85. Дайте психологічний аналіз стрес, як виду емоційних станів.

Емоційні стани та форми їх виявлення детермінуються здебільшого соціальними чинниками, але, з'ясовуючи природу їх виникнення, не можна ігнорувати й деякі природжені особливості людини. Багатство емоційних станів виявляється у формі настроїв, афектів, стресів, фрустрацій, пристрастей. Стрес виникає за умов напруженого життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються несподівано й потребують негайних заходів для їх подолання. У стресовому стані поведінка людини значною мірою дезорганізується, спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, помилки в переведенні уваги, у сприйманні, пам'яті та мисленні, виявляються неадекватні емоції. Лише твердо засвоєні вміння та навички в стані стресу можуть залишатися сталими. Практичний досвід доводить, що дисциплінованість, організованість та самовладання запобігають дезорганізації поведінки за умов стресу.

ТЕМПЕРАМЕНТ - це стійка властивість особистості, що виражає індивідуально-своєрідну динаміку психіки і поведінки, котра однаково виявляється в різноманітній діяльності незалежно від її змісту, мети і мотивів.

У людини виявляються такі типи темпераменту: холеричний, сангвінічний, флегматичний і меланхолічний. Усі типи темпераменту можна охарактеризувати за переліченими нижче основними властивостями:

• лабільність - відображає швидкість виникнення та перебігу збу­дження і гальмування;

• сензитивність - це сила впливу, яка потрібна, щоб зумовити в лю­дини реакцію;

• реактивність - сила емоційної реакції на зовнішні та внутрішні подразники;

• активність - тобто те, наскільки людина виявляє енергійність у житті й діяльності;

• темп реакцій - швидкість перебігу психічних процесів і реакцій;

• пластичність - гнучкість, ступінь здатності пристосування до но­вих умов;

• ригідність - інертність, негнучкість, нечутливість до зміни умов;

• екстраверсія - спрямованість особистості на навколишніх людей, предмети, події;

• інтроверсія - фіксація особистості на собі, на своїх переживаннях та думках, схильність до самоаналізу, замкненість;

• емоційна збудливість - сила впливу, потрібна для того, щоб спри­чинити емоційну реакцію.

Холерик — людина із сильною, неврівноваженою, рухливою нерво­вою системою, яка відзначається перевагою збудження над гальмуванням.

Види емоцій

Примітивні (нижчі) - переживання, пов'язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб.

Вищі - переживання, які виникають на ґрунті задоволення духовних потреб.

Позитивні - емоції, що пов'язані із задоволенням потреб.

Негативні - емоції, які викликають почуття незадоволення і вимагають зміни ситуації.

Стенічні - емоції, які підвищують життєдіяльність людини, посилюють активність.

Астенічні - емоції, які пригнічують життєдіяльність організму, знижують енергію суб'єкта.

Властивості емоцій

Полярність - вказує на можливість зміни будь-якої емоції, на її протилежність (задоволення - незадоволення; радість - горе; любов - ненависть).

Інтегральність - домінування відносно інших станів та реакцій, охопленість всього організму. Зв'язок із життєдіяльністю організму: з органами кровообігу, дихання, травлення, залоз внутрішньої та зовнішньої секреції.

Амбівалентність - одночасне переживання протилежних емоцій (сльози радості, муки творчості).

Інтенсивність - властивість, яка свідчить про ступінь вираженості емоційного явища.

Тривалість емоційних явищ характеризується часом їх існування. Активність - здатність емоцій стенічним (підсилюючим) або астенічним (пригнічуючим) чином впливати на діяльність.

Глибина емоційних явищ залежить від того, якими подіями - пересічними чи життєво важливими - вона викликана, а також від того, в якому зв'язку між собою перебувають ці явища.

Поняття про відчуття Пізнавальна діяльність — це процес відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності.

Відображення реальності в людській свідомості може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.

Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища об’єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини — її зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображуються у мозку. До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні процеси відчуття та сприймання. Враження, одержані за допомогою відчуттів і сприймань, несуть інформацію про зовнішні ознаки та властивості об’єктів, утворюючи чуттєвий досвід людини.

Вищою формою пізнання людиною дійсності є абстрактне пізнання, що відбувається за участю процесів мислення та уяви. У розвиненому вигляді ці пізнавальні процеси властиві тільки людині, яка має свідомість і виявляє психічну активність у діяльності. Істотною особливістю мислення та уяви є опосередкований характер відображення ними дійсності, зумовлений використанням раніше здобутих знань, досвіду, міркуваннями, побудовою гіпотез тощо. Об’єктом пізнання у процесах мислення та уяви є внутрішні, безпосередньо не дані у відчуттях властивості об’єктів, закономірності явищ і процесів.

Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам’ять, яка своєрідно відображає, фіксує й відтворює те, що відображується у свідомості у процесі пізнання.

Важливою характеристикою пізнавальної діяльності є емоційновольові процеси, які спонукають особистість до активних дій, вольових актів.

Пізнання предметів і явищ об’єктивної дійсності, психічного життя людини здійснюється всіма пізнавальними процесами. Підгрунтям розумового пізнання світу, яким би складним воно було, є чуттєве пізнання. Разом з тим сприймання, запам’ятовування, відтворення та інші процеси неможливі без участі в них розумової діяльності, переживань і вольових прагнень. Але кожний з цих процесів має певні закономірності й постає у психічній діяльності або як провідний, або як допоміжний.

Поняття про волю

Сутність і значення волі можна розглядати в такому поєднанні: активність - воля - свідомість. Найбільший ступінь прояву у вольовій діяльності притаманний активності особистості. Воля - не абстрактна сила, а свідомо спрямована активність особистості. Воля є внутрішньою активністю психіки, пов'язаною з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям до подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруженості, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення, гальмуванням поведінкових реакцій. Усе це - специфічні властивості волі. Важливо підкреслити, що розуміння волі як активності не означає зведення її до активності (не можна підмінити її активністю!). Зв'язок волі з активністю має важливу характеристику -умисність, свідома цілеспрямованість психічних процесів у стані вольової активності.

Свідомість і воля є самостійними, хоча й сполученими та пересічними боками психічного. Виконуючи свою роль у психічному процесі, свідомість не стає волею, але все ж таки є її важливою ознакою. Свідомість і у вольовому процесі залишається свідомістю. Вона забезпечує виконання волею її функцій.

Воля "втручається" в перебіг інших психічних процесів, наближаючись до тих законів, яким підпорядковуються ці процеси. Але закони функціонування вольових процесів не тотожні законам функціонування мислення, пам'яті, уявлень та ін., незважаючи на наявність останніх у вольових процесах.

Дуже чітко сформулював свою позицію в цьому відношенні С.Л. Рубінштейн, який зазначав, що один і той самий процес може, і зазвичай буває, і інтелектуальним, і емоційним, і вольовим. Вивчаючи вольові процеси, ми вивчаємо вольові компоненти психічних процесів. З цього можна зробити висновок про можливість опосередкованого шляху вивчення вольових процесів через характеристику інших психічних процесів. Точніше, треба говорити про вольовий характер сприймання, пам'яті тощо, оцінюючи їх з позиції існування в них вольової регуляції. При цьому вольова регуляція тісно пов'язана з емоціями, які змінюються залежно від змісту активності особистості.

Емоції, однак, не є точними регуляторами активності людини, вони забезпечують лише загальну мобілізацію всіх систем організму. Вибіркова мобілізація психофізичних можливостей людини здійснюється завдяки вольовій регуляції, це "механізм" тонкого регулювання активності людини.

Вольова регуляція завжди починається з інтелектуального акту, з усвідомлення проблемної ситуації. Рефлексія й аналіз проблемної ситуації вимагає "вмикання" вольових актів - це "моменти руху" діяльності. В моменти "пуску" і "зупинки" вольового регулювання роль інтелекту найбільш виражена.

Справді, без участі мислення вольовий процес не був би усвідомлений, він утратив би вольовий характер. Разом з тим воля є самостійною і не зводиться до зовнішнього здійснення мислення. На відміну від мислення вона не створює об'єктивних ідеальних чи матеріальних продуктів, вона лише створює умови для здійснення вчинку чи поведінки і в цьому розумінні формує суб'єктивні цінності.

Метод— шлях наукового пізнання, засіб, за допомогою якого пізнається предмет науки. Специфіка психічної реальності потребує розроблення і застосування спеціальних методів її пізнання, що втілювали б вимоги об'єктивності, системності й генетичного підходу.

Класифікація методів психології.

На основі аналізу особливостей усіх методів дослідження, які використовуються в психології, Б. Ананьєв розподілив їх на чотири групи.

1. Організаційні методи. До цієї групи належать порівняльний, лонгітюдний і комплексний.

Порівняльний метод, який іноді ще називають методом поперечних зрізів, реалізується шляхом зіставлення результатів дослідження окремих індивідів або груп.

Лонгітюдний (англ. lomgitude — довгота) метод застосовують при вивченні результатів багаторазових обстежень тих самих осіб протягом тривалого часу.

Комплексний метод доречний тоді, коли те саме психічне явище вивчають різними засобами або навіть у різних науках.

2. Емпіричні методи. Сюди зараховують спостереження і самоспостереження, експеримент, тест, бесіду, анкету, інтерв'ю, аналіз продуктів діяльності, соціометрію та ін.

3. Кількісний і якісний методи оброблення даних. Кількісні методи — це визначення середніх величин якостей, що досліджуються, і мір їх розсіювання; визначення коефіцієнтів кореляції; факторний аналіз; побудова графіків, таблиць, матриць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез зібраних даних, їх порівняння й узагальнення.

4. Інтерпретаційні методи. Цю групу утворюють генетичний і структурний методи. Генетичний метод дає змогу інтерпретувати весь оброблений матеріал дослідження в характеристиках розвитку з виділенням етапів, стадій, критичних моментів тощо. Структурний метод є засобом встановлення структурних зв'язків між якостями особистості, що є предметом аналізу.

Спостереження.

Воно є одним із основних методів психологічних досліджень, який, у свою чергу, має кілька модифікацій.

Спостереження — цілеспрямоване збирання психологічних фактів поведінки і діяльності особистості з метою їх подальшого аналізу і тлумачення.

Спостереження є методом психологічного дослідження тільки тоді, коли, послуговуючись ним, не обмежуються описом явищ, а переходять до пояснення їх психологічної природи. У цьому принципова відмінність наукового спостереження від життєвого, яке має неорганізований, випадковий характер і обмежується лише реєстрацією фактів. Наукове спостереження проводять за заздалегідь розробленими програмою і планом, в яких чітко визначено об'єкт спостереження, встановлено, що, де і коли спостерігати, як фіксувати одержані результати. Той, кого досліджують, не повинен знати, що за ним спостерігають, бо це зробить його поведінку вимушеною.

Експеримент.

Провідну роль у психологічних дослідженнях відіграє експеримент.

Експеримент (лат. experimentum — проба, дослід) — метод збирання фактів у спеціально створених умовах, які забезпечують активний прояв необхідних психічних явищ.

Експериментатор сам моделює ситуацію дослідження, може змінювати її у процесі експерименту, а за необхідності провести його повторно.

Експеримент буває констатуючим, коли вивчають наявні психічні факти без зовнішнього втручання, і формуючим, якщо психічні якості особистості досліджують у процесі навчання і виховання.

За місцем проведення й особливостями оснащення експеримент поділяють на лабораторний і природний.

Тест

Тест (англ. test — випробування) — короткочасне стандартизоване випробування, спрямоване на визначення у того, кого досліджують, показників розвитку певних психічних властивостей.

За допомогою тестів визначають наявність певних знань, навичок і вмінь, характеризують деякі властивості особистості, встановлюють професійну придатність людини тощо.

Своєрідні тестові випробування використовували ще в Давніх Китаї, В'єтнамі та Греції при відбиранні учнів на навчання і доборі державних чиновників.

Бесіда.

Як допоміжне джерело фактів при проведенні психологічних досліджень використовують групу методів опитування, до якої належать бесіда, анкета, інтерв'ю та ін. Усі вони мають один спільний недолік — значну суб'єктивність одержаних результатів.

Бесіда — метод збирання фактів про психічні явища в процесі безпосереднього спілкування за спеціально розробленою програмою.

Її мета полягає у здобуванні необхідної інформації з відповідей співрозмовника на заздалегідь підготовлені запитання. Особливість бесіди як наукового методу виявляється в тому, що завдяки безпосередньому контакту зі співрозмовником є можливість, не змінюючи мети, переформулювати запитання, одержані відповіді. Характер, повнота і глибина одержаних у процесі бесіди відомостей значно залежать не тільки від змісту та форми запитань, а й від особливостей міжособистісних стосунків, які встановлюються при цьому. Тому співрозмовник повинен відчувати, що його розуміють і доброзичливо ставляться до нього.

Інтерв'ю.

Мета інтерв'ю — одержати необхідну інформацію з відповідей респондента на заздалегідь підготовлені запитання. На відміну від бесіди, інтерв'юер не повинен переривати респондента, коментувати його відповідь чи підштовхувати до певних висновків.

Інтерв'ю (англ. Interview — зустріч, побачення) — метод отримання соціально-психологічної інформації шляхом усного опитування.

Анкета.

Анкета дає змогу зібрати матеріал, що стосується характеру, змісту, спрямованості думок, оцінок, настроїв людини.

Анкетування (лат. inquerere — розслідувати, шукати) — метод збирання фактів на основі письмового самозвіту досліджуваних за спеціально розробленою програмою.

Анкети поділяють на закриті та відкриті. У відкритій анкеті досліджуваний сам формулює відповідь на поставлене запитання, у закритій — вибирає одну із запропонованих. Відкриті анкети більш інформативні, але складніші під час оброблення матеріалів. Недоліком анкет є певний суб'єктивізм одержаних відповідей і неможливість перевірити щирість респондентів.

Соціометрія.

Соціометрія (лат. societas— суспільство; гр. metron— міра) — метод кількісного визначення взаємозв'язків, які утворюються між членами групи в процесі міжособистісного спілкування і взаємодії.

На основі простої процедури взаємного вибору між членами групи за ознакою «симпатія — антипатія» розкривають структуру міжособистісних стосунків, визначають соціометричних зірок і аутсайдерів (ізольованих). Хоча соціометрія є зручним експрес — прийомом, вона все-таки дає змогу заглянути за фасад «виборів» і «переваг», з'ясувати чому і за що один індивід надає перевагу іншому.

Аналіз продуктів діяльності.

Цей метод широко використовують для з'ясування особливостей психології творчого процесу.

Аналіз продуктів діяльності — метод збирання фактів під час вивчення матеріалізованих результатів психічної діяльності людини — архівних матеріалів, щоденників, креслень, малюнків, виготовлених предметів тощо.

Застосовуючи цей метод, дослідник має справу не з конкретною людиною, а з матеріальними продуктами її попередньої діяльності. їх аналіз дає підстави ретроспективно встановити особливості психічної діяльності людини, наявність у неї певних навичок, умінь і знань про процес діяльності тощо. Для одержання правильних висновків треба дізнатися, є цей продукт типовим результатом діяльності людини чи створений випадково, в яких умовах відбувалася діяльність і т. ін.