9. Методи нормування трудових процесів.

У практиці нормування праці користуються досвідно-статистичними і аналітичними метолами.

Досвідно-статистичний (або сумарний) методи передба­чають встановлення норм в цілому па всю роботу без поелементного аналізу операцій і проектування раціональної організації праці. При досвідному методі норми визначаються на основі особистого досвіду нормувальника, а при статистичному – на основі статистичних даних про фактичні затра­ти часу на виконання аналогічної роботи в минулому. Досвідно-статистичні методи не можна вважати науковими, оскіль­ки норми розробляються без необхідного аналізу фактич­них умов праці. Такі норми по забезпечують ефективне використання виробничих ресурсів і повинні замінятися нор­мами, встановленими аналітичними методами.

За допомогою аналітичних методів проводиться наукове обґрунтування норм праці на підставі аналізу конкретного трудового процесу. Для цього операція, яка нормується, роз­діляється на складові елементи; потім визначаються технічні, організаційні, економічні та інші фактори, то впливають на тривалість виконання кожного елементу; далі проектується раціональний склад операції і послідовність виконання її еле­ментів із врахуванням оптимального поєднання факторів, що впливають на їхню тривалість. Після цього розраховуються затрати часу на кожен елемент, і їх сума, що визначає норму часу на операцію в цілому. Одночасно повинні розроблятися організаційно-технічні заходи, що забезпечують впроваджен­ня запроектованого трудового процесу і встановленої норми.

За методикою одержання вихідних даних аналітичні ме­тоди поділяються на аналітично-розрахункові і аналітич­но дослідні.

Якщо затрати часу на кожен елемент операції і на опера­цію в цілому визначаються на основі нормативних матері­алів (науково обґрунтованих міжгалузевих, галузевих чи міс­цевих нормативів), такий метод називається аналітично роз рахунковим.

Якщо затрати часу па кожен елемент операції і на опера­цію в цілому встановлюються на основі безпосередніх вимі­рювань цих затрат на досліджуваних робочих місцях шля­хом проведення фотографії робочого часу або хронометра­жу, такий метод називається аналітично дослідним.

10. Дисципліна праці

Поняття "дисципліна" стосовно людської діяльності оз­начає чітке дотримання встановленого порядку, загальновиз­наних або директивно встановлених правил.

Дисципліна як ознака людської діяльності виховується, встановлюється і зміцнюється під впливом таких чинників:

• примушення з боку авторитарної влади або вплив су­ворої соціальної необхідності викликають примусову дис­ципліну, яка може втримуватися неекономічними або еконо­мічними методами, але швидко і практично повністю руй­нується при послабленні дії чинників, що її утримували;

• усвідомлення необхідності дотримання юридично вста­новлених або традиційних норм і правил, схвалення їх як таких, що в кінцевому підсумку відповідають власним інтересам, означає добровільну, свідому дисципліну, яка є набагато надійнішою і тривалішою, ніж примусова, і не потребує контролю за її дотриманням. Свідома дисципліна громадянської поведінки, крім іншого, є ознакою високої культури особи;

• внутрішні самопереконання людини, що висуває до себе особисто високі вимоги і постійно виконує їх, означає само­дисципліну, що є однією з основних характеристик цілеспря­мованої, сильної особистості.

Дисципліна праці є об’єктивно необхідною формою зв’язку між працівниками, що беруть участь у спільному процесі праці. Її основна вимога полягає в тому, щоб люди, які беруть участь у спільних або пов'язаних між собою процесах праці, дотриму­валися певного чітко визначеного порядку трудової поведінки.

Хоча розвиток людського суспільства характеризується тенденціями руху до все більш добровільних форм праці, однак у сучасних умовах ще існує нагальна необхідність за­стосовувати різноманітні методи зміцнення дисципліни праці: адміністративні, правові, організаційні, економічні, матеріальні і моральні.

На практиці розрізняють різні види дисципліни в залежно­сті від того, ким вони встановлені і якої сфери людської діяль­ності стосуються правила, що складають зміст відповідної дис­ципліни. Крім трудової дисципліни, не можна обійтися без дис­ципліни виробничої, технологічної, фінансової, договірної та ін.

У вузькому розумінні трудова дисципліна трактується передусім як дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства. Точне виконання всіх вимог тех­нології за кожним виробничим процесом складає дисциплі­ну технологічну. Своєчасна і точна реалізація виробничих завдань, виконання посадових обов'язків, правильна експлу­атація обладнання, дотримання правил охорони праці й тех­ніки безпеки складають зміст виробничої дисципліни. У широкому розумінні дисципліна праці об'єднує перерахо­вані вимоги і передбачає добросовісне виконання працівни­ками всіх своїх службових обов'язків.

Зростання значення дисципліни праці зумов­лене дією таких чинників:

• ускладнення виробничих зв'язків на підприємствах, и галузях, в економіці в цілому під впливом науково-технічного прогресу, що вимагає підвищеної чіткості і точності в органі­зації взаємодії всіх виробничих лапок;

• в сучасному високомеханізованому і автоматизовано­му виробництві в зв'язку із залученням у виробничий про­цес велетенської кількості високопродуктивних і дорогих знарядь праці різко зростає ціна одиниці робочого часу, який може втрачатися внаслідок порушення дисципліни праці;

• такі фактори, як складність управління великими ком­плексними виробничими, господарськими і соціальними системами, астрономічна ціна можливих помилок і прорахунків і, відповідно, необхідність запобігання їм, забезпечен­ня підконтрольного людині технічних, природних і соціаль­них процесів тощо висувають на перший план в структурі професійних вимог свідому дисципліну праці, що ґрунтується на широкому соціальному світогляді та високому інтелекті працівників;

• принципові зміни в системі господарського управління переходом до ринкових відносин особливо гостро висува­ють вимоги відповідальності кожного працівника за кінцеві результати своєї праці, її високу якість і абсолютну надійність.