ремонту чи продажем продукції власного виробництва – з одного боку, та тих, хто приховує від оподаткування досить високі доходи, отримані від підприємництва чи високооплачуваної найманої праці.
Сьогодні неформальна зайнятість є одним із вирішальних компенсаторів соціальних негараздів економічної лібералізації в Україні. Саме вона є чи не найважливішим засобом економічного виживання для тих, хто опинився у найбільш скрутному становищі, будучи найменш підготовленим при переході до ринкових відносин (пенсіонери, сім'ї з дітьми, молодь, яка вперше виходить на ринок праці тощо). Одночасно неформальний сектор став важливою формою адаптації до нових відносин для більшості населення, а для багатьох і засобом вертикальної мобільності. Саме бурхливий розвиток неформального сектору спростував розповсюджену думку про психологічну неготовність населення до ринкової економічної системи і надто велику залежність людей від опіки держави.
Самозайнятість. З самого початку економічних трансформацій самозайнятісгь асоціюється з активністю населення, відмовою від патерналізму в суспільних відносинах, зниженням безробіття. Дійсно, створення робочого місця в цій сфері ринку праці потребує мінімальних затрат, прибутки швидко виправдовують витрати. Але водночас слід підкреслити низький технологічний рівень, погані умови праці, надмірну тривалість робочого періоду і низьку продуктивність праці зайнятих в цій сфері, поширенню якої сприяють не тільки (а можливо, і не стільки) ринкові трансформації, а передусім поглиблення економічної кризи.
Тіньова зайнятість виконує сьогодні в Україні багато функцій. Її виникнення пов'язане з дією різних чинників.
Складна і досить коштовна процедура легалізації економічної діяльності (реєстрація, ліцензування, подолання інших бюрократичних бар'єрів, часто пов'язане з необхідністю давати хабарі) підштовхує дрібних підприємців та таких, хто не систематично здійснює такого роду діяльність, не реєструватись.
Надзвичайно високі ставки оподаткування, які багатократно збільшуються внаслідок дій місцевої влади, яка прагне вирішувати власні проблеми шляхом встановлення додаткових зборів в різні недержавні фонди, часто просто примушує підприємців ухилятися (хоча б частково) від сплати податків.
Обмеженість попиту на робочу силу в легальному секторі економіки примушує населення шукати будь-які джерела доходу, включаючи і тіньовий сектор.
Дуже часто тіньова діяльність має випадковий характер.
Кримінальна зайнятість – це діяльність, яка суперечить чинному законодавству і, відповідно, не може бути зареєстрованою.
В економічній теорії і практиці розроблена система показників, яка відображає рівень ефективності зайнятості. Ця система включає такі групи показників.
Пропорції розподілу ресурсів праці суспільства за характером їхньої участі в суспільно корисній діяльності. Вони показують, на якому рівні продуктивності задовольняється потреба населення в робочих місцях і якими шляхами досягається повна зайнятість. Чим вища продуктивність праці, тим більше передумов для високих доходів працівників, для вдосконалення сфери праці, підвищення якості трудового життя та ін. Відповідно громадяни можуть мати більше вільного часу без зниження рівня житія. Тому повна зайнятість зі зростанням продуктивності праці досягається при зменшенні рівня участі працездатного населення в суспільному виробництві.
Рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві відображає, з одного боку, потребу громадян у оплачуваній роботі, а з іншого – потребу суспільного господарства у працівниках. Кількісно він визначається відношенням кількості населення, зайнятого професійною працею, що приносить доход, до загальної кількості працездатного населення. В будь-якому випадку високий рівень зайнятості означає її низьку ефективність, оскільки не забезпечує достатнього рівня продуктивності праці й достойного рівня її оплати.
Структура розподілу працівників за галузями народного господарства, що по суті являє собою пропорції розподілу трудового потенціалу за видами занять. Сучасна галузева структура зайнятих в Україні відображає низьку ефективність зайнятості й потребу докорінних змін у відповідності із загальносвітовими тенденціями, для яких характерні високі темпи зростання чисельності й частки працюючих в галузях сфери послуг та науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. На жаль, в наш час для економіки України характерні прямо протилежні тенденції, що можуть назавжди відкинути країну з групи науково розвинених держав.
Професійно-кваліфікаційна структура працюючих, показує розподіл працюючого населення за професійно-кваліфікаційними групами і відображає міру збалансованості підготовки кадрів з потребою економіки у кваліфікованих працівниках.
