66. Проаналізуйте акустичні основи голосоутворення.

Особливість надставної труби голосового апарату людини полягає в тому, що вона не лише посилює голос і додає йому індивідуального забарвлення (тембр), але є і місцем утворення звуків мовлення. Одні частини надставної труби (порожнина носа, додаткові пазухи носа, тверде піднебіння, задня стінка глотки) нерухомі і називаються пасивними органами вимови. Інші частини (нижня щелепа, губи, язик, м'яке піднебіння) — рухомі і називаються активними органами вимови. При рухах нижньої щелепи відбувається відкриття або закриття рота. Різноманітні рухи язика і губ змінюють форму порожнини рота, утворюють у різних місцях ротової порожнини зімкнення або щілини. М'яке піднебіння, підіймаючись і притискаючись до задньої стінки глотки, закриває вхід до носа, опускаючись — відкриває його.

Діяльність активних органів вимови називається артикуляцією і забезпечує утворення звуків мови, тобто фонем. Акустичні особливості звуків мови, що дозволяють відрізняти їх один від одного на слух, обумовлені особливостями їх артикуляції. Для правильного засвоєння фонетики, зручності і глибшого вивчення природи звука, документального відображення того чи іншого дефекту мовлення застосовується фонетична транскрипція. Загальною для артикуляції всіх голосних звуків ознакою, що відрізняє їх артикуляцію від артикуляції приголосних звуків, є відсутність перешкод на шляху повітря, що видихується. Звук, який виникає у гортані, в надставній трубі посилюється і сприймається у вигляді чистого голосу без домішки шумів. Звук голосу складається з основного тону і низки додаткових тонів — обертонів. У надставній трубі відбувається посилення не лише основного тону, але й обертонів, причому не всі обертони посилюються однаково: залежно від форми резонуючих порожнин, головним чином порожнини рота і частково глотки, одні ділянки частот посилюються більше, інші — менше, а деякі частоти не посилюються зовсім. Ці посилені ділянки частот, або форманти, і характеризують акустичні особливості різних голосних.

Кожному голосному звукові відповідає особливе розташування активних органів артикуляції (язика, губ, м'якого піднебіння, глотки). Тому один і той же звук, що виник у гортані, набуває в надставній трубі забарвлення, характерного для того чи іншого голосного. Форма порожнин рота і глотки, характерна для кожного голосного, залежить в основному від положення язика й губ. Рухи язика вперед і назад, більше або менше його піднімання до певної частини піднебіння змінюють об'єм і форму резонуючої порожнини. Губи, витягуючись уперед і округлюючись, утворюють отвір резонатора і подовжують резонуючу порожнину.

67. Дайте характеристику приголосних звуків

За способом артикуляції або утворення перешкоди між активними і пасивними органами вимови, приголосні поділяються на 5 груп.

Шумні приголосні утворюють три групи:

зімкнені, або вибухові: б, б', п, п', д, д', т, т', к, к', ґ, ґ;

щілинні або фрикативні: в, в', ф, ф', з, з', с, с', ж, х, ш, г, г';

зімкнено-щілинні (злиті), або африкати: ц, ц', дз, дз', дж, ч, ч'.

Сонорні приголосні поділяються на дві групи:

зімкнено-прохідні: м, м', н, н', л, л' (м, м', н, н' є носовими, а л, л' — боковими);

тремтячі, або вібранти: р, р';

щілинний м 'який — й, ї.