37.Поняття про психогімнастику та виразні рухи. Етапи психогімнастичного заняття.

37. Психогімнастика - метод, при якому учасники проявляють себе і спілкуються без допомоги слів. Це ефективний засіб оптимізації соціально-

перцептивної сфери особистості, оскільки дозволяє звернути увагу на «мову

тіла» і просторово-часові характеристики спілкування.

Термін «психогімнастика» може мати широке і вузьке значення.

Психогімнастика у вузькому значенні розуміється як ігри, етюди, в основі яких

лежить використання рухової експресії як головний засіб комунікації в групі.

Такого роду психогімнастика направлена на рішення задач групової

психокорекції: встановлення контакту, зняття напруги, відпрацювання

зворотних зв'язків і т.д.

У широкому сенсі психогімнастика - це курс спеціальних занять,

направлених на розвиток і корекцію різних сторін психіки людини як

пізнавальної, так і емоційно-особистісної сфери.

Психогімнастика як невербальний метод групової роботи припускає

вираз переживань, емоційних станів, проблем за допомогою рухів, міміки,

пантоміміки; дозволяє клієнтам проявляти себе і спілкуватися без допомоги4

слів. Це метод реконструктивної психокоррекції, мета якого - пізнання і зміна

особистості клієнта.

Психогімнастика включає три частини, що характеризуються

самостійними завданнями і власними методичними прийомами:

1.Підготовчу.

2.Пантомімічну.

3.Заключну.

Підготовча частина психогімнастичного заняття

Завдання:

- зменшення напруги учасників групи;

- зняття страхів і заборон;

- розвиток уваги;

- розвиток чутливості до власної рухової активності, активності інших

людей;

- скорочення емоційної дистанції між учасниками групи;

- формування здатності виражати свої відчуття, емоційні стани,

проблеми без слів і розуміти невербальну поведінку інших людей.

Як правило, підготовча частина починається з вправ, направлених на

розвиток уваги. До такого роду вправ відносяться:

- гімнастика із запізнюванням. Вся група повторює за одним з її

учасників звичайну гімнастичну вправу, відстаючи від ведучого на один рух.

Темп вправи поступово наростає;

- передача ритму по кругу. Услід за одним з учасників всі члени групи

по черзі по кругу повторюють, ляскаючи в долоні, заданий ритм;

- передача руху по колу. Один з учасників групи починає дію з уявним

предметом так, щоб цю дію можна було продовжити. Сусід продовжує цю

дію, таким чином, уявний предмет обходить ваше коло;

- дзеркало. Учасники групи розбиваються на пари і по черзі повторюють

рухи свого партнера.

38.Особливості танцювально-рухової терапії в роботі практичного психолога.

38. танцювально-рухова терапія – це один із сучасних методів психотерапії, який використовує рух і танець як головні стимулятори психотерапевтичної роботи. Це достатньо молода галузь психотерапії, один із творчих інструментів, який знаходить все більш широке використання в терапевтичній роботі. Практика проведення танце-терапії показує, що людина – дуже складна істота, й терапія вбачається, головним чином, як робота з розвитку ментальних уявлень.  Танце-терапія виступає в двох формах: індивідуальній та груповій. Індивідуальна форма – це дослідження клієнтом за допомогою терапевта спектру своїх рухів, завдяки чому розкриваються невиражені емоції, котрі були заблоковані в тілі, та засвоєння нових рухів, як заміна старих неадекватних форм поведінки. Групова форма – це процес танцювально-рухової терапії заснований на тому, що терапевт направляє спонтанність рухів клієнтів, розвиває їх.  Танцювально-рухова терапія виходить з припущення, що рух і танець відображають як внутрішньо психічну динаміку людини, так і її міжособистісний стиль спілкування. Тому, зміни, що досягаються через рух і танець, призводять також до перевтілення й розвитку особистості людини, покращенню Ії емоційного самопочуття та більш зрілого способу побудови міжособистісних стосунків. Танцювально-рухова терапія сприяє глибинному самопізнанню, вираженню та інтеграції почуттів, психотілесній інтеграції. Танцювально-рухова терапія може використовуватись в роботі з людьми різного віку, як з різноманітними психологічними труднощами, так і зацікавлених у самопізнанні та внутрішньому розвитку. Танцювально-рухова терапія може проводитися в індивідуальній, сімейній та груповій роботі, в проведенні тренінгів та семінарів. Основна задача танцювально-рухової терапії – отримання відчуття усвідомленості власного “Я”. Люди звертаються до танцювально-рухової терапії, тому що вони, будучи відстороненими від тіла, не почувають себе інтегрованими.  Танцювально-рухова терапія, як область психотерапії, - величезна. Вона не має обмежень за віком та нозологією. Обмеженням є лише обмеження самих терапевтів(тобто залежить від їх спеціалізації). В Україні танцювально-рухова терапія спочатку розвивалася як різновид груп особистісного розвитку. В даний час спектр її використання значно розширився: існує сімейна терапія, є дитячі групи розвитку творчих здібностей, комунікативних навичок і т.ін., групи реабілітації людей з обмеженими фізичними можливостями, тощо.  Отже, можливості танцювально-рухової терапії досить широкі. До того ж існує можливість синтезу з методами інших напрямків, а кожен терапевт унікальний як особистість і тому привносить в свою роботу щось індивідуальне та неповторне. Дуже важливим моментом є також те, що танце-терапія допомагає знаходити ресурси в своєму тілі, навчитися їх використовувати. Ефективність танцювально-рухової терапії полягає також у тому, що цей метод є цілісним, він поєднує емоції, розум та тіло людини, впливаючи на всі ці наріжні напрямки. Тому слід звернути свою увагу на цей новий та перспективний вид терапії, це стосується як практикуючих психологів(котрі цікавляться новими прогресивними видами терапії), так і клієнтів – людей, які хотіли б покращити якість свого життя.  Теоретичний та практичний аналіз питання щодо ефективності використання методу танцювально-рухової терапії, як методу психологічної корекції на прикладі роботи з вагітними жінками підтвердив гіпотезу про те, що в процесі використання методу танцювально-рухової терапії в створюються умови для покращення емоційного стану особистості; сеанс танцювально-рухової терапії може розглядатися як фактор здатний коригувати емоційний стан особистості.