Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Топієв О. Г. Суспільно -географічні дослідження...doc
Скачиваний:
10
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
8 Мб
Скачать
☆

4. Дослідження природного середовища міста

4.1. Ландшафтно-архітектурний напрямок у містобудуванні

Кожне місто має свою природну основу у вигляді певних терито­рій та акваторій, сукупностей природних та антропогенно-техно­генних ландшафтних комплексів. Міста — це своєрідні фокуси гос­подарських навантажень на природне середовище. Природні ком­плекси в межах міста більшою мірою трансформовані в міські ан­тропогенні (техногенні) ландшафти. В той же час сучасні концепції містобудування все зростаючою мірою орієнтовані на максимальне збереження природних ландшафтів і в містах, і в урбанізованих аре­алах. Виник новий науковий напрямок — ландшафтна архітекту­ра, який має на меті гармонізувати взаємини міського середовища з природою, максимально точно "вписати" міську забудову й плані-ровку в природні ландшафти, звести деградацію природного сере­довища в містах до можливого мінімуму.

Найбільш раннім ідеологом цього напрямку став американський дослідник Джордж Перкінс Марш, який у 1864 р. видав книгу "Лю-

287

дина і природа", в якій наголошував "непорозуміння" щодо приро­докористування в індустріальному суспільстві. Архітектор Чарлз Еліот свого часу (1912 р.) обгрунтував "план відкритих просторів" у Бостоні. Лісівник Бентос Заклей (1928 р.) виділив природні землі і позначив природні рубежі забудови Бостона.

Наукову ідеологію ландшафтно-архітектуриого напрямку в міс­тобудуванні у формі географічного посибілізму розробляли шотла­ндський природознавець і соціолог ҐІатрік Геддес (1854-1932), відо­мі французькі географи, засновники школи "географії людини" Елі-зе Реклю (1830-1905) та Поль Відаль-де-ла-Блаш (1845-1918), соціо­лог Фредерік Ле Плей (1806-1882). Посибілізм спрямовує дослідни­ка на аналіз та оцінку природних передумов життєдіяльності люди­ни, що їх надає конкретне природне середовище.

У 20-і роки XX ст. зародилась концепція геліотермічної орієнтації будівель, засновниками якої стали французький архітектор О. Рей та Ш. Бард і швейцарський астроном Ж- Піду. Наприкінці 1960-х — початку 1970-х років сформувався новий науковий напрям —ланд­шафтна архітектура. Його фундатором став професор Пенсільван­ського університету (США) Єн Макхарг, який у 1969 р. опублікував знамениту книгу "Дизайн з природою". Надалі в США почали фун­кціонувати служби ландшафтної архітектури та регіонального пла­нування. З 1974 р. видається міжнародний журнал "Landscape Planning", а з 1975 p. — "Urban ekology". У 1986 p. побачив світ гол­ландський часопис "Landscape and Urban Planning". Наприкінці 1980-х років в США були створені перші ГІС для потреб ландшафт­ної архітектури (Burrough, I986; Aronoff, 1989). В американських університетах виникла нова спеціальність — ландшафтна архітек­тура та містобудування, опублікований фундаментальний посіб­ник "Нове керівництво щодо збалансованого проживання у містах" (Girardet, 1992). У вітчизняній практиці першими цю проблему по­рушили географи у 1960-1970-х роках (М. М. Койнов, К. І. Герен-чук, Я. Р. Дорфман) та архітектори-містобудівники (В. В. Владими-ров, Є. М. Микуліна, 3. Н. Яригіна та ін.).

Природне середовище впливає (чи може впливати) на розвиток міста за такими головними напрямками:

  • розміщення міст: великі міста виникають на стику різних при­родних середовищ — суходолу й водних об'єктів, гір і рівнин, різних ландшафтних областей і районів;

  • загальна планіровка та конфігурація міста: Волгоград витягне-

288

ний вздовж p. Волги майже на 130 км і в умовах сухостепової зони має дуже обмежену ширину — в багатьох місцях буквально до 1 км; Кривий Ріг утворився внаслідок злиття робочих селищ, які повто­рюють конфігурацію залізорудного басейна, і має лінійні розміри з півночі на південь до 150 км; Одеса — приморське місто, витягнена вздовж моря більше ніж на 30 км і має пересічну "глибину" в кілька кілометрів; Єреван розміщений в Араратській улоговині і має бага­тоярусну планіровку і забудову;

- переважаючий тип забудови в залежності від природних умов, несприятливих природних процесів та наявних місцевих будівель­ них матеріалів: заполярні міста повинні мати компактну й замкнену планіровку, максимально закриту та поєднану між собою забудову; значна частина центральної частини Одеси має низьку (2-3- повер­ хову) забудову, що зумовлено місцевим будівельним матеріалом —

крихким ракушняком, а також наявністю підземних пустот што-

лен-"катакомб" і карстових порожнин; Одеса на більшій частині морського узбережжя не могла формувати "морський фасад" у ви­гляді висотної та "парадної" забудови внаслідок зсувних процесів: така забудова розпочалася лише з 1970-х років, після спорудження протизсувних берегозахісних систем;

- переважаючий тип природокористування за рахунок викорис­ тання місцевих ресурсів: Архангельськ (Росія) -— значний центр пе­ реробки деревини, Караганда (Казахстан) — місто гірників, Марга­ нець (Україна) — розробка марганцевих руд, Пярну (Естонія) — пе­ реробка риби і т. д.;

  • прояви сучасних фізико-географічних процесів: карст, зсуви, суфозії, просадки, інтенсивна ерозія і розвиток ярів, абразія (руйну­вання берегів), замулювання водних об'єктів, заболочування, підто­плення, засолення ґрунтів, сейсмічність, посухи, пилові бурі, ураган­ні вітри і смерчі, катастрофічні ожеледиці та ін.;

  • більша-менша екологічна ємкість природних ландшафтів як чинник, що визначає допустимі більші-менші антропогенні-техноген-ні навантаження на природне середовище та його екологічний стан;

  • більша чи менша комфортність природних умов для життєдія­льності людей; більша чи менша аттрактивність (притягальність) міста для проживання за комплексом природних умов.

Природа в межах міста виконує такі соціальні функції (П. Г. Щи-щенко, О. Ю. Дмитрук, 2001):

- місце проживання — середовище існування людини;

289

-ресурсна база — "комора" природних ресурсів {водні, земельні, лісові, мінерально-сировинні, рекреаційні та ін.);

  • міська територія — частка природи, освоєна під міське поселен­ня з його забудовою, інфраструктурою, господарською діяльністю;

  • компонент міського середовища — у будь-якому місті намага­ються зберігати "оазиси природи" — парки, гідропарки, лугопарки, ділянки лісу та ін.

В свою чергу, природа використовує місто як "ресурсну базу" в своїх біогеохімічних циклах і кругообігах, як "постачальника" пев­них викидів і скидів.

Зазначений перелік напрямків впливу природного середовища на життєдіяльність і розвиток міста та соціальних функцій природи міста може слугувати своєрідним тематичним каталогом щодо ви­бору тем і програм дослідження природного середовища міста. Зро­зуміло, що цей перелік орієнтовний і схематичний. Актуальною і нерозробленою є проблема трансформації природних ландшафтів у міському середовищі у містобудівні техногенні, класифікація і систе­матика міських ландшафтів, оцінка придатності-непридатності різ­них природних і природно-антропогенних міських комплексів для виконання тих чи інших соціально-економічних функцій.

4.2. Містобудівна оцінка природних умов: покомпонентний підхід

Перелік природних умов, які можуть впливати на вибір містобу­дівного використання тієї чи іншої ділянки, на ступінь її придатнос­ті для забудови різних видів, достатньо обширний. До того ж кож­ний природний компонент і навіть його окремі характеристики мо­жуть мати десятки якісних і кількісних градацій. Відповідні прикла­ди наведені нижче. Саме тому оцінка ступеня придатності-неприда­тності природних умов місцевості для містобудування лишається складною проблемою і потребує подальшої розробки.

У вітчизняному містобудуванні природні умови ділянок оціню­вали окремо для житлового і громадського будівництва (а) та для промислового будівництва (б) за трьома градаціями — придатні (П), обмежено придатні (ОП), непридатні (НП):

1) рельєф місцевості (за ухилом поверхні):

- для житлового і громадського будівництва: П = 0,5-10 %;

ОП < 0,5% — > 10-20%; НП > 20% (для гірських місцевостей НП > 30%);

290

- для промислового будівництва: П = 0,3-3%; ОП < 0,3% — >3(5)%; НП > 5%;

2) затоплюваність ділянки:

- для житлового і громадського будівництва:

П — незатоплювані паводками 1%- ної забезпеченості (1 раз за 100 років);

ОП — затоплювані паводками більш як на 0,5 м 1%-ної забезпе­ченості та незатоплювані паводками 1%-4%-ної забезпеченості (1 раз за 25 років);

НП — затоплювані більш ніж на 0,5 м паводком 4%-ної забезпе­ченості (1 раз за 25 років);

- для промислового будівництва:

П — незатоплювані паводками 1%-ної забезпеченості для під­приємств великого господарського та оборонного значення; для ре­шти підприємств — 2%-ної забезпеченості (1 раз за 50 років); для підприємств з коротким строком (10-15 років) експлуатації — 10%-ної забезпеченості (1 раз за 10 років);

ОП — затоплювані більш як на 0,5 м паводками, які вказано для придатних (П) територій — 1% / 2% / 10%-ної забезпеченості для від­повідних категорій підприємств; такі ділянки потребують відповідної інженерної підготовки території та її економічного обґрунтування;

НП — затоплювані паводками частішої повторюваності.

Інші природні характеристики оцінюють за ступенем придатнос-ті-непридатності для житлового, громадського і промислового будівництва разом:

3) ґрунти

  • П — піски, суглинки, глини, лес непросадочний, що витриму­ють навантаження не менш як 1,5 кг / кв. см; споруди не потребують штучної основи або складних фундаментів;

  • ОП — ґрунти з допустимим навантаженням 1,0-1,5 кг / кв. см; споруди потребують зміцнення фундаменту за рахунок штучних ос­нов та складних фундаментів;

  • НП — макропористі просадочні ґрунти, пливуни з допустимим, навантаженням менш як 1 кг / кв. см; будівлі потребують особливо складних штучних основ та фундаментів;

4) ґрунтові води:

- П — безнапірні водоносні горизонти залягають глибше, ніж З м; будівництво ведеться без робіт по зниженню рівня ґрунтових вод і без встановлення гідроізоляції;

291

  • ОП — ґрунтові води залягають на глибинах від 1 до 3 м; необ­хідне зниження рівня ґрунтових вод, встановлення гідроізоляції, вживання антикорозійних заходів;

  • НП — ґрунтові води на глибинах менш як 1 м; потрібні особли­во складні інженерні заходи щодо зниження рівня ґрунтових вод;

5) заболочення:

  • П — відсутнє;

  • ОП — незначне заболочення за рахунок атмосферного живлен­ня; торфовища до 2 м; потрібні економічно доцільні осушувальні роботи;

  • НП — значна заболоченість; торфовища потужністю понад 2 м;

6) яри:

  • П — незначна кількість неростучих ярів глибиною до 3 м;

  • ОП — діючі яри з слабким ростом глибиною до 10 м;

  • НП — діючі яри з крутими схилами та інтенсивним ростом гли­биною понад 10 м; потребують складних інженерних заходів щодо підготовки території для будівництва;

7) розмив берегів:

- П -— не спостерігається;

  • ОП — іноді спостерігається розлив шириною до 10 м;

  • НП — блукаючі русла з шириною розливу понад 10 м;

8) зсуви, карст:

  • П — не спостерігається;

  • ОП — мало поширені; недіючі та діючі зсуви, згаслий і незгас-лий карст, які потребують нескладних інженерних заходів для підго­товки майданчика;

  • НП —^значно поширені діючі зсуви і карст; значна кількість згаслого карсту з великими пустотами; потрібні складні інженерні заходи для підготовки майданчика.

Як бачимо, покомпонентна оцінка окремих природних характери­стик багато в чому має орієнтовний характер. Система оцінок якіс­на — придатні, обмежено придатні, непридатні. Не ставиться про­блема містобудівельної оцінки природних комплексів з тим чи ін­шим поєднанням природних компонентів та їх характеристик.

292

4.3. Містобудівна оцінка природного середовища: комплексні підходи

Наведемо приклади містобудівних оцінок компонентів природ­ного середовища, в яких можливі інтегральні оцінки території за комплексом їх природних умов. Зрозуміло, що можна користуватися в разі потреби і містобудівними оцінками окремих природних ком­понентів. У таблиці 22 наведена бальна оцінка впливу природних компонентів на міську забудову (А. С. Крюков, 1990).

Таблиця 22 Вплив компонентів природного середовища на міську забудову (в балах)

1

Ґрунти як основа споруд

скельні

напівскельні

розсипчасті (>2 кг / кв. см)

розсипчасті (<2 кг / кв. см)

просадочні

І І

І

+ І

+ ІІІХ

2

Ґрунти як будівельні матеріали

наявний комплекс будівельних

матеріалів

окремі будівельні матеріали відсутні

І

+ І

3

Ступінь

горизонтального розчленування рельєфу

0

0 - 0,2 км / кв.км 0,2 - 0,5 км / кв.км 0,5- 1,0 км/кв.км >1 км/кв.км

І

Іх

+ ІХ + ІІХ + III X

4

Ухили

до 2 %

від 2 до 8 %

більше 8 %

І + І

+ IV

5

Абсолютні висоти

до 1000 м 1000-1500 м 1500-2000 м понад 2000 м

І

+ 1 + 11 + ІІІ

6

Ерозійні процеси

немає умов для їх виникнення є умови для виникнення

І

+ ІХ

7

Зсуви, руйнування берегів

стійкі береги зсувні схили абразія

Іх

+ IVx

+ 11

8

Карстові процеси

є породи, що карстуються нема таких порід

+ІІІ

І

9

Суффозія

нема умов для прояву є прояв

І

+ ІІХ

10

Селі (лавини)

немає умов виникнення є умови виникнення

І

+

[

293

Продовження табл. 22

11

Сейсмічність

відсутня до 7 балів до 8 балів до 9 балів

І

+І + 11

+ 1V

12

Вулканізм

відсутній діючий

І + І

13

Багаторічна мерзлота

відсутня острівна суцільна

І

+ ІІХ

+ VIx

14

Рівні залягання підземних вод

глибше 3 м понад 3 м (вище) понад 2 м (вище)

Іх

+ І

+ IV

15

Агресивність підземних вод

прісні води агресивні води

І

+І

16

Температурний режим повітря (середня амплітуда температур)

до 25° 25-35° 35-45° 45-50° понад 50 °

І

+ І + ІІ

+ ш

+ IV

17

Абсолютні максимуми / мінімуми температур

max-до 40° max- >40° min- до 35° min- <35°

І + І

І + ш

18

Опади

100-200 мм 200 - 350 мм 350 - 400 мм 400 - 450 мм 500 мм понад 500 мм сніг вище 60 см

+ IV

+ III

+ ІІ

І

І

+ І + ІІ

19

Вітер (кількість днів з сильним вітром протягом року)

до 20 дн. / до 4 м/сек 20-50 дн. / до 6 м/сек >50 дн. / >6 м/сек штормові вітри

І

+ ІІ + ІІІ

+ VI

20

Поверхневі і підземні

джерела

водопостачання

повна забезпеченість

50 % території

30 % - 50 %

20 % - 30 %

10%-20%

<5%

І

+ І + І + ш

+ IV

+ VI

21

Режим річок

затоплюваних ділянок нема є затоплювані ділянки

І + І

294

Закінчення пгабл. 22

22

Заболоченість

відсутня 10 % території 10%-20% 20 % - 40 % >40 %

Іх

+ І + ІІ + ІІІ

+ VI

23

Ґрунти

не потребують меліорацій частково потребують повністю потребують

І

+ І +ІІ

24

Рослинність (дерева, чагарники)

наявна відсутня

І + І

25

Тваринний світ

наявність осередків шкідливих

тварин

відсутність осередків шкідників

+ І

І

26

Зміна дня і ночі

Сприятлива Несприятлива

І + ІІ

27

Територіальна віддаленість

Сприятлива

Середня

Несприятлива

І + ІІ

+ VI

У цій таблиці сприятливість-несприятливість природних умов для забудови оцінена за шестибальною шкалою: від І — найкращі умови до VI — найбільш несприятливі умови. Додатково знаком (+) позначені такі природні характеристики, що зумовлюють подорож-чення будівництва, а знаком (х) — можливе посилення несприятли­вих фізико-географічних процесів.

Для кожного природного комплексу — фації, підурочища, місцево­сті — можна за його відповідними характеристиками визначити суму балів: малі суми балів відповідатимуть високій містобудівельній якості території, великі суми свідчитимуть про несприятливі умови для місь­кої забудови. Але це суто теоретичний підхід, оскільки ландшафтні ка­рти міст на даний час представлені поодинокими і пошуковими розро­бками (І. С. Круглов,; П. Г. Шищенко, 1988; О. Ю. Дмитрук, 2001).

Практичне користування пропонованою шкалою виглядає так. Для конкретної ділянки, що потребує містобудівної оцінки, встановлюють перелік природних характеристик (в ідеальному ви­падку є відомості для всіх 27 характеристик, наведених у таблиці, в інших ситуаціях окремі характеристики можуть бути невідомими або ж неістотними). Кожна характеристика за табличними норма­тивами одержує відповідну оцінку в балах. Для кожної ділянки ви­значають суму балів у трьох варіантах:

295

  1. загальна сума балів — дає оцінку більшої-меншої сприятливос­ті комплексу природних умов даної ділянки для забудови;

  2. сума балів з позначкою (+) оцінює здорожання будівництва, пов'язане з несприятливими природними умовами ділянки;

  3. сума балів з позначкою (х) дає оцінку можливого посилення не­сприятливих природних процесів на даній ділянці.

Змістовна інтерпретація сум балів потребує певних навичок. Для кожної оцінки в залежності від кількості наявних факторів за табли­цею визначають найкращу (мінімальну) та найгіршу (максимальну) суми балів. Реальна сума балів для даної ділянки займатиме якесь проміжне положення між крайніми сумами і відповідно буде оціню­ватись як "цілком сприятлива", "переважно сприятлива", "відносно сприятлива", "недостатньо сприятлива", "малосприятлива", "не­сприятлива". Наприклад, за умови наявних всіх 27 характеристик мінімальні і максимальні суми балів для трьох зазначених оцінок будуть такими:

  • для загальної оцінки — від 27 до 83 балів;

  • для оцінки здорожання будівництва — від 20 до 83 балів;

  • для оцінки небезпеки посилення несприятливих природних процесів — від 8 до 21 бала.

У реальній ситуації не всі зазначені в таблиці 22 показники мо­жуть бути підкріплені наявною інформацією. З 27 характеристик наявними можуть виявитися лише 15 чи 18, 20 і т. д. У цьому разі необхідно за таблицею зробити попередні оцінки мінімальних і мак­симальних сум балів за кожною з трьох можливих оцінок, як ми щойно зробили це для всіх показників, і надалі користуватися ними як можливими інтервалами оцінок — сум балів.

Більш простим є метод інтегральної оцінки міських територій щодо їх сприятливості-несприятливості для забудови за показниками зростання витрат на будівництво, спричиненого несприятливими природними умовами. У вітчизняному містобудуванні встановлені такі показники збільшення будівельних та експлуатаційних витрат в несприятливому природному середовищі (табл. 23). Для конкретної ділянки необхідно: 1) визначити її несприятливі природні характе­ристики та їх кількісні градації; 2) знайти табличні показники збіль­шення будівельних та експлуатаційних витрат за кожною несприят­ливою характеристикою; 3) знайти загальні суми зростання будіве­льних і експлуатаційних витрат, зумовленого сукупною дією всіх несприятливих природних факторів.

296

Таблиця 23

Збільшення будівельних та експлуатаційних витрат при забудові в несприятливих умовах

Характеристика несприятливих умов

Збільшення витрат для

сельбищної

зони.%

будівельних

експлуатаційних

значні ухили місцевості (%): - від 5 до 8 -від 8 до 12

2-6 4-7

2-9 5-10

можливість затоплень і підтоплень (:за співвідношенням протяжності дамби та глибини території, шо потребує захисту)

4.5-5

2-2.5

1-1,2

0.7-0.8

0.5 - 0.6

1 : 0.5 1 : 1 1 : 1.5 1 :2

2-3 1.5-2 1-1,5

осушення заболочених територій, що живляться водами:

- атмосферними

- ґрунтовими

- паводковими

0.4 - 0.8 0.-2 2-4

12.5

пониження до норми високого рівня ґрунтових вод

0,6-2,6

2-5

недостатня несуча здатність ґрунтів

3-8

-

підземні виробки

4-8

-

мокрі ґрунти

4-9

8-9

протизсувні міроприсмства при зсувах:

- пластичних

- суфозійних

- контактно-зсковзуваних, зрізаючих, сколюваних

- структурно-пластичних

20-90 40 - 130 110-340

190-430

10-12 15-17 35 - 40

50 - 55

ліквідація ярів

20 - 43

-

антисейсмічні заходи (сейсмічність у

балах):

7

8

9

4 8

12

-

ґрунти, непридатні для зелених насаджень (заміна понад 50%)

0.5-0.9

солончакові ґрунти

0.2-0.4

297

Закінчення табл. 23

Характеристика несприятливих умов

Збільшення витрат для

сельбищної

зони,%

будівельних

експлуатаційних

території, що не використовуються в

місті (%):

15

20

30

0,3 0,7 1,4

0,5-1 1-1,5 2-3

природні перепони, що сприяють видовженій забудові (за співвідношенням сторін) 1 :4 1 :9

1,3-1,5 2-3,5

4 9

розміщення сельбищної зони вище 60 -70 м над відміткою джерела води

0,1-0,4

0,4-0,7

4.4. Ландшафтно-архітектурне зонування міста

Новий напрямок географічних досліджень для потреб містобуду­вання та геоурбаністики — ландшафтно-архітектурне зонування міст. У вітчизняній географії він започаткований у 1970-х роках (М. М. Койнов, К. І. Геренчук, Я. Р. Дорфман), але подальшого роз­витку практично не мав. І лише на початку XXI ст. географи повер­нулись до цієї проблеми знов (І. С. Круглов, О. Ю. Дмитрук, 1993 — 2001).

Ідея ландшафтно-архітектурного зонування міст відносно прос­та — диференціювати територію міста за її природно-містобудівни­ми якостями. Але це завдання має міждисциплінарний і стиковий характер, а тому допускає різні акценти і трактовки. Одні автори — ландшафтознавці, геоморфологи, шженери-геологи виділяють ландшафтно-архітектурні зони за їх інженерно-будівельними харак­теристиками та природними обмеженнями щодо забудови. Інші — архітектори, будівельники, планувальники, орієнтовані на загальну оцінку території за її можливим функціональним використанням. Іншими словами, схеми ландшафтно-архітектурного зонування роз­робляють двома зустрічними напрямками: 1) "від природи" — за сприятливістю-несприятливістю для забудови та інших видів госпо­дарського використання; 2) від реальної планувальної та функціо­нальної організації міста, від його забудови та використання місь-

298

ких земель, що історично склалося. Зрозуміло, що між цими "край­німи" варіантами можливі їх різноманітні поєднання з тим чи іншим співвідношенням природних (потенційних) і планувально-містобу­дівних (реальних, таких, що вже склалися) аспектів.

Загальноприйнятих методичних схем ландшафтно-архітектур­ного зонування наданий час нема, і ця обставина надає дослідникам певний простір щодо вибору стратегії й тактики зонування в залеж­ності від цільових настанов дослідницьких програм та наявної інфо­рмаційної бази. Зауважимо також, що для великих міст ландшафт­но-архітектурне зонування може бути багаторівневим — зони мак-ро-, мезо-, та мікрорівневі.

Розглянемо приклади. К. І. Геренчук (1960-ті роки) розробив ландшафтно-архітектурну карту Львова, фрагмент якої наведений на рис. 25. Ландшафтно-архітектурні зони на ній виділені за харак­терними поєднаннями забудови та функціонального використання ділянок, з одного боку, та їх головних природних особливостей (фо­рми рельєфу) — з другого.

Другий приклад. Для міста Миколаєва ландшафтно-архітекту­рне зонування розроблено за геолого-геоморфологічною будовою території та іншими природними особливостями з відповідною ін-женерно-будівельною оцінкою ділянок. Наведемо коротку характе­ристику виділених зон (О. Г. Топчієв, 1975):

  1. Вододільна лесова рівнина займає основну частину території мі­ста — її західні та південно-західні райони. За будовою поверхні — це плоска рівнина, з пологими ухилами до річкових долин, складена потужною товщею лесів та лесовидних суглинків, які підстилаються червоно-бурими суглинками і глинами. Абсолютні позначки повер­хні коливаються від 30 — 33 до 58 м. Уся товща відкладів лесовид­них суглинків безводна, вода трапляється місцями на глибині 5-10 м у вигляді верховодки, яка утворюється час від часу внаслідок інфіль­трації поверхневих вод. Територія зони придатна для промислового і капітального житлового будівництва з великим допуском наванта­жень на фундамент.

  2. Заплавно-терасова зона — зона річкових терас і днищ балок, за­ймає обширну південно-східну частину міста. Виділяються 2-4 річ­кові тераси, складені лесовидними суглинками потужністю 4 — 8 м, які залягають на алювіальних пісках, підстелених вапняками і гли­нами. За рельєфом це плоска, похилена на схід рівнина, середні кути нахилу поверхні становлять 1 — 5°. Ґрунтові води залягають на гли-

299

Рис. 25. Фрагмент ландшафтно-архітектурної карти міста (за К. І. Геренчу-ком.): 1 — меморіальний парковий ландшафтно-архітектурний комплекс на вододільному останці; 2 — ландшафтно-архітектур­ний комплекс старого міста на надзаплавній терасі; 3 —ландшафт­но-архітектурний комплекс XIX ст. щільної4-5-поверхової забудо­ви на дренованій заплаві і надзаплавній терасі; 4 — радіальні жит­лові ландшафтно-архітектурні комплекси щільної 3-4 - поверхової забудови на пологих схилах; 5 — транспортно-промисловий ланд­шафтно-архітектурний комплекс XIX ст. на дренованій заплаві; 6— житлово-промислові ландшафтно-архітектурні комплекси на верхньому плато; 7 — ландшафтно-архітектурні комплекси коте­джів на плато та його схилах; 8 — сучасні ландшафтно-архітектур­ні комплекси житлових масивів вільної висотної забудови на верх­ньому плато; 9 — паркові ландшафтно-архітектурні комплекси на крутих яркуватих схилах плато; 10 — вулиці; 11 — межі ландшафт­но-архітектурних комплексів.

300

бинах 10-20 м. Допустимі навантаження на фундамент становлять 2,0 — 2,5 кг / кв. см. Територія придатна для промислової, громадсь­кої та житлової забудови без додаткової інженерної підготовки.

3. Зона долшшо-балкових схилів і берегових урвищ займає північ-но-східну частину міста. Геологічна будова території тотожна попе­реднім зонам. У рельєфі переважають схили крутизною до 10-20°, схили вкриті лесовидними суглинками малої (0,5-3,0 м) потужності. Спостерігається площинна ерозія ґрунтів. Допустимі навантаження на фундамент не перевищують 1,0-1,5 кг / кв. см, відтак територія обмежено придатна для забудови: допустима індивідуально-садиб­на забудова. Вибірково можлива капітальна житлова і громадська забудова з додатковою інженерною підготовкою території. У півни-чно-східній частині зони поширені яри довжиною до 1,5-2,0 км і глибиною 10-15 м, які потребують інженерних заходів щодо припи­нення їх розвитку — засипання ярів, регулювання стоку дощових вод, заліснення схилів. Ця територія непридатна для забудови.

Наведена схема являє собою ландшафтно-архітектурне макрозо-нування території міста, яке потребує відповідної деталізації на мезо- та макрорівні.

Хорошим прикладом крупномасштабної природної основи вели­кого міста є серія ландшафтних карт території Києва, розроблена О. Ю. Дмитруком (1993 — 2001 pp.). Це своєрідний досвід реконст­рукції ландшафтної основи великого міста. Сам автор називає такі ландшафти "відновленими", тобто реконструйованими, оскільки більша частина природних комплексів у межах міста зазнала знач­них антропогенно-техногених трансформацій. На території Києва виділено 4 типи, 7 підтипів та 46 видів урочищ, докладно ознайоми­тись з якими можна за посібником [16, с. 56-61].

На цю природну основу накладена давня та сучасна забудова мі­ста, його земельно-господарська організація, співставнии аналіз яких дав змогу О. Ю. Дмитруку виділити ландшафтно-архітектурні поєднання різних рівнів: ландшафтно-архітектурні системи (ЛАС); ландшафтно-архітектурні комігчекси (ЛАК); ландшафтно-архітек­турні масиви (ЛАМ). В межах міста виділені 4 ландшафтно-архіте­ктурні системи:

  1. підвищених акумулятивно-денудаційних лесових рівнин;

  2. акумулятивних моренно-воднольодовикових і озерно-водно-льодовикових рівнин;

  3. акумулятивних давньоалювіальних терасових рівнин;

301

4) знижених акумулятивних алювіальних заплавних рівнин.

Ландшафтно-архітектурні системи характеризовані показника­ми ступенів (%) містобудівного перетворення (трансформації), тех-ногенізації(обсяги переміщення ґрунту — пересічно в куб. м на 1 га) та фітогенізації (обсяги штучного озеленення — куб. м на 1 га). На жаль, автор не користується оцінками різної придатності систем для забудови та різних видів функціонального використання.

Надалі ландшафтно-архітектурні системи поділені на ландшафтно-архітектурні коміьчекси (40 ЛАК) та ландшафтно-архітектурні ма­сиви (232 ЛАМ).

Контрольні питання та завдання

  1. Характеризуйте природну основу міста як поєднання антропо­генних (техногенних) та природних ландшафтів.

  2. Які цільові настанови ландшафтної архітектури як нового нау­кового напрямку в містобудуванні?

  3. Хто і в які часи розробляв ландшафтно-архітектурний напрямок у містобудуванні? Назвіть вітчизняних географів, які розробляли цей напрямок.

  4. За якими напрямками природне середовище може впливати на розвиток міст?

  5. Які соціальні функції виконує природа в межах міста (за П. Г. Шищенком та О. Ю. Дмитруком, 2001)?

  6. Характеризуйте методологічну складність містобудівної оцінки природних умов території міста.

  7. За якими градаціями і для яких видів будівництва оцінюють при­родні умови у вітчизняному містобудуванні? Наведіть приклади.

  8. Обґрунтуйте необхідність комплексного підходу до містобудів­ної оцінки природного середовища.

  9. Поясніть шкалу бальних оцінок впливу компонентів природного середовища на міську забудову, розроблену А. С. Крюковим (табл. 22).

  10. Як за такою шкалою можна обчислити комплексну містобудіве­льну оцінку конкретної ділянки?

  11. В яких діапазонах можуть змінюватись бальні оцнки — загальні, здорожання будівництва, посилення несприятливих природних процесів? Якими можуть бути якісні оцінки різних сум балів?

12. За таблицею 23 поясніть містобудівну оцінку несприятливих при-

302

родних умов за збільшенням будівельних та експлуатаційних ви­трат.

  1. Поясніть цільові настанови ландшафтно-архітектурного зону­вання міста. Назвіть вітчизняних географів, які започаткували та розробляли цей напрямок.

  2. Проаналізуйте фрагмент ландшафтно-архітектурної карти м. Львова (рис. 25), розроблений К. І. Геренчуком. За якими ознаками на ній виділені ландшафтно-архітектурні зони?

  3. Ознайомтесь з короткою характеристикою ландшафтно-архітек­турних зон м. Миколаєва (О. Г. Топчієв, 1975). Поясніть ознаки, за якими вони виділені, та їх містобудівельні оцінки.

  4. Ознайомтесь з ландшафтною картою м. Києва, розробленою О. Ю. Дмитруком (2001). Які ландшафтно-архітектурні таксони (одиниці) виділяє автор для аналізу ландшафтної основи міста та її містобудівної трансформації?

5. НАСЕЛЕННЯ ТА ТРУДОВІ РЕСУРСИ МІСТА

5.1. Чисельність населення та її динаміка. Статево-вікова структура населення

Зміни загальної чисельності населення міста характеризують за матеріалами переписів (1897, 1926, 1939, 1959, 1979, 1989, 2001 pp.) та поточного обліку населення (на початок року). Чисельність насе­лення є результатом його природного та механічного руху. Природ­ний рух населення характеризують три головні характеристики — народжуваність, смертність та природний приріст, які можуть вимі­рюватись абсолютними (кількість народжених і померлих протягом року та їх різниця) або відносними (кількість народжених, помер­лих, приросту в розрахунку на 1000 жителів) показниками. Відносні показники називають демографічними коефіцієнтами і позначають їх як проміле (%о — тисячна частка показника).

Аналогічно в абсолютних і відносних показниках характеризу­ють механічний рух населення, зокрема притік населення з інших ре­гіонів, його відтік в інші регіони та різницю між ними —міграційне сальдо (сальдо міграції). Співвідношення цих показників — абсолю­тних чи відносних, у формуванні загальної чисельності населення вже обговорювалось у розділі "Геодемографічні дослідження" (див. табл. 8 та коментар до неї).

303

Розподіл населення міста за статтю та віком аналізують за до­помогою статево-вікових пірамід. На рисунку 26 наведена піраміда статево-вікової структури населення Одеси на 2000 р. її аналіз дає змогу характеризувати статеву та вікову структуру населення міста. В Одесі, як і в цілому в країні, переважає жіноче населення, особливо у старших вікових групах, за рахунок меншої пересічної тривалості життя чоловіків. Характерним є переважання чоловіків у віці 15-30 років за рахунок притоку до міста робочої сили "чоловічих спеці­альностей" (портове господарство, морський флот) та навчання за цими спеціальностями. Головною тенденцією зміни структури насе­лення протягом 1990-2000 років є зростання часток старших віко­вих груп і зменшення частки дітей.

5 4 3 2 10 0 12 5 4

чоловіки жінки

Рис. 26. Статево-вікова структура населення м. Одеси - перевищення чоловіків або жінок у відповідних вікових групах

За формою (конфігурацією) статево-вікові піраміди поділяють так (рис. 27): а) правильна (ялинкоподібиа); б) піраміда-"коло-кол", з розширеною верхньою частиною (ознака підвищення част­ки старших вікових груп); в) піраміда-"урна" з підвищеною част-

304

кою старших вікових груп та низькою часткою дітей. Як бачимо, (рис. 23), статево-вікова піраміда населення Одеси наближається до кризової форми піраміди-"урни". Зауважимо, що для побудови статево-вікових пірамід можна користуватися абсолютним (тис. осіб) чи відносним (%) масштабом. Довільно вибирають і вертика­льний масштаб графіка, хоч його оптимальний варіант становить 5 (10) років віку.

Аналізуючи чисельність населення міста та його статево-вікову структуру на різні дати (роки) та періоди, можна виявити ті чи інші тенденції щодо їх змін, розвитку. Географи розробили поняття гео-демографічного процесу — процесу відтворення населення, характе­рного для певної території — регіону чи міста. Головними парамет­рами геодемографічного процесу є показники природного та меха­нічного руху населення. Статево-вікова структура населення є похі­дною характеристикою від зазначених параметрів: для різних типів геодемографічних процесів властива певна статево-вікова структу­ра населення.

Геодемографічний процес можна аналізувати двома методами: 1) методом порівнянь демографічних і структурних характеристик населення міста на різні дати, з інтервалом 5-10 років; 2) методом побудови графіку показників природного та механічного руху насе­лення міста із зменшеними часовими інтервалами (1-3 роки). Такий графік геодемографічного процесу дає змогу характеризувати:

а) його загальну тенденцію — зростання, спад, стабілізація чисе­ льності населення;

б) більший чи менший темп зростання (спаду, стабілізації) в ціло­ му і на окремих часових проміжках;

в) більшу чи меншу варіативність (коливання) графіків;

305

г) новітні тенденції — напрям і характер графіків протягом останніх (1-5) років.

Техніка побудови таких графіків і методика їх змістовного аналі­зу розглядались у розділі VI. 1. "Методика аналізу геодемографіч-них процесів".

Для прогнозування чисельності населення міста методом екстра­поляції користуються такою формулою:

де: Нт — розрахункова чисельність населення через Т років; Нс — су­часна кількість населення; п — процент щорічного природного приро­сту населення (+ -), m — % щорічного механічного прибуття-вибуття населення (сальдо міграції, + -); Т—розрахунковий період, у роках.

5.2. Трудові ресурси та їх використання

Для оцінки рівня забезпеченості трудовими ресурсами користу­ються узагальненою віковою структурою населення: 1) допрацезда-тного віку (молодші вікові групи); 2) працездатного віку; 3) після-працездатного віку (пенсіонери або старші вікові групи). До складу трудових ресурсів відносять населення працездатного віку (в Украї­ні: чоловіки у віці 16-59, жінки — 16 — 54 років) за винятком інвалі­дів, а також працюючих пенсіонерів і підлітків.

Населення міста, селища, села поділяють на три основні групи: 1) містоутворююче; 2) обслуговуюче; 3) несамодіяльне. До першої гру­пи відносять населення, зайняте на підприємствах, у закладах та орга­нізаціях, що виконують містоутворюючі функції, тобто обслуговують не лише дане місто, але й сусідні міста та регіони. Другу групу утворю­ють робітники сфери послуг, які обслуговують населення міста. Неса­модіяльне населення складається з осіб дошкільного і шкільного віку, пенсіонерів, інвалідів, зайнятих у домашньому господарстві.

За формою трудового балансу, виходячи з загальної чисельності містоутворюючої групи (А) та часток обслуговуючої (В) і несамодія-льної (С) груп, визначають проектну чисельність населення (Н) міста:

Н = А*100/[100-(В + С)].

Частка населення обслуговуючої групи містобудівельними нор­мами 1970-1990 pp. визначалась так:

306

  • для найбільших міст — 19-20% на першу чергу і 23-26% — на розрахункову перспективу;

  • для великих міст — 18% і 23%, відповідно;

- для малих міст і селищ- 15-17% та 19-22%. Несамодіяльна група населення, за демографічною статистикою,

становить у межах 48-52% всього населення.

Для сільських поселень — супутників міста обслуговуюча група в залежності від людності села та його статусу становить 10-20% всього населення.

Зазначені нормативи дають змогу проаналізувати співвідношен­ня основних груп населення та їх відповідність рекомендованим пропорціям зайнятості, необхідним для нормального функціону­вання міста. Підкреслимо, що наведені планувальні нормативи нині вочевидь застаріли. В країні триває радикальна структурна перебу­дова господарства, в умовах якої співвідношення виробничої сфери та сфери послуг у великих містах вже сягає 50%: 50%. Можна споді­ватись, що частка населення обслуговуючої групи галузей у найбі­льших містах перевищує 50% зайнятого населення, а у великих і ма­лих містах становить 25-35% та 20-30%, відповідно.

Трудові ресурси міста характеризують не лише кількісно, але й за їх якісним складом. Чіткої класифікації якісного складу трудових ре­сурсів немає. Можна користуватися освітніми рівнями працівників, хоча такий поділ трудових ресурсів у сучасних умовах є приблизним і орієнтовним щодо їх реального використання. Як приклад наводи­мо поділ праці у вітчизняному машинобудуванні за рівнями її квалі-фікованості (табл. 24).

Таблиця 24 Поділ робітників за рівнями кваліфікованості праці

Групи

Рівні кваліфікованості праці

І

некваліфікована праця

II

малокваліфікована праця, ручна праця, в т.ч. при машинах і механізмах

III

кваліфікована праця з використанням машин і механізмів

IV

кваліфікована і висококваліфікована праця, нагляд за роботою і технічним станом машин і механізмів, які працюють в автоматизованому режимі

V

Висококваліфікована праця по ремонту та наладці машин; висококваліфікована ручна праця

307

Для загальної оцінки рівня кваліфікації робочої сили окремого підприємства користуються середньозваженим показником (К), який обчислюють як

Пропонують також коефіцієнти значущості різних груп кваліфі­кації праці (С. Н. Железко, 1986): І — 0,17; II — 0,21; III — 0,44; IV — 0,75; V — 1,00. У цьому разі замість рангів (m.) — I-V, ставлять їх вагові коефіцієнти (0,17 — 1,00) і обчислюють середньозважений показник рівня кваліфікації робочої сили окремого підприємства. Такий підхід більш-менш прийнятний для малих міст. Великі міста мають сотні різноманітних підприємств і фірм. Для них можна ско­ристатися експертною оцінкою рівнів кваліфікації праці за окреми­ми галузями, видами виробництв, видами господарської діяльності за тією ж п'ятибальною системою, з подальшим обчисленням зага­льних середньозважених оцінок за відповідними частками галузей чи видів господарської діяльності.

Контрольні питання та завдання

  1. Які чинники спричиняють зміни чисельності та складу населення міста?

  2. Що являє собою статево-вікова піраміда населення? На прикладі статево-вікової піраміди населення Одеси (рис. 26) покажіть, як будується такий графік. Характеризуйте особливості статево-ві­кової структури населення Одеси у 1990 та 2000 роках та тенден­ції її розвитку.

  3. Які типи статево-вікових пірамід населення розрізняють за їх конфігурацією? Поясніть особливості розподілу населення за ві­ком у різних типах пірамід.

  4. Характеризуйте зміст і пізнавальні функції поняття "геодемогра-фічний процес". За якими двома напрямками (методами) можна аналізувати геодемографічні процеси у місті?

  5. Як будують графік геодемографічного процесу? Як його аналізу­ють?

  6. Як прогнозують чисельність населення міста за методом екстра­поляції темпів його динаміки?

  1. Які вікові групи населення входять до складу трудових ресурсів?

308

Як характеризують узагальнену вікову структуру трудових ре­сурсів?

  1. Як поділяють населення міста за основними сферами зайнятості? Характеризуйте містоутворюючу, обслуговуючу та несамодіяль-ну групи населення в місті.

  2. Як визначають проектну чисельність трудових ресурсів міста за співвідношенням містоутворюючих, обслуговуючих та несамоді-яльних його груп? Які нормативи обслуговуючої групи та неса-модіяльного населення встановлені у вітчизняному містобуду­ванні для міст різних категорій та для сільських поселень?

  3. Характеризуйте сучасні тенденції щодо зміни співвідношення мі-стоутворюючої та обслуговуючої груп населення.

  4. Обґрунтуйте необхідність характеристики якісного складу тру­дових ресурсів міста за рівнями освіти, кваліфікованості праці у вітчизняному машинобудуванні (табл. 24).

  5. Як обчислюють загальну оцінку рівня кваліфікації для окремого машинобудівного підприємства?

6. РОЗСЕЛЕННЯ НАСЕЛЕННЯ В МІСТІ

Розміщення населення в межах міста залежить від його планува­льної просторової організації, від головних функцій міста, від якості міського середовища, від характеру функціонального використання та забудови різних його частин. У свою чергу, розселення населення, що склалося в місті, зумовлює відповідну орієнтацію міського транспорту, розміщення сфери послуг, розміщення нових вироб­ництв, рекреаційних зон та ін. Розселення населення помітно впли­ває на адміністративно-територіальний устрій міста.

Відомості щодо розміщення населення звичайно показують за адміністративними районами міста, мікрорайонами, селищами, житловими масивами. Для більш докладної характеристики внутрі-шньоміського розселення слід скористатися робочими матеріалами переписів населення, агрегованими за міськими кварталами і група­ми будинків. Слід пам'ятати, що йдеться про постійне міське насе­лення і про його нічну густоту. В денний час значна частина насе­лення переміщується до місць праці, в центральних і ділових части­нах міста спостерігається велика кількість приїжджих. Тому денна густота населення помітно різниться від нічної. Поєднаний аналіз

309

розподілу населення в межах міста на різні добові проміжки дає мо­жливість характеризувати просторово-часову ритміку життєдіяль­ності населення протягом доби. Це своєрідна "пульсація" розподілу населення у денний і нічний час, яка дає надзвичайно цікавий і ори­гінальний матеріал для раціональної просторової організації міста. Щоправда, первинну інформацію щодо денної і нічної густоти насе­лення дослідник повинен збирати самотужки, шляхом спеціальних обслідувань і анкетувань.

Розселення населення в межах міста представляють картограма­ми поквартальної густоти населення (осіб на 1 га або на 1 ар — 100 кв. м). Можлива побудова поверхонь розподілу густоти населен­ня — статистичних поверхонь або "поверхонь рельєфу": значення густоти населення в окремих точках приймають за "висоту"; мето­дом інтерполяції проводять лінії однакової густоти населення — ізо­лінії (ізоденси), відповідними позначками показують напрямки під­вищення чи зниження густоти, "вершини" — ділянки максимальної густоти, та "улоговини" — території з низькою густотою. Поверхні статистичного рельєфу не лише добре читаються візуально, вони допускають різноманітні математичні дії з поверхнями — додаван­ня, віднімання, множення і т. д. поверхонь. Хороші результати щодо аналізу розселення в місті може дати метод залишкових поверхонь.

На рисунку 28 наведена дійсна поверхня густоти населення в од-ноцентровому місті (поверхня [А]). Теоретичний розподіл густоти населення в одноцентровому місті відомий (поверхня [В]): він нага­дує конус вулкану з "кратером" у центрі міста. Методом віднімання від реальної поверхні [А] теоретичної поверхні [В] ми можемо знай­ти так звану залишкову поверхню [С], яка показує відхилення дійсно­го розподілу густоти населення у місті від теоретичного:

[А]-[В] = [С].

У більш загальній постановці цей підхід формують так: відомі поверхні дійсного розподілу густоти населення міста [А] та його тео­ретична модель [Т]; віднімаючи від поверхні [А] поверхню теоретич­ного розподілу [Т], одержимо так звану залишкову поверхню [3]

[А]-[Т] = [3],

яка представляє відхилення від теоретичної моделі і потребує відпо­відних пояснень та інтерпретації таких відхилень. Більш докладно про методику й техніку математичних дій з поверхнями та змістовну інтерпретацію одержаних результатів можна знайти в літературі.

310

Рис. 28. Аналіз внутрішньоміського розселення методом статистичних по­верхонь: а) віднімання поверхонь дійсного та теоретичного розпо­ділів густоти населення міста; б) залишкова поверхня — різниця між дійсним та теоретичним розподілами густоти населення

Певний інтерес являє дослідження переміщень населення міст до місць праці — трудові поїздки та переміщення. Особливо актуальна ця проблема для великих міст, де має місце транспортна втома насе­лення, зумовлена трудовими поїздками на значні відстані. Такі до­слідження потребують спеціальних обстежень та анкетувань щодо витрат часу на трудові поїздки та переміщення. Цільові настанови таких досліджень можуть бути різними:

  • витрати часу на трудові переміщення населення, що проживає у різних частинах міста — мікрорайонах, житлових масивах, сели­щах;

  • витрати часу на трудові переміщення різних соціальних груп населення, працівників різних рівнів освіти та кваліфікації;

  • розселення робітників окремих великих підприємств і уста­нов;

  • обслідування напрямків і обсягів головних пасажиропотоків у місті і т. д.

Інформація щодо витрат часу на трудові переміщення підлягає подальшому узагальненню та аналізу. Один з можливих напрямків

311

такий (В. О. Гуцал, Я. Б. Олійник, 2001). За співвідношенням основ­них груп транспортної доступності місць роботи — пішохідна (до 10 хвилин) та транспортні (від 6 до 90 хвилин), встановлюються ха­рактерні типи розподілів трудових переміщень:

  • перший тип: пішохідна доступність — 37,4% всіх трудових зв'я­зків; до 40 хвилин — 78,0% (включаючи попередню групу); до 50 хвилин — 91,4% всіх зв'язків;

  • другий тип розподілу: пішохідна доступність — 16,9%; від 6 до 50 хвилин — 86,2%;

  • третій тип розподілу: 86,2% трудових зв'язків знаходиться у зоні доступності 26-60 хвилин;

  • четвертий тип: 76,7% трудових зв'язків мають витрати часу від 31 до 90 хвилин.

Надалі за переважанням типів розподілу населення за трудовими переміщеннями здійснюють зонування території міста за типами трудових переміщень.

Контрольні питання та завдання

  1. Покажіть взаємний вплив розселення населення в місті, його пла­нувальної територіальної організації, розміщення виробництва, транспортної мережі міста та ін.

  2. Якими методами представляють (показують) розселення насе­лення в місті? Поясніть відмінності між нічною та денною густо­тою населення.

  3. Характеризуйте метод залишкових поверхонь та його пізнаваль­ні можливості (рис. 28).

  4. За якими напрямками досліджують трудові поїздки населення міста та його передмість?

  5. Як систематизують робочі місця в місті за їх транспортною до­ступністю (В. О. Гуцал, Я. Б. Олійник, 2001)?

7. ЗЕМЕЛЬНО-ГОСПОДАРСЬКИЙ УСТРІЙ МІСТА

7.1. Планування територіального розвитку міст

Планування розвитку міст виходить з таких принципів: в межах міста спостерігається надзвичайно висока концентрація землеволо­дінь та землекористувань; має місце накладання та зіткнення різних

312

інтересів — загальнодержавних, регіональних, міських громадсь­ких, приватних; для великих міст характерна обмеженість землі та її висока вартість; сучасне планування розвитку міст відбувається в умовах радикальної земельної реформи та введення земельного ка­дастру міських земель.

Об'єктами планування територіального розвитку міст можуть виступати:

  1. місто та його складові частини;

  2. системи населених пунктів — групи поселень, агломерації;

3) приміські зони;

  1. урбанізовані ареали;

  2. системи розселення.

Перший закон щодо планування і забудови міст прийняли у Ве­ликій Британії у 1909 р. Закон України "Про основи містобудуван­ня" прийнятий у 1992 році. За цим законом комплексне територіаль­не планування охоплює:

  • прогнозування розвитку і планування територій;

  • проектування, будівництво і реконструкцію об'єктів різного призначення -житлових, громадських, інфраструктурних, виробни­чих та ін.;

  • регенерацію історичних поселень, реставрацію архітектурних комплексів і ансамблів;

  • створення інженерної та транспортної інфраструктури.

У плануванні розвитку міст приймають участь спеціалісти бага­тьох галузей — містобудівники і архітектори, економісти і геогра­фи, планувальники і землевпорядники, демографи і соціологи, виро­бничники і транспортники, екологи і управлінці.

Головні напрямки планування територіального розвитку міст такі:

- вибір територій, необхідних для подальшого розвитку міста, вилучення чи викуп таких ділянок для потреб міста із діючого вико­ ристання;

-розміщення будівництва — житлового, громадського, адмініст­ративного, виробничого та ін., формування архітектурних ансамб­лів і комплексів, громадських центрів, промислово-складських, рек­реаційних зон і т. д.;

  • створення та розвиток мереж соціальної, інженерної та транс­портної інфраструктури;

  • захист життєвого та природного середовища міста від шкідли­вого техногенного та соціально-побутового (антропогенного)

313

впливу, а також від несприятливих і небезпечних фізико-географіч­них процесів;

- збереження пам'яток архітектури та містобудування, історико-культурного середовища, природних пам'яток.

Зазначені напрямки можуть слугувати для суспільно-географіч­них досліджень щодо вибору тем і аспектів вивчення міського сере­довища та прогнозування розвитку міста.

Критерії раціональної територіальної організації міста та очіку­вані ефекти планування його територіального розвитку відповідно до сучасної концепції сталого розвитку такі:

  1. соціальні — поліпшення умов життєдіяльності населення міс­та, зростання якості міського середовища;

  2. економічні — раціональне розселення та розміщення виробни­цтва, оптимальна організація мережі міського транспорту, раціона­льне використання природних, трудових, науково-технічних та ін. ресурсів;

  3. екологічні — оздоровлення довкілля, охорона природи, запо­бігання шкідливому впливу міського середовища на населення;

  4. естетичні — збереження та формування міських ландшафтів і комплексів з високими естетичними характеристиками.

В суспільно-географічних дослідженнях місто розглядають за трьома напрямками: як один з елементів системи розселення (1); як цілісний і автономний об'єкт — місто як таке (2); як сукупність скла­дових частин і підсистем (3). У проектуванні міста розрізняють шість стадій, які різняться термінами проектних розробок, змістом проектних рішень та об'єктами містобудування (табл. 25).

Контрольні питання та завдання

  1. Характеризуйте принципові настанови планування розвитку міст. Поясніть планіровочні особливості зазначених об'єктів.

  2. Які цільові настанови комплексного територіального плануван­ня міст визначені Законом України "Про основи містобудуван­ня" (1992 p.)?

  3. Представте головні напрямки планування територіального роз­витку міст і поясніть їх.

  4. Які критерії раціональної територіальної організації міста та очікувані ефекти планування його територіального розвитку прийняті у вітчизняному містобудуванні?

314

5. Характеризуйте стадії містобудівельного проектування (табл. 25). Поясніть зміст і картографічні масштаби різних стадій.

Таблиця 25 Стадії містобудівельного проектування

Об'єкти містобудування

Проектні рішення

Термін

проекту,

років

Масштаби

Єдина система розселення України

Генеральна схема розселення на території України

понад 50

1:1000000-1:500000

Регіональні системи розселення

Регіональні схеми розселення

30-50

1 1

500000 -100000

Системи розселення областей (АРК), районів, приміських та курортних зон

Схеми та проекти

районного

планування

20-30

1

1

100000-25000

Окремі населені пункти, селища, села, житлові та виробничі комплекси, громадські центри, зони відпочинку (в межах поселення)

Генеральні плани

Проект

детального

планування

(ПДП)

20-25

1 1 1

10000 5000 -2000

Окремі групи житлових, виробничих та інших споруд

Проекти забудови

2-5

1 : 500

7.2. Генеральний план міста. Міський кадастр

Генеральний план (основне креслення) розвитку міста складається на 20 років і має на меті:

  1. визначити пріоритети у використанні земель;

  2. розробити пропозиції щодо функціонального зонування (зон-нінгу) і архітектурно-планувальної структури міста;

  3. обгрунтувати доцільність агрегування (укрупнення) та сполу­чення житлових, промислових та комунальних об'єктів у сельбищні масиви та зони;

  4. виявити резервні території для подальшого розвитку міста;

  5. визначити оптимальну систему магістральних вулиць та перс­пектив розвитку транспорту — зовнішнього і внутрішнього;

  6. обгрунтувати принципові рішення з інженерного облашту­вання, інженерної підготовки та благоустрою території;

315

  1. розробити систему містобудівних заходів по оздоровленню міського середовища, його захисту від несприятливих природних процесів, охороні пам'яток історії та культури;

  2. моніторинг міського середовища.

Генплан міста включає проектні рішення з використання міської території в проектних межах із архітектурно-плаиувальної організа­ції міста в цілому та його окремих функціональних зон:

  • селитебиах — виділення в межах міста житлових районів та мі­крорайонів садибної, мало- чи багатоповерхової забудови, громад­ських центрів різних рівнів;

  • виробничих — членування території на групи взаємопов'язаних промислових підприємств та об'єктів, встановлення ділянок гро­мадських центрів у промислових зонах, а також науково-виробни­чих центрів, осередків комунально-складського господарства та ін­ших об'єктів, визначення меж відведення земель і акваторій для магістралей і споруд зовнішнього транспорту;

  • ландшафтно-рекреаційних — зони короткочасного і тривалого відпочинку населення; зелені насадження загального користування та спеціального призначення; землі сільськогосподарського та лісо­господарського використання.

Генплан окремо показує: запроектовану систему магістралей та вулиць для розвитку транспортної мережі, транспортні розв'язки, мости, шляхопроводи; великі об'єкти інженерного облаштування території; зони регулювання забудови; охоронні зони пам'яток істо­рії та культури; зони природного ландшафту, що охороняється; спо­руди інженерного захисту від небезпечних природних процесів; те­риторії, що резервуються для розвитку міста (після діючого генпла­ну, через 20 років).

Генплан складається з текстових (пояснювальна записка — як правило, багатотомна) та графічних матеріалів. Для географів осо­бливий інтерес представляють

графічні матеріали генплану:

а) схема положення міста у системі розселення;

б) приміська зона міста або зона спільних інтересів певної групи поселень (міська агломерація та ін.);

в) опорний план сучасного використання території міста;

г) схема планувальних обмежень та оцінки стану навколишньо­ го середовища: залягання корисних копалин; несприятливі для забу­ дови ділянки — карстові, суфозійно-просадочні, зсувні, абразійні,

316

ерозійні, заболочені, підтоплені, селенебезпечні та ш.; санітарно-за­хисні зони промислових підприємств та інженерно-технічних об'єк­тів; зони обмеженої забудови поблизу аеродромів; джерела загазо­ваності, запиленості, шуму, електромагнітного випромінювання, радіації тощо; дискомфортні зони — з перевищенням ГДК забруд­нювачів; зони порушення екологічної рівноваги; охоронні зони во­дойм, джерел, ліній електропередач (ЛЕП), трубопроводів; зони охорони пам'яток історії та культури;

д) схема територіального розвитку міста за межами розрахунко­вого терміну (через 20 років);

є) можливі доповнення — схеми розвитку окремих видів транс­порту, інженерної підготовки території та благоустрою території, технопарків, спеціальних економічних зон тощо.

Головна ідея генплану — функціональне зонування території міс­та. Ця ідея започаткована так званою "Афінською хартією" на 4-му міжнародному конгресі сучасної архітектури (1933 p.), який прого­лосив функціональний підхід до планування міст. У світовій практиці містобудування зоннінг вперше був запроваджений у Лос-Анджеле­сі у 1909 році, а як місцевий закон — у Нью-Йорку у 1916 році. На даний час кожне місто США та інших розвинених країн має розроб­лену й затверджену схему функціонального зонування.

План використання міських земель, спосіб організації території міста, землекористування міста називають функціональним, зонуван­ням або просто зоннінгом. Для його розробки в багатьох країнах сві­ту створюють міські планувальні комісії. Загальні принципи функціо­нального зонування території міста достатньо прості:

1) освоєну територію міста поділяють на три пояси:

I — центральний пояс, густозаселений і освоєний, має дрібнозер­ нисту структуру функціональних зон;

  1. — серединний пояс має меншу інтенсивність заселення та гос­подарського освоєння, і тут функціональні зони помітно укрупню­ються;

  2. — зовнішній (периферійний) пояс характеризується найменш ін­тенсивним освоєнням, і йому властиві укрупнені функціональні зони;

2) для кожної функціональної зони встановлюють перелік мож­ ливих видів використання, які називають також групами категорій використання;

3) вводять перелік видів додаткового використання — за спеціаль­ ним дозволом;

317

4) аналізують територіальну сумісність різних соціально-економі­чних функцій на одній ділянці і складають таблицю (матрицю) біль-шої-меншої сумісності чи несумісності різних функцій в межах міста.

Як приклад розглянемо класифікацію функціональних зон у міс­тах в США. В межах населених пунктів СІЛА виділяють зони:

  • індивідуальної забудови сільського типу;

  • садибної індивідуальної забудови;

  • житлової забудови невисокої щільності;

  • житлової забудови середньої щільності;

  • житлової забудови значної щільності;

  • обмеженого промислового використання;

  • промислового використання;

  • обмеженого бізнесу;

  • широкого бізнесу;

  • авіаційного призначення;

  • сільськогосподарського виробництва;

  • райони впливу місць з'їзду та виїзду на автостраду;

  • майбутньої (планованої) забудови;

  • незабудовані.

Для кожної функціональної зони наводяться такі головні характе­ристики: мета використання території; перелік допустимих видів ви­користання — функцій; розміри відповідних ділянок і споруд та ін. Наприклад, для житлової забудови середньої щільності встановлені такі параметри: будинки міського типу на 2-3 сім'ї; мінімальна ділян­ка — не менше 900 кв. м; максимальна щільність забудови — не біль­ше 10-12 квартир на 1 акр (0,4 га). Для зони обмеженого бізнесу: умо­ви для проведення ділових операцій, торгівлі і надання послуг; наяв­ність торгової зони і зручність для обслуговування; транспортна до­ступність. Для промислових зон — перелік дозволених виробництв.

У вітчизняній практиці згідно будівельним нормам "Містобуду­вання. Планування і забудова міських і сільських поселень" (ДБН — 36092, ДБН Б. 1-3-97) територію населених пунктів поділяють на три функціональні зони — селитебну, виробничу і ландшафтно-рек­реаційну. Зарубіжні класифікації функціональних зон міст, як пра­вило, значно детальніші. Вітчизняне містобудування повинно яко­мога швидше перейти до європейської класифікації міського земле­користування.

У 1990-х роках був розроблений демонстраційний проект функціонального зонування Чернігова з участю американських спе-

318

ціалістів. Один із його результатів такий: наявна в Україні проект­но-планувальна документація не орієнтована на впорядкування зе­млекористування в містах.

Законами України "Про основи містобудування" (1992 р.) та "Про оцінку земель" (2003 р.) передбачена розробка містобудівних кадастрів населених пунктів. Такі кадастри мають на меті:

  • інформаційне забезпечення розроблення генпланів та планів зе­мельно-господарського устрою міст;

  • детальне планування окремих районів;

  • проектування окремих об'єктів;

  • експлуатацію окремих об'єктів та мереж;

  • облік міської нерухомості та ресурсів;

  • використання міських будівель і споруд;

  • охорону міського середовища і довкілля.

Міський кадастр (кадастр міста) являє собою опис його нерухо­мого майна — земель, будівель, інженерних мереж. Його розробля­ють у формі відповідної геоінформаційної системи — "ГІС-міський кадастр", що забезпечує автоматизовану систему ведення кадастру міської нерухомості. Об'єктами міського кадастру виступають земе­льні ділянки, будівлі (споруди), елементи вулично-дорожної мережі, елементи інженерних міських мереж. В Україні прийнята трьохрів-нева система містобудівних кадастрів: 1) базовий рівень — адмініст­ративні райони великих міст та міста обласного підпорядкування; 2) регіональний рівень — регіональні системи розселення; 3) загально­державний рівень — національна система розселення.

За даними Держкомзему України загальна площа земель населе­них пунктів країни складає 7,19 млн. га (на 1 січня 2003 p.). Від усієї площі земель України частка земель населених пунктів становить 11,9%. Переважають сільські поселення (95,5% земель), частка зе­мель міських поселень — 4,5%. Вартість земель населених пунктів України за нормативною оцінкою складає 950 млрд. грн. (Ю. М. Палеха, 2004). Середня вартість міських земель залежно від їх людності наведена у таблиці 26.

Вартість (цінність) міських земель полягає в їх здатності давати додатковий прибуток, що виникає у містах, перш за все, завдяки зручності розташування відносно ринків ресурсів і збуту, а також інфраструктурному облаштуванню території. Вартість міських зе­мель складається з показників диференціальної абсолютної та моно­польної ренти (Ю. Ф. Дехтяренко та ін., 2002).

319

Таблиця 26

Середня вартість земель населених пунктів України з різною чисельністю населення (Ю. М. Палеха, 2004)

Людність поселення, тис. осіб

Середня вартість землі, грн. / кв.м

Понад 2000

185

1000-2000

130

500-1000

100

250-500

70

100-250

50

50 - 70

35

Менше 50

15

Диференціальна рента формується за рахунок:

  • доступності ділянок, зумовленої зменшенням витрат на ввезен­ня сировини, матеріалів, палива, комплектуючих виробів та виве­зення готової продукції;

  • зростання продуктивності праці внаслідок зниження транспор­тної втоми працівників;

  • зниженням собівартості продукції завдяки скороченню витрат на створення інженерно-транспортної інфраструктури;

  • ефективності інвестицій (додаткових капіталовкладень в обла­штування території, зумовленої можливостями і вигодами цієї діля­нки, а також способом її використання, зокрема поєднання сумісних між собою функцій; пропозиція додаткових послуг формує підвище­ний попит і збільшує споживчу цінність ділянки.

Як бачимо, у складі диференціальної міської ренти чітко виділя­ються дві компоненти — географічна (фактор місцеположення) та інфраструктурна (інженерна підготовка території). Зрозуміло, що у суспільно-географічних дослідженнях головну увагу привертають географічні складові земельної ренти. Основними суспільно-геогра­фічними факторами, що визначають вартість земель населених пун­ктів, є:

-географічне положення;

  • чисельність населення; -адміністративний статус;

  • місце у системі розселення;

  • господарські функції.

320

Контрольні питання та завдання

  1. Що являє собою генеральний план міста? На який період він роз­робляється? Які його цільові настанови?

  2. Які функціональні зони розглядають у генеральному плані міс­та? Як обґрунтовують у генплані розвиток транспортної мережі міста?

  3. З яких документів складається генплан? Які картографічні мате­ріали входять до його складу?

  4. З якого часу і яким документом було започатковане функціона­льне зонування (зоннінг) території міста?

  5. Що являє собою функціональне зонування міста (зоннінг)? Які його цільові настанови?

  6. Характеризуйте загальні принципи функціонального зонування міста.

  7. Ознайомтесь з систематикою функціональних зон, прийнятою у містобудуванні США. Які головні характеристики наводяться для кожної з функціональних зон?

  8. Які види функціональних зон визначені у вітчизняному містобу­дуванні? Який висновок дав демонстраційний проект функціона­льного зонування Чернігова з участю міжнародних експертів?

  9. В який час і на якому рівні в Україні започаткована розробка мі­стобудівних кадастрів населених пунктів? Які цільові настанови таких кадастрів?

  10. Що являє собою міський кадастр (кадастр міста)? Які рівні охоп­лює система містобудівних кадастрів країни?

7.3. Використання території міста та наявні елементи міського середовища

Використання території міста характеризують за такими показ­никами і наявними елементами міського середовища:

1) загальна площа міських земель та її складові елементи (га; час­тки до загальної площі — %; пересічно на одного жителя — га):

  • загальна площа, всього;

  • землі міської забудови, у т. ч. забудовані землі;

  • землі загального користування, у т. ч. вулиці, площі, проїзди, набережні, зелені насадження загального користування;

  • міські вгіддя;

  • міські ліси;

321

- землі транспортних підприємств та гірничодобувної промисло­ вості;

2) складові елементи земель міської забудови:

  • житлова забудова, у т. ч. зелені насадження і сади;

  • промислова забудова, у т. ч. санітарно-захисні зони, зелені на­садження, сади, землі під відходами;

  • громадська забудова, у т. ч. зелені насадження і сади;

3) складові елементи вулиць, площ, проїздів, набережних:

  • замощені ділянки;

  • магістралі, замощені удосконаленим покриттям, у т. ч. з підзем­ними переходами, різнорівиевими розв'язками, регульовані за "зе­леною хвилею";

4) складові елементи зелених масивів і насаджень загального ко­ ристування:

  • парки культури і відпочинку, сади загального користування, бульвари, сквери, парки;

  • зелені насадження вздовж вулиць, проїздів та набережних;

5) складові елементи земель транспортних підприємств:

  • землі підприємств автомобільного транспорту, площа під зеле­ними насадженнями та садами;

  • землі підприємств залізничного транспорту, площі під зелени­ми насадженнями і садами;

  • землі підприємств водного транспорту, площі під зеленими на­садженнями і садами;

  • землі підприємств повітряного транспорту, площі під зеленими насадженнями і садами;

6) складові елементи земель гірничодобувної промисловості:

  • землі санітарно-захисних зон;

  • землі під зеленими насадженнями і садами;

  • землі під промисловими відходами;

7) землі для спеціально організованих місць відпочинку на при­ роді (кількість таких ділянок, площа — га, пересічно на одного жи­ теля — га):

  • всього — у місті та в приміській зоні;

  • парки культури і відпочинку, дендропарки, ботанічні сади, зоо­парки;

  • зони відпочинку;

  • історико-архітектурні комплекси;

  • спортивні комплекси;

322

- туристські комплекси;

8) відвідування спеціально організованих місць відпочинку на природі (тис. чол., у т. ч. у зимовий і літній періоди):

  • всього;

  • парки культури і відпочинку, дендропарки, ботанічні сади, зоо­парки;

  • зони відпочинку;

  • історико-архітектурні комплекси;

  • спортивні комплекси;

  • туристські комплекси;

9) землі, призначені для захоронення відходів (га):

  • всього — у місті та приміській зоні;

  • звалища, у т. ч. вдосконалені;

  • поля асенізації;

  • поля компостування;

- спеціальні полігони захоронення промислових відходів. Додатково характеризують наявні водні об'єкти в межах міста,

водокористування та водоспоживання в місті:

  1. водні об'єкти — всього (га), у т. ч. водотоки, внутрішні водо­йми;

  1. загальний забір води (тис. куб. м; пересічно на одного жителя):

  • всього;

  • поверхневих вод;

  • підземних вод;

3) використання води (тис. куб. м; пересічно на одного жителя): -всього, у т. ч.:

  • господарсько-питні потреби;

  • зрошення сільськогосподарських угідь;

  • виробничі потреби — всього, у т. ч. води питної, послідовно використаної, оборотної;

  • для обводнення;

  • для сільськогосподарського водопостачання;

4) безповоротні втрати води — всього, у т. ч.:

  • промисловими підприємствами;

  • населенням міста.

323

  1. За якими показниками та об'єктами характеризують викорис­тання території міста?

  2. Як характеризують наявні водні об'єкти в межах міста, водоспо­живання та водокористування на них?

7.4. План земельно-господарського устрою міста

Одним з головних напрямків географічного дослідження міста є вивчення міського середовища, зокрема земельно-господарського устрою міста. Необхідно проаналізувати територію міста та його природне середовище, показати його внутрішню однорідність-неод-норідність щодо можливостей забудови та господарського викорис­тання. Необхідно також дослідити загальну архітектурно-планува­льну організацію міста та її територіальні особливості, прослідкува­ти зв'язок міської забудови та використання окремих територій і ді­лянок з тими чи іншими відмінностями природного середовища і планувальної організації міста. Потрібно докладно характеризува­ти використання всіх елементів міського сер.едовища — земель, зеле­них насаджень, водних об'єктів, інших земельних угідь. Інвентари­зації та оцінці підлягає антропогенно-техногенне навантаження на міське довкілля, зокрема наявні джерела забруднення повітря, вод­них об'єктів, грунтів. Відповідно аналізують наявну систему еколо­гічного моніторингу міста, заходи щодо його екологічного оздоров­лення та їх ефективність.

Місто розглядають як земельно-господарську систему, для якої характерна надзвичайно висока концентрація господарської діяль­ності і дуже високий рівень інтенсивності використання міських зе­мель. Місто як земельно-господарська система має такі ознаки:

  • концентрація населення, його дуже складна соціальна страти­фікація та множинні взаємини — від сім'ї до політичних партій і конфесій;

  • місто як складний господарський комплекс являє собою фокус територіального поділу праці з концентрацією і спеціалізацією ви­робництва, його диверсифікацією та кооперуванням, комплексу­ванням та комбінуванням;

  • масштабне і значне зосередження основних фондів — будівель і споруд, інженерних систем і мереж, транспортних комунікацій, зеле­них насаджень і т. д;

324

- місто формує міське середовище зі специфічним поєднанням природи, населення, соціальної та виробничої інфраструктури, ви­ робничої та духовної діяльності; міста виділяються дуже інтенсив­ ною трансформацією природного середовища і високим антропо­ генно-техногенним навантаженням на довкілля.

Земельним кодексом України та законом "Про основи містобу­дування" передбачено складання на основі генплану плану земельно-господарського устрою міста (ПЗГУМ). Саме цей план слугуватиме основою кадастрової оцінки міських земель, їх приватизації, обгру­нтування варіантів функціонального зонування території міст. По­рядок складання ПЗГУМ затверджений у вересні 1993 р. За ним ПЗГУМ повинен містити такі відомості:

- поділ міських земель за використанням відповідно до цільового призначення;

поділ земель за формами власності і користування;

  • організаційні, правові, фінансові та інші заходи щодо вдоско­налення структури територій, освоєння земель, поліпшення їх стану та якості, рекультивації, консервації, інженерного захисту;

  • необхідні обсяги стимулювання раціонального використання та охорони міських земель;

. — вихідні дані для обчислення земельного податку і орендної плати, надання пільг, обґрунтування і визначення загальних розмі­рів земельного податку (з 1997 p., коли розпочались роботи по када­стровій оцінці міських земель, це можуть бути матеріали міських зе­мельних кадастрів);

  • заходи щодо забезпечення режимів використання земель в охо­ронних і захисних зонах, відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам в результаті встановлення таких зон і відповід­них змін у використанні земель;

  • напрямки екологічного захисту міського середовища та приро­доохоронної діяльності.

Додатково ПЗГУМ містить відомості про напрямки тимчасово­го використання міських земель та їх перспективної забудови, про інженерно-технічні заходи, спрямовані на захист території міста від шкідливих і небезпечних природних процесів, заходи для відновлен­ня природних і природно-антропогенних ландшафтів.

Більшість зазначених характеристик і показників підлягає карто-

325

графуванню і може бути показана щодо їх територіальної диференці­ації та просторового розподілу на плані міста у вигляді точкових зна­чень чи полів розподілу (статистичних поверхонь), а також за окре­мими кварталами, масивами, районами, функціональними зонами міста. Узагальнюючими картами щодо характеристики земельно-го­сподарського устрою міста та міського середовища можуть бути:

  1. карта ландшафтно-архітектурного зонування території міс­та — показує узагальнену характеристику основних природних компонентів міського середовища та їх територіальну неоднорід­ність і дає інженерно-будівельну оцінку окремих ділянок та варіанти можливого (рекомендованого) господарського використання;

  2. план земельно-господарського устрою міста — характеризує наявний розподіл міських земель за видами угідь та їх фактичне ви­користання;

  3. карта земельно-кадастрової інвентаризації міських земель та їх грошової оцінки;

  4. карта функціонально-планувальної організації міста — пред­ставляє адміністративний і планувальний поділ міста (райони, жит­лові масиви і т. д.) та диференціацію території міста на функціональ­ні зони за їх фактичним (та перспективним) господарським викори­станням; функціональне зонування (зоннінг) території міста може мати різний масштаб — від оглядового (1: 100 000 — 1: 25 000) до крупних масштабів (1: 25 000 — 1:10 000 і більше).

Територію і природні умови міста характеризують за такими по­казниками:

  1. загальна площа території міста в межах міської черти (га);

  1. території міста, що зазнають впливу несприятливих умов (їх площа, частка від загальної площі міста, чисельність населення, що проживає на таких ділянках):

  • з несприятливими літогенними умовами (просадки ґрунту, інтен­сивна ерозія, зсуви, сейсмічно-, лавино-, селенебезпечні території);

  • затоплювані території (внаслідок весняних повеней, дощових паводків, морських нагонів та припливів, океанічних бурь та цунамі);

  • з несприятливим рельєфом, у т. ч. слабопересічним (ухили до 10%), пересічним (10-16%), сильнорозчленованим (схили понад 16%).

Архітектурно-планувальна характеристика території міста включає:

1) функціональні зони міста (їх площа і чисельність населення, що проживає у їх межах): промислові і комунальні зони; зовнішнього

326

транспорту; селитебш; зелених насаджень загального користуван­ня; мішаного функціонального використання;

2) характеристика житлового фонду:

  • житловий фонд —- всього (кв. м загальної площі, кількість буді­вель, чисельність населення);

  • у тому числі (частка у загальній площі, кількості будівель, насе­ленні) забудова одноповерхова, садибна, дво-триповерхова; високоповерхова (десять і більше поверхів);

  1. забезпеченість населення міста житловою площею (кв. м на людину — загальна і житлова площа; співвідношення з санітарними нормами, %);

  2. ступінь благоустрою житлового фонду (кв. м, частка до зага­льної площі житлового фонду; чисельність населення та його частка до всього населення):

- централізоване водопостачання, у т. ч. з лімітованою подачею води;

  • каналізація; -газ;

  • центральне опалення;

  • електропостачання;

  • наявність ванни або душу;

  • гаряче водопостачання;

  • сміттєпровід;

  • кондиціоноване повітря;

5) незручні та порушені території, забудовані з врахуванням від­ повідних несприятливих умов (площі — га; кв. м; чисельність насе­ лення, що на них проживає, та його частка до всього населення):

  • всього незручних територій в межах міста, у т. ч. у селитебній зоні;

  • з негативними літогенними умовами, у т. ч. сейсмо- і зсувонебе­зпечними, з можливими просадками і т. ін.;

  • затоплювані території;

  • ділянки з несприятливим рельєфом;

території з порушеним ґрунтовим покривом, гідрогеологічним режимом.

Наведемо окремі класифікації міських земель, якими користують­ся при розроблені планів земельно-господарського устрою. За формами власності розрізняють землі: а) державної, окремо — загальнодержавної власності;

327

б) колективної власності;

в) приватної власності, у т. ч. спільної-сумісної або часткової власності.

За правом користування (власник надає право користування):

а) постійне;

б) тимчасове, у т. ч. оренда.

За господарським режимом та функціональніш використанням розрізняють землі:

  1. міської забудови — житлової, адміністративної, громадської, промислової, соціально-побутової, а також землі, що підлягають забудові (за щорічними планами);

  2. землі загального користування — вулиці, майдани, набереж­ні, лінії міського транспорту, рекреаційні і культурно-побутові зони;

  3. землі зовнішнього транспорту — залізничного, водного, пові­тряного, трубопровідного та гірничодобувної промисловості;

  4. землі сільськогосподарського використання та інші землі, не призначені для забудови;

  5. міські ліси.

Така класифікація зберігається й нині у земельних кодексах країн СНД. Головний її недолік полягає в тому, що землі міської забудови показані однією категорією і не розшифровані. Насправді на таких землях нараховують близько 800 видів господарської діяльності.

Для ПЗГУМ розроблений такий функціональний поділ земель:

1) землі житлової та громадської забудови;

  1. землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та ін.;

  2. землі природоохоронних, оздоровчих, рекреаційних, істори-ко-культурних об'єктів;

  3. землі об'єктів комунального господарства;

  4. землі водо- й лісогосподарського використання;

  5. землі сільськогосподарського призначення;

  6. землі загального користування.

На території населених пунктів можуть виділятися зони з особли­вими режимами використання земель, зокрема:

  1. санітарно-захисні зони шкідливих і екологічно небезпечних підприємств;

  2. зони і округи санітарної охорони курортів;

10) зони санітарної охорони джерел водопостачання та водоочи­ сних споруд;

328

  1. водоохоронні зони водойм, річок, берегів водосховищ, озер, лиманів, морів;

  2. зони охорони ландшафтів, пам'яток історії та культури, зони регулювання забудови;

  3. охоронні зони заповідників, заказників, національних приро­дних парків, ботанічних садів;

  4. зони залягання корисних копалин (крім загальнопошире-них);

  5. сейсмічні зони та зони руйнування земної поверхні (зсуви, за­топлення та підтоплення, карст, суфозія, просадки, абразія, ерозія, замулювання, селі та ін.).

За оцінками експертів, наявна інформаційна база щодо досліджен­ня міст розподіляється так: 1) до 15% всієї необхідної інформації мі­стить діюча галузева статистика; 2) близько 30% дає відомча статис­тика різноманітних управлінських структур; 3) більше половини (55%) необхідної інформації можна одержати лише шляхом спеціа­льних обстежень та інвентаризації міста, анкетуванням його насе­лення, опитуванням експертів.

Контрольні питання та завдання

  1. Що являє собою план земельно-господарського устрою міста, які характеристики міського середовища він охоплює?

  2. Поясніть ознаки міста як земельно-господарської системи.

  3. Коли був затверджений порядок складання плану земельно-гос­подарського устою міста (ПЗГУМ)? Які відомості повинен місти­ти ПЗГУМ?

  4. Які картографічні документи (карти, плани) можуть входити до складу ПЗГУМ?

  5. Переліком яких питань характеризують територію та природні умови міста при складанні ПЗГУМ?

  6. Які архітектурно-планувальні характеристики міста включає ПЗГУМ?

  7. Як класифікують міські землі при складанні ПЗГУМ, зокрема за формами власності (а), за правом користування (б), за господар­ським режимом та функціональним використанням?

  8. Характеризуйте функціональний поділ земель у ПЗГУМ та кате­горії земель з особливими режимами використання.

329

8.1. Наявні джерела забруднення міського середовища

1. Кількість джерел забруднення води (одиниць):

  • промислові скиди;

  • господарсько-побутові скиди;

  • скиди зливової каналізації;

2. Кількість промислових джерел забруднення атмосфери (оди­ ниць) — всього, у т. ч.:

  • організованих джерел викидів, з них недостатньо обладнаних очисними спорудами;

  • неорганізованих джерел викидів;

3. Пробіг автомобілей з двигунами внутрішнього згоряння в ме­ жах міста (км) — всього, у т. ч.:

  • легкових;

  • вантажних, з них дизельних;

  • спеціальних;

4. Обсяги спожитого автотранспортом палива (л):

  • автомобільного бензину;

  • дизельного палива;

  1. Інтенсивність автомобільного руху на магістралях міста (авто на годину), у т. ч. на магістралях, де заборонений вантажний рух;

  2. Кількість літако-злетів та літако-посадок в аеропортах міста (одиниць);

  3. Пересічна кількість трамваїв і тролейбусів на лініях (одиниць), у т. ч. безшумових трамваїв;

  4. Кількість палива, що споживається для опалення квартир з ін­дивідуальними системами опалення (куб. м, тон та ін.): газ, нафта, пічне паливо, дрова, торф, вугілля та ін.

8.2. Техногенне навантаження на міське середовище

Техногенне навантаження на міське середовище характеризують за такими показниками.

1. Обсяги скидання стічних вод (тис. куб. м) в межах міста та при­міської зони — всього, у тому числі:

  • чистих вод, з них у поверхневі водойми та підземні горизонти;

  • забруднених вод — у поверхневі водойми та підземні горизонти;

330

- нормативно очищених вод — у поверхневі водойми та підземні горизонти.

  1. Кількість шкідливих речовин, що скинуті у водні об'єкти з сті­чними Водами (т / рік) — за окремими інгредієнтами.

  2. Кількість шкідливих речовин, що відходять від джерел забруд­нення атмосфери (т / рік) за інгредієнтами — всього, у тому числі:

  • викинуті в атмосферу без очищення, у т. ч. неорганізовані викиди;

  • викинуті в атмосферу через очисні споруди.

  1. Залпові (аварійні) викиди в атмосферу (т / рік).

  2. Кількість шкідливих домішок, що попадають в атмосферу від індивідуальних систем опалення (т / рік) — за інгредієнтами.

  1. Виведено з ладу зелених насаджень (га).

  1. Кількість твердих побутових відходів (т / рік; пересічно на од­ного жителя) — всього, у тому числі:

  • Добові відходи;

  • будівельне сміття;

  • відходи опалювальних систем;

  • відходи лікувальних та санітарно-епідеміологічних закладів;

  • вуличний смет.

9. Кількість промислових відходів (тон; куб. м; пересічно на од­ного жителя) — всього, у т. ч. за класами небезпеки шкідливих домі­шок.

Ю- вивезення побутових відходів спеціальним автотранспортом (т) — всього, у тому числі:

- на звалища, у т. ч. на вдосконалені;

  • на. сміттєспалювальні та сміттєпереробні заводи;

  • в чри, у кар'єри.

11} Вивезення промислових відходів (т), у т. ч. спеціальним авто­транспортом.

12. Із загальної кількості неутилізованих відходів:

  • вивезено на спеціальні звалища і полігони;

  • вивезено на відкриті звалища;

  • кинуто в яри, кар'єри, шахти;

  • спалено без використання тепла;

  • скинуто в каналізацію.

13. Вивезення снігу та його скидання у водойми та каналізацію.

331

8.3. Моніторинг екологічного стану міста

1. Кількість пунктів контролю за забрудненням атмосфери (оди­ ниць; у % до стандартів) — всього, у тому числі:

  • стаціонарних, з них за повною, неповною та скороченою про­грамою спостережень;

  • пересувних;

  • маршрутних.

2. Кількість пунктів контролю за забрудненням води (одиниць; у % до стандартів) — всього, у тому числі:

  • в місцях скидання стічних вод;

  • в місцях забору води — поверхневої, підземної.

  1. Число пунктів контролю за забрудненням ґрунтів (одиниць; у % до стандартів).

  2. Кількість контрольно-регулювальних пунктів по перевірці та зниженню токсичності вихлопних газів автомобілей (одиниць).

  3. Кількість автомобілей, проконтрольованих на токсичність ви­хлопних газів (одиниць; % до загальної чисельності автопарку) — всього, у тому числі:

  • автомобілі, що не відповідають встановленим стандартам;

  • автомобілі, оснащені пристроями для нейтралізації та знешко­дження вихлопних газів.

  1. Кількість і протяжність магістралей, які контролюються за ін­тенсивністю руху (одиниць; км; у % до загальної їх протяжності).

  2. Кількість вимірів шумового фону (одиниць) — всього, у тому числі:

  • у місцях інтенсивного руху транспорту — автомобільного, заліз­ничного, авіаційного, міського, пасажирського електротранспорту;

  • поблизу промислових підприємств;

  • поблизу закладів спорту та відпочинку.

8. Кількість перевищень встановлених норм рівнів шумів (оди­ ниць / год; у % до спостережень) — всього, у тому числі:

  • у місцях інтенсивного руху транспорту — автомобільного, залі­зничного, авіаційного, міського електротранспорту;

  • поблизу промислових підприємств;

  • поблизу закладів спорту і відпочинку.

9. Кількість діючих виробничих і комунальних об'єктів, побудова­ них за проектами, що не забезпечують охорону довкілля (одиниць).

10. Кількість виробничих і комунальних об'єктів, які здані в екс-

332

плуатацію і на яких виявлені відхилення від узгоджених проектів щодо охорони довкілля (одиниць).

8.4. Екологічний захист міського середовища

1. Природоохоронні заходи:

  • очищено протягом року водотоків і водойм — одиниць; м; кв. м.;

  • рекультивовано протягом року земель — всього, у тому числі (а) порушених виробничою діяльністю, (б) порушених природними процесами; (в) зайнятих відвалами і звалищами;

  • відновлення та збільшення зелених насаджень в межах міста і приміської зони.

2. Заходи щодо зниоісепия рівня техногенних навантажень на місь­ ке середовище:

  • потужність очисних споруд по очищенню стічних вод (тис. куб. м / доба) — всього, у т. ч. локальних і централізованих, з них введено протягом року;

  • потужність систем для очищення шкідливих викидів в атмосфе­ру, з них введені протягом року;

-будівництво каналізаційних систем, призначених для очищення комунальних стоків, — загальна потужність, у т. ч. хімічного та біо­логічного очищення;

- збирання нафти, сміття та інших відходів з території портів та акваторій (т/доба);

-створення і розширення санітарних зон навколо діючих підпри­ємств (одиниць; га);

  • кількість підприємств, які перейшли на маловідходні технології (одиниць; частка до загальної кількості), за галузями;

  • кількість підприємств, що використовують системи оборотно­го водопостачання, з них введено протягом року;

  • кількість підприємств, винесених за межі житлових масивів чи міста;

- створено підземних чи наземних транспортних розв'язок; наявність удосконалених звалищ і полігонів, з них введені про­ тягом року;

- наявність сміттєспалюючих та сміттєпереробних заводів, з них введені протягом року.

3. Засоби і заходи попередження можливих несприятливих впливів на міське середовище:

333

-території, що перебувають під захистом протизсувних систем (га);

  • території під захистом протиселевих споруд (га);

  • протяжність протипаводкових укріплень, дамб і насипів (км);

  • протяжність берегозахісних споруд (км);

  • ділянки, на яких проведений протиерозійний захист (оди­ниць; га);

  • підприємства, на яких створені системи захисту від надзвичай­них і аварійних ситуацій.

8.5. Затрати на екологічний захист та екологічне оздоровлення міського середовища

1. Капітальні затрати на будівництво природоохоронних систем і споруд:

  • для очищення виробничих стічних вод — механічного, фізико-хімічного, біологічного;

  • для очищення комунальних стоків — механічного, фізико-хімі-чного, біологічного;

  • систем оборотного водопостачання;

  • берегових станцій очищення лляльних і баластних вод;

  • збирання сміття, нафти та інших відходів з акваторій морів, ли­манів, рік, водойм;

  • магістральних водогонів;

  • створення водоохоронних зон на водоймах, що живлять міста;

  • розчищення русел малих річок і відновлення їх гідрологічних режимів;

  • створення систем газо- й пиловловлення;

  • створення контрольно-регулювальних постів з перевірки ток­сичності вихлопних газів автомобілей;

  • будівництво вдосконалених звалищ і полігонів;

  • будівництво заводів з переробки та спалювання сміття.

2. Капітальний ремонт природоохоронних систем і споруд.

  1. Біжучі витрати на експлуатацію природоохоронних систем і споруд.

  2. Витрати на науково-дослідні роботи з екологічного захисту мі­ського середовища.

334

Контрольні питання та завдання

  1. За якими показниками характеризують наявні джерела забруд­нення міського середовища?

  2. За якими напрямками і показниками оцінюють техногенне нава­нтаження на міське середовище?

  3. Характеризуйте систему моніторинга екологічного стану місько­го середовища, зокрема природоохоронні заходи, заходи щодо зниження техногенних навантажень на місто, заходи і засоби по­переджень можливих негативних впливів на міське середовище, природних та техногенних катастроф.

  4. Як класифікують затрати на екологічний захист та екологічне оздоровлення міського середовища?

9. ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ЗОНУВАННЯ МІСТА (ЗОННІНГ)

Загальноприйнятої класифікації функціональних зон міст немає. Відомі систематики видів використання міських земель різної спря­мованості та детальності. Як вже зазначалось, у вітчизняному місто­будуванні традиційно розрізняли лише три види функціональних зон — селитебний, виробничий та ландшафтно-рекреаційний. У планах земельно-господарського устрою міст вже встановлюють п'ять видів функціонального використання міських земель: землі мі­ської забудови; землі загального користування; землі зовнішнього транспорту; землі сільськогосподарського використання та інші не-забудовані землі; міські ліси. Але й ця систематика є дуже схематич­ною, яка дуже огрублено представляє реальне різноманіття у вико­ристанні міських земель.

Пропонується такий склад функціональних зон міста:

I — житлові зони;

II — громадсько-ділові зони;

  1. — промислово-складські зони;

  2. — курортно-рекреаційні зони.

Кожен з чотирьох типів функціональних зон поділяється на під­типи.

V складі житлової зони (І) розрізняють три підтипи.

1.1 — житлова зона садибної (котеджної) забудови, в межах якої дозволені такі види використання та забудови: окремо розташовані житлові будинки; окремо розташовані або вбудовано-прибудовані

335

об'єкти повсякденного обслуговування (магазини, перукарні, кафе, аптеки та ін.); за спеціальним дозволом можна розміщувати загаль­ноосвітні та спеціальні школи та позашкільні заклади, релігійні спо­руди, місця масового відпочинку, об'єкти технічної інфраструктури, тимчасові павільйони і торгові кіоски; тут розміщуються також окремо розташовані адміністративні служби — адміністрації, мі­ліції, зв'язку, комунального господарства; у цій зоні дозволено спо­рудження індивідуальних гаражів, надвірних туалетів, оранжерей і теплиць, дозволяється вирощування плодових дерев, овочів, квітів, розведення птиці, складування компосту (за умови непорушення норм добросусідства).

1.2 — житлова зона середньоповерхової забудови призначена для таких видів використання і забудови: окремо розташовані і зблоко­ вані будинки на 1-4 квартири з можливістю виділення земельних ді­ лянок; багатоквартирні житлові будинки (до 5 поверхів); окремо розташовані і вбудовано-прибудовані адміністративні установи і об'єкти сфери послуг; громадське і міжквартальне озеленення;

дозволяється розміщення гаражів на ділянках з одно-, двоквар­тирними будинками, а біля багатоквартирних будинків — для окре­мих категорій громадян, розміщення колективних гаражів у підва­лах і цокольних поверхах житлових будинків, площадок для парко-вки автомобілей, господарських, ігрових і спортивних площадок;

за спеціальними дозволами розміщують школи і позашкільні за­клади, релігійні споруди, заклади охорони здоров'я, відпочинку, ту­ризму, фізкультурно-оздоровчі, будівлі і споруди іиженерно-техніч-иої інфраструктури, тимчасові павільйони і кіоски торгівлі і обслу­говування.

1.3 — .житлова зона багатоповерхової забудови, в межах якої до­ зволені такі види забудови і використання території: окремо роз­ ташовані і зблоковані житлові будинки на 1-4 квартири; окремо розташовані та зблоковані в групи житлові будинки середньої (1-5) та високої (понад 5) поверховості; загальноосвітні і спеціаль­ ні середні школи усіх типів; окремо розташовані і вбудовано-при­ будовані дитячі дошкільні заклади; окремо розташовані і вбудова­ но-прибудовані установи адміністрації, торгівлі, громадського ха­ рчування, охорони здоров'я, відпочинку, туризму, фізкультурно- оздоровчі заклади; інженерно-технічні будівлі та споруди; озеле­ нення території;

за спеціальними дозволами розміщують позашкільні заклади,

336

релігійні споруди, тимчасові кіоски і павільйони роздрібної торгівлі та обслуговування;

дозволяється також розміщення індивідуальних та колективних гаражів, площадок для парковки автомобілей, господарських, ігро­вих, спортивних майданчиків за такими ж нормами, як і в попере­дній зоні 1.2.

Громадсько-ділові зони міста (II) поділяють на центральну (голо­вну) і другорядні (периферійні).

II. 1 — центральна ділова зона являє собою загальноміський центр; для неї характерні такі види використання території та забудови: ор­ганізації та установи загальнодержавних, обласних, міських органів представницької, виконавчої і судової влади; вищі учбові заклади; офіси професійних, політичних і громадських організацій; спеціалізо­вані лікарні і диспансери, консультативні поліклініки; науково-дослі­дні і проектні організації; торгові центри, фірмові та інші магазини; ресторани і кафе; театри, кінотеатри, концертні зали, цирки; музеї та виставочні зали; міські та спеціалізовані бібліотеки; спеціалізовані клуби, станції провідникового мовлення систем радіомовлення та те­лебачення; центральні підприємства зв'язку (поштамт, телеграф, те­лефонні станції); готелі і туристичні центри; спортивні комплекси і криті басейни, універсальні спортивно-видовищні комплекси; загаль­номіські і спеціалізовані будинки побуту; парки та інші озеленені те­риторії загальноміського значення; автостоянки, підземні і надземні гаражі; видавництва, редакції, поліграфічні підприємства; тимчасові павільйони і кіоски роздрібної торгівлі та обслуговування;

за спеціальними дозволами можна розміщувати автозаправні станції, пральні, хімчистки;

дозволені також усі види використання території, встановлені для зон 1.2,1.3 та II.2 — другорядних громадсько-ділових зон.

II.2 — другорядна ділова зона — центр обслуговування житлово­го району, в межах якої рекомендовані такі види використання те­риторії та забудови: організації і установи органів представницької, виконавчої і судової влади районів міста; ліцеї, коледжі, міжшкільні центри виробничого і комп'ютерного навчання, художні, музичні та інші дитячі спеціалізовані школи; районні лікарні, поліклініки, дис­пансери, станції швидкої допомоги (за спеціальним дозволом), апте­ки, аптечні магазини; філії (відділення) банків; торгові центри, мага­зини роздрібної торгівлі товарами періодичного попиту; ринки; ре­сторани і кафе; кінотеатри, районні бібліотеки, клуби, центри до-

337

звілля; районні підприємства зв'язку; нотаріальні контори і юриди­чні консультації; районні фізкультурно-оздоровчі центри (з відкри­тими і закритими басейнами); будинки побуту; пожежні депо; гро­мадські туалети; автостоянки для тимчасового зберігання автомобі­лів, підземні та надземні закриті гаражі для легкових автомобілів; фонтани, сквери, невеликі парки;

за спеціальними дозволами можна розміщувати релігійні спору­ди, готелі, автозаправні станції, тимчасові павільйони і кіоски роз­дрібної торгівлі та обслуговування;

дозволені всі види використання території та забудови, зазначені для зон 1.2 та 1.3.

Промислово-складські зони (III) поділяють на комунально-склад­ські та промислові (за різними класами екологічної небезпеки під­приємств).

ПІЛ — комунально-складська зона дозволяє такі види викорис­тання території та забудови:

  • підприємства торгівлі та плодоовочевого господарства — зага-льнотоварні склади, розподільчі холодильники, плодоовочеві бази, сховища картоплі, овочів, фруктів;

  • підприємства по виробництву харчових напівфабрикатів та ку­лінарних виробів;

  • підприємства харчової промисловості V класу за санітарною класифікацією виробництв, харчосмакової, м'ясної та молочної (за спеціальним дозволом);

  • гаражі, автостоянки і транспортні господарства (станції техніч­ного обслуговування автомобілей, тролейбусні депо, автобусні та таксомоторні парки);

  • автозаправочні станції (за спеціальним дозволом);

  • підприємства побутового обслуговування населення (фабрики-пральні, хімчистка одягу, ремонт побутової техніки, одягу, взуття, меблів);

  • підприємства по ремонту машин, виробничого і невиробничо­го обладнання;

  • підприємства комунального господарства (парки дорожно-прибиральних машин, бази експлуатації та ремонту житла, інженер­них комунікацій);

  • пожежні станції (за спеціальним дозволом);

  • ветеринарні лікарні (за спеціальним дозволом);

  • кладовища (за спеціальним дозволом);

338

- зелені насадження санітарно-захисної зони.

В межах комунально-складської зони може формуватися свій громадський центр (ПІЛ. а) з такими видами використання терито­рії та забудови: громадські і ділові установи; науково-проектні ор­ганізації та установи інформаційного обслуговування; заклади під­вищення кваліфікації та підготовки кадрів; підстанції швидкої до­помоги; поліклініки, аптеки; магазини, кафе; заготовці фабрики; технічні бібліотеки; будинки культури, клуби; виставочні примі­щення; відділення зв'язку; філії (відділення) банків; готелі; спортив­ні комплекси; комбінати побутового обслуговування; тимчасові па­вільйони і кіоски торгівлі та обслуговування; громадські туалети; сквери та інші об'єкти озеленення.

111.2 — промислова зона з підприємствами IV-Vкласів екологічної небезпеки охоплює такі види використання території та забудови:

  • виробничі підприємства IV-V класів (за санітарною класифіка­цією виробництв);

  • усі підприємства, установи і організації, дозволені у зоні III. 1;

  • під'їздні залізничні колії;

  • санітарно-захисна зона шириною до 100 м, призначена для озе­ленення та захисту довкілля від техногенних забруднень.

111.3 — промислова зона з підприємствами ІІ-ІІІ класів екологічної небезпеки включає такі види використання території та забудови (розміщення виробництв І класу екологічної небезпеки в містах за­ боронено):

- виробничі підприємства ІІ-ІІІ класів (за санітарною класифіка­ цією виробництв);

  • підприємства з особливими умовами виробництва (пожежно-та вибухонебезпечні, у т. ч. нафтобази (за спеціальним дозволом);

  • підприємства по експлуатації мереж господарсько-побутової та промислової каналізації, включаючи очисні споруди (за спеціаль­ним дозволом);

  • сміттєпереробні підприємства;

  • підконтрольні невдосконалені звалища для нечистот, господар­ських відходів органічного походження та твердих гниючих відхо­дів (за спеціальним дозволом);

  • вдосконалені звалища та полігони твердих відходів (за спеціа­льним дозволом);

  • залізничні пасажирські і товарні станції (за спеціальним дозво­лом);

339

  • порти і підприємства річкового транспорту (за спеціальним до­солом);

  • усі підприємства, установи і організації, дозволені щодо розмі­щення у зоні III.2;

  • під'їздні залізничні колії;

  • санітарно-захисна зона шириною до 500 м, призначена для озе­ленення та захисту довкілля від техногенних забруднень.

Курортпо-рекреаційні зони (IV) включають п'ять підтипів зон: І) курортні; 2) дачні; 3) ландшафтно-рекреаційні загальноміського Значення; 4) історико-культуриих заповідників; 5) державних при­ходних заповідників.

IV. 1 — курортна зона дозволяє такі види використання території t*a забудови: санаторії різного профілю, санаторії-профілакторії, са­наторні табори для відпочинку школярів; будинки (пансіонати) від­починку для дорослих та сімейні; мотелі, курортні та туристичні го­телі; бази відпочинку підприємств і організацій; молодіжні табори; Аачі дошкільних дитячих установ; туристські бази для дорослих і сі-Мей з дітьми; кемпінги, готелі; оздоровчі табори для старшокласни­ків; пляжі.

В межах курортних зон формуються їх громадські центри (IV. 1 .а) •з розміщенням загальнокурортних об'єктів та закладів:

  • лікувального обслуговування — курортні поліклініки, водолі­карні, грязелікарні, лікувальні плавальні басейни;

  • культури, мистецтва і розваг — курортні зони, кінотеатри, біб-ллотеки-читальні, танцювальні зали та площадки, казіно, атракціо­ни та ін.;

  • спортивно-фізкультурні споруди — спортивні зали, криті і від­криті плавальні басейни, катки зі штучним льодом, човнові станції, яхт-клуби та ін.;

  • торгівлі і громадського харчування — магазини продовольчих і непродовольчих товарів, ресторани, кафе, бари;

  • побутового обслуговування — прокату курортного інвентарю, перукарні, сауни, бані, ремонт одягу, взуття, галантереї, годинни­ків, хімчистка та ін.;

  • управління та зв'язку — бюро туризму та екскурсій, експлуа­таційно-технічні управління, поштамт, телеграф, телефонна стан­ція та ін.;

  • ощадні каси, відділення банків;

- автозаправні станції (за спеціальним дозволом);

340

- зелені насадження загального користування — загальнокурор- тні парки, парки зон відпочинку, теренкури (маршрути для лікува­ льних прогулянок), сквери, бульвари, лісопарки і ліси, парки сана­ торно-курортних установ і комплексів, установ відпочинку.

IV.2 — дачна рекреаційна зона включає такі види використання території та забудови: дачні будівлі в 1-2 поверхи, господарчі будів­лі, теплиці та оранжереї, надвірні вбиральні; на ділянці дозволяєть­ся вирощування квітів і сільськогосподарської продукції, складу­вання компосту, розведення птиці і кролів, домашні заняття та інди­відуальна трудова діяльність (без порушення норм добросусідства);

на території зони допускається будівництво: некапітальних буді­вель для малих підприємств сезонної переробки садової продукції (за спеціальним дозволом); павільйонів і прилавків для торгівлі ви­рощеною сільгосппродукцією (можливе обмеження корисної пло­щі); кафе, закусочних; магазинів; автостоянок (за спеціальним до­зволом); автозаправних станцій (за спеціальним дозволом);

допускається переведення дачних будинків до категорії житлово­го фонду за умови додержання відповідних нормативних вимог.

IV.З — ландшафтно-рекреаційна зона загальноміського значення охоплює такі види використання території та будівництва:

  • зелені насадження загального призначення (парки, спеціалізо­вані парки);

  • природоохоронні ландшафти;

  • місця відпочинку та рекреаційні заклади;

  • водні простори і пляжі;

  • тимчасові павільйони і кіоски роздрібної торгівлі і обслугову­вання;

  • окремі адміністративно-господарські будівлі;

  • малі декоративні форми; зоокуточки, оранжереї; фонтани і малі водоймища;

- автомобільні стоянки та автозаправні станції (за спеціальним дозволом).

IV.4 — зона державного історико-культурного заповідника, вико­ристання території якої регламентується "Положенням про Держав­ний історико-культурний заповідник".

IV.5 — зона державного природного заповідника, використання території якої визначається "Положенням про Державний природ­ний заповідник".

341

Контрольні питання та завдання

  1. Чим зумовлена актуальність більш деталізованої функціональ­ної систематики земель за їх використанням?

  2. Ознайомтесь з пропонованою номенклатурою (списком) функці­ональних зон міста. Поясніть принципи виділення типів та підти­пів функціональних зон.

  3. Характеризуйте особливості господарського використання жит­лової зони та її трьох функціональних підтипів. Наведіть відпові­дні приклади.

  4. Які види функціонального використання встановлені для гро­мадсько-ділових зон — центральних (головних) і периферійних (другорядних)?

  5. Які підтипи функціональних зон виділяють у межах промислово-складських зон? Які види використання території та забудови до­зволені у різних підтипах зон?

  6. Характеризуйте функціональні підтипи курортно-рекреаційних зон. Поясніть особливості функціонального використання тери­торій різних підтипів.

10. ОЦІНКА ЯКОСТІ МІСЬКОГО СЕРЕДОВИЩА ДЛЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ

Міське середовище впливає на життєдіяльність населення за ба­гатьма напрямками і аспектами. Існує реальна потреба порівняль­ної оцінки якості міського середовища як за окремими характеристи­ками — транспортна доступність, якість житла, рівень комунальних послуг, розвиток соціальної інфраструктури, екологічна ситуація, близкість-віддаленість від центра міста та громадських центрів, за­безпеченість робочими місцями, наявність-відсутність локальних зон рекреації і т. д., так і в цілому, у вигляді інтегральних оцінок якості міського середовища для життєдіяльності населення.

На даний час для значної частини міст України актуальною є про­блема екологічної якості міського середовища. Перелік головних хара­ктеристик, які визначають екологічний стан довкілля в місті, такий:

1. Водні об'єкти (водотоки й водойми) в межах міста і приміської зони, якість води у яких відповідає вимогам державних стандартів для господарсько-питного водопостачання — одиниць; км; кв. км; у % до загальної кількості, протяжності та площі.

342

2. Забруднені водойми та водотоки, у яких якість води не відпові­ дає санітарним нормам, — одиниць; км; кв. км; у % до загальної кі­ лькості, протяжності, площі:

  • для господарсько-питного використання;

  • для рекреаційного використання;

  • для промислового використання.

3. Ступінь забруднення водотоків і водойм (за класами забруд­ нення):

  • у межах міста;

  • за межами міста, у т. ч. (а) до входу водотоку в місто та (б) після виходу водотока з міста.

  1. Площа території міста з рівнем забруднення атмосферного по­вітря, що не перевищує за основними забруднювачами ГДК, та її ча­стка в загальній території міста; кількість населення, що проживає на цій території, та його частка від усього населення.

  2. Площа території та її частка у загальній площі міста з рівнем забруднення атмосферного повітря, що перевищує ГДК; чисель­ність населення, що проживає на цій території, та його частка від всього населення міста;

у тому числі за ступенем забруднення: припустимим; таким, що викликає побоювання; небезпечним; надзвичайно небезпечним.

6. Площа забрудненої міської території та населення, що на ній проживає, їх частка від площі і населення міста, з рівнем забруднення, що перевищує ГДК (за основними забруднювачами), у тому числі:

- з перевищенням середньодобового ГДК: а) менш ніж у два рази; б) більше ніж у 2 рази; в) більше ніж у 5 разів; г) більш ніж у 10 разів; д) більш ніж у 20 разів;

- з перевищенням середньорічного ГДК: а) менш ніж у 2 рази; б) більш ніж у 5 разів; в) більш ніж у 10 разів; г) більш ніж у 20 разів.

  1. Кількість і протяжність магістралей, на яких рівень забруднення атмосферного повітря перевищує ГДК (за основними забруднювача­ми): а) менш ніж у два рази; б) більш ніж у два рази; в) більш ніж у п'ять разів; г) більш ніж у десять разів; д) більш ніж у двадцять разів.

  2. Чисельність населення (тис. чол.) та його частка (%) від усього населення, що проживає в умовах перевищення допустимого шумо­вого навантаження (за санітарними нормами) — всього, у тому чис­лі: лише у денний час: лише у нічний час.

  3. Чисельність населення та його частка, що проживає у житло­вих масивах, позбавлених озеленення.

343

  1. Чисельність населення (та його частка від усього населення), що проживає в межах санітарно-захисних зон промислових підпри­ємств.

  2. Площа зелених насаджень на 1 жителя (кв. м. /чол.) в межах міської межі.

Але географи можуть оцінювати якість міського середовища не лише за екологічними характеристиками, але і за багатьма іншими показниками, зокрема: 1) за рівнем іиженерно-технічного облашту­вання (виробнича інфраструктура) міської території; 2) за якістю житла і рівнем житлово-комунальних послуг; 4) за більшою-мен-шою наявністю робочих місць та їх транспортною доступністю; 5) за наявністю місць короткочасного відпочинку та їх транспорт­ною доступністю; 6) за екологічним станом міського середовища; 7) за більшою-меншою престижністю окремих житлових масивів і мікрорайонів та вартістю житла в них т. д.

Розглянемо приклад. Територія міста Хмельницького поділена на функціональио-планувальні зони і райони для цілей комплексної економічної оцінки території міста. Об'єктами оцінки виступають функціонально-планувальні райони (рис. 29, а), що являють собою окремі мікрорайони і масиви міської забудови. Покомпонентна оці­нка території міста проведена за такими напрямками:

  1. рівень інженерно-інфраструктурного забезпечення території (рис. 29, б);

  2. транспортно-функціональна Зручність розміщення окремих ділянок (рис. 29, в);

  3. задоволеність населення соціальними умовами (якість житла, комунальних послуг, розвиток соціальної інфраструктури і т. д. — рис. 29, г);

  4. екологічний стан території (рис. 29, д).

Покомпонентні оцінки якості міського середовища визначались на основі узагальнення окремих характеристик і показників освоє-ності та облаштування території міста методом експертних оцінок за п'ятибальною чи трьохбальною (соціальні умови) шкалою. Шля­хом усереднення таких покомпонентних оцінок були визначені ін­тегральні (комплексні) оцінки якості міського середовища щодо умов життєдіяльності населення (рис. 29, є).

У цьому прикладі не розглядалась методика досліджень, зокре­ма перелік окремих характеристик міської території, їх кількісних і якісних показників, їх відносна роль (вага) у формуванні загальної

344

Рис. 29.а. Схема оціночних районів (м. Хмельницький)

оцінки якості міського середовища. Була показана лише загальна методична схема інтегрування окремих покомпонентних оцінок мі­ської території в комплексні показники якості міського середовища. Звернемо увагу на ту обставину, що наведена схема дає змогу прове­сти таке дослідження і при дуже обмеженій вихідній інформації ме­тодом експертної оцінки тих чи інших умов за три-п'ятибальною шкалою.

Контрольні питання та завдання

  1. Поясніть зміст і пізнавальні функції поняття "якість міського сере­довища". Обґрунтуйте потребу оцінки якості міського середовища.

  2. За якими показниками характеризують екологічну якість місько­го середовища та оцінюють екологічний стан довкілля в місті?

  3. За якими напрямками можна оцінювати якість міського середо­вища у суспільно-географічних дослідженнях?

  4. Ознайомтесь з прикладом комплексної економічної оцінки тери­торії міста Хмельницького за його функціонально-планувальни­ми районами (рис. 29, а-е). Поясніть методику такого підходу до оцінки якості міського середовища. Зазначте сильні й слабкі сто­рони такого методу.

351

Розділ IX

ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ І ВУЗЛІВ

1. ПОНЯТІЙНО-КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ АПАРАТ

Існує спеціальний підрозділ економічної географії (географії гос­подарства) — географія промисловості, методологічні засади якого у вітчизняній географії формувалися протягом 1920-1980-х років. На даний час вони певною мірою зберігають свій пізнавально-до­слідницький потенціал і разом з тим за окремими напрямками не узгоджуються з положеннями світової економічної науки, а також з сучасними формами організації промислового виробництва та сус­пільного виробництва в цілому. Є потреба короткого методологіч­ного аналізу суспільно-географічних досліджень промисловості у контексті сучасних концепцій ЇЇ організаційно-економічних форм та територіальної організації.

1.1. Підприємство та його ознаки

Підприємство — один з первинних об'єктів суспільно-географіч­них досліджень, які Е. Б. Алаєв називав "симплексами" — елемента­рними одиницями. Підприємство — первинна ланка суспільного і територіального поділу праці, що виробляє певну продукцію чи по­слуги. Це економічно самостійна одиниця, що має єдине управління, свою виробничу програму та плани, систему бухгалтерського облі­ку, розрахунковий рахунок у банку, юридичну самостійність. З ор­ганізаційно-економічної точки зору, підприємство володіє певною завершеністю та взаємопов'язаністю основних і допоміжних вироб­ничих процесів та відповідною технологічною однорідністю проду­кції, що випускається. З точки зору статистики, підприємство є ос­новною ланкою статистичного обліку господарської діяльності, одиницею статистичного спостереження, з соціальної точки зору — первинний виробничий колектив.

У найбільш загальному розумінні, підприємство — це місце (установа, організація), де відбувається виробництво товарів і по-

352

слуг. За економічною теорією, підприємство — це економічна оди­ниця, в якій поєднуються фактори виробництва — капітал, праця, земля (територія), підприємницький хист. Підприємство являє со­бою колектив людей, пов'язаних у певний виробничий процес спіль­ними інтересами, і комплекс капітальних благ, який технологічно пристосований до виготовлення певних продуктів.

Поняття підприємство і фірма можуть збігатися, якщо фірма має одне підприємство. Але є фірми, які управляють багатьма підприєм­ствами. При цьому розрізняють фірми з горизонтальною (підприємс­тва випускають однакову продукцію) та вертикальною (підприємс­тва випускають різну продукцію чи здійснюють свою стадію вироб­ництва) структурою. Численні фірми являють собою конгломера­ти, що поєднують горизонтальну та вертикальну структури.

За характером сировини, що використовується, промислові під­приємства поділяють на підприємства добувної та обробної індустрії.

За призначенням готової продукції розрізняють підприємства, що виробляють інвестиційні або капітальні блага і предмети споживан­ня. Обробні підприємства поділяють на заводи, що виробляють інве­стиційні блага, та фабрики, які виготовляють предмети споживання. Заводи і фабрики — підприємства обробної індустрії. А в добувній промисловості розрізняють шахти, рудники, кар'єри, розрізи та ін.

За обсягами виробництва однотипної продукції та широтою но­менклатури (переліку) видів продукції підприємства бувають масо­вого, серійного, одиничного і дослідного виробництва.

За рівнем механізації та автоматизації виробництва розрізняють підприємства з автоматизованим, комплексно — механізованим, частково механізованим, ручним виробництвом.

Розрізняють підприємства з безперервним і перервним циклом ви­робництва, сезонного чи постійного виробництва.