11. Схарактеризуйте основні вади вимови звуків у разі дислалії.

ЙОТОЦИЗМ – недоліки вимови звука [й], виражається в заміні іншими звуками або в його відсутності. Довідка: Причини Й. пов’язані з неправильним положенням органів артикуляції: міжзубним положенням кінчика язика, надмірною напругою м’язів і звуженням щілини, внаслідок чого утворюється звук, подібний до приголосного [г]. Бувають заміни звука [й] звуками [г], [л], [з] (габлуко, ляблуко, зяблуко).

КАППАЦИЗМ – недоліки вимови звука [к ]. Довідка: Зустрічаються три основних різновиди К. У першому випадку замість звука [к] чується характерне негучне гортанне клацання. До другого різновиду відноситься паракаппацизм у вигляді заміни звука [к] на [т] (тапуста). В третьому випадку вибуховий звук [т] замінюється фрикативним [х] (хапуста). Причина цієї аномалії – неправильна форма твердого піднебіння, коли воно є надто вузьким чи високим. Це ускладнює утворення щільної язиково-піднебінної змички.

ЛАМБДАЦИЗМ – порушення вимови звуків [л], [л΄].

Довідка: Дефектною вимовою вважається:

• міжзубна вимова (висунутий між зубами кінчик язика);

• якщо м’яке піднебіння опущене, а задня частина спинки язика чи його корінь підняті, повітря проходить через ніс і чується сполучення [нг];

• звук зовсім не вимовляється;

• внаслідок витягування обох губ чується вимова англійського [w].

Вимова м’якого [л] порушується дуже рідко: спостерігається напівм’яка вимова чи заміна звуком [й].

Заміни [л], [л΄] іншими звуками називається параламбдацизм – порушення мовлення, при якому звуки [л], [л΄] замінюється іншими, наприклад, на [р] («рапа»), на [в] («вапа»), на [н] («напа»), на [и] («иапа»), на [й] («йапа»), на [д] («дапа») замість «лапа».

Л. успішно виправляється шляхом систематичних логопедичних занять.

РОТАЦИЗМ – недолік у вимові фонем [р], [р΄], який виражається у перекрученні цих фонем або їх відсутністі у вимові. Один із виявів дислалії.

Довідка: Існує кілька видів Р.:

• велярний (щілина утворюється у місці зближення кореня язика з м’яким піднебінням), видихуване повітря викликає безладну багатоударну вібрацію м’якого піднебіння, внаслідок чого виникає характерний шум, що накладається на тон голосу;

• увулярний (аналогічна артикуляція велярного, але вібрує лише язичок і вібрація має гармонійний характер та не супроводжується шумом); велярний та увулярний Р. у розмовному мовленні називають гаркавістю;

• бічний (вібрує один з бокових країв язика, струмінь видихуваного повітря проходить у щілину між язиком та кутніми зубами), акустичний ефект нагадує злиття звуків [р] та [л];

• щічна вимова [р], [р΄] (щілина утворюється між боковим краєм язика та верхніми кутніми зубами), видихуваний струмінь повітря викликає вібрацію щоки, при цьому на тон голосу накладається шум;

• одноударна вимова [р], [р΄] (при правильній артикуляції відсутня вібрація);

• губно-губна вимова [р], [р΄] (вібрують зближені губи), акустичний ефект нагадує звукосполучення [бр].

Порушення вимови [р], [р΄] шляхом їхньої заміни на інші звуки мовлення називається параротацизмом. Зустрічаються заміни [р], [р΄] на [л], [л΄], [й], [г], [д], а також твердого [р] на м’який [р΄]

СИГМАТИЗМ – спотворена вимова свистячих звуків [с], [з], [ц], [дз] (С. свистячих) та шиплячих [ш], [ж], [ч], [дж] (С. шиплячих). При С. вимова цих фонем перекручена, замінена на інший звук – парасигматизм чи зовсім відсутня у мовленні. С. є найбільш поширеним порушенням звуковимови. Один із можливих виявів дислалії, ринолалії, дизартрії.

Довідка: При С. свистячих існують такі вади вимови, як:

• міжзубний С. – під час промовляння свистячих кінчик язика просовується між зубами, замість характерного свисту чути більш низький, слабкий шум;

• губно-зубний С. – в утворенні щілини крім язика бере участь нижня губа, яка зближується з верхніми різцями. Акустичний ефект близький до губно-зубних звуків [ф], [в];

• бічний С. – струмінь повітря проходить між бічними краями язика та кутніми зубами з одного чи двох боків. Замість характерного свисту чути шум;

• носовий С. – струмінь повітря проходить через щілину між м’яким піднебінням та задньою стінкою глотки, внаслідок чого звук набуває нозального відтінку (спостерігається при ринолалії та дизартрії).

Найпоширенішими парасигматизмами свистячих є шиплячий парасигматизм (заміна свистячих на [ш], [ж]) та призубний парасигматизм (заміна свистячих звуками [т], [т΄], [д], [д΄]), спрощена вимова [ц] [т-с], [ц], [ц΄] [т-с΄] .

При С. шиплячих існують такі самі види, що й при С. свистячих, однак, у практиці спостерігаються дефекти, властиві вимові лише шиплячих звуків:

• «щічна» вимова – струмінь повітря проходить між стиснутими зубами, щоками та кутами рота, при цьому щоки роздуваються;

• «нижня» вимова [ш] та [ж] – щілина утворюється зближенням спинки язика з твердим піднебінням, при цьому кінчик язика знаходиться біля нижніх різців. Звук, що вимовляється, набуває м’якого відтінку, що нагадує російський звук [щ], але без властивої йому довготи;

• задньоязикова вимова – щілина утворюється між твердим піднебінням та задньою частиною спинки язика. Акустичний ефект при вимові нагадує звук [х] чи фрикативний [г].

Найпоширенішими парасигматизмами шиплячих є свистячий парасигматизм (заміна шиплячих звуків на свистячи) та призубний парасигматизм (заміна шиплячих звуками [т], [д]).

ХІТИЗМ – недолік вимови задньоязичного звука [х].

Довідка: Заміна звука [х] іншими звуками називається парахітизмом (заміна [х] на [к]). Дефектне вимовляння звука [х] зустрічається рідко.

ГАМАЦИЗМ – недолік вимови звуків [г], [ґ].

Довідка: Вади вимови задньоязикового [ґ] проявляються у відсутності цього звука чи заміни його іншим. Трапляються також випадки порушення норм орфоепії української літературної мови. Проривний звук [ґ] вимовляється як фрикативний [г].

Проривний звук [ґ] в українській мову вживається рідко і здебільшого неправильно вимовляється.

Звук [г] за місцем творення є глотковим або фарингальним. Вади його вимови трапляються нечасто. Здебільшого – це зміна звука [г ] на [ґ], дзвінкого [г] на глухий [х]. Бувають випадки неправильного положення язика (надмірне відтягування його від нижніх різців).

12.Дайте аналіз спадковим причинам виникнення порушення мовлення у дітей. Мова, як одна з найважливіших функцій головного мозку, не є вродженою, як деякі елементарні форми нервової діяльності, а розвивається за законами умовних рефлексів. Її розвиток пов'язаний з розвитком і вдосконаленням мозку. На основі сигналів першої системи та вроджених безумовних рефлексів в корі головного мозку створюються умовні зв'язку між різними відділами мозку і голосовим апаратом. Крайні варіанти становлення мови в дітей також більшою мірою залежать від спадкових факторів. Відсутність мови (німота) як наслідок спадкової глухоти, тобто глухонімота, як правило, не супроводжується органічними ураженнями мовного апарату (периферичний і центральний відділи). Тому відсутність мовлення в цьому випадку повністю зумовлене спадковою (вродженої) патологією органа слуху.