1. Суто умовне міркування.

Форма: «Якщо А, то В. Якщо В, то С. Отже, якщо А, то С».

2. Умовно-категоричні міркування.

Форма 1 (modus ponens): «Якщо А, то В. А. Отже, В». Форма 2 (modus tollens): «Якщо А, то В. Не В. Отже, не А».

Зверніть увагу на те, що такі форми міркувань, які схожі з умовно-категоричними міркуваннями, не пра­вильні.

Форма 3 (неправильний modus ponens): «Якщо А, то В. В. Отже, А».

Форма 4 (неправильний modus tollens): «Якщо А, то В. Не А. Отже, не В».

3. Розділово-категоричні міркування

Форма 1 (modus ponendo tollens): «А або В. А. Отже, не В».

Форма 2 (modus tollendo ponens): «А або В. Не А. От­же, не В».

Для того щоб за цими формами можна було за допомо­гою істинних аргументів з необхідністю обґрунтувати істинність точки зору, треба:

• у modus ponendo tollens сполучник «або» застосову­вати тільки у строго розділовому значенні;

00	■
МОДУЛЬ

• у modus tollendo ponens в аргументі, де перерахо­вують альтернативи, їх слід розглянути в повному обсязі.

4. Умовно-розділові міркування

Форма 1 (проста конструктивна дилема):

«Якщо А, то С. Якщо В, то С. А або В. Отже, С».

Форма 2 (складна конструктивна дилема):

«Якщо А, то С. Якщо В, то Д. А або В. Отже, С або

д».

Форма 3 (проста деструктивна дилема):

«Якщо А, то В. Якщо А, то С. Не В або не С. Отже,

не А».

Форма 4 (складна деструктивна дилема):

«Якщо А, то В. Якщо С, то Д. Не В або не Д. Отже,

не А або не С».

5. «Зведення до абсурду»

Форма: «Якщо з А за допомогою інших міркувань мо­жна вивести протиріччя, то А є хибним».

6. «Доведення від протилежного»

Форма: «Якщо з не А за допомогою інших міркувань можна вивести протиріччя, то А є істинним».

3.4. Приклади дедуктивної аргументації

Приклад 1 Для прикладу дедуктивної аргументації розглянемо таку за­дачу.

Задача. Три мудреці вирішували питання, хто з них наймуд-ріший, але так і не змогли порозумітися між собою. Тоді вони звернулися до випадкового перехожого, щоб той допо­міг їм визначити істину. У відповідь перехожий дістав із мішка п'ять ковпаків — 3 білих і 2 чорних — і показав їх мудрецям. Після цього перехожий запропонував їм заплю­щити очі і надягнув на кожного з них по білому ковпаку, а два чорних сховав у мішок. Потім він дозволив мудрецям розплющити очі й загадав їм загадку: «Хто з вас, — сказав він, — першим здогадається, якого кольору ковпак у нього на голові, той і буде наймудрішим.

Довго сиділи мудреці, дивлячись один на одного. Через де­який час один із них вигукнув: «На мені білий ковпак». Як він здогадався?

Рішення. Мудрець міг міркувати так: «Припустимо, що в мене на голові чорний ковпак, тоді другий мудрець, поба­чивши на мені чорний ковпак, міг би міркувати так: «Якщо у мене на голові чорний ковпак, тоді третій мудрець ба­чить перед собою два чорних ковпаки, і він повинен був би вже сказати, що на ньому білий ковпак. Але він мовчить. Отже, на мені не чорний, а білий ковпак». Але другий муд­рець мовчить і нічого не говорить про колір свого ковпака. Отже, перехожий надягнув на мене не чорний, а білий ко­впак».

У наведеній дедуктивній аргументації наймудріший форму міркування «доведення від протилежного» застосовує двічі. Аргументацію можна оцінити як правильну.

У процесах аргументації дедукцію дуже рідко наводять у повному, розгорнутому вигляді. Найчастіше вказу­ють не всі аргументи, а деякі. Загальні твердження, які здаються добре відомими, опускають. Не завжди явно формулюють навіть точку зору. Часто дедукція буває настільки скороченою, що про дійсний хід міркування можна тільки здогадуватися.

У таких випадках якщо ви хочете провести ґрунтовний логічний аналіз аргументації супротивника, насампе­ред треба відновити аргументацію в повному вигляді: з'ясувати всі аргументи, навіть пропущені, та точку зо­ру. За основу можна взяти вже відомі вам схеми дедук­тивних міркувань.

Приклад 2 Одного разу до давньогрецького філософа Сократа прийшов молодий чоловік за порадою. Його цікавило питання: «Чи слід йому одружуватися?». Сократ подивився на нього та відповів: «Одружишся ти чи не одружишся, все одно по­шкодуєш!». Довго розмірковував молодий чоловік, щоб з'ясувати, що мав на увазі Сократ. Спробуємо разом з ним відновити аргументацію Сократа. У повному вигляді вона буде такою: «Якщо ти одружишся, то пошкодуєш. Якщо не одружишся, то пошкодуєш. Ти одружишся або не одружи­шся. Отже, ти пошкодуєш».

Це дедуктивна аргументація, побудована за формою умовно-розділового міркування, а саме — простої конструктивної ди­леми. Аргументацію можна оцінити як правильну.

-0 О

3.5. Поняття про правдоподібне міркування. Правдоподібна аргументація

Правдоподібне міркування — це міркування, в якому зв'язок між засновками та висновком не спирається на логічний закон і в якому істинність засновків не гарантує істинності висновку.

На відміну від дедуктивних міркувань, у яких здійс­нюють перехід від вірогідного знання до вірогідного, правдоподібні міркування виражають перехід від віро­гідного до ймовірнісного знання.

Це означає, що за допомогою правдоподібних мірку­вань можна обґрунтувати лише певний ступінь ймові­рності точки зору. Довести її істинність, спираючись на схеми правдоподібних міркувань, неможливо.

Правдоподібна аргументація — це аргументація, в якій точку зору обґрунтовують або критикують, за­стосовуючи схеми правдоподібних міркувань.

Розрізняють різні види правдоподібних міркувань. Се­ред них:

• індуктивні міркування;

• міркування за аналогією.

У зв'язку з цим правдоподібну аргументацію можна будувати або за схемами індуктивних міркувань, або за схемами міркувань за аналогією.

3.6. Форми індуктивних міркувань

Індуктивне міркування — це міркування, в якому здійснюють перехід від знання про окремі предме­ти або частину предметів певного класу до загаль­ного знання про весь клас предметів.

Розрізняють кілька видів індуктивних міркувань. Се­ред них:

• міркування за схемою «повна індукція»;

• міркування за схемою «неповна індукція».

Повна індукція — це індуктивне міркування, в яко­му на підставі наявності ознаки в кожного предме­та певного класу роблять висновок про її наявність у всього класу предметів.

Індуктивні міркування такого типу застосовують тіль­ки в тих випадках, коли мають справу із закритими класами предметів: кількість предметів, що до них входять, є конечною і повинна легко піддаватися пере­рахуванню.

Форма міркування «повна індукція» має такий ви­гляд:

«Клас А складається з предметів а₁, а₂... а_п; а₁ на­лежить ознака Р; а₂ належить ознака Р; а_п на­лежить ознака Р. Отже, всьому класу предметів А належить ознака Р».

Слід зазначити, що повна індукція не є суто індуктив­ним міркуванням, оскільки за її допомогою на підста­ві істинних засновків можна отримати істинний ви­сновок. Це означає, що застосовуючи схему міркуван­ня «повна індукція», людина може обґрунтувати віро­гідне знання.

Неповна індукція — це індуктивне міркування, в якому на підставі наявності ознаки в частини предметів певного класу роблять висновок про її наявність у всього класу предметів.

.0 О

Форма міркування «неповна індукція» має такий ви­гляд:

«Клас А складається з предметів а₁, а₂... а_п; а₁ нале­жить ознака Р; а₂ належить ознака Р; аі нале­жить ознака Р. Отже, всьому класу предметів А нале­жить ознака Р».

Розрізняють два види неповної індукції:

• індукцію шляхом переліку (популярну індукцію);

• індукцію шляхом відбору (наукову індукцію).

Популярна індукція — це індуктивне міркування, в якому шляхом переліку встановлюють наявність ознаки в деяких предметів певного класу і на цій підставі роблять висновок про її наявність у всьо­го класу предметів.

Підставою висновку в популярній індукції є повторю­ваність одних і тих самих фактів за відсутності серед них протиріч. Можна робити узагальнюючий висновок про весь клас предметів на підставі неповної індукції такого виду тільки в тому випадку, коли при розгляді окремих предметів, що належать до цього класу, в ко­жного з них була наявна певна ознака.

Наукова індукція — це індуктивне міркування, в якому висновок роблять на підставі відбору необ­хідних та виключення випадкових обставин.

У науковій індукції висновок роблять на підставі встановлення того, що спостережувана ознака є сут­тєвою ознакою досліджуваних предметів. Простого перелічування наявності певної ознаки в предметів тут недостатньо.

У зв'язку з цим важливе місце в науковій індукції по­сідають методи встановлення причинних зв'язків. Ви­окремлюють п'ять таких методів.

1. Метод єдиної схожості

Форма: «Якщо обставина А постійно передує появі явища а, натомість інші обставини змінюються, то вона, ймовірно, і є причиною цього явища».

2. Метод єдиної різниці

Форма: «Якщо обставина А має місце тоді, коли вини­кає явище а, і зникає, коли цього явища немає, а всі ін­ші обставини залишаються незмінними, то обставина А, ймовірно, є причиною явища а».

3. Об'єднаний метод схожості та різниці

Форма: «Якщо два чи більше випадків, коли виникає явище а, схожі лише за однією обставиною А, і вод­ночас два чи більше випадків, коли явище а не вини­кає, відрізняються від попередніх лише тим, що в них відсутня обставина А, то вона, ймовірно, і є причиною явища а».

4. Метод супровідних змін

Форма: «Якщо зі зміною обставини А змінюється явище а, а інші обставини при цьому залишаються не­змінними, то, ймовірно, що обставина А є причиною явища а».

5. Метод залишків

Ф орма: «Якщо складні обставини зумовлюють складне явище і відомо, що частина обставин викликає певну частину цього явища, то ті обставини, що залишили-

Правило 1. Необхідно якомога збільшувати кількість випадків, розглядуваних при побудові аргументації за формами індуктивних міркувань. Чим ширше їхнє ко­ло, тим правдоподібніше буде точка зору.

Правило 2. Необхідно якомога збільшувати різноманіт­ність та різнотиповість випадків, на підставі яких бу­дують індуктивне міркування.

Правило 3. Особливу увагу треба приділяти характеру зв'язків предметів та їхніх ознак, доведенню не випад­ковості спостережуваної регулярності. Виявлення при­чин, що породжують цю регулярність, дає змогу допо­внити чисту індукцію фрагментами дедукції і тим самим посилити її.

Виконання цих вимог підвищує правдоподібність точ­ки зору, яку захищають за допомогою індуктивної ар­гументації, хоча й не робить її вірогідною.

3.8. Форми міркувань за аналогією

Ще одним видом правдоподібних міркувань є мірку­вання за аналогією.

Міркування за аналогією — це правдоподібне мір­кування, в якому висновок про наявність ознаки в предмета роблять на підставі його подібності в суттєвих рисах до іншого предмета.

Розрізняють такі види аналогії:

• аналогію властивостей;

• аналогію відношень.

Аналогія властивостей — це міркування за аналогією, в якому об'єктом уподібнювання є два схожих предмети, а ознакою, що переноситься, — власти­вості цих предметів.

Форма такого міркування має вигляд: «Предмет а схожий з предметом в за властивістю Р. Предмет а має властивість О. Отже, предмет в та­кож, ймовірно, має властивість О».

Аналогія відношень — це міркування, в якому об'єктом уподібнювання є схожі відношення між предметами, а ознакою, що переноситься, — влас­тивості цих відношень.

Форма такого міркування має вигляд: «Предмет а знаходиться у відношенні Я з предметом в. Предмет с знаходиться у відношенні Р з предметом й. Відношення Р подібне до відношення Я. Відношення Я має властивість О. Отже, ймовірно, що відношення Р також має таку саму властивість».

3.9. Правила побудови аргументації за аналогією

Розглянемо правила побудови міркувань за аналогією. Головна мета цих правил полягає в підвищенні рівня ймовірності точки зору, яку захищають за допомогою аргументації за аналогією.

Правило 1. Має бути встановлено якомога більше спіль­них ознак у порівнюваних предметів.

Правило 2. Ознаки, що є підставою аналогії, мають бути суттєвими для порівнюваних предметів.

Правило 3. Необхідно, щоб спільні ознаки порівнюва­них предметів були якомога різноманітнішими. На­приклад, якщо встановлюють аналогію між Землею та іншою планетою, то маємо враховувати спільні фізич­ні, хімічні, геологічні та інші ознаки цих планет.

Правило 4. Необхідно, щоб спільні ознаки порівнюва­них предметів та ознаки, що переносяться з одного предмета на інший, були якомога однотиповішими.

Виконання цих вимог підвищує правдоподібність точ­ки зору, яку захищають за допомогою аргументації за аналогією, хоча й не робить її вірогідною.

.о

О

3.10. Приклади правдоподібної аргументації

Приклад 1 Розглянемо аргументацію: «Для здоров'я людини корисніше спускатися з гори, ніж підніматися на неї. А ще краще біг­ти з неї. Австрійські вчені впродовж чотирьох місяців спо­стерігали за групою із 45 людей. Учасники експерименту гу­ляли 3—5 днів на тиждень за одним і тим самим маршру­том. Коли вони спускалися з гори, рівень цукру в крові в них зменшувався на 20% і знижувався тільки на 9%, коли люди піднімалися на гору».

Це індуктивна аргументація, яка побудована за схемою «не­повна індукція».

Приклад 2 Звернемося для прикладу до кхмерської легенди «Історія двох куріпок». Героїня легенди загадує герою загадки. Ось одна з них.

Четверо молодих людей навчалися в чаклуна. Першого він навчив передбачати майбутнє, другого — стріляти так влуч­но, що міг не цілитися, третього — жити під водою, а четвер­того — оживляти мертвих. Якось під час прогулянки четве­ро хлопців вийшли на берег моря. Перший сказав, що опів­дні над ними пролетить орел, який триматиме в пазурах тіло мертвої принцеси. Стрілець сказав, що він поцілить стрілою орла. Третій товариш виголосив, що він зможе винести на берег тіло принцеси, якщо вона впаде у воду. Четвертий за­свідчив, що в такому разі він оживить принцесу. Усе відбулося саме так. Проте виникає питання, хто саме серед чотирьох товаришів буде майбутнім чоловіком прин­цеси (бо вона, як свідчить легенда, була дуже привабливою і кожен бажав одружитися з нею).

Герой легенди дає правильну відповідь. Він стверджує, що чоловіком для принцеси повинен стати той, хто дістав прин­цесу з дна моря, бо він перший доторкнувся й обійняв її. Той, хто оживив її, — відіграв материнську роль, а той, хто вряту­вав від орлиних пазурів, — роль батька. Зрештою, віщун міг би бути старшим братом, оскільки, хоча він і знав, що вона з'явиться, але сам не мав відношення до її нового народження.

Герой застосовує аргументацію за аналогією. У ній четверо товаришів уподібнюються (за аналогією) до матері, батька, чоловіка, брата принцеси. Таку аргументацію фольклорна традиція визнавала бездоганною.

3.11. Алгоритм визначення форми аргументації

Для того щоб визначити форму аргументації, необхід­но зробити такі кроки.

1. З'ясувати аргументи та точку зору. Якщо це потріб­но, відновити аргументацію в повному вигляді.

2. Визначити, чи є аргументація дедуктивною або пра­вдоподібною.

3. З'ясувати форму аргументації, тобто встановити за формою якого — дедуктивного чи правдоподібного — міркування вона побудована.

4. Оцінити правильність аргументації.

Приклад 1 В оповіданні Конан Дойла «Берилова діадема» банкір Олек­сандр Холдер, у домі якого сталася крадіжка коштовності — берилової діадеми, звернувся по допомогу до Шерлока Холмса. Холдер був впевнений, що в крадіжці винний його син Артур, тому що вночі, коли була вчинена крадіжка, в його руках він бачив діадему, в якої не вистачало одного рі­жка з трьома берилами. Але Холдер установив, що до кра­діжки діадеми причетна також його племінниця, яка переда­ла діадему крізь вікно своєму коханцю.

Розповідаючи Холдеру про результати розслідування, Холмс навів таку аргументацію: «Мій старий принцип розслідування полягає в тому, щоб виключити всі явно неможливі припущення. Тоді те, що залишається, є істи­ною, якою неправдоподібною вона не здавалася б. Мірку­вав я приблизно так: звичайно, ви не віддали діадему. Отже, залишається тільки ваша племінниця та покоївки. Але якщо в крадіжці замішані покоївки, то навіщо ваш син погодився взяти відповідальність на себе. Для такого припущення немає підстав. Ви говорили, що Артур лю­бить свою двоюрідну сестру. І я зрозумів причину його мовчанки: він не хотів виказати Мері. Тоді я згадав, що ви застали її біля вікна і що вона знепритомніла, побачи­вши діадему в руках Артура. Мої припущення перетвори­лися на впевненість».

.о О

Спробуємо відновити аргументацію Шерлока Холмса, тобто з'ясуємо в загальному вигляді головні аргументи та точку зору, яку він намагався обґрунтувати.

Відповідно до принципу розслідування Холмса спочатку ви­значимо усі можливі припущення: «Діадему могли вкрасти сам Холдер, або Артур, або покоївки, або Мері». Тепер виключимо всі неможливі твердження: «Ні Холдер, ні Артур, ні покоївки діадему не крали».

Те, що залишилося і є точка зору, яку обґрунтовував Шерлок Холмс у наведеному прикладі: «Діадему вкрала Мері».

Наведена аргументація є дедуктивною.

Аргументація Шерлока Холмса побудована — за формою розділово-категоричного міркування, а саме за формою modus tollendo ponens.

З точки зору логіки аргументація побудована правильно.

Словник термінів

/, і \ Аналогія відношень — це міркування, в якому об'єктом г'-^-'^І^.-Л уподібнювання є схожі відношення між предметами, а озна­кою, що переноситься, — властивості цих відношень.

Аналогія властивостей — це міркування за аналогією, в якому об'єктом уподібнювання є два схожих предмети, а ознакою, що переноситься, — властивості цих предметів.

Висновок — це висловлювання, в якому міститься нове знання і яке отримують логічно із засновків.

Дедуктивна аргументація — це аргументація, в якій точку зору обґрунтовують або критикують, застосовуючи схеми дедуктивних міркувань.

Дедуктивне міркування — це міркування, яке спирається на логічний закон і в якому з істинних засновків отримують істинний висновок.

Засновки — це висловлювання, в яких міститься вихідне, відоме знання.

Індуктивне міркування — це міркування, в якому здійс­нюють перехід від знання про окремі предмети або частину предметів певного класу до загального знання про весь клас предметів.

Логічна форма (схема) міркування — це спосіб зв'язку висловлювань у структурі міркування.

Міркування за аналогією — це правдоподібне міркування, в якому висновок про наявність ознаки в предмета роблять на підставі його подібності в суттєвих рисах до іншого предмета.

Міркування — це розумовий процес, в результаті якого на підставі наявних знань отримують нове знання.

Наукова індукція — це індуктивне міркування, в якому ви­сновок роблять на підставі відбору необхідних та виклю­чення випадкових обставин.

Неповна індукція — це індуктивне міркування, в якому на підставі наявності ознаки в частини предметів певного класу роблять висновок про її наявність у всього класу предметів.

Повна індукція — це індуктивне міркування, в якому на підставі наявності ознаки в кожного предмета певного класу роблять висновок про її наявність у всього класу предметів.

Популярна індукція — це індуктивне міркування, в якому шляхом переліку встановлюють наявність ознаки в деяких предметів певного класу і на цій підставі роблять висновок про її наявність у всього класу предметів.

Правдоподібна аргументація — це аргументація, в якій точку зору обґрунтовують або критикують, застосовуючи схеми правдоподібних міркувань.

Правдоподібне міркування — це міркування, в якому зв'язок між засновками та висновком не спирається на логі­чний закон і в якому істинність засновків не гарантує істин­ність висновку.

Форма аргументації — це логічна форма (схема) міркуван­ня, на якому вона ґрунтується.

.о О

Тест

у 1. Що таке форма аргументації:

У А. Це логічна форма (схема) твердження, на якому ґрунту­ється точка зору. ' Б. Це логічна форма (схема) міркування, на якому аргумен­тація ґрунтується.

В. Це логічна форма (схема) аргументів?

2. За формою аргументація може бути:

1. Дедуктивною.

Б. Правдоподібною.

2. Дедуктивною або правдоподібною.

3. У дедуктивному міркуванні:

1. З істинних засновків випливає істинний висновок.

Б. З істинних засновків може випливати хибний висновок.

2. З істинних засновків випливає ймовірний висновок.

4. Характерною ознакою дедуктивної аргументації є те, що істинність аргументів:

1. Надає точці зору статусу істинності. Б. Надає точці зору статусу ймовірності.

2. Надає точці зору при одних обставинах статусу істиннос­ті, а при інших — статусу ймовірності.

5. У правдоподібному міркуванні:

1. З істинних засновків випливає істинний висновок. Б. З істинних засновків випливає ймовірний висновок.

2. З істинних засновків може випливати як істинний, так і хибний висновок.

6. Чи можуть у правдоподібній аргументації бути істинні аргументи:

А. Так. Б. Ні?

7. Чи можна побудувати дедуктивну аргументацію за формою «доведення від протилежного»:

А. Так.

Б. Ні?

8. Чи можна побудувати індуктивну аргументацію за формою умовно-категоричного міркування:

А. Так.

Б. Ні?

9. Знайдіть зайве поняття в кожному з наведених переліках:

1. Повна індукція, неповна індукція, звичайна індукція;

Б. Аналогія властивостей, аналогія відношень, аналогія ознак.

2. Популярна індукція, наукова індукція, ненаукова індукція.

10. Знайдіть відповідність між видами аргументації і видами міркувань, за формами яких можуть буду­ватися аргументації:

А. Дедуктивна 1. Умовно-категоричне

аргументація. міркування. Б. Правдоподібна 2. Повна індукція.

аргументація. 3. Доведення від протилежного.

4. Аналогія властивостей.

5. Зведення до абсурду.

Практикум

1. Проаналізуйте наведені аргументації. Визначте, чи є вони дедуктивними або правдоподібними. За формами яких міркувань вони побудовані?

1. «Оскільки живі організми проходять у своєму роз­витку ступені народження, розквіту, занепаду та заги­белі, то й суспільство в своєму розвитку проходить са­ме ці ступені» (Шпенглер).

2. «Ти кажеш, ми повинні вважати себе щасливими, оскільки ми не знаємо цього брехливого, мерзотного світу з його брехливими, мерзотними людьми. Мабуть, я одна з нещасних, оскільки я ж то знаю цей брехли­вий, мерзотний світ з його брехливими, мерзотними людьми»» (Шолом Алейхем, «Мой первый роман»).

3. «Намагатися за допомогою війни вирішувати полі­тичні суперечки між державами, намагатися досягти сили і слави — це все одно, що змусити всіх людей країни пити одні й ті самі ліки для лікування різних хвороб, бо користь від цього, можливо, буде лише чо-тирьом-п'яти людям» (Мо-цзи).

4. Накресліть на піску коло. Воно не є досконалим і, звичайно, відрізняється від ідеального кола. Але ж так легко, дивлячись на нього, уявити собі ідеальне коло і побудувати щодо нього точну науку. Чому ж

.о

О

цей метод, який є досить простим, не застосувати до людського суспільства. Злочинцю треба сказати, що він злочинець, і показати, що це дуже погано. Він одразу ж перестане бути злочинцем і на перший план вийде його ідеальна людська поведінка. (аргумента­ція Платона).

5. Запах ванілі обмежує потяг до солодкого і допомагає схуднути. Це відкрили британські вчені, які впродовж мі­сяця споглядали за групою пацієнтів, до долонь яких був наліплений спеціальний ароматизований пластир.

6. Завдяки серйозним навантаженням катаракта по­молодшала. Виявити її на ранніх стадіях непросто. До того ж ми звикли списувати дискомфорт на втомле­ність очей. Але якщо з'явився остеохондроз, є привід задуматися У кришталика та кісткового хряща є багато спільного. Тільки головна властивість першого — про­зорість, другого — пружність. Якщо збій в одному, ав­томатично проблеми в іншому.

7. Лазерна корекція зору — новий маловивчений ме­тод. Він з'явився недавно, отже, відсутні дослідження віддалених результатів операції, які підтвердили б її повну безпеку. Адже щоб зробити кінцевий висновок, треба спостерігати за пацієнтами, які перенесли лазер­ну корекцію впродовж всього життя. А з моменту пер­шої корекції не пройшло ще і 20 років! Отже, ми не можемо спрогнозувати, як буде поводите себе проопе­роване око через 25—40 років!

8. Клімат Японії субтропічний. У Примор'ї, що зна­ходиться на тих самих широтах, неподалік від Японії, клімат значно суворіший. Біля берегів Японії прохо­дить тепла течія. Біля берегів Примор'я немає теплої течії. Отже, причиною відмінностей у кліматі При­мор'я та Японії є вплив морських течій.

9. «Віслюк знаходиться між двома однаковими обе­ремками сіна однакової якості та однакового розміру.

Якщо б він не мав свободи волі, то помер би з голоду, тому що немає ніяких підстав для того, щоб він надав перевагу якомусь одному оберемку. Позаяк на практи­ці в таких випадках віслюки не помирають, то можна стверджувати, що вони мають свободу волі. Отже, сво­бода волі існує» (Бурідан).

1.10. Історія зберегла оповідання Плутарха з приводу несподіваного розлучення консула Павла Емілія: «Ри­млянин, розлучаючися з дружиною і чуючи осуд дру­зів, які твердили йому: «Хіба вона не цнотлива? Чи не гарна вона собою? Чи вона безплідна?» — виставив вперед ногу, взуту в черевик, і сказав: «Хіба він не гар­ний? Або стоптаний? Але хто з вас знає, де він мені ти­сне ногу?».

.о

О

Література

Герасимова И. А. Практический курс по аргументации. М., 2003.

Ивин А. А. Основы теории аргументации. — М., 1997. Конверсъкий А. Є. Логіка. — К., 2004. Хоменко І. В. Логіка. — К., 2004. Хоменко І. В. Логіка. — К., 2007.

Хоменко І. В. Еристика: мистецтво полеміки. — К., 2001. Рузавин Г. И. Логика и аргументация. — М., 1997.

СТРУКТУРА АРГУМЕНТАЦІЇ

4.1. Поняття про структуру аргументації

Для того щоб визначити структуру аргументації, її по­діляють на просту (одиничну) та складну.

Проста аргументація — це аргументація, в якій за­хист точки зору спирається на один аргумент.

Це найпростіший вид аргументації. У цьому випадку аргументація має просту структуру. Вона може являти собою одне речення. Головне — чітко з'ясувати, що в цьому реченні є аргументом, а що — точкою зору (Див. модуль 2 «Аналіз аргументації»). У суперечках таку аргументацію застосовують досить часто.

Приклад Застосування природознавчих засобів вивчення політики в принципі неможливе (точка зору), оскільки вірогідність да­них утруднює їхні кількісні оцінки (аргумент).

Складна аргументація — це аргументація, в якій захист точки зору спирається на декілька аргу­ментів.

У ході дослідження складної аргументації виникають питання: яким чином можна встановити структуру складної аргументації? Які структури треба при цьому виділяти і на яких підставах? Що собою взагалі являє структура аргументації?

Структура аргументації — це спосіб зв'язку аргумен­тів, який застосовують для захисту точки зору в складній аргументації.

Визначення такої структури необхідне не тільки для того, щоб зрозуміти, як саме пропонент захищає свою точку зору, але й для того, щоб оцінити достатність ар­гументації, наведеної сперечальником. Загальна оцінка достатності складної аргументації потребує не тільки чіткого усвідомлення окремих аргументів, а й розумін­ня зв'язку між цими аргументами.

За структурою складну аргументацію поділяють на:

• підрядну;

• сурядну;

• множинну.

4.2. Підрядна аргументація

Підрядна аргументація — це складна аргументація, в якій наступний аргумент підтримує попередній.

У літературі таку аргументацію ще називають послі­довним міркуванням. Тут захист точки зору склада­ється з блоків, які йдуть один за одним. Якщо перший аргумент недостатньо переконливий, то на його під­тримку наводять другий, і якщо цей аргумент також потребує обґрунтування, то наводять ще один аргу­мент. Так продовжують до того моменту, доки точка зору не буде остаточно захищена.

Приклад Ринок готельних послуг в Україні знаходиться в зачатково­му стані. Вітчизняне готельне господарство практично не розвивається.

Тому що обсяг пропозиції нижчий за норму в п'ять разів. Тому що нестача готельних місць є причиною фактичної відсутності конкуренції.

Тому що відсутність конкуренції дозволяє готелям тримати ціни на свої послуги на занадто високому рівні. Тому що занадто високі ціни в умовах монополізму дозво­ляють не турбуватися про стан сервісу.

При підрядному типі аргументації той, хто її наводить, заздалегідь знає, що деякі частини його аргументації

-О О

потребуватимуть додаткових доказів. Той аргумент, на підтримку якого наводять додатковий аргумент, нази­вають проміжною точкою зору, яка, в свою чергу, та­кож може потребувати додаткових доказів. Тому під­рядний тип аргументації являє собою певний ланцюг аргументів.

Перед аргументами в підрядній аргументації можуть стояти такі вирази-індикатори: тому що...; оскільки...; саме тому...; беручи до уваги, що...

Приклад Краще я вже піду, оскільки я так втомився, що у моєму това­ристві ти будеш нудьгувати.

У заключній частині підрядної аргументації часто за­стосовують такі вирази-індикатори: я роблю висновок, що..; наприкінці..; з цього випливає, що..; беручи до уваги вищесказане.; розглянувши всі питання я вва­жаю, що..; отже,..; таким чином,.

Проте треба пам'ятати, що наведені індикатори не завжди однозначно вказують саме на підрядний тип аргументації.

4.3. Сурядна аргументація

Сурядна аргументація — це складна аргументація, в якій аргументи взаємозалежні й тільки разом ефективно захищають точку зору.

У літературі таку аргументацію ще називають зв'я­заним міркуванням. У такій аргументації кожний ар­гумент недостатній для захисту точки зору. Він сам по собі занадто слабкий і лише частково підтримує точку зору. Ступінь підтримки, яку виражає аргумент у суря­дній аргументації, може бути різним. Так один аргу­мент може підтримувати точку зору на 50%, другий — на 40%, а третій — на 10%.

Проте тільки в сукупності наведені аргументи можуть скласти переконливу аргументацію, тому компоненти сурядної аргументації, як правило, залежать один від одного.

Така залежність може бути різною. Один із способів залежності полягає в тому, що другий аргумент ви­ключає можливі зауваження щодо першого і тим са­мим підсилює його.

Приклад Ми не поїдемо відпочивати за кордон, а проведемо відпуст­ку в Криму, оскільки клімат Південного берега Криму під­ходить для нашої дитини, крім того, ми не встигли оформи­ти закордонні паспорти.

Одне із зауважень щодо першого аргументу («Клімат Південного берега Криму тдходитъ для нашої дити­ни») могло полягати в тому, що для дитини підходять також місця відпочинку, розташовані за кордоном. Ви­користання другого аргументу усуває можливість по­яви такого зауваження.

Індикаторами сурядної аргументації можуть бути такі вирази: так само., як і те, що.; як доповнення до.; крім всъого іншого, не забувайте, що.; особливо то­му, що.; навіть.; плюс до цъого...; не тыъки., але й.; що є найважливішим.

У заключній частині сурядної аргументації, так само як і підрядної аргументації, часто застосовують такі вира­зи: я роблю висновок, що.; наприкінці.; з цъого ви­пливає, що.; беручи до уваги вищесказане.; розгляну­вши всі питання, я вважаю, що. ; отже,. ; таким чином,.

Приклад Дитині треба давати гроші на кишенькові витрати. Вони на­вчать її реальній вартості грошей. Плюс до цъого, кількість кишенькових грошей може бути непоганим матеріальним стимулом. І не забувайте, дитина навчиться приймати рі­шення щодо їхнього витрачання й нести відповідальність за свій вибір.

-О О

Проте треба пам'ятати, що наведені індикатори не завжди однозначно вказують саме на підрядний тип аргументації.

4.4. Множинна аргументація

Множинна аргументація — це складна аргумента­ція, в якій аргументи не залежать один від одного та є рівносильними при захисті точки зору.

У літературі таку аргументацію ще називають конвер­гентним міркуванням. Теоретично можна вважати, що кожний з аргументів множинної аргументації до­статній для захисту певної точки зору. Проте для пере­конливості додають ще декілька аргументів.

Приклад Суспільно корисна діяльність шкідлива для здоров'я. У бі­льшості випадків вона досить рутинна, вимагає великих за­трат часу та сил і, крім того, не приносить якихось благ для самого виконавця.

Індикаторами множинної аргументації можуть бути такі вирази: немає потреби говорити, що.; фактич­но.; крім того.; не говорячи вже про.; інша причи­на, чому це відбувається полягає в тому, що.; одним з аргументів на підтримку цього є.; по-перше., по­друге. ; між тим. ; поряд з цим.

Приклад Не розумію, як ви могли подумати, що я напишу рецензію на вашу роботу. По-перше, ваш науковий керівник зі мною не домовлявся. По-друге, у мене немає на це часу.

Проте треба пам'ятати, що наведені індикатори не завжди однозначно вказують саме на множинний тип аргументації. Деякі слова можуть бути індикаторами як множинної, так і сурядної аргументації. Серед них:. ..і., також., крім того., більш того...

4.5. Рівні складності структури аргументації

Структура аргументації може мати різні рівні складно­сті. Це залежить від кількості аргументів, які застосо­вують для захисту точки зору, а також від відношень, які існують між ними.

Кількість аргументів залежить від розходження в дум­ках пропонента та опонента. Якщо це складне розхо­дження, то звичайно одиничної аргументації буде не­достатньо. У таких випадках пропонент застосовує складну аргументацію.

Крім того, якщо в процесі суперечки пропонент вису­ває не одну точку зору, то обмежитися лише простою аргументацією не вдається.

Якщо розходження в думках змішане, то свої аргумен­ти повинні навести як пропонент, так і опонент. При цьому їхні аргументації можуть бути як простими, так і складними.

Складність аргументації також залежить від того, на які зауваження треба дати відповідь у суперечці. Якщо пропонент передбачає певні зауваження, які йому мо­же висловити опонент, або опонент їх наводить у спо­рі, то пропоненту треба висунути нові аргументи, ство­рюючи, таким чином, підрядну аргументацію.

Критика опонента може стосуватися також того, що наведених аргументів недостатньо, щоб його переко­нати. Пропонент у відповідь повинен доповнити вихід­ну аргументацію новими аргументами, створюючи су­рядну аргументацію.

Зауваження опонента можуть привести пропонента до множинної аргументації. Хоча в такій аргументації кожний аргумент достатній, але прийнятність точки зору відносна. Додаткові аргументи можуть підвищити

.о О

ступінь довіри, і опонент погодиться з аргументацією пропонента. Хоча велика кількість аргументів, як пра­вило, призводить до зворотного ефекту.

Отже, якою буде структура аргументації, залежить від сумнівів, які виражає опонент, і від того, яким чином пропонент реагує на це.

Структуру аргументації визначають, будуючи відпові­дні схеми. Для цього роблять такі кроки.

1. Визначають точку зору та аргументи аргументації.

2. З'ясовують, чи є аргументація простою або складною.

3. Якщо аргументація складна, визначають її вид (або види).

4. Будують схему аргументації. Для цього застосуву-ють таку методику побудови схем.

У схемі підрядної аргументації:

• кожному аргументу надають номер точки зору, до якої його відносять, за ним йде номер самого аргумен­ту. Наприклад, точка зору має номер (1). Аргумент, який її підтримує, має номер (1.1.); наступний аргу­мент має номер (1.1.1.) і т.д.

• точку зору зв'язує стрілка з першим аргументом; йо­го зв'язують стрілкою з другим аргументом і т. д.

Приклад

4.6. Алгоритм визначення структури аргументації

У схемі сурядної аргументації для того щоб показати, що окремі аргументи треба розглядати разом:

• аргументи об'єднують у групу, і всю групу з'єд­нують з точкою зору однією стрілкою;

• аргументи зв'язують між собою горизонтальною лінією;

• аргументам надають один і той самий номер, за яким ставлять літеру. Наприклад, (1.1 а.); (1.1 б.) і т. д.

• підпорядковані аргументи мають номери (1.1.1 а.) або (1.1.1 б.) і т. д.; аргументи, що йдуть за ними, — (1.1.1.1 а.) або (1.1.1.1 б.) і т. д.

Приклад

Ми не поїдемо відпочивати 1 закордон, а проведемо —¹ відпустку в Криму.

1.1 а.

Клімат Південного

берегу Криму підходить для нашої дитини.

Ми не встигли 1.1 б.

оформити '

закордонні паспорти.

-О О

У схемі множинної аргументації для того щоб показати, що всі аргументи підтримують одну й ту саму точку зору:

• кожному аргументу надають номер точки зору, потім йде номер самого аргументу. Наприклад, точка зору має номер (1.). Аргументи можуть мати номери (1.2.) і т. д.

• кожний аргумент зв'язують стрілкою з точкою зору.

Приклад

Не розумію, як ви могли подумати, що я напишу рецензію на вашу роботу.

1.

В

1.1.

аш науковий керівник зі мною не домовлявся.

У мене немає на це часу.

1.2.

В аргументації можуть відразу трапитися різні струк­тури: підпорядкованість, сурядність, множинність.

Приклад Розглянемо аргументацію: «Морозиво є корисним, оскільки одна його порція може підняти настрій людини. Справа в тому, що молоко або вершки, які входять до його складу, містять ефективний природний транквілізатор — трип­тофан. Він заспокоює нервову систему та допомагає впо­ратися з безсонням. Крім того, морозиво багате на вітамі­ни А, С, групи В, кальцій, фосфор і залізо».

1. Точка зору: «Морозиво є корисним». Аргументи:

• «Його одна порція може підняти настрій людини».

• «Молоко або вершки, які входять до складу морозива, міс­тять ефективний природний транквілізатор — триптофан».

• «Триптофан заспокоює нервову систему».

• «Триптофан допомагає впоратися з безсонням.».

• «Морозиво багате на вітаміни А, С, групи В, кальцій, фо­сфор і залізо».

2. Це складна аргументація.

3. Аргументація містить множинну та підрядну аргументації.

4. Побудуємо схему аргументації.

Морозиво є корисним.

_*

Його одна порція

може підняти настрій людини.

1.1.

1.2.

Морозиво багате на вітаміни А, С, групи В, кальцій, фосфор та залізо.

1.1.1.

Молоко або вершки, які входять до складу морозива, містять ефективний природний транквілізатор — триптофан.

Триптофан заспокоює нервову систему.

1.1.1.1.

Триптофан допомагає впоратися з безсонням.

1.1.1.1.1.

Словник термінів

ііі^і^і-і якій аргументи не залежать один від одного та є рівносиль-

Множинна аргументація — це складна аргументація, в якій аргументи не залежать о ними при захисті точки зору.

Підрядна аргументація — це складна аргументація, в якій наступний аргумент підтримує попередній.

Проста аргументація — це аргументація, в якій захист то­чки зору спирається на один аргумент.

Складна аргументація — це аргументація, в якій захист точки зору спирається на декілька аргументів.

Структура аргументації — це спосіб зв'язку аргументів, який застосовують для захисту точки зору в складній аргу­ментації.

Сурядна аргументація — це складна аргументація, в якій аргументи взаємозалежні й тільки разом ефективно захи­щають точку зору.

-О О

Тест

/. За кількістю аргументів аргументацію поділя­ють на:

1. Просту, складну. Б. Підрядну, сурядну.

2. Підрядну, сурядну, множинну.

2. Структуру можна виявити:

А. В аргументації, яка складена з одного аргументу.

Б. В аргументації, яка складена з двох і більше аргументів.

3. За структурою складна аргументація буває:

1. Підрядною, множинною, зв'язаною.

Б. Конвергентною, послідовною, підрядною.

2. Підрядною, сурядною, множинною.

4. Чи може підрядна аргументація складатися з од­ного аргументу:

А. Так. Б. Ні?

5. Установіть відповідність між термінами в пра­вому та лівому стовпчиках:

1. Множинна аргументація. 1. Зв'язане міркування.

Б. Підрядна аргументація. 2. Послідовне міркування.

2. Сурядна аргументація. 3. Конвергентне міркування.

6. Чи може конвергентне міркування бути послі­довним:

А. Так.

Б. Ні?

7. У множинній аргументації аргументи:

А. Не залежать один від одного. Б. Залежать один від одного.

8. У сурядній аргументації аргументи:

А. Не залежать один від одного. Б. Залежать один від одного.

9. У сурядній аргументації кожний аргумент:

А. Частково підтримує точку зору. Б. Повністю підтримує точку зору.

10. Структуру аргументації виділяють:

А. Для оцінювання формальної правильності аргументації. Б. Для оцінювання достатності аргументації.

Практикум

1. Проаналізуйте наведені аргументації. Визначте їхні структури. Побудуйте їхні схеми.

1.1. Досвідчені апітерапевти рекомендують купувати мед у стільниках, оскільки так не придбаєш підробку. Без допомоги бджіл мед у стільники не заллєш.

2. С орбенти — це стражі здоров'я! Вони наводять порядок в організмі, зв'язують та виводять токсичні речовини. При цьому вони зберігають корисні фермен­ти та вітаміни.

3. Жінки порівняно з чоловіками справляються з де­пресією після відпуски легше, оскільки немов би про­довжують відпочинок — у деталях розповідають, де були, із задоволенням демонструють сувеніри та фото­графії.

4. Греки — виключно здорова нація. І як їм це вда­ється? Полюбляють поїсти і не знають, де знаходиться печінка. Нікуди не поспішають і завжди все роблять вчасно. Не люблять працювати й стільки праці вкла­дають у кожний шматочок своєї землі, щоб вона так

7. У всі часи перли використовували не тільки як прикраси, а й як ліки. Вважалося, що вони укріплюють серце, особливо якщо перли потримати декілька хви­лин у роті. Дітям, які страждали на анемію, давали по­рошок перлів, розведений у воді. Для укріплення іму­нітету рекомендували випити воду, в якій вночі тримали декілька перлів. Багато хто вірить, що перли можуть розповісти про здоров'я свого хазяїна: якщо він захворів, вони тускніють.

8. Не тільки Європа налаштувалася проти тих, хто палить. На американському ринку праці також існують подібні обмеження. У зв'язку з тим, що ціна здоров'я зростає і роботодавці змушені сплачувати тим, хто па­лить, великі медичні страховки, підприємства США відмовляються наймати на роботу тютюнозалежних людей, а також звільняють з роботи тих, хто не може кинути палити. Так, у 2005 р. транспортна компанія Union Pacific Согр. (США) припинила наймати тих, хто палить, у семи штатах країни.

9. Оливкову олію вважають однією з найцінніших олій. Косметологи використовують цей продукт у своїй практиці. Оливкова олія сприяє регенерації клі­тинок шкіри, підтримує оптимальний рівень вологості. Крім того, завдяки високому вмісту вітаміну Е оливко­ва олія виявляє міцну антиоксидантну спроможність: запобігає появі ранніх зморшок і бореться з фотоста-рінням. Оливкова олія настільки гіпоалегренна, що її рекомендують для зовнішнього застосування навіть хворим на дерматит!

9. Ваш надійний захист від кишкових розладів — Смекта. Цей французький апарат для лікування усіх кишкових розладів був створений на природній основі. Тому він не має ніяких протипоказань і застосовується для лікування навіть наймолодших. Смекта має уніка­льний подвійний механізм дії — вона не тільки лікує діарею, усуваючи всі її симптоми, але й ліквідує при­чину захворювання, виводячи з організму до 90% віру­сів, бактерій та їхніх токсинів. Важливо також те, що Смекта усуває діарею вже в перший день після прийо­му. (З реклами)

Література

Важнейшие концепции теории аргументации. — СПб, 2006. Еемерен Ф. X. ван, Гроотендорст Р., Хенкенмас Ф. С. Ар­гументация: анализ, проверка, представление. Учебное по­собие. — СПб, 2002.

Еемерен ФХ. ван, Гроотендорст Р. Речевые акты в аргу-ментативных дискуссиях. — СПб, 1994.

Copi I. M., Cohen C. Introduction to Logic. — New Jork: Macmillan, 1990.

Freeman J. B. Dialectical Situations and Macrostructure of Arguments: A Theory of Argument Structure. — Berlin, New Jork: Foris, 1991.

Groarke L, Tindale C., Fisher L. Good Reasoning Matters! Constructive Approach to Critical Thinking. — Toronto; New Jork; Oxford: University Press, 1997.

Johnson R. H., Blair J. A. Logical Self-Defence. — United

States Edition. New Jork: McGraw Hill Ryerson, 1993.

Pinto R. C., Blair J. A. Reasoning: A Practical Guide. —

Englewood Cliffs, NJ: Prentice Hall, 1993.

Snoeck Henkemans A. F. Analysing Complex Argumentation: The Reconstruction of Multiple and Coordinatively Argumenta­tion in a Critical Discussion. — Amsterdam: Sic Sat, 1992. Thomas S. N. Practical Reasoning in Natural Language. — Englewood Cliffs, NJ: Prentice Hall, 1986.

Walton D. N. Argument Structure: A Pragmatic Theory. — Toronto: University of Toronto Press, 1996.

	■
МОДУЛЬ

ПРАВИЛА ТА ПОМИЛКИ В СУПЕРЕЧЦІ

5.1. Правило свободи. Типові помилки

Правило свободи формулюють так.

Сперечальники не повинні ставити перешкоди один одному при висуванні своїх точок зору та при кри­тиці точок зору опонента.

Порушення правила виникає в таких випадках.

А. Сперечальник може накласти обмеження на аргумен­тацію співрозмовника.

У результаті такого порушення правила свободи спе­речальники можуть допустити такі помилки:

• об'явлення точки зору священною;

• накладання табу на точку зору.

«Об'явлення точки зору священною» — це помил­ка, яка має місце в суперечці, коли супротивнику забороняють висловити точку зору на підставі то­го, що її кваліфікують як священну.

Приклад «Язбираюся відремонтувати кухню. Ми можемо обговорю­вати все, що завгодно: стиль, планування, все, що захочеш.. Єдине, що не обговорюється, це те, чи будемо ми робити ремонт. Ремонт ми будемо робити обов'язково».

«Накладання табу на точку зору» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли супротивнику заборо­няють висловити точку зору на підставі того, що її кваліфікують як табу.

Приклад «Тобі не треба було говорити про це. Про мертвих погано не говорять».

Б. Сперечальник може обмежити свободу дій іншої сторони.

Це можна зробити двома способами.

По-перше, примусити співрозмовника відмовитися від обґрунтування своєї точки зору або критики точки зору супротивника.

Найрадикальніший спосіб у такій ситуації — не допус­тити опонента до дискусії за допомогою фізичної сили. Крім того, застосовують різноманітні погрози непри­ємних наслідків (зокрема, застосовування насильства) або примушування чи шантаж.

Подібні дії в еристиці кваліфікують як помилку в супе­речці, яка виникає через порушення правила свободи. Ії називають:

• аргумент до палки (паличний аргумент, довід до пал­ки, argumentum ad baculum).

«Аргумент до палки» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник погрожує супротив­нику з метою перешкодити йому вільно аргументу­вати свою точку зору.

Приклад «Звичайно, ви самі повинні вирішити це питання, але пам'ятайте, що ми — ваші найголовніші клієнти».

Застосовуючи аргумент до палки, треба пам'ятати, що як тільки небезпека зникне, опонент знову почне супе­речити або діяти так, як він хоче.

Ще одним способом тиснути на іншу сторону є гра на емоціях, або емоційний шантаж. Такі дії в еристиці кваліфікують як помилку в суперечці. Ії називають:

• аргумент до жалю (argumentum ad misericordiam).

-О

с;

ст. О

«Аргумент до жалю» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник посилається на тяжкі обставини, скрутне становище тощо з метою ви­кликати жаль та співчуття.

Приклад «Як ви могли так поставитися до моєї роботи? Я працював над нею вдень і вночі».

По-друге, сперечальник може порушити правило свободи, дискредитуючи супротивника перед ауди­торією.

Це дуже поширена помилка в суперечці, яку нази­вають:

• аргумент до людини (argumentum ad hominen).

«Аргумент до людини» — це помилка, яка має міс­це в суперечці, коли сперечальник застосовує осо­бисті напади на опонента з метою відвернути увагу від змісту того, що говорить супротивник, і подати його особу як предмет звинувачень та критики.

Навіть якщо зауваження щодо супротивника слушні, цей прийом некоректний, оскільки змінює предмет су­перечки.

Приклад Саме про цей аргумент йдеться в одній з гуморесок М. Жванецького. «Ми оволодіваємо значно вищим рівнем суперечки — суперечкою без фактів. Суперечкою на темпе­раменті. Суперечкою, що переходить від голослівних твер­джень на особу партнера. Що може говорити кульгавий про мистецтво Ван Гога? Якщо йому одразу заявити, що він кульгавий, він визнає себе переможеним. Про що може сперечатися людина, яка не обміняла паспорт? Які погляди на архітектуру може висловити чолов'яга без прописки? Впійманий на гарячому, він визнає себе переможеним. І вза­галі, чи може нас цікавити думка людини лисої і з отаким носом?

Нехай спочатку виправить ніс, відростить волосся, набере вагу, виправить ходу, а вже потім висловить щось несупе-речливе — ми його зрозуміємо».

Існують різновиди аргументу до людини. Серед них типовими є:

• пряма атака;

• непряма атака (отруєння джерела);

• ти також (іп диодж).

«Пряма атака» — це помилка, яка має місце в супе­речці, коли сперечальник приписує супротивнику недоліки (реальні або уявні) з метою зображення його в кумедному вигляді, критики його розумових здібностей, підриву довіри до його міркувань.

Приклад «Мені було так прикро слухати його відповідь, що я навіть не буду брати на себе відповідальність щось говорити з приводу його інсинуацій. Людина несповна розуму».

«Непряма атака» — це помилка, яка має місце в су­перечці, коли сперечальник робить власні припу­щення щодо особистих мотивів супротивника, які він намагається репрезентувати як розумні су­дження.

Приклад «Вона думає, що саме чоловіки є причиною поганого поло­ження жінок у суспільстві. Я не можу позбутися думки, що, мабуть, колись у минулому вона прала брудні шкарпет­ки чоловіка, якого не дуже любила, і саме тому втратила здатність думати».

«Ти також» — це помилка, яка має місце в супереч­ці, коли сперечальник невиправдано підкреслює суперечності в словах та справах супротивника (суперечності між його попередніми й нинішніми думками або між словами та діями).

Схема цього прийому: «Ги також думаєш або робиш нераціонально».

Приклад «Ви стверджуєте, що маленькій дитині не треба робити ніяких щеплень, оскільки вони можуть спричинити різнома­нітні ускладнення. Годі чому Ви самі, знаючи все про ускла­днення, зробили своїй дитині всі щеплення? Може, тому, що Ви не хотіли, щоб Ваша дитина захворіла, наприклад, на дифтерію чи паротит?».

Ь Л У Д О М

Міркування «ти також» передбачає, що будь-яка лю­дина, яка діє непослідовно, не може бути правою. Хоча це не означає автоматично, що точка зору цієї людини не правильна. Для того щоб це встановити треба спо­чатку оцінити аргументи сперечальника.

5.2. Правило тягаря доведення. Типові помилки

Правило тягаря доведення формулюють так.

Сперечальник, який висунув точку зору, зобов'яза­ний її захищати.

При порушенні цього правила виникають такі помилки:

• перенесення тягаря доведення на опонента;

• усунення від тягаря доведення.

«Перенесення тягаря доведення на опонента» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли спереча­льник намагається замість наведення аргументації власної точки зору примусити супротивника дове­сти протилежне його точці зору.

Схема цього прийому: «Спочатку доведи, що це не так».

Приклад «Ті, хто підтримує зміни, вимагають, щоб їхні супротивни­ки довели, що скорочення податків призвело б до небажаних наслідків. Традиційно ті, хто пропонує радикальні рішення щодо зміни ситуації, а скорочення податків як раз можна віднести до подібних радикальних заходів, повинні довести, що таке рішення буде мати позитивні наслідки. Інша сто­рона не повинна доводити, що ці дії можуть мати небезпе­чні наслідки».

Розрізняють різновиди перенесення тягаря доведення залежно від типу суперечки.

А. При незмішаному розходженні в думках замість захисту власної точки зору пропонент примушує опонента доводити, що точка зору пропонента не­правильна.

Б. При змішаному розходженні в думках сперечаль­ник, замість того щоб захищати власну точку зору, примушує співрозмовника захищати свою.

«Усунення від тягаря доведення» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник на­магається сформулювати точку зору таким чином, щоб її не треба було аргументувати.

Розрізняють такі різновиди усунення від тягаря дове­дення.

А. Репрезентація точки зору як такої, що не потребує доведення.

Для цього застосовують вирази: «Не варто говорити, що...», «Ніхто в здоровому глузді не зможете запере­чити, що.», «Очевидно, що.» та ін.

Б. Наведення особистих гарантій правильності точки зору.

Для цього застосовують такі вирази: «Я можу завіри­ти вас, що.», «Умене немає сумнівів, що.», «Яабсо­лютно переконаний, що.», «Можете мені повірити, що. » та інші.

У Д О М

В. Формулювання точки зору таким чином, що її не можна було б ні перевірити, ні оцінити.

Приклад Прикладами таких точок зору можуть бути вирази: «Чо­ловіки переважно мисливці», «Жінки за своєю природою власниці», «Сучасна молодь лінива», «Усі політики — ха­барники».

5.3. Правило обґрунтування точки зору. Типові помилки

Правило обґрунтування точки зору формулюють так.

Точка зору, яку відстоює сперечальник, має зали­шатися незмінною впродовж суперечки.

У результаті порушення цього правила виникає помилка:

• ignoratio elenchi.

«Ignoratio elenchi» — це помилка, яка має місце, ко­ли сперечальник у процесі суперечки намагається змінити свою точку зору з метою полегшення її об­ґрунтування.

Розрізняють такі різновиди «ignoratio elenchi»:

• втрата точки зору;

• підміна точки зору.

«Втрата точки зору» — це помилка, яка має місце, коли сперечальник ненавмисно підмінює одну точ­ку зору іншою в процесі суперечки.

«Підміна точки зору» — це помилка, яка має місце, коли сперечальник у процесі суперечки навмисно підмінює одну точку зору на іншу з метою ввести в оману опонента.

І в першому, і в другому випадках точка зору, яку по­винні обґрунтувати, врешті-решт залишається необ-ґрунтованою.

Приклад Людина емоційно починає розмірковувати про щось не­справедливе з точки зору моралі, а замість цього доводить, що воно є несправедливим у правовому розумінні.

«Підміну точки зору» застосовують у кількох випадках.

А. Точку зору свідомо підмінюють люди, які бачать, що відкрито її довести не можуть. Тоді вони намага­ються відволікти увагу співрозмовника, висуваючи но­ву точку зору, яка зовні схожа з попередньою, але має зовсім інший зміст.

Приклад Розглянемо детально такий софізм: «Хтось вирішив довес­ти, що 3 рази по 2 буде не 6, а 4. Для цього він узяв звичай­ний сірник і попросив присутніх уважно слідкувати за його міркуванням. «Переламавши сірник навпіл, — сказав він, — будемо мати один раз 2. Зробивши те саме з однією з поло­винок, будемо мати другий раз 2. Нарешті, зробивши те саме з іншою половинкою, будемо мати третій раз 2. От­же, узявши 3 рази по 2, ми отримали 4, а не 6, як звичайно прийнято думати»

У міркуванні дивного математика була допущена помил­ка — «підміна точки зору». Замість того щоб доводити тве­рдження «3 • 2 = 4», він доводив, що «якщо ціле поділити навпіл, а потім кожну половинку, в свою чергу, поділити на­впіл, то в результаті отримаємо чотири частини».

Б . Підміна точки зору може бути пов'язана з відповід­дю не на те запитання, яке було задане, або з нерозк-риттям запропонованої теми. При цьому текст аргумен­тації може бути з точки зору логіки бездоганним.

В. Підміна точки зору може також відбуватися тоді, коли людина свідомо не бажає дати відповідь на по­ставлене запитання.

Приклад Даючи російському громадянинові транзитну візу, співробіт­ники фінського посольства у Швеції' хочуть упевнитися в тому, що в нього є зворотний квиток до Росії (на пором, на поїзд або на літак). Чоловік протягує свій паспорт співробіт­никові посольства. Той його запитує: «Чи є у Вас зворотний квиток?». Роблячи вигляд, що він не розуміє причини запи­тання, чоловік ставить співробітникові посольства зустрічне запитання: «А що, у цю пору року складно з квитками?».

У суперечках може допускатися повна або часткова підміна точки зору.

У першому випадку підміна точки зору, як правило, маскується певними обставинами, пов'язаними з конк­ретною ситуацією. Це дозволяє відволікти увагу опо­нента від порушення одного з головних правил раціо­нальної суперечки.

Приклад Широко відомий випадок з давньогрецьким філософом Ді-огеном, якого, за легендою, одного разу навіть побили за підміну точки зору. Його опонент стверджував, що в світі, який існує в нашій уяві, рух неможливий. Діоген з ним не погодився і для підтримки своєї точки зору піднявся і по­чав ходити перед співрозмовником. Підміна точки зору бу­ла очевидною. Йшлося про те, що для людського розуму світ є нерухомим. Діоген же своїми рухами намагався об­ґрунтувати зовсім інше: у чуттєво сприймаємому світі рух є. Але це не було предметом суперечки. Опонент, який вважав, що рух не існує, підтримував точку зору, відповід­но до якої почуття, що свідчать про протилежне, просто обманюють нас. Можна сперечатися з приводу слушності Діогена або його співрозмовника, погоджуватися з ними або ні. Проте не можна заперечити той факт, що в наведе­ному прикладі Діоген припустив помилку «підміна точки зору».

Часткова підміна точки зору відбувається тоді, коли її або звужують, або розширюють у процесі суперечки. У першому випадку обґрунтовують «занадто мало» і в результаті сама точка зору залишається необґрунто-ваною.

Приклад Якщо б ми хотіли довести, що Щ. є добропорядним і для цього почали наполягати на тому, що про нього невідомо нічого поганого, то ми допустили помилку «занадто мало доведено».

Точку зору можна також розширювати. У цьому випад­ку є ризик обґрунтувати «занадто багато». Проте тут виникає небезпека застосування достатньо широкого підґрунтя, з якого випливає не тільки точка зору, а й якесь інше неприйнятне положення. «Ато доводить багато, той нічого не доводить» — цей латинський вираз фіксує саме таку помилку в комунікації.

Якщо ви помічаєте, що в аргументації, яка спрямована до вас, допускають підміну точки зору, то насамперед спробуйте з'ясувати, чи ваш співрозмовник це зробив навмисно чи ненавмисно.

Так, людина може дати відповідь не на те запитання, яке перед нею ставилося, без будь-якого наміру, через незнання, а іноді навіть через те, що вона не зрозуміла запитання, що часто буває в стресовій ситуації.

Якщо ж ви бачите, що ваш співрозмовник намагається змінити точку зору непомітно для інших учасників комунікації та обґрунтувати її як таку, що висувалася спочатку, то найбільш раціональною дією в цьому ви­падку повинна стати беззастережна вказівка на поми­лку «підміна точки зору», яка була допущена в супе­речці.

.о

О

5.4. Правило критики точки зору. Типові помилки

Правило критики точки зору формулюють так.

Критика точки зору повинна відбуватися щодо точ­ки зору, яку дійсно висунув співрозмовник.

При порушенні цього правила допускають помилку: • фіктивний супротивник (солом 'яне опудало).

«Фіктивний супротивник» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник (А) приписує супротивнику неіснуючу точку зору або (Б) непра­вильно репрезентує його точку зору.

А. Приписування супротивнику неіснуючої точки зору.

Для цього сперечальник може зробити такі кроки.

По-перше, сперечальник наполегливо висуває проти­лежну точку зору.

Приклад Якщо хтось упевнено говорить: «Особисто я вважаю за­хист нашої демократії першочерговою справою», він, тим самим, передбачає, що його опонент має іншу точку зору. Якщо опонент не стане заявляти, що він також при­хильник демократії, то його тут же почнуть підозрювати в тому, що він не підтримує демократію.

По-друге, сперечальник приписує фіктивну точку зору групі, до якої належить його співрозмовник.

Приклад «Він говорить, що вважає це дослідження корисним, але як ділова людина думає, що гроші витрачені не за призна­ченням».

По-третє, сперечальник маніпулює агентом дії.

Дуже часто для переконання співрозмовника в процесі суперечки застосовують мовні конструкції, в яких від­сутній агент дії.

Приклад У кожного на слуху такі вирази: «Говорять, що.», «Вва­жають, що ...», «Існує думка щодо ...», «Майже всі дума­ють, що.», «Селяни вважають, що.», «Кияни в основно­му підтримують.», «Якговорять соціологи.» тощо.

Приклад

Якщо вас не влаштовує позиція вашого супротивника, яку він висловлює за допомогою таких вступних фраз, то запитайте його: «Хто конкретно говорить?», «Хто вважає?» і «Хто саме висловив думку, яку підтримує ваш співрозмовник?». Це досить ефективний прийом протистояння маніпулюванню з агентом дії.

Іноді агентів дії в мовних виразах вказують. Проте за­лежно від того, яке місце вони займають у мовній конструкції, можна також по-різному зобразити одну й ту саму ситуацію, викликати в слухача різні емоційні стани, створити солом'яне опудало.

Навряд чи можна вважати еквівалентними такі висловлю­вання: «Іван переміг Петра» і «Петро був побитий Іваном». У першому випадку речення відсилає нас до Івана як голо­вного учасника події, слухач на рівні підсвідомості відразу ж зазначає, що він «сильний, тренований і добре б'ється». У другому випадку увага переноситься на Петра і оцінка Івана в очах слухача буде зовсім іншою.

Дуже часто цей прийом застосовують у газетних заго­ловках.

Приклад Для ілюстрації наведемо приклад Д. Болінджера. Уявіть со­бі, що між хірургом Шафнессі і його колишнім пацієнтом Шенксом виникла конфліктна ситуація. Шенкс стверджує, що Шафнессі наклав йому після операції шви, забувши пе­ред цим витягнути тампони та скальпель. Шафнессі заявляє, що все це огидна брехня. Залежно від того, кого буде під­тримувати редактор газети, заголовок буде звучати або як «Шафнессі звинувачують у злочинній недбалості» або як «Шенкса звинувачують у наклепі». При цьому в обох випад­ках читачу пропонують заповнити агентну позицію шляхом вказівки більш, ніж на одну особу. В результаті виникає враження значно більшої, ніж це є насправді, винуватості ті­єї чи іншої сторони.

Б. Неправильна репрезентація точки зору супротивника.

Для того щоб створити «солом'яне опудало», репрезе­нтувати точку зору опонента таким чином, щоб вона

.0 О

здавалася безпідставною, її важко було обґрунтувати, насамперед висмикують точку зору з контексту, а по­тім застосовують такі прийоми:

• надзвичайно спрощують точку зору;

• надзвичайно перебільшують точку зору.

Для спрощення точки зору супротивника відкидають певні нюанси та обмеження.

Приклад Людину звинувачують у тому, що вона назвала гомеопатів шарлатанами. Хоча насправді вона стверджувала, що го­меопати — це група людей, «у яких межа між законною ді­яльністю та шарлатанством є дуже тонкою».

Для перебільшення точки зору співрозмовника її уза­гальнюють, відкидаючи слова деякі, декілька, і замі­нюють їх на слово усі. У результаті стає легше спрос­тувати точку зору опонента.

Приклад Якщо ваш опонент захищаєте точку зору, що деякі чоловіки надзвичайно емоційні, то його завдання буде виконане, як тільки він наведе декілька прикладів. Проте опонент для об-легшення своєї критики може перебільшити точку зору про-понента і заявити, що він намагався довести, що всі чолові­ки занадто емоційні. Звичайно захист такої точки зору значно складніший, а її критика полегшується.

5.5. Правило обґрунтування аргументів. Типові помилки

Правило обґрунтування аргументів формулюють так.

Сперечальники не повинні в суперечці користува­тися аргументами, які є недостатньо обґрунтова­ними твердженнями.

Порушення цього правила може призвести до таких помилок:

• необгрунтований аргумент;

• надмірне обгрунтування;

• колова аргументація (коло в аргументації, прийнят­тя без доведення, рвііііо ргіпсіріі).

«Необгрунтований аргумент» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник застосо­вує як головний аргумент твердження, істинність або рівень правдоподібності якого не встановлено.

У цьому випадку як аргументи застосовують якісь чут­ки, чиїсь думки або припущення, які не є обґрунтова­ними твердженнями.

«Надмірне обґрунтування» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник непомітно для себе, в азарті суперечки, наводить додатково до головних аргументів ще певну кількість необ­грунтованих аргументів.

Аргументація в такому випадку завжди буде непослі­довною та надмірною. Слід пам'ятати, що кожний зай­вий аргумент послаблює обґрунтування.

«Колова аргументація» — це помилка, яка має міс­це в суперечці, коли сперечальник обґрунтовує то­чку зору за допомогою аргументів, які, в свою чер­гу, обґрунтовує цією самою точкою зору.

Приклад Розглянемо аргументацію: «Расова дискримінація — це зло­чин, який карається, оскільки вона протизаконна». Зрозуміло, «злочин, який карається» передбачає порушення закону. Таким чином, аргумент та точка зору в цьому при­кладі практично тотожні.

-0 О

5.6. Правило заборони неправдивих аргументів. Типові помилки

Правило заборони неправдивих аргументів формулю­ють так.

Сперечальники не повинні свідомо, з метою вве­дення в оману співрозмовника, користуватися в суперечці аргументами, які є завідомо неправди­вими твердженнями, хибними припущеннями.

Порушення цього правила може призвести до таких помилок:

• хибний аргумент;

• брехливий аргумент;

• суб'єктивний аргумент;

• провокаційні запитання (помилка багатьох запи­тань);

Розглянемо ці помилки докладно. Розпочнемо з помил­ки «хибний аргумент».

«Хибний аргумент» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник застосовує аргумент, який не відповідає дійсності, але про те, що аргу­мент є хибним, сперечальник може й не знати.

Аргумент може бути хибним у таких випадках.

1. Сукупність наведених аргументів є суперечливою.

Приклад При некваліфікованому підході до обґрунтування рішення з цивільної справи або обвинувального вироку з кримінальної справи посилаються на суперечливі фактичні обставини: су­перечливі свідчення свідків та обвинувачених, дані експер­тів, що не збігаються із фактами тощо.

Б. Аргумент є самосуперечливим твердженням.

Приклад Як приклад, можна навести вислів Сократа: «Я знаю, що я нічого не знаю».

2. У процесі аргументації як аргумент використовують твердження про факт, оцінити який можна буде лише в майбутньому.

Приклад 114

«Через півроку ми отримаємо прибуток 60%», «Зростання інфляції в майбутньому не відбудеться».

Ще однією помилкою при порушенні правила 6 є по­милка «брехливий аргумент».

«Брехливий аргумент» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник застосовує аргу­мент, повна або часткова хибність якого йому ві­дома.

Існують такі різновиди «брехливого аргументу»:

• частково брехливий аргумент;

• безглуздий аргумент;

• неприкритий брехливий аргумент;

• неправомірне звернення до науки;

• брехливий аргумент, який не промовляють;

• подвійна бухгалтерія;

• зв'язок аргументів;

• адвокатський аргумент (свинський аргумент).

«Частково брехливий аргумент»

Успішному застосуванню брехливого аргументу сприяє часткова брехня. У такому аргументі дуже важко відрі­знити, де закінчується правда й починається неправда. Така брехня часто проходить, сховавшись під ковдрою напівправди.

Приклад Розглянемо вираз «Ці люди були жорстоко побиті». Частка правди: ці люди дійсно були побиті; частка брехні: «жорс­токо» побиті.

-О О

«Безглуздий аргумент»

Безглузді аргументи, як не дивно, іноді буває дуже важко розкритикувати. Такий аргумент спантеличує опонента своєю несподіваністю; одразу не знайдеш, що на нього відповісти. Деякі люди взагалі розгублю­ються, почувши такі доводи: аргументи дійсно безглуз­ді, нісенітні, проте для того щоб це довести, необхід­ний час і нові доводи, яких у цей момент немає.

Приклад Сперечальник говорить: «Замість істини я визнаю хибу, а замість добра — зло». Що можна заперечити такій людині?

Таку ж саму роль відіграють у суперечці безглузді за­питання. Саме їх дуже часто застосовують на мітингах при великому скопищі народу.

Зі сперечальником, який застосував цей прийом, супе­речку потрібно припинити та вказати йому на помил­ку. Можна висміяти такого співрозмовника, проте про­довжувати з ним спілкування недоцільно.

«Неприкритий брехливий аргумент»

Сутність цієї помилки полягає в тому, що як аргумент наводять явно брехливе твердження, сподіваються, що опонент завдяки відсутності сміливості або за інших обставин не буде заперечувати та промовчить. Досить часто такий прийом застосовують у виступах по теле­баченню (прямий ефір, ток-шоу), по радіо, в пресі.

«Неправомірне звернення до науки»

У суперечках як аргумент інколи використовують не­правомірне звернення до науки.

Приклад Сперечальник посилається на наукову монографію, хоча на­справді ніколи не читав її, а, може, й взагалі такої моногра­фії не існує. «Наукою встановлений такий-то факт», — говорить сперечальник, а насправді нічого подібного ніколи не відбувалося.

Особливо часто цей прийом застосовують у виступах так званих проповідників, гуру, головна мета яких по­лягає в обдурюванні слухачів. Цей прийом також зу­стрічається в низькосортній популярній літературі (про прибульців, про життя в потойбічному світі, в інших вимірах тощо).

«Брехливий аргумент, який не промовляють»

Аргументацію будують таким чином, що брехливий аргумент не промовляється, проте співрозмовник може вивести його самостійно.

Приклад Обговорюють питання щодо переходу від великих сільських господарств до сімейних ферм. Як аргумент наводять твер-

дження, що в США 80% господарств — це сімейні ферми. Проте нічого не говорять про те, що ці ферми виготовляють лише 2% сільськогосподарської продукції. Співрозмовник може зробити для себе зовсім інший висновок, що ці мале­нькі господарства виготовляють значну кількість продукції.

«Подвійна бухгалтерія»

Сутність цієї помилки полягає в тому, що один і той самий аргумент в одному випадку визнають за істин­ний, а в іншому — за хибний.

Приклад Якщо якась партія отримала більшість голосів на виборах до Верховної Ради, то вона вважає за доцільне висловитися за те, що саме представники цієї партії повинні формувати новий Кабінет міністрів. Якщо більшість голосів отримала інша пар­тія, то висловлюють думку про створення коаліційного уряду.

«Зв'язок аргументів»

Для того щоб створити негативне ставлення до чогось у співрозмовника, в суперечці намагаються говорити про речі, до яких уже таке відношення в нього сформо­вано. Так, говорячи про лідера певної партії, неоднора­зово згадують Гітлера.

«Адвокатський аргумент»

Сперечальник вважає своїм аргументом помилку (хиб­не твердження), описку, обмовку супротивника. На­приклад, прокурор неправильно кваліфікує злочин (він повинен бути кваліфікований за статтею, яка вимагає суворішого покарання), а адвокат з ним погоджується і видає думку прокурора за свою.

Особливо негативного відтінку набуває цей прийом, коли супротивник відкрито визнає свою помилку, а йо­го співрозмовник все одно продовжує його критикува­ти за неї. Такий аргумент іноді називають «свинським аргументом». Переважно цей довід працює не проти супротивника, а на публіку, яка присутня при суперечці.

Від помилки «брехливий аргумент» треба відрізняти помилку «суб'єктивний аргумент».

.о О

За допомогою брехливого аргументу намагаються вве­сти в суперечку завідомо хибну думку, змусити спів­розмовника прийняти її. Суб'єктивний аргумент не вводять у свідомість супротивника, а лише запозича­ють у нього. У зв'язку з цим цю помилку можна визна­чити так.

«Суб'єктивний аргумент» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник застосовує аргумент, який є хибним або недостатньо обґрун­тованим твердженням, проте він знає, що супротив­ник вважає його істинним.

Існують такі різновиди «суб'єктивного аргументу»:

• відкритий суб'єктивний аргумент;

• прихований суб'єктивний аргумент.

«Відкритий суб'єктивний аргумент»

У цьому випадку говорять приблизно так: «Ви говори­те так-то і так-то. Не будемо сперечатися з приводу того, істинна чи хибна ваша думка. Проте з неї як раз і випливає моя точка зору», або «Припустимо, що ва­ша точка зору правильна.». Тут ми не приховуємо, що маємо сумніви щодо позиції супротивника. Проте якщо він вважає її істинною, то він не може не погоди­тися з істинністю нашої точки зору. У цьому випадку намагаються схилити супротивника до власної точки зору, спираючись на логічну послідовність його вислов­лювань.

«Прихований суб'єктивний аргумент»

У цьому випадку тактика поведінки сперечальників та­ка: нічого не говорять про ставлення до цього аргумен­ту, навпаки, роблять вигляд, що погоджуються із су­противником, а далі починають обґрунтовувати свою точку зору, спираючись на цей аргумент.

Ще однією помилкою при порушенні правила 6 є по­милка, яку називають «провокаційні запитання».

«Провокаційні запитання» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник, ставлячи запитання, використовує хибні пресуппозиції.

На такі запитання взагалі неможливо дати відповідь, тому їх і називають провокаційними. Таку помилку ще називають «помилкою багатьох запитань».

Приклад 1. Ще з часів античності звертали увагу на запитання на зра­зок: «Чи перестав ти бити свого батька? Так чи ні?» Якщо хтось відповідає «так», то виходить, що він дійсно колись бив свого батька, хоча зараз уже не б'є. Якщо ж хтось відпо­відає «ні», то виходить, що він не лише бив, а й продовжує бити свого батька. Складність ситуації зумовлюється саме хибністю передумови запитання, а саме: «Ти бив свого ба­тька».

2. «Хто ті люди, з якими ти сьогодні посварився?». Якщо не встановлений сам факт сварки, то така постановка запи­тання вводить в оману співрозмовника, оскільки створює враження, що сварка мала місце. Для того щоб піти прави­льним шляхом, треба поставити не одне запитання, а два: «Ти сьогодні сварився з кимось?» і «З ким ти посварився сьогодні?».

5.7. Правило релевантное^ аргументації. Типові помилки

.0 О

Правило релевантності аргументації формулюють так.

Для захисту своєї точки зору сперечальник може користуватися тільки тими аргументами, які мають відношення до цієї точки зору.

При порушенні цього правила допускають помилку: • нерелевантна аргументація.

«Нерелевантна аргументація» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник намага­ється переконати не опонента, а аудиторію.

Ця помилка має місце в таких випадках. А. Пафос замінює логос.

У цьому випадку сперечальник замість того, щоб вису­вати аргументи для обґрунтування власної точки зору, починає грати на емоціях, настроях аудиторії. Тут па­фос займає місце логосу. Такий прийом називають: • патетичною помилкою (аргументом до аудиторії).

«Патетична помилка» — це помилка, яка має місце, коли сперечальник замість наведення аргументів для обґрунтування своєї точки зору намагається спертися на думку, почуття, настрій слухачів, які присутні при суперечці.

Скориставшись таким аргументом, людина звертаєть­ся вже не до свого партнера по суперечці, а до інших учасників або навіть до аудиторії, намагаючись при цьому перетягнути на свій бік якомога більше людей, апелюючи не до їхнього розуму, а передусім до їхніх почуттів.

Цей прийом має скоріше психологічну, ніж логічну природу, оскільки його дія передусім розрахована на душевний, емоційний стан слухачів. Його дуже часто беруть на озброєння демагоги, які, не маючи розумних аргументів, намагаються замінити їх звертанням до по­чуттів тих, хто присутній при суперечці. Апеляцію до почуттів аудиторії будують за допомогою зовнішньо ефектних прикладів.

Різновидом такого прийому є широко відомий пропа­гандистський трюк, коли промовець звертається до ау­диторії та присягається, що розуміє її потреби. Він не­мов би говорить: «Подивіться, який я близький вам, як я вас розумію, невже ви не підтримуєте мене?».

Іноді в ролі публіки може виступати навіть випадковий перехожий. Уявіть собі, ви сперечаєтеся зі своїм спів­розмовником у коридорі своєї установи, повз вас про­ходить людина, ваш опонент хапає його за руку та на­магається втягнути в суперечку: «Ви тільки послухай­те, що він говорить. Хіба це може бути істиною! Повтори ще раз свої аргументи!».

Особливої значущості аргумент до аудиторії отримує, коли сперечальник намагається апелювати до матеріа­льної вигоди присутніх. Якщо йому вдалося показати, що їхні доходи знизяться, кар'єра піде прахом тощо, то будьте певні, що цей аргумент був застосований дуже ефективно.

А. Шопенгауер називав такий прийом «рубати дерево під корінь». Дійсно, якщо люди відчують загрозу своє­му матеріальному становищу, ніякі раціональні аргу­менти не зможуть їх переконати в зворотному. Спро­буйте у військовій частині читати лекцію про необ­хідність скорочення озброєних сил, а у викладацькій аудиторії говорити про підвищення педагогічного на­вантаження.

Отже, такий прийом застосовують переважно в публіч­них суперечках, коли присутня зацікавлена аудиторія. Хто успішніше маніпулює позитивними або негатив­ними почуттями, емоціями аудиторії, той має шанс зробити так, що його точка зору буде прийнята.

	■
МОДУЛЬ

Прикладами позитивних емоцій, до яких, як правило, звертаються в аудиторії, є почуття безпеки та віддано­сті. Приклади негативних емоцій — страх та сором.

Приклад Коли пан М. говорить про невинних жінок та дітей, які ста­ли жертвами терористичного акту, він нечесно грає на по­чуттях аудиторії. Оскільки само по собі вже жахливо, коли жертвами стають люди, незалежно від того, мова йде про звичайних людей, чи міліціонерів або солдат.

Різновид патетичної помилки: • аргумент до мас.

«Аргумент до мас» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник замість наведення аргументів для обґрунтування своєї точки зору на­магається схилити на свій бік широке коло слуха­чів, використовуючи як аргументи національні та расові забобони, неправдиві обіцянки, класові ін­тереси тощо.

Найчастіше такий прийом застосовують у політичних дискусіях. Іноді аргумент до мас називають ще демаго­гією.

Б. Етос замінює логос.

Місце логосу також може займати етос. У цьому випад­ку допускають помилку:

• аргумент до авторитету.

«Аргумент до авторитету» — це помилка, яка має місце в суперечці коли сперечальник замість наве­дення аргументів для обґрунтування своєї точки зору намагається спертися в процесі суперечки на (А) власні знання та авторитет або (Б) ідеї, імена, погляди людей, які є авторитетами для супротив­ника.

У першому випадку, укріплюючи віру аудиторії в свої знання, чесність, добропорядність, аргументатор нама­гається примусити повірити йому на слово та прийняти його точку зору. Сперечальник, який має сильний етос, взагалі може не захищати своєї точки зору.

Треба бути обережним у тих випадках, коли людина заявляє про свою компетентність, а насправді її не має або є компетентною зовсім в інших питаннях. Тоді на­явна помилка:

• аргумент до скромності (argumentum ad vere-cundiam).

«Аргумент до скромності» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник необгрунто­вано застосовує як аргумент власний авторитет або посилання на свою компетентність у певних питаннях.

Приклад Людина, не наводячи жодного аргументу, заявляє, що має від­повідні знання з обговорюваного питання, оскільки є професо­ром, і починає розмірковувати з приводу військової доктрини України, хоча галузь її професійного знання — зоологія.

У другому випадку, посилаючись на ідеї, імена, погля­ди авторитетних людей, сперечальник сподівається на те, що супротивник не насмілиться сперечатися з ним далі з обговорюваного питання.

Особливої нахабності цей прийом набуває тоді, коли видумують неіснуючі авторитети, або великим людям приписують твердження, які вони ніколи не промовляли

Приклад «Як говорив Ф. Достоєвський, демократія є невід'ємною характеристикою слов'ян»; «Ще Блез Паскаль вказував на те, що без волі народу ніякі реформи не пройдуть» тощо. Хоча ні Ф. Достоєвський, ні Б. Паскаль нічого подібного ні­коли не говорили.

Цікаву думку про людей, які полюбляють застосовувати аргументи до авторитетів, висловив А. Шопенгауер:

«Люди, які так поспішно і з таким завзяттям хапа­ються за авторитети, щоб посиланням на них виріши­ти спірні питання, насправді радіють, що можуть пу­стити в діло чужий розсудок і чужу проникливість, оскільки не мають своїх власних. Число їх — легіон. Як сказав Сенека: unus quisque mavult credere (кожний від­дає перевагу вірі, а не міркуванню). Тому в їхніх супереч­ках звичайна зброя — авторитети. Ними вони побива­ють один одного. Хто розпочав з ними суперечку, той зробить неправильно, якщо захоче захищатися від них доводами по суті і аргументами. Занурившись у вир не­спроможності міркувати та думати, вони зачаровані проти цієї зброї. Тому вони протиставлять вам як ар­гументи авторитети та закричать: «Перемога!».

-0

О 5

5.8. Правило подання аргументації. Типові помилки

Правило подання аргументації формулюють так.

Сперечальники не повинні використовувати в про­цесі аргументації недостатньо ясних, багатознач­них формулювань.

При порушенні цього правила допускають помилку: • зловживання неясністю.

«Зловживання неясністю» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли точка зору сперечальника та аргументи, які він використовує для її підтримки, сформульовані нечітко та неясно.

Неясність у суперечці буває різноманітною. Розгляне­мо найтиповіші випадки.

А. Неясність, пов'язана з імпліцітністю.

У цьому випадку неясність викликана тим, що опонент не може чітко зрозуміти мету пропонента, оскільки контекст дозволяє по-різному витлумачити його намір.

Приклад Припустимо, що пропонент у процесі суперечки стверджує: «Тестування не є ефективною формою контролю знань». Опонент для з'ясування намірів пропонента може поставити запитання: «Ви мене попереджуєте, залякуєте, інформуєте?».

Б. Неясність, пов'язана з невизначеністю понять, що входять до складу аргументації.

У цьому випадку неясність виникає завдяки тому, що поняття, які застосовує пропонент визначені не чітко. У зв'язку з цим ускладнюється з'ясування змісту точки зору, аргументів або аргументації в цілому.

Приклад Щодо попереднього прикладу «Тестування не є ефективною формою контролю знань» опонент для з'ясування змісту ви-

словлювання може поставити пропоненту цілу низку запи­тань: «Тестування! Що Ви розумієте під цим терміном? Яке тестування? З якого предмета? Усі види тестування?».

Є кілька причин, за яких може виникнути така ситуація неясності в суперечці.

По-перше, Сперечальники застосовують вирази, які не мають чіткого загальновживаного значення.

Наприклад, останнім часом досить популярним став тер­мін паблік рілейшнз. Його можна почути і по радіо, і по телебаченню, його вживають політики, журналісти, юри­сти, державні службовці тощо. Проте якщо запитати, що цей термін означає, то навряд чи кожний з них зможе да­ти чітке та ясне визначення. І це не дивно, оскільки за понад 60 років існування цьому терміну надавалися різ­номанітні визначення. Звернемося до книги одного з ви­значних спеціалістів у цій галузі Сема Блека (Sam Black) «Вступ до паблік рілейшнз», де він пише: «Інститут паб­лік рілейшнз (IPR), створений у Великобританії в лютому 1948 року, прийняв визначення діяльності в сфері паблік рілейшнз, трошки покращене в листопаді 1987 року, яке діє і по сьогодні. Ось це визначення: «Діяльністю у сфері паблік рілейшнз є зусилля, що планують і здійснюють у напрямі встановлення та підтримки доброзичливих від­ношень між організацією й громадськістю».

Кращим із усіх діючих визначень є Мексиканська за­ява, підписана більше ніж 30 представниками націона­льних і регіональних асоціацій паблік рілейшнз 11 сер­пня 1978 р. у місті Мехіко. У ній говориться:

«Практика паблік рілейшнз — це творчий і соціально-науковий підхід до аналізу тенденцій, передбачення їх наслідків, надання консультацій керівникам організа­цій і виконання запланованих програм дій, які слугують як інтересам організацій, так і суспільним інтересам».

Доктор Рекс Харлоу, ветеран-практик паблік рілейшнз із Сан-Франциско, розглянув 472 визначення паблік рі-лейшнз і сформулював на їх підставі таке робоче ви­значення.

.о

О 5

«Паблік рілейшнз — це особлива функція управління, яка допомагає встановлювати і підтримувати загаль­ні принципи спілкування, розуміння, згоди і співробіт­ництва між організацією і відповідним колом осіб. Во­на включає в себе розв'язання різноманітних проблем, забезпечує адміністрацію інформацією про суспільну думку і сприяє відповідальному до неї ставленню, ви­значає і збільшує відповідальність керівництва при за­доволенні суспільних інтересів, допомагає адміністра­ції ефективно і заздалегідь проводити зміни, перед­бачаючи ті чи інші тенденції і використовує як свої ін­струменти науково обгрунтовані, надійні й етичні методи».

Американське товариство паблік рілейшнз (РИЗА) 6 листопада 1982 року видало офіційну заяву, уривок з якої наводиться нижче: «Паблік рілейшнз надає допо­могу нашому складному плюраліському суспільству в найбільш ефективному виборі рішень і здійсненні фун­кцій, роблячи внесок у взаєморозуміння між різними групами і організаціями. Вони вносять гармонію у при­ватну і суспільну діяльності.

Паблік рілейшнз слугують широкому спектру громад­ських установ, наприклад, профспілкам, урядовим аге­нтствам, добровільним асоціаціям, фондам, лікарням, освітянським і релігійним товариствам у бізнесі. Для досягнення своїх цілей ці організації повинні розвивати ефективні зв'язки з багатьма різноманітними ауди­торіями або громадськими групами, такими як співро­бітники, члени товариств, споживачі, місцеві спіль­ноти, акціонери, і з іншими установами, а також із суспільством в цілому.

Для досягнення своїх цілей при керівництві організаці­єю необхідно розуміти позицію і цінності відповідних суспільних груп. Самі ж цілі формуються під дією зов­нішніх факторів. Спеціалісти в галузі паблік рілейшнз діють як радники адміністрації, а також як посеред­ники, допомагаючи перетворенню приватних інтересів в обгрунтовані, суспільно узгоджені дії і політику».

Як правило, для уточнення правильності визначення звертаються до словника. Однак не всі визначення па­блік рілейшнз, що наводять у словниках, прийняті. Ві­домий «Новий міжнародний словник Вебстера» дає таке формулювання: «Здійснення сприяння покращен­ню взаємовідносин і доброзичливості між особою, фі­рмою, організацією та іншими людьми, особливими групами людей або суспільством у цілому через розпо­всюдження роз'яснювального матеріалу, розвитку до­бросусідських відносин і оцінки тієї чи іншої реакції суспільства».

Існує велика кількість простіших визначень, але вони не всеохоплюючі. Наприклад, «прекрасна діяльність, визнана суспільством, творення добра і отримання за це поваги» або «примирення приватних і суспільних ін­тересів».

Автор віддає перевагу короткому, але вичерпному ви­значенню: «Діяльність у сфері паблік рілейшнз — це мистецтво і наука досягнення гармонії із зовнішнім оточенням через взаєморозуміння, засноване на до­стовірній і повній інформації» [Блэк С. Введение в паблик рилейшнз. — Ростов-на-Дону, 1998. — С. 12—15].

А тепер уявіть собі, що ви сперечаєтеся з приводу по­няття паблік рілейшнз і при цьому на початку спору чіт­ко не визначилися, що ж цей термін означає. Як ви вважаєте, чи буде така суперечка раціональною?

По-друге, сперечальники застосовують багатозначні вирази.

Кожний знає, що більшість виразів природної мови є багатозначними. У природній мові це явище називають омонімією.

Багатозначність пов'язана з тим, що деякі вирази ма­ють не одне, а декілька значень.

Ь Л У Д О М

Приклад Згадайте відомий ще з дитинства приклад з підручника: сло­во «коса», яке може означати і форму дівочої зачіски, і час­тину морського або річкового пейзажу, і сільськогосподар­ський інструмент.

Подивіться уважно тлумачні словники, і ви побачите, що слова, які широко розповсюджені в українській мо­ві, мають здебільшого не одне, а декілька значень. Так, слово новий може означати сучасний, наступний, неві­домий тощо. Коли щось називають новим, то одразу навряд чи буде зрозуміло, про що йдеться: про нову традицію, яка щось заперечує, або лише про новий етап, який є розвитком попереднього. Така багатознач­ність слова новий може стати причиною серйозних по­милок і непорозумінь.

Приклад Наведемо таке міркування, за допомогою якого людина з новатора перетворюється на консерватора: «Він підтримує все нове. Нове, як відомо, — це забуте старе. Отже, він підтримує усе старе, що було забуте».

Багатозначність — це характерна риса будь-якої при­родної мови. Сама по собі вона не є недоліком, однак неуважне ставлення до цього явища в процесі спілку­вання може призвести до помилок, непорозумінь і на­віть кумедних ситуацій.

Приклад 1. Близько двохсот років тому англійський лікар Д.Хілл був забалотований на виборах у Королівське наукове товарист­во. Через деякий час він прислав у це товариство доповідь такого змісту: «Одному матросу на кораблі, де я працював судовим лікарем, роздробило ногу. Я зібрав усі осколки, склав їх як треба та полив смолою і підсмоленою водою, яку можна отримати при перегонці смоли. Незабаром осколки з'єдналися, і матрос зміг ходити, неначе нічого не трапило­ся.». У той час Королівське товариство багато розміркову­вало з приводу цілющих властивостей підсмоленої води. Повідомлення лікаря Хілла викликало великий інтерес і бу­ло зачитане на одній з наукових сесій. Через декілька днів Хілл прислав товариству додаткове повідомлення: «У своїй доповіді я забув сказати, що нога в матроса була де­рев'яною». [Ивин А. А. Искусство правильно мыслить. — М., 1990. — С. 62—63.].

Як бачимо, в цьому тексті слово «нога» застосовують у двох значеннях: для позначення частини тіла людини і для по­значення протезу (дерев'яної ноги). Це кінець-кінцем при­зводить до кумедності всієї ситуації.

2. У деяких рекламних повідомленнях експлуатують багато­значність слова перший. Одне значення цього слова — пер­ший за порядком, а інше — кращий. Два різні значення за­дають і два різних параметри порівняння — порядок слідування та якість. Тепер спробуємо проаналізувати такий рекламний текст: «Мені приємно повідомити вам, що жува­льна гумка БігоІ з ксилітом схвалена тепер Міністерством охорони здоров'я України як перша жувальна гумка, яка нейтралізує кислоту, що руйнує зуби». Одразу виникає за­питання, що рекламісти мали на увазі: Міністерство охоро­ни здоров'я визнало цю гумку кращою серед інших, чи до­слідило її першою, серед інших подібних гумок, і схвалило її. Оцінювальну інтерпретацію тут викликає конструкція схвалена як перша жувальна гумка. Слово перша тут не мо­жна замінити словом друга чи третя, природніше сказати краща. Чому ж одразу так не зробити?

По-третє, сперечальники застосовують нечіткі кількіс­ні та модальні характеристики виразів.

У суперечці треба також звертати увагу на кількісну характеристику виразів, тобто перш ніж сперечатися необхідно з'ясувати, про яку кількість предметів йдеться (тобто про всі предмети, їхню частину: біль­шість чи меншість, або окремий предмет).

Приклад Хтось стверджує: «Люди — егоїсти». У цьому випадку ще не зрозуміло про всіх чи про деяких людей йдеться у висло­влюванні. Такі точки зору та аргументи важко відстоювати й не менш важко критикувати саме через їхню невизначе­ність.

Важливе значення має також вирішення питання про модальність точки зору та аргументів: чи є вони вірогі­дними або проблематичними висловлюванням; чи стан

Ь Л У Д О М

справ, що в них описують, має місце в дійсності чи він є тільки можливим; вираз претендує на логічну або фа­ктичну істинність тощо.

По-четверте, сперечальники застосовують іншомовні слова без урахування їхнього точного значення.

У цьому випадку також точка зору, аргументи або ар­гументація в цілому може бути сформульована нечітко і неясно.

Приклад 1. Суддя в рішенні пише: «З урахуванням девальвації випла­тити.». Хоча в цьому випадку треба було б записати «З урахуванням інфляції.», тобто з урахуванням знецінювання паперових грошей. Девальвація ж — це офіційне зниження курсу паперових грошей щодо золота або зменшення золо­того змісту грошової одиниці.

2. Часто термін легітимний вживають замість слова законний. Проте легітимація — це: 1) визнання або підтвердження закон­ності якогось права або повноваження; 2) документи, що під­тверджують це право або повноваження; 3) узаконення. Отже, терміни легітимний і законний не означають одне й те саме.

У зв'язку з наведеними прикладами практичною реко­мендацією для всіх сперечальників є таке положення: перш ніж застосовувати в процесі суперечки іншомов­ні слова ознайомитеся з їхніми значеннями.

Розглянемо тепер випадок В, у якому йдеться про не­ясність, пов'язану з самим виразом.

Така неясність має місце тому, що сперечальники бу­дують вирази таким чином, що їхня інтерпретація мо­же бути різноманітною.

Приклад 1. Історик Геродот розповідає, як лідійський цар Крез запи­тував божество у Дельфах, чи треба йому розпочинати війну з Персією. На це він отримав таку відповідь: «Якщо цар піде війною на Персію, то знищить велике царство». Коли роз­громлений Крез, потрапивши в полон, зауважив дельфійсь­ким жерцям, що вони сказали неправду, жерці у відповідь заявили, що у війні дійсно знищене велике царство, але не Перське, а Лідійське.

2. Вираз портрет Рєпгна може отримати різні інтерпретації: 1) портрет, написаний Рєпіним; 2) портрет, який належить Рєпіну; 3) портрет, на якому зображений Рєпін; 4) автопорт­рет Рєпіна тощо.

Лише після того, як ви з'ясували всі зазначені питання щодо правила подання аргументації, можна розпочи­нати суперечку, будувати аргументацію, критикувати точку зору супротивника. Без визначення питання що­до зрозумілості, чіткості, ясності предмета спілкуван­ня, суперечка не може бути раціональною. Нехтування цим врешті-решт або призведе до конфліктної ситуації, або суперечка нагадуватиме дитячу гру під назвою «зі­псований телефон».

5.9. Правило логічності. Типові помилки

Правило логічності формулюють так.

Міркування, з яких складена аргументація, повинні бути логічно правильними.

	■
МОДУЛЬ

Порушення цього правила вважають однією з найсер­йозніших логічних помилок. Існують кілька випадків порушення цього правила.

А. Для умовно-категоричних дедуктивних міркувань найпоширеніші є такі помилки:

• ствердження консеквента;

• заперечення антецедента.

Ці помилки ґрунтуються на тому, що достатню умову тут витлумачують як необхідну.

«Ствердження консеквента» — це помилка, яка має місце тоді, коли в аргументації замість правильної форми modus ponens («Якщо А, то В. А. Отже, В.») застосовують неправильну форму («Якщо А, то В. В. Отже, А.»).

Приклад Якщо ви застудилися (антецедент), то почуваєте себе зле (консеквент). Ганна почуває себе зле (ствердження консек­вента). Отже, вона застудилася.

«Заперечення антецедента» — це помилка, яка має місце тоді, коли в аргументації замість правильної форми modus tollens («Якщо А, то В. Не В. Отже, не А.») застосовують неправильну форму («Якщо А, то В. Не А. Отже, не В.»).

Приклад Якщо ви застудилися (антецедент), то почуваєте себе зле (консеквент). Ганна не застудилася (заперечення антецеде­нта). Отже, вона не почувається зле.

Легко побачити, що в наведених прикладах міркування побудовані неправильно, оскільки Ганна може почува­ти себе зле не тільки через застуду.

Б. Для розділово-категоричних міркувань найпошире­ніші такі помилки:

• застосування сполучника «або» в не строго розділо­вому смислі;

• перерахування в розділовому засновку не всіх альтер­натив.

Для того щоб у міркуванні, побудованому за формою modus ponendo tollens (стверджувально-заперечуваль-ний модус), можна було за допомогою істинних аргумен­тів з необхідністю обґрунтувати істинність точки зору, треба сполучник «або» застосовувати тільки в строго розділовому смислі. Інакше можна буде обґрунтувати тільки певний рівень правдоподібності точки зору.

Приклад На свята він планує поїхати до Карпат або відвідати свого друга у Львові. Він поїде до Карпат. Отже, свого друга у Львові він не відвідає.

Висновок у такому міркуванні є тільки правдоподібним, оскільки людина може на свята і поїхати до Карпат, і відві­дати свого друга у Львові.

Для того щоб у міркуванні, побудованому за формою modus tollendo ponens (заперечувально-стверджуваль-ний модус), можна було за допомогою істинних аргу­ментів з необхідністю обґрунтувати істинність точки зору, треба в аргументі, де перераховують альтернати­ви, розглянути їх у повному обсязі. Інакше можна буде обґрунтувати тільки певний рівень правдоподібності точки зору.

Приклад Крадіжку в квартирі міг вчинити або Іваненко, або Петрен­ко. Встановлено, що Іваненко має алібі, тобто він крадіжку не вчиняв. Отже, крадіжку вчинив Петренко.

Висновок у такому міркуванні логічно не випливає із засно­вків, якщо в ньому не перераховані всі можливі крадії. На­приклад, це міг зробити Сидоренко.

У суперечці для того щоб співрозмовник не помітив помилки, сперечальник намагається описати можливі варіанти так, що насправді виникає враження, що були розглянуті всі можливі альтернативи. Допомогти йому в цьому можуть такі формулювання: принципово існує лише три можливості.; якщо все підсумувати, то стане ясно, що в нас є тількі такі альтернативи.; якщо ми розглянемо питання докладно, то побачимо, що в нас є всього два варіанти.

В. Для умовно-розділових міркувань найпоширеніша така помилка: • хибна дилема.

-0

О 5

Тут мають на увазі складну конструктивну дилему, яка має таку форму.

1. Відбудеться варіант А або варіант В.

2. Якщо відбудеться варіант А, то відбудеться і варіант С.

3. Якщо відбудеться варіант В, то відбудеться і варіант D. Отже, відбудеться або варіант С, або варіант D.

Така аргументація правильна з точки зору логіки. Ди­лема оперує наслідками двох альтернатив. При цьому передбачається, що вибір обмежений тільки цими дво­ма альтернативами. Таким чином, аргументація трима­ється на твердженні «або-або».

Проте, якщо ситуація не вичерпується цими альтерна­тивами, ми маємо справу з хибною дилемою.

«Хибна дилема» — це помилка, яка має місце тоді, коли в аргументації, побудованій за формою диле­ми, сперечальник оперує наслідками двох альтер­натив, які (А) не виключають одна одну, та (Б) їх може бути більше.

Приклад Микола отримав за заповітом певну суму, яку хотів би ус­пішно вкласти. Він думає про рахунок у банку та інвесту­вання в житло. Міркує він так: «У мене є дві можливості. Або я відкриваю рахунок у банку, або я інвестую гроші в житло. Якщо я покладу гроші на рахунок у банку, то відсо­ток буде невеликий. Якщо я інвестую гроші в житло, то є ризик втратити їх — частково чи повністю. Таким чином, я або виграю невелику суму, або навіть щось втрачу».

Очевидно, Микола в полоні хибної дилеми, оскільки альтернативи, про які він думає, по-перше, не вичер­пують усіх можливостей ситуації, а по-друге, не ви­ключають одна одну.

Г. В індуктивних міркуваннях найпоширеніші такі по­милки:

• поспішне узагальнення (secundum quid);

• після цього, отже, з цієїпричини (post hoc ergo propter hoc).

• слизький схил (a slippery slope).

«Поспішне узагальнення» — це помилка, яка має місце при узагальненні без достатніх на це підстав.

Приклад Класичним прикладом цієї помилки є приклад з індуктив­ним узагальненням: «Усі лебеді білі».У Європі аж до XVII ст. траплялися лише білі лебеді. На підставі спостере­жень було сформульоване узагальнення: «Усі лебеді білі», тобто ознака бути білим була перенесена з обмеженої мно­жини лебедів, яких спостерігали в Європі, на всю множину цих птахів. Проте, коли у 1606 році було відкрито Австра­лію (тогочасна Нова Голландія), там знайшли чорних лебе­дів. Таким чином, узагальнення «Усі лебеді білі» виявилося хибним.

Різновидом помилки «поспішне узагальнення» є помилка: • звертання до думки більшості (argumentum ad populum).

«Звертання до думки більшості» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник необгру­нтовано узагальнює думку деякої кількості людей і застосовує це узагальнення для обґрунтування власної точки зору.

Пропонент у цьому випадку стверджує, що його точка зору повинна бути прийнята, оскільки з нею погоджу­ється велика кількість людей.

«Після цього, отже, з цієї причини» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник в ар­гументації просту послідовність подій подає за їх причинний зв'язок.

Приклад Як приклад наведемо таку гумористичну аргументацію.

«Вживати в їжу огірки небезпечно — з ними пов'язані всі хвороби та людські негаразди. Практично всі люди, в яких є хронічні захворювання, їли огірки. 99,9% усіх людей, що померли від раку, за життя їли огірки. 99,7% усіх осіб, які стали жертвами авто- та авіакатастроф, вживали в їжу огірки впродовж двох тижнів, що передували фатальному випадку. 93,1% злочинців вийшли з родин, де огірки їли по­стійно.

Є відомості й про те, що шкідлива дія огірків триває дуже довго: серед людей, які народилися в 1879 році і їли потім огірки, смертність дорівнює 100%. Усі люди, які народилися

-О

О 5

до 1917 року мають шкіру, вкриту зморшками, втратили практично всі зуби, погано бачать (якщо хвороби, викликані вживанням огірків, ще не звели їх у могилу). Ще один переконливий результат, отриманий вченими-медиками: морські свинки, яких примусово годували огірка­ми впродовж місяця, втратили усякий апетит. Єдиний спосіб уникнути шкідливої дії огірків — змінити ра­ціон. їжте, наприклад, суп з болотних орхідей. Від нього, наскільки нам відомо, ще ніхто не помирав».

Іноді в суперечці важко утриматися від таких зворотів: «А як ви поясните, що відразу після . почалося.», «Зверніть увагу, що це відбулося відразу ж після.». «Не встигли ще., а вже.» тощо. Ці і подібні до них вирази можуть вказувати на помилку «після цього, от­же, з цієї причини».

«Слизький схил» — це помилка, яка має місце в су­перечці, коли сперечальник заперечує певну дію (ситуацію) на підставі того, що з неї необгрунтова­но виводить тільки негативні наслідки.

Приклад «Якщо я дозволю хоча б одному студенту поставити запи­тання під час моєї лекції, тоді я повинен дозволити це та­кож іншим студентам, і врешті-решт у мене не залишить­ся часу на викладання навчального матеріалу».

Ґ. У міркуваннях за аналогією поширена така помилка: • хибна аналогія.

«Хибна аналогія» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник для захисту своєї точки зору застосовує аналогію, порівнюючи пред­мети, в яких практично відсутні спільні ознаки.

Приклад «Книга є слабкою, я зрозумів це вже з першої сторінки. Для того щоб переконатися, що риба не свіжа, не обов'язково з'їсти її всю цілком».

Таке міркування цікаве, але з точки зору логіки сум­нівне. Не в усякої книги текст настільки ж одноманіт­ний, як смак у риби.

Д. Правило 9 може бути порушене також тоді, коли в міркуванні плутають ознаки частини та цілого. В ре­зультаті виникають такі помилки:

• помилка роз'єднання;

• помилка об'єднання.

«Помилка роз'єднання» — це помилка, яка має міс­це в суперечці, коли сперечальник у своїй аргумен­тації некоректно переносить властивість цілого на його складники.

Приклад Цей кабінет міністрів не є рішучим. Отже, й міністри, які до нього входять також нерішучі.

«Помилка об'єднання» — це помилка, яка має мі­сце в суперечці, коли сперечальник у своїй аргу­ментації некоректно переносить властивість час­тини на ціле.

Приклад «Ми використовуємо справжнє масло, справжні вершки і свіжий салат, саме тому в нас завжди все смачно».

Е. Правло 9 також порушують тоді, коли допускають помилку:

• argumentum ad consequentiam.

«Argumentum ad consequentiam» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник у мірку­ванні переходить від засновків, які містять твер­дження про факти, до висновку, який містить оці­ночне висловлювання, або навпаки.

Ще Дейвід Юм (1711—1776) зазначав, що люди в своїх міркуваннях часто переходять від висловлювань зі словом є до висловлювань зі словами повинне бути. Такий перехід не є очевидним. Світ належного суттєво відрізняється від світу сущого. Із структури мікро-макросвіту конструювати, наприклад, моральні посту­лати або правові норми, які вказують людині, як їй жи­ти, неможливо та й недоцільно.

-0

о

5

Приклад «Світ є скінченим, отже, я можу вбити кого схочу».

Неможливим є також перехід від нормативних вислов­лювань до дескриптивних.

Приклад «Усі громадяни України повинні дотримуватися законодав­ства України. Отже, всі громадяни України дотримуються її законодавства».

5.10. Правило завершення суперечки. Типові помилки

Правило завершення суперечки формулюють так.

Результатом невдалої аргументації точки зору по­винна бути відмова пропонента від своєї точки зо­ру, а результатом успішної аргументації точки зору повинна бути відмова опонента від своїх сумнівів з приводу її істинності.

Заключна стадія суперечки передбачає з'ясування пи­тання, чи було усунено розходження в думках, і хто переміг у суперечці. Якщо сперечальники не дійшли спільного рішення, то це означає, що розходження за­лишилося. Якщо пропонент впевнений, що він переко­нливо обґрунтував свою точку зору, а опонент вважає, що його не переконали, то суперечка заходить у глу­хий кут.

Якщо ж пропонент і опонент погодилися з результата­ми суперечки, то вони також повинні погодитися з на­слідками, які випливають з такого спільного рішення.

А. У випадку, коли пропонент не зміг довести своєї то­чки зору, то він повинен від неї відмовитися.

Якщо це не відбувається, то пропонент допускає по­милку:

• відмова від зняття точки зору.

«Відмова від зняття точки зору» — це помилка, яка має місце, коли пропонент не відмовляється від точки зору, яку він не зміг успішно захистити впро­довж суперечки.

Б. У випадку перемоги пропонента опонент повинен зняти свої зауваження щодо його точки зору, оскільки він не зміг задовільно їх обґрунтувати.

Якщо це не відбувається, то опонент допускає помилку:

• відмова від зняття зауважень.

«Відмова від зняття зауважень» — це помилка, яка має місце, коли опонент відмовляється зняти за­уваження щодо точки зору, яку пропонент успішно захистив упродовж суперечки.

В. У випадку, коли сперечальники перебільшують нас­лідки успішного обґрунтування чи критики точки зору, вони можуть допустити такі помилки:

• виведення істинності точки зору пропонентом;

• виведення істинності точки зору опонентом (argumentum ad ignorantiam).

«Виведення істинності точки зору пропонен-том» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли пропонент на підставі успішного захисту своєї точки зору автоматично робить висновок про її істинність.

Якщо пропонент успішно захистив точку зору, то він може розраховувати тільки на те, що опонент зніме свої зауваження і тільки.

«Виведення істинності точки зору опонентом» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли опонент на підставі неуспішного захисту точки зору пропо-нентом робить висновок про істинність своєї точки зору.

-0

о

5

Якщо обґрунтування точки зору пропонентом було не успішним, то це ще не означає, що його точка зору хи­бна, а протилежна точка зору істинна.

Словник термінів

«

Argumentum ad consequentiam» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник у міркуванні перехо­дить від засновків, які містять твердження про факти, до ви­сновку, який містить оціночне висловлювання, або навпаки.

«Ignoratio elenchi» — це помилка, яка має місце, коли сперечальник у процесі суперечки намагається змінити свою точку зору з метою полегшення її обґрунтування.

«Аргумент до авторитету» — це помилка, яка має місце в су­перечці, коли сперечальник замість наведення аргументів для обґрунтування своєї точки зору намагається спертися в процесі суперечки на (А) власні знання та авторитет або (Б) ідеї, імена, погляди людей, які є авторитетами для супротивника.

«Аргумент до жалю» — це помилка, яка має місце в супе­речці, коли сперечальник посилається на тяжкі обставини, скрутне становище тощо з метою викликати жаль та спів­чуття.

«Аргумент до мас» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник замість наведення аргументів для обґрунту­вання своєї точки зору намагається схилити на свій бік широке коло слухачів, використовуючи як аргументи національні та расові забобони, неправдиві обіцянки, класові інтереси тощо.

«Аргумент до людини» — це помилка, яка має місце в су­перечці, коли сперечальник застосовує особисті напади на опонента з метою відвернути увагу від змісту того, що гово­рить супротивник, і подати його особу як предмет звинува­чень та критики.

«Аргумент до палки» — це помилка, яка має місце в супе­речці, коли сперечальник погрожує супротивнику з метою перешкодити йому вільно аргументувати свою точку зору.

«Аргумент до скромності» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник необгрунтовано застосовує як аргумент власний авторитет або посилання на компетент­ність у певних питаннях.

«Брехливий аргумент» — це помилка, яка має місце в су­перечці, коли сперечальник застосовує аргумент, повна або часткова хибність якого йому відома.

«Виведення істинності точки зору опонентом» — це по­милка, яка має місце в суперечці, коли опонент на підставі неуспішного захисту точки зору пропонентом робить ви­сновок про істинність своєї точки зору.

«Виведення істинності точки зору пропонентом» — це

помилка, яка має місце в суперечці, коли пропонент на під­ставі успішного захисту своєї точки зору автоматично ро­бить висновок про її істинність.

«Відмова від зняття зауважень» — це помилка, яка має міс­це, коли опонент відмовляється зняти зауваження щодо точки зору, яку пропонент успішно захистив упродовж суперечки.

«Відмова від зняття точки зору» — це помилка, яка має місце, коли пропонент не відмовляється від точки зору, яку він не зміг успішно захистити впродовж суперечки.

«Втрата точки зору» — це помилка, яка має місце, коли сперечальник ненавмисно підмінює одну точку зору іншою в процесі суперечки.

«Заперечення антецедента» — це помилка, яка має місце тоді, коли в аргументації замість правильної форми modus tollens («Якщо А, то В. Не В. Отже, не А.») застосовують неправильну форму («Якщо А, то В. Не А. Отже, не В.»).

«Звертання до думки більшості» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник необгрунтовано уза­гальнює думку деякої кількості людей і застосовує це уза­гальнення для обгрунтування власної точки зору.

«Зловживання неясністю» — це помилка, яка має місце в су­перечці, коли точка зору сперечальника та аргументи, які він ви­користовує для її підтримки, сформульовані нечітко та не ясно.

.о

О 5

«Колова аргументація» — це помилка, яка має місце в су­перечці, коли сперечальник обґрунтовує точку зору за до­помогою аргументів, які, в свою чергу, обґрунтовує цією самою точкою зору.

«Надмірне обгрунтування» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник непомітно для себе, в азарті суперечки, наводить додатково до головних аргументів ще певну кількість необґрунтованих аргументів.

«Накладання табу на точку зору» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли супротивнику забороняють висловити точку зору на підставі того, що її кваліфікують як табу.

«Необгрунтований аргумент» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник застосовує як головний ар­гумент твердження, істинність або рівень правдоподібності якого не встановлено.

«Непряма атака» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник робить власні припущення щодо особис­тих мотивів супротивника, які він намагається репрезенту­вати як розумні судження.

«Нерелевантна аргументація» — це помилка, яка має міс­це в суперечці, коли сперечальник намагається переконати не опонента, а аудиторію.

«Об'явлення точки зору священною» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли супротивнику забороняють ви­словити точку зору на підставі того, що її кваліфікують як священну.

«Патетична помилка» — це помилка, яка має місце, коли сперечальник замість наведення аргументів для обґрунту­вання своєї точки зору намагається спертися на думку, по­чуття, настрій слухачів, які присутні при суперечці.

«Перенесення тягаря доведення на опонента» — це по­милка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник нама­гається, замість наведення аргументації власної точки зору примусити супротивника довести протилежне його точці зору.

«Підміна точки зору» — це помилка, яка має місце, коли сперечальник у процесі суперечки навмисно підмінює одну точку зору на іншу з метою ввести в оману опонента.

«Після цього, отже, з цієї причини» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник в аргументації просту послідовність подій подає за їх причинний зв'язок.

«Помилка об'єднання» — це помилка, яка має місце в су­перечці, коли сперечальник у своїй аргументації некоректно переносить властивість частини на ціле.

«Помилка роз'єднання» — це помилка, яка має місце в су­перечці, коли сперечальник у своїй аргументації некоректно переносить властивість цілого на його складники.

«Поспішне узагальнення» — це помилка, яка має місце при узагальненні без достатніх на це підстав.

Правило заборони неправдивих аргументів — це правило суперечки, яке полягає в тому, що сперечальники не повинні свідомо, з метою введення в оману співрозмовника, корис­туватися в суперечці аргументами, які є завідомо неправди­вими твердженнями, хибними припущеннями.

Правило завершення суперечки — це правило суперечки, яке полягає в тому, що результатом невдалої аргументації точки зору повинна бути відмова пропонента від своєї точки зору, а результатом успішної аргументації точки зору пови­нна бути відмова опонента від своїх сумнівів з приводу її іс­тинності.

	■
МОДУЛЬ

Правило критики точки зору — це правило суперечки, яке полягає в тому, що критика точки зору повинна відбуватися щодо точки зору, яку дійсно висунув співрозмовник.

Правило логічності — це правило суперечки, яке полягає в тому, що міркування, з яких складена аргументація, повинні бути логічно правильними.

Правило обгрунтування аргументів — це правило супе­речки, яке полягає в тому, що сперечальники не повинні в суперечці користуватися аргументами, які є недостатньо об­ґрунтованими твердженнями.

Правило обгрунтування точки зору — це правило супере­чки, яке полягає в тому, що точка зору, яку відстоює спере­чальник, має залишатися незмінною впродовж суперечки.

Правило подання аргументації — це правило суперечки, яке полягає в тому, що сперечальники не повинні викорис­товувати в процесі аргументації недостатньо ясних, багато­значних формулювань.

Правило релевантності — це правило суперечки, яке поля­гає в тому, що для захисту своєї точки зору сперечальник може користуватися тільки тими аргументами, які мають відношення до цієї точки зору.

Правило свободи — це правило суперечки, яке полягає в тому, що сперечальники не повинні ставити перешкоди один одному при висуванні своїх точок зору та при критиці точок зору опонента.

Правило тягаря доведення — це правило суперечки, яке полягає в тому, що сперечальник, який висунув точку зору, зобов'язаний її захищати.

«Провокаційні запитання» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник, ставлячи запитання, викорис­товує хибні пресуппозиції.

«Пряма атака» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник приписує супротивнику недоліки (реальні або уявні) з метою зображення його в кумедному вигляді, критики його розумових здібностей, підриву довіри до його міркувань.

Різновиди помилки «аргумент до людини» — це такі по­милки: «пряма атака», «непряма атака», «ти також».

Різновиди помилки «брехливий аргумент» — це такі по­милки: «частково брехливий аргумент», «безглуздий аргу-мент»;«неприкритий брехливий аргумент»; «неправомірне звернення до науки»; «брехливий аргумент, який не промо­вляється»; «подвійна бухгалтерія»; «зв'язок аргументів»; «адвокатський аргумент» («свинський аргумент»).

Різновиди помилки «і§погайо еІепепі» — це такі помилки: «втрата точки зору», «підміна точки зору».

Різновиди помилки «суб'єктивний аргумент» — це такі помилки: «відкритий суб'єктивний аргумент», «прихований суб'єктивний аргумент».

«Слизький схил» — це помилка, яка має місце в суперечці, ко­ли сперечальник заперечує певну дію (ситуацію) на підставі то­го, що з неї необгрунтовано виводить тільки негативні наслідки.

«Ствердження консеквента» — це помилка, яка має місце тоді, коли в аргументації замість правильної форми modus ponens («Якщо А, то В. А. Отже, В.») застосовують непра­вильну форму («Якщо А, то В. В. Отже, А.»).

Суб'єктивний аргумент — це помилка, яка має місце в су­перечці, коли сперечальник застосовує аргумент, який є хи­бним або недостатньо обгрунтованим твердженням, проте він знає, що супротивник вважає його істинним.

«Ти також» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник невиправдано підкреслює суперечності в сло­вах та справах супротивника (суперечності між його попе­редніми й нині думками або між словами та діями).

«Усунення від тягаря доведення» — це помилка, яка має мі­сце в суперечці, коли сперечальник намагається сформулювати точку зору таким чином, щоб її не треба було аргументувати.

«Фіктивний супротивник» — це помилка, яка має місце в супе­речці, коли сперечальник (А) приписує супротивнику неіснуючу точку зору або (Б) неправильно репрезентує його точку зору.

«Хибна аналогія» — це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник для захисту своєї точки зору застосовує аналогію, порівнюючи предмети, в яких практично відсутні спільні ознаки.

«Хибна дилема» — це помилка, яка має місце тоді, коли в аргументації, побудованій за формою дилеми, сперечальник оперує наслідками двох альтернатив, які (А) не виключають одна одну, та (Б) їх може бути більше.

«Хибний аргумент» — це помилка, яка має місце в супереч­ці, коли сперечальник застосовує аргумент, який не відпові­дає дійсності, але про те, що аргумент є хибним, сперечаль­ник може й не знати.

.о

О 5

Тест

/. Скільки існує правил суперечки:

1. 6. Б. 7.

2. 10?

2. При порушенні якого правила має місце помилка «об'явлення точки зору священною»:

1. Правила свободи.

Б. Правила тягаря доведення.

2. Правила обґрунтування точки зору?

3. При порушенні якого правила має місце помилка «поспішне узагальнення»:

1. Правила логічності.

Б. Правила заборони неправдивих аргументів.

2. Правила релевантності аргументації?

4. При порушенні якого правила має місце помилка «аргумент до скромності»:

1. Правило логічності.

Б. Правило релевантності аргументації.

2. Правило подання аргументації?

5. При порушенні якого правила має місце помилка «аргумент до мас»:

1. Правила свободи.

Б. Правила релевантності аргументації.

2. Правила подання аргументації?

5. Помилка «втрата точки зору» є різновидом по­милки:

1. «^погаїіо еіепст».

Б. «Фіктивний супротивник».

2. «Отруєне джерело».

6. Помилка «пряма атака» є різновидом помилки:

1. «Ти яиояие».

Б. «Аргумент до людини».

2. «Аргумент до жалю».

7. Помилка «подвійна бухгалтерія» є різновидом по­милки:

А. «Хибний аргумент».

Б. «Суб'єктивний аргумент».

8. «Необгрунтований аргумент».

8. Помилки «хибний аргумент» і «брехливий аргу­мент» — це:

А. Одна й таж сама помилка. Б. Різні помилки.

9. Помилка «усунення від тягаря доведення» має мі­сце в суперечці, коли:

1. Сперечальник намагається сформулювати точку зору та­ким чином, щоб її не треба було аргументувати.

Б. Сперечальник намагається, замість наведення аргумента­ції власної точки зору, примусити супротивника довести протилежне його точці зору.

2. Сперечальник у процесі суперечки намагається змінити свою точку зору з метою полегшення її обгрунтування.

10. Помилка «фіктивний супротивник» має місце в суперечці, коли:

1. Сперечальник застосовує як головний аргумент, твер­дження істинність або рівень правдоподібності якого не встановлено.

Б. Сперечальник обгрунтовує точку зору за допомогою ар­гументів, які, в свою чергу, обгрунтовує цією самою точкою зору.

2. Сперечальник приписує супротивнику неіснуючу точку зору або неправильно репрезентує його точку зору.

-0

О 5

//. Помилка «ствердження консеквента» має місце в суперечці, коли:

А. В аргументації сперечальник замість правильної фор­ми modus tollens («Якщо А, то В. Не В. Отже, не А.») за­стосовує неправильну форму («Якщо А, то В. Не А. От­же, не В.»).

Б. В аргументації сперечальник замість правильної форми modus ponens («Якщо А, то В. А. Отже, В.») застосовує не­правильну форму («Якщо А, то В. В. Отже, А»).

12. Установіть відповідність між латинськими та українськими назвами помилок:

1. «Tu quoque». 1. «Аргумент до жалю». Б. «Argumentum ad baculum». 2. «Аргумент до людини».

2. «Agumenturn ad misericordiam». 3. «Аргумент до палки». Г. «Argumentum ad hominen». 4. «Ти також».

Ґ. «Petitio principii». 5. «Звертання до думки

Д. «Argumentum ad populum». більшості».

13. Установіть відповідність між назвами помилок:

1. «Непряма атака». 1. «Солом'яне опудало». Б. «Фіктивний супротивник». 2. «Отруєння джерела».

2. «Коло в аргументації». 3. «Суб'єктивний аргумент». Г. «Провокаційні запитання». 4. «Прийняття без доведення». Д. «Патетична помилка». 5. «Помилка багатьох

запитань».

6. «Аргумент до аудиторії».

14. Наведіть п'ять назв помилок, які ще не згадува­лися в тесті:

Б.

Г.

Ґ.

15. Наведіть назви правил проведення суперечки, по­рушення яких призводить до помилок, які Ви навели в завданні 14:

Б.

Г.

Ґ.

Практикум

1. Проаналізуйте наведені приклади. З'ясуйте, які правила в них порушені, які помилки допущені.

1.1. Вільнодумець стверджує, що Земля обертається навколо Сонця; супротивник заперечує: «А ось у псал­мах написано: ти поставив Землю на тверді основи, не зрушиться вона ніколи. Як ви думаєте, — запитує він, — може Святе Писання помилятися чи ні?» Віль­нодумець згадує інквізицію і припиняє сперечатися. Він навіть для більшої безпеки, як правило, «перекону­ється».

2. Останній аргумент королів — ultima ratio regum. Цей напис латиною робили на французьких гарматах за часів Людовіка XIV за наказом кардинала Ришельє. Пізніше такий самий напис за наказом Фрідріха II був зроблений і на прусських гарматах.

3. Сперечальник доводить опоненту, що заробітна платня у викладачів американських університетів зна­чно вища, ніж у викладачів українських вузів. Опонент у відповідь промовляє: «Що ж ви ще й досі не виїхали до Америки?».

4. Приклад німецького філософа Гегеля з твору «Хто мислить абстрактно?».

«Агов, стара, ти торгуєш тухлими яйцями! — гово­рить покупниця торгівці. — Що? — кричить та. — Мої яйця тухлі? Сама ти тухла! Ти мені смієш говори­ти таке про мій товар! Ти! Та чи не твого батька воши в канаві заїли, чи не твоя мати з французами крутила, чи не твоя бабка здохла в богодільні! Бач, ціле прос­тирадло на хустку перевела! Знаємо, мабуть, звідки це ганчір'я! Якби не офіцери, не красуватися тобі у цьо­му вбранні! Порядні-то за своєю оселею слідкують, а таким — саме місце в каталажці! Дірки б на панчохах заштопала!».

.о

О 5

1.5. Самостійним заняттям спортом шкоду наносить продаж алкоголю в спортивних клубах, оскільки, як показала перевірка, алкоголь продається у 85% усіх спортивних клубів.

6. — Ти, дорогенький, у цьому костюмі потонеш.

• Я не збираюся в ньому купатися.

7. Людина — це розумна тварина, оскільки може мір­кувати, а міркувати вона може, оскільки є розумною твариною.

7. — Це не стикується.

• Чому ж не стикується? — реагує режисер.

• А ти не бачиш? — спокійно відповідає оператор, — Це погано!

• Погано — це не аргумент! — нервує режисер. — Ти вважаєш — погано, а я вважаю — добре!

• Добре, поясни, чому добре, — пропонує оператор.

9. В одному з анекдотів розповідають, що якось Хо­джа Насреддін попросив у сусіда великий котел для плову, і сусід погодився допомогти Ходжі. Через де­який час Насреддін, віддаючи котел, протягнув сусіду також маленьку каструльку.

• Твій котел народив цю каструльку, поки був у мене. Закони мовчать з такого випадку, але порадившись зі своєю совістю, я вирішив, що раз котел твій, то й каст­рулька, народжена від нього, також твоя.

З жадібністю та радістю забрав сусід і котел, і кастру­льку.

З новою надією він дав Ходже котел знову. Як тільки той попросив його. У цей раз Насреддін не поспішав віддавати котел, і сусід сам прийшов до нього.

• Котел, — здивувався Ходжа, — невже я не гово­рив тобі, що він помер, і мені прийшлося його похо­вати.

• Ти що, з глузду з'їхав? — закричав сусід. — Як це котел може вмерти?

• Сусіду, якщо твій котел усупереч усім законам зміг народити каструльку, то чому йому не вмерти, — ска­зав Ходжа.

10. — Постривай, тут я неточно висловився.

• А коли ти в останній раз вдало висловлювався?

11. — Тут я не правий.

• Як і завжди!

12. Читав у журналі, що вино повільно отруює організм?

• А куди нам поспішати.

13. У давнину судили вивертку людину, яка на запи­тання відповідала туманно, плутано, чим дуже нерву­вала суддю.

• На просте запитання відповідай однозначно «так» або «ні», інакше твоє словесне шахрайство буде розці­нене як образа суду та доведення твоєї вини.

• Ваша честь, ви дійсно впевнені, що на прості запи­тання завжди можна відповісти чітко «так» чи «ні»?

• Ти вже задав таке запитання, і я покажу тобі, як по­винна відповідати чесна людина. Я даю відповідь: «Так». На просте запитання завжди можна відповісти одним словом.

• Навчіть цьому й мене, Ваша честь. Ще раз дайте відповідь на моє запитання. Якщо Ви зможете це зро­бити, присягаюся, я все життя буду робити, як Ви ка­жете. Суддя, відповідайте точно і ясно, одним словом: «Чи перестали Ви брати хабарі?».

1.14. З Марка Твена: «Дівчина, яку дорікнули наро- дженням позашлюбної дитини, сказала у виправ- дання:

• Але ж вона така маленька!».

.о

О

15. — Ти ніколи не повинен бити дітей, оскільки во­ни втратять довіру до суспільства і через деякий час самі почнуть бити когось.

— Ще ніхто не довів, що тілесне покарання дітей обов'язково у майбутньому призводить до насильства. Добрий ляпанець час від часу, якщо на це є причина, не може принести шкоди.

16. Я не хочу вас примушувати це робити, оскільки саме я буду оцінювати ваш проект.

17. — Ви впевнені, що ця установа встигне це зроби­ти за п'ять днів?

• А чому ви сумніваєтеся?

18. — Я бачив, як ти списував із зошита на іспиті з логіки.

• У всякому разі, це був мій зошит з логіки. А ти, зда­ється, взяв у Віталія курсову роботу і здав її як свою.

19. Уніфіковані закони про шлюб — хороші закони, оскільки законодавство, що вносить єдність у норми щодо шлюбу, знижує кількість розлучень... А знижує воно кількість розлучень тому, що уніфіковане шлюб­не законодавство стандартизує норми, які стосуються одруження.

20. Ти не жінка, тому скільки б ти не говорив про аборти — все це не має ніякого значення.

21. Ви тільки подивіться, хто вимагає, щоб я кинув палити! Т ж палиш більше за мене!

22. Один з героїв Ж.-Б. Мольєра пояснював своє­му співрозмовнику, що опіум усипляє, оскільки має снотворну дію, а таку дію він має, оскільки він усипляє.

23. Британський письменник та священик Чарльз Кін-гслі, виступаючи проти знаменитого католицького ми­слителя кардинала Джона Генрі Ньюмана, заявив таке: твердженням кардинала Ньюмана не можна довіряти, оскільки він служить Римський католицький церкві і насамперед лояльний до неї, а не до істини. Ньюман відповів, що така атака робить неможливим для нього, як і для всіх католиків, висувати якісь аргументи, оскі­льки все, що б вони не сказали на свій захист, буде зу­стрінуте заявою, що істина для них не має першочер­гового значення.

24. Якого кольору стоп-кран у сучасних літаках?

25. Усякий знає, що коли втратив дорогу в лісі, то можна визначити сторони світу за деревами. Північ буде там, де на деревах росте мох. А в яких місце­востях нашої країни мох росте на південному боці дерев?

26. — Хто зателефонував?

• Це не тебе.

27. Котра година?

• Ви все одно запізнилися.