1) Оцінка ятж з позиції робітника:

3. задоволеність працею;

3. відсутність стресів;

3. кар’єрне зростання;

3. клімат в колективі;

3. умови праці;

3. самовинагорода.

2) З позиції підприємця:

3. ефективність праці;

3. професійна адаптація;

3. плинність;

3. крадіжки, страйки тощо;

3. ототожнення мети робітника з цілями підприємства.

3) З позиція суспільства:

3. ВВП;

3. зайнятість і безробіття;

3. зростання якості робочої сили;

3. вартість системи соціального захисту;

3. страйки;

3. політична поведінка;

3. споживча поведінка;

3. соціальна адоптація;

3. задоволеність життям;

3. відчуження від суспільства.

6. Види і структура доходів населення та джерела їх формування.

Вартість робочої сили є своєрідною основою усієї системи доходів від суспільної праці.

Політика доходів, що здійснюється суспільством, являє собою важливу складову загальної соціально-економічної політики, оскільки показники доходів населення є характеристиками рівня життя й економічними характеристиками одночасно.

Доходи населення — це інструмент для визначення рівня добробуту суспільства. Ринкова економіка, орієнтуючи населення на підвищення свого добробуту, передусім за рахунок трудової активності, ініціативи і підприємництва, поряд з підтриманням соціально-незахищених груп населення потребує державних гарантій забезпечення споживання для всіх громадян.

Доходи населення — це сукупність коштів і витрат у нату- ральному виразі для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини.

Розрізняють грошові і натуральні доходи. Формування грошових доходів здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплат із соціальних фондів (соціальних трансфертів), підприємницьких доходів, доходів від власності, доходів від осо­бистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги тощо).

Натуральні доходи включають продукцію особистого підсобного господарства, що використовується на особисте споживання, а також трансферти в натуральній формі.

Виділяють номінальні і реальні доходи.

Номінальні доходи — це величина нарахованих виплат і натуральних видач. Реальні доходи — це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги. Індекс споживчих цін впливає на купівельну спроможність номінальних дохо­дів населення:

, ( 9.1)

де: Д_р — доходи реальні;

Д_н — доходи номінальні;

І_ц — індекс споживчих цін.

Номінальні і реальні доходи, а також розміри і динаміка основних доходів окремих груп населення, таких як заробітна плата, пенсії або стипендії, дають перше уявлення щодо рівня життя.

Доход – це обсяг грошових надходжень за певний період часу. Одержувачами доходів є: 1) окремі особи, родини; 2) підприємства, організації, установи.

Доходи бувають у вигляді:

1. Заробітної плати. Вона є доходом, що отримує людина від реалізації своїх фізичних та інтелектуальних здібностей створювати блага. Заробітна плата виступає основними доходами населення.

1. Ренти. Це, ціна, що сплачується за використання землі та інших природних ресурсів, кількість яких строго визначена (лімітована).

1. Доходу на капітал. Форми цього доходу можуть мати різні назви: процент, орендна плата, лізингова плата (від здачі в оренду обладнання, транспортних засобів і т.д.).

1. Прибутку. Це отримана грошова виручка від реалізації товарів за мінусом витрат.

Диференціація доходу

Люди не можуть отримувати однаковий дохід. Більш того, рівність доходів можна вважати негативним фактором економічної ефективності.

В той же час, як доводить історичний досвід, не можна допускати і іншу крайність –диференціацію доходів що не контролюється. Остання обставини має негативні і економічні, соціальні, політичні наслідки. Економічні видатки суспільства будуть заключатися в неможливості поповнення господарської сфери достатньою кількістю кваліфікованої робочої сили, адже науково-технічний прогрес потребує все більш високої якості загальної та спеціальної освіти, рівня інтелекту.

Рис. 9.1 - Структура сукупних доходів населення

Соціальні видатки суспільства будуть заключатися в зниженні моральних норм взаємодії людей, загострені соціальних протиріч. Політичні видатки пов’язані з неможливістю досягти політично стабільного суспільства за дуже великого розриву в рівнях життя різних верств населення.

Тому суспільство, в обличчі держави, повинно контролювати диференціацію доходів, забезпечувати її соціально безпечний рівень.

Розміри соціальних виплат залежать від фінансових (економічних) можливостей держави. Перевищення величини соціальних виплат над податковими надходженнями веде до бюджетного дефіциту та інфляції.

Політика доходів ґрунтується на певних принципах, що закріплені в Конституції та в інших законодавчих актах. Такими принципами є:

• соціальна справедливість;

• соціальне партнерство і солідарність усіх верств населення;

• індивідуальна відповідальність за своє матеріальне становище;

• право на працю і достойна винагорода;

• право на професіональні об’єднання;

• економічна доцільність тощо.