2. Географічний простір: зміст і функції поняття

У загальнонауковому розумінні простір — категорія філософсь­ка. Для географів ця категорія вже має достатньо конкретний харак­тер (геопростір — простір земної поверхні) і виконує важливі пізна­вально-методологічні функції. Як зауважує Е. Б. Алаєв (1983), для географів геопростір — це не "ящик без стінок", а "ящик", який обо­в'язково має одну "стінку" — земну поверхню.

Географам-практикам може здаватися, що географічний простір (геопростір) — це суто теоретичне поняття, яке в конкретних дослі­дженнях майже не використовується. Де-не-де проскочить формалі­зоване представлення сукупності географічних об'єктів як геопрос-тору, переважно для потреб багатовимірних групувань та кластери-зацій. Насправді це не так. Значна частина географів в той чи інший спосіб користується змістовними і формалізованими властивостями і характеристиками геопростору, не позначаючи його як базове ме­тодологічне поняття, не називаючи його. Приходить час з'ясувати методологічну роль і методичні функції поняття геопростору і ви­значити його статус у географічних дослідженнях.

У загальнонауковій методології принцип предметного простору вже добре відомий. Будь-яка множина об'єктів і явищ, між якими існують певні взаємодії та відношення, може розглядатися як пред­метний простір: множина фізичних тіл утворює реальний світ — фі­зичний простір; сукупність суспільних взаємин населення формує соціальний простір; політичний простір — сукупність політичних об'єктів і структур та відношень між ними; космічний простір — все­світ; економічний простір — сукупність господарських об'єктів та відношень між ними; правовий простір (правове поле) — множина суб'єктів, пов'язана правовими взаєминами, і т. д.

Сукупність географічних об'єктів та мнооїсииа відношень і взає­модій між ними об'єктивно формують географічний простір. Оскіль­ки географічні об'єкти розміщені на земній поверхні і є її складови­ми, геопростір являє собою частину реального земного фізичного про­стору. Географічний простір (геопростір) — абстраговане та ідеалі­зоване представлення ландшафтної оболонки Землі чи окремих її частин, яку одночасно розглядають і як реальний фізичний простір. Разом з тим геопростір має свою специфіку, пов'язану з предметною областю географії.

Головна особливість географічних об'єктів — об'єктів, що скла-

166

дають ландшафтну оболонку Землі і досліджуються географами, є їх місцеположення, тобто фіксовані місця на земній поверхні. Кожний об'єкт обов'язково має свою "географічну адресу" — місце. Відно­шення та взаємодії між ними можуть бути надзвичайно різноманіт­ними. Але у власне географічних дослідженнях головним аспектом виступає аналіз сусідства об'єктів і явищ на земній поверхні, біль­шого чи меншого впливу об'єктів один на одного в залежності від їхніх місць (місцеположень). Таким чином, географічний простір — це множина географічних об'єктів, які мають свої місцеположення, та множина відношень між ними. Географічний простір являє собою сукупність місць географічних об'єктів та відношень і взаємодій між ними. Геопростір фіксує просторову впорядкованість географічних об'єктів відносно земної поверхні.

Специфіку географічних досліджень визначає, в першу чергу, аналіз місцеположень об'єктів, їх топологічних і позиційних власти­востей. Позиційні властивості геопростору аналізують за допомо­гою аналітичних понять відстані і сусідства, які, зокрема, можуть мати і метричний вираз. Відстань (віддаль) між географічними об'­єктами — це характеристика їх близькості-віддаленості за певними відношеннями. У суспільній географії поширені такі різновиди від­станей:

1. у системах координат користуються метричними (фізичними, реальними) відстанями;

2. у позиційному аналізі сусідства використовують топологічні відстані сусідства різних порядків (зокрема, перший порядок — про­сторова суміоісність) або поняття топологічного околу (російською мовою — "окрестности");

3. в умовних багатовимірних формалізаціях користуються відпо­відними п-вимірними метриками, які дають умовні відстані міоїс об'­єктами у заданому багатовимірному ознаковому просторі;

4. у багатовимірних класифікаціях використовують неметричну (якісну) відстань між об'єктами за кількістю співпадаючих-неспів-падаючих ознак (міра Хеммінга та ін.).

У переважній більшості випадків геопростір розглядають як фраг­мент реального фізичного простору, що не потребує додаткової мето­дологічної та методичної розробки. У цьому разі у відповідних про­грамах та методиках дослідження його просто не згадують. Але є ви­падки, коли в дослідженнях наголошується саме аналіз місць (місце­положень) географічних об'єктів, або ж вивчаються геопросторові

167

особливості певноїїх сукупності. В цьому разі у той чи інший спосіб досліджується і географічний простір як такий та його властивості.

Географічний простір (геопростір) — одне з фундаментальних понять географічної науки, за допомогою якого позначають впоря­дкованість географічних об'єктів і явищ відносно земної поверхні, їх просторову організацію. Аналіз геопростору — головний напрям дослідження географічної оболонки, за яким об'єкти розглядаються за їх місцеположеннями, просторовими відношеннями і взаємодія­ми, за їх просторовою (територіальною) впорядкованістю та органі­зацією. Геопростір визначають як сукупність просторових відно­шень географічних об'єктів і явищ на земній поверхні.

Ось кілька прикладів географічних питань чи завдань, коли ми свідомо (чи несвідомо) користуємось поняттям геопростору:

• визначити географічне положення об'єкту — означає встанови­ти його координати в геопросторі або розміщення відносно сусідніх об'єктів, які разом з даним об'єктом формують сукупність певних зв'язків і відношень, тобто геопростір;

• проаналізувати взаємини та взаємодії даного географічного об'єкту з іншими (місто і приміська зона, переробне підприємство і його сировинна зона) — означає вивчити взаємодії певних видів на визначеній множині об'єктів, що, знов-таки, повною мірою відпові­дає поняттю геопростору;

• виділити системи розселення — означає оцінити взаємозв'язки між поселеннями (трудові, економічні, побутові, культурно-освітні і т. д.) і визначити групи міст і сіл, внутрішні взаємодії між якими пе­ревищують їх зовнішні зв'язки; і в цьому разі ми вивчаємо розселен-ську канву певного геопростору;

• виділити приморські смуги (берегові зони) як території з своє­рідним ресурсним потенціалом і високою концентрацією населення та господарської діяльності — значить співставити таку територію з іншими, віддаленими від моря, встановити певну впорядкованість геопросторів у приморських регіонах по відношенню до моря.

Підкреслимо, застосування концепції географічного простору не зводиться до простої декларації чи модної заставки — "лейблу". Використання такого методологічного постулату відразу ставить конкретні методичні питання формалізації простору, його метриза-ції (встановлення певної метрики), параметризації, визначення го­ловних просторових характеристик, внутрішньої диференціації на "підпростори" і т. д.

168

Весь реальний світ реагує на простір, ступінь його освоєності тими чи іншими видами господарської діяльності, міру його відпові­дної "недонаселеності" чи "перенаселеності". Людині притаманне "підсвідоме відчуття розмірності простору" — від інтимного й осо­бистого до сімейного й суспільно-громадського. У своїй господар­ській діяльності суспільство використовує принцип мінімізації від­станей, мінімізації транспортних витрат, мінімізації зусиль на кому­нікаційні взаємодії.

Географічний простір поєднує властивості континуальності (безперервності) та дискретності (перервності). Іншими словами, його можна розглядати як континуум — власне простір, поверхні, поля, або поділяти на окремі об'єкти — географічні таксони. Типове завдання географічних досліджень — пояснити територіальну (про­сторову) неоднорідність розміщення людей, природних ресурсів, господарської діяльності. Аналіз такої неоднорідності дає змогу пе­вним чином її просторово впорядкувати. Географи традиційно по­діляють території та акваторії на зони, регіони, райони, ареали, сму­ги, сектори, ешелони, які фіксують помітні відміни щодо розподілу окремих характеристик природи, населення, господарства.

Ще один методологічний напрям щодо аналізу геопросторової неоднорідності — формалізація розподілів географічних характерис­тик на земній поверхні у вигляді полів. Просторовий розподіл будь-якого географічного компоненту являє собою "частковий зріз" гео-простору, який часто представляють у формі географічного поля: то­чки однакових значень даного компоненту з'єднують ізолініями (ізоплетами), які утворюють своєрідний рельєф просторового роз­поділу досліджуваної характеристики. На топографічних картах це добре відомі горизонталі, на спеціальних картах — ізоплети (ізолі­нії), лінії однакових значень певної характеристики. Формалізовані таким методом поля називають картами ізоплет (isopleth maps) або картами горизонталей. Ще одна їх назва — поверхні статистичного розподілу або просто статистичні поверхні.

Географічним полем називають також ареал, у межах якого спо­стерігається вплив даного географічного об'єкта і який нерозривно пов'язаний з цим об'єктом. Приміську зону міста можна розглядати як поле його соціально-економічного тяжіння (трудові та ділові по­їздки до міста, постачання міста та ін.), при цьому приміська зона не існує сама собою, без міста, а місто не може нормально функціону­вати без приміської зони.

169

Геолростір структурно поділяють на окремі компонентні об'єкти та складові території. Перший підхід називають компонентним, дру­гий — територіальним. Простір, складений т компонентними об'­єктами та п територіальними таксонами, можна формалізувати мат­рицями їх відношень:

• "об'єкти — таксони" — тх п;

• "об'єкти — об'єкти" — тхт;

• "таксони — таксони" — пх п.

Відповідно користуються двома розмірностями геопростору — компонентною (т) та територіальною (п).

Геопростір розглядають як "підпростір" реального (фізичного) простору. Фундаментальна топологічна властивість фізичного прос­тору — його тривимірність. Геопростір як підпростір реального зе­много простору є також тривимірним, а коли його розглядають як територію — двовимірним. У той же час у різноманітних формаліза-ціях і математичних моделях геопростір представляють як умовний п-вимірний (багатовимірний) ознаковий простір. Співвідношення цих підходів для географічних досліджень має принциповий харак­тер. Багатовимірні (n-вимірні) формалізації географічного просто­ру повною мірою правомірні й потрібні. Але при цьому слід пам'я­тати, що вони відірвані від фундаментальної топологічної властиво­сті геопростору — його тривимірності. Саме тому результати бага­товимірного моделювання геопростору методами кластерного, дис-кримінантного, факторного, компонентного аналізів, багатовимір­ного статистичного аналізу взагалі завжди потребують додатково­го співставлення з реальним (дво- чи тривимірним) географічним простором.

Контрольні питання та завдання

1. Поясніть зміст і пізнавальні функції поняття "географічний прос­тір" (геопростір). Характеризуйте географічний простір як зем­ний простір, як предметний простір.

2. Дайте визначення геопростору. Характеризуйте його топологіч­ні і метричні властивості. Як визначають віддалі у географічному просторі за різними його представленнями та формалізаціями?

3. Окресліть коло географічних завдань і питань, які пов'язані з аналізом геопростору та просторових відношень.

4. Якими принципами і критеріями користується суспільство

170

у своєму використанні географічного простору та пристосуванні до нього?

5. Як використовують географи властивості континуальності (безпе­рервності) та дискретності (перервності) географічного простору для аналізу геопросторової неоднорідності географічних явищ?

6. Як формалізують геопростір за відношеннями його складових — компонентів і просторових (територіальних) таксонів?

7. Поясніть можливості формалізації географічного простору його різними розмірностями. Чим зумовлена його фундаментальна властивість — тривимірність?