IV. За відсутністю або наявністю палаталізації.

Палаталізовані приголосні (утворювані за допомогою розпластування кінчика язика і просування на альвеолярні поверхні — т', д', н', л') називають м'якими на відміну від не палаталізованих, або твердих приголосних.

1.2.3. Класифікація приголосних звуків за м.Савченко є доцільною для логопедичної роботи шкільного логопеда. Вона виділяє такі групи приголосних:

І. За активним мовним органом (місцем творення перепони):

а) губні — п, б, ф, в, м;

б) язикові — т, т' д, д', н, н', с, с' з, з', л, л' р, р', ц, ц' дз, дз' ш, ж, ч, дж, к, ґ, х, г, й.

II. За способом творення перепони приголосні поділяються на:

Зімкнені — активний орган щільно змикається з пасивним. При цьому характер зімкнення різний:

а) чисті зімкнені: п, б, т, т', д, д', к, ґ— повітря проривається крізь зімкнені органи, утворюючи вибух;

б) зімкнено-щілинні або африкати: ч, дж, ц, ц' дз, дз' — злиті звуки. Першим компонентом звука є зімкнення, другим — щілина, в яку плавно переходить зімкнення. Обидва компоненти створюються одним органом мовлення і мають бути або дзвінкими, або глухими;

в) зімкнено-прохідні: м, н, й', л, л' — одночасно здійснюється зімкнення одних органів й утворюється щілина між другими, по якій видихується повітря (м, й, н' —через носову порожнину, л, л' — між бічними краями язика і верхніми зубами).

Щілинні: ф, в, с, с' з, з', ш, ж, й, х, г.

Дрижачі: р, р'.

III. За участю спинки язика:

а) тверді: п, б, м, ф, в, т, д, с, з, ц, дз, л, н, р, ш, ж, ч, дж, х, г, к, ґ.

б) м'які: т', д', с', з', ц' дз', л', н', р' й.

Звуки п, б, м, ф, в, к, г, х, ш, ж, ч, дж в українській мові вимовляються напівпом'якшено здебільшого перед голосним і. Розглядаються ці напівпом'якшені як варіанти твердих фонем. Подовжені приголосні в українській мові не мають фонологічної самостійності.

IV. За участю голосу й шуму:

а) шумні, які поділяють на дзвінкі (вібрують голосові зв'язки): б, д, д'з, з', ж, дз, дз', дж', г, г та глухі: п, ф, т, т', с, с', ц, ц', ш, ч, к, х (голосові зв'язки не вібрують);

б) сонорні: м, н, н', р, р', л, л', в, й (голос переважає над шумом).

V. За участю носового резонансу:

а) носові: м, н, н'.

б) неносові: всі інші приголосні: б, д.

Проте, наведені класифікації приголосних фонем дуже важко реалізувати в методиці логопедичної роботи, бо кожна з наведених груп приголосних уключає фонеми, об'єднані лише за однією ознакою. Для практики й методики корекційної роботи доцільнішим виявилось об'єднання фонем М. Савченко у артикуляційні групи за двома основними артикуляційними ознаками: місцем і способом творення перепони. Інші три ознаки (участь голосових зв'язок, спинки язика та носової порожнини) слугують для розрізнення фонем у середині однієї групи. При такому підході приголосні фонеми української літературної мови нами об'єднуються у 12 артикуляційних груп: б (двогубна); ф, в (губно-зубні); с, с', з, з'; ш, ж; х, г; л, л'; п, б, м; т, т, т', д, д', н, н'; й; к, ґ; ц, ц'; дз, дз'; ч, дж; р