2. Методологічні проблеми геоурбаністики

2.1. Ознаки міста

Як не дивно, актуальним і нині лишається питання що таке міс­то взагалі. У різних країнах відповіді на це питання надзвичайно різні, а у вітчизняній практиці воно знов й знов постає під час уточ­нень меж міст, непростих взаємин між великими містами і сусідніми сільськими районами та сусідніми поселеннями.

Чи не найбільш простим є визначення Р. Мерфі: місто — цілісна територіальна одиниця з високою компактністю населення і знач­ною кількістю мешканців. Більш розгорнутими і складними є дефі­ніції вітчизняних авторів:

• місто — специфічна форма спільності людей, складне соціальне явище: його цілісність може бути розкрита на основі розуміння суті законів суспільного розвитку (М. І. Коган, А. С. Ахієзер, 1970 p.);

• місто — просторове суспільне утворення, яке є осередком масо­вого розселення людей і зосередження їх суспільнокорисної діяльно­сті в будь-яких формах, крім одержання первинних продуктів сіль­ського господарства як єдиного заняття населення, і організоване у постійно діючий господарсько-будівельний комплекс, розрахова­ний на обслуговування побуту і діяльності населення.

У світовій практиці немає загально прийнятих підходів до виді­лення міст. У ряді країн — США, Канаді, Польщі, Болгарії, Алжирі, Марокко, у колишньому СРСР, статус міста встановлювали законо­давчо. У багатьох європейських країнах міста виділяють за історич­ними та юридичними критеріями: з часів середньовіччя правова не­залежність міста визначалась наданням йому так званого магдебур­зького права — функції самоврядування. У латиноамериканських країнах місто — поняття не юридичне, а статистичне, іноді історич­не. У ряді країн єдиним критерієм для виділення міст є кількість на­селення: у Колумбії містами є всі населені пункти з населенням 1,5 тисяч і більше, в Кубі — 2 тисячі, у Мексиці, Венесуелі — 2,5 ти-

269

сячі, у Гані та Мадагаскарі — 5 тисяч, у Сенегалі — 10 тисяч мешка­нців. У сучасній Індії населений пункт стає містом за умови досяг­нення 5 тисяч мешканців, з яких 75 % зайняті поза сільським госпо­дарством, і густоти населення не менше 1000 жителів на 1 кв. милю. В Індонезії, Бангладеш, Чехії, Словаччині, Румунії статус міста на­дають населеним пунктам, які досягли певного рівня благоуст­рою — електро- і водопостачання, культурно-побутові заклади та інші об'єкти соціальної інфраструктури.

У більшості пострадянських країн статус міста встановлюють за­конодавчо за такими критеріями:

1. кількість населення: в Україні і Молдові норма для міста 10 тис. жителів, для селищ міського типу (СМТ) — 2 тисячі; у Росії — 12 тис. жителів і 3 тисячі (для курортних селищ — 2 тис); у Грузії — 5 тис. і 2 тисячі; у Туркменістані — 5 тис. і 1 тисяча, у Таджикістані 10 тис. і 1 тисяча;

2. переважання несільськогосподарської зайнятості населення: в Україні і Молдові — проста більшість; у Росії — не менше 85% всьо­го зайнятого населення; в Грузії — не менше 75%; у Туркменістані — не менше двох третин.

Місто — великий населений пункт, що виконує адміністративні, організаційно-господарські, політичні (управлінські), промислові, транспортні, соціальні, обслуговуючі, культурні, рекреаційні та інші господарські функції. Переважна більшість населення міста за­йнята поза сільським господарством. Характерною рисою міст є підвищений рівень комунального благоустрою, наявність систем виробничої та соціальної інфраструктури.

Необхідно акцентувати головні відмінності міста як поселення. Місто — це:

- зосередження населення, пов'язаного між собою системами ви­ робництва, інфраструктури, обслуговування та споживання, також компактним і концентрованим розселенням і побутом;

-територіальне нагромадження основних фондів (штучного мате­ріального світу) у вигляді будівель і споруд, транспортних та інженер­них мереж, різноманітного виробничого обладнання та устаткуван­ня, розважально-рекреаційних комплексів, зелених насаджень тощо;

- територія, що має певний адміністративно-територіальний та політичний статус і виділяється специфічним міським середови­ щем — архітектурно-планувальним, соціальним, виробничим, при­ родно-екологічним;

270

• осередок територіального поділу пращ різних рівнів — локаль­ного, субрегіонального, регіонального, національного, міжнарод­ного;

• складовий або головний елемент систем розселення — націона­льної, регіональної, локальної.