42. Назвіть, які чинники впливають на ефективність подолання заїкання

76. Дайте характеристику свистячим звукам. Назвіть недоліки вимови свистячих звуків та способи їх усунення. (с,з,ц)

Звуи с, с', з, з' Звук с — твердий, передньоязиковий, щілинний, глухий. Звук з — парний дзвінкий звука с. Звуки с', з' — парні м'які звуків с, з. Вади вимови свистячих приголосних поширені і мають різний характер. Найчастіше зустрічаються вади положення органів артикуляції. Звуки с, с', з, з' замінюються звуками ш, ж, й та плутаються зі звука­ми ш, ж (танки, жима, йима, Саса, Шаса, зук, жуби). Трапляється спотворена вимова цих звуків. Поширеною є міжзубна вимова, при якій кінчик язика під час вимовляння звука просовується між зубами. Губно-зубна вимова характеризується наближенням нижньої губи до верхніх зубів. Звуки с, з набувають у цьому випадку відтінку звуків в, ф. Під час призубної вимови кінчик язика упирається одночасно у верхні і нижні зуби і тим самим утворює перепону для проходження струменя повітря. У цьому випадку звук с нагадує звук т, а з — д. Внаслідок відтягнення кінчика язика від нижніх зубів назад Утворюється щілина між спинкою язика і піднебінням (а не з верхніми зубами). Таке положення язика надає звуку надмірної шумності, що нагадує звуки ш, ж. Неправильний напрям видихуваного струменя повітря (по бокову краях язика) внаслідок зімкнення кінчика язика з верхніми переднім^ або боковими зубами дає бокову вимову. Звуки з, з' інколи замінюються глухими с, с' — вади дзвінкості приголосних. Можливі випадки носової вимови, коли струмінь повітря під час артикуляції свистячих звуків проходить через ніс. Виникає носовий тембр і внаслідок надмірного або недостатнього резонування носової порожнини. Зрідка зустрічаються вади м'якості приголосних (замінюються, плутаються звуки с—с', з—з'). Сигматизм – вади вимови звуків с, с', з, з', ц, ц'

• міжзубний сигматизм, коли кінчик язика просувається між верхніми та нижніми різцями;

• губно-зубний сигматизм, коли нижня губа піднімається до верхніх різців і утворюється звук подібний до ф, в;

• призубний сигматизм, коли кінчик язика упирається верхні та нижні різці, і заважає струменю повітря пройти вільно крізь зубну щілину;

• боковий сигматизм, коли кінчик язика упирається в альвеоли, а струмінь повітря проходить між кутніми зубами та боковими краями язика; • носовий сигматизм, коли корінь язика піднімається до мўякого піднебіння, яке опускається та утворює прохід для повітряного струменя, що видихається через ніс; Парасигматизм – заміна звуків с, с', з, з', ц, ц' іншими звуками • заміна свистячих звуків звуками ш, ж (сумка – “шумка”, зима – “жима”); • заміна свистячих звуків звуками т, д (собака – “тобака”, зуби – “дуби”)

Починається робота з підготовчих артикуляційних вправ. Це впра­ви для губ ("оскал", "трубочка", "усмішка"), язика (згинання в трубоч­ку). Здебільшого постановка звука здійснюється способом наслідування. Учень наслідує перед дзеркалом положення язика, утворення видиху­ваного струменя повітря та правильне звучання. Механічний спосіб передбачає утворення жолобка вздовж спинки язика. Зонд (шпатель) кладуть між зубами так, щоб кінчик язика був за нижніми зубами під кінчиком зонда. Натискуючи зондом на кінчик язика, утворюють потрібну щілину для проходження стру­меня повітря. Такий спосіб постановки звука доцільно застосовувати при міжзубній і призубній вимові звука. Поширеним є також спосіб використання інших фонем. Найчастіше використовується звук х. Вимовляється він протяжно з інтенсивним видихуванням повітря. Язик у цей час просувається вперед так, щоб кінчик його зімкнувся з нижніми зубами. Після такої роботи виробляється пра­вильне положення органів артикуляції, а отже, і правильне видиху­вання повітря через рот під час вимовляння звука с.