45. Агресивність дітей дошкільного та шкільного віку. Причини формування та засоби подолання

Агресивні дії дитини можна спостерігати вже у ранньому віці. У перші роки життя агресія виражається в імпульсивних нападах упертості, супроводжується спалахами злості або люті, криком, кусанням, тощо. Це спричинено станом дискомфорту, безпорадності фрустрації. Агресивною таку поведінку можна назвати умовно, адже у дітей немає наміру завдати комусь шкоди. За Б.Споком, у річному віці нормальним явищем можна вважати замахування дитини на матір за те, що вона зробила щось неприємне дитині. Під час кризи трьох років відбувається те, що називають роздвоєнням: тут можуть бути конфлікти; дитина може лаяти матір; іграшки, запропоновані у невідповідний момент, вона може розламати зі злістю; відбувається зміна афективно – вольової сфери, що вказує на самостійність та активність дитини. Батьки стають нестерпними, сварячись із дитиною й один з одним через її виховання. У цьому випадку при вихованні дітей в атмосфері постійних сварок, бійок, непорозумінь у дитини культивується й підсилюється невміння отримувати безпосередні емоційні реакції, збудливість, конфліктність. Заражаючись дратівливістю дорослих, діти переносять її на своє найближче оточення – однолітків. Згодом дитина поступово вчиться контролювати свої агресивні імпульси. Ознаки агресивності в цьому віці залежать переважно від реакції батьків на певні форми поведінки. За нетерпимого ставлення батьків до ознак відкритої агресії можуть формуватися символічні форми ( упертість, фиркання, ниття та інші види опору). З трьох років ознаки агресивності пов’язані з процесами статево – рольової ідентифікації дитини або особливостями « Едипової ситуації» в сім’ї. Хлопчики виявляють свою агресивність у бійці, дівчатка верещать. Якщо в перші роки життя немає різниці в частоті тривалості негативних емоційних реакцій у хлопчиків і дівчаток, то з віком їхня частота й інтенсивність у хлопчиків зростає, а у дівчаток зменшується. І. Фурманов наводить дані досліджень, які свідчать про те, що у хлопчиків дошкільного і молодшого шкільного віку переважає фізична агресія, а у дівчаток – вербальна. При переході від молодшого шкільного до юнацького віку у хлопчиків домінують фізична агресія і негативізм, у дівчаток негативізм і вербальна агресія. До 17 років у хлопчиків тимчасово знижується рівень непрямої агресії й негативізму, до 16 – фізична й вербальна агресії, у дівчаток послаблення реакції фізичної та вербальної агресії помічається у 14 річному віці, а непряма агресія і негативізм постійну підвищуються. Агресивність – це властивість особистості, що виражається в готовності до агресії. Агресія – це мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам існування людей у суспільстві, яка завдає шкоди об’єктам нападу ( живим та неживим), наносить фізичний та моральний збиток людям або викликає в них психологічний дискомфорт. Виділяють безліч чинників, що впливають на появу агресивності, але головними є: • Стиль виховання в сім’ї ( гіперопікування та гіпоопікування); • Повсюдна демонстрація сцен насильства; • Нестабільні соціально – економічні умови; • Індивідуальні особливості людини ( знижена довільність, низький рівень активного гальмування тощо); • Соціально – культурний статус родини тощо. 

Причини агресивності дітей і методи їх корекції. Причина та методи корекції 1. Брак рухової активності, брак фізичного навантаження. • Рухливі ігри • Спортивні естафети • «Хвилинки радості» між заняттями 2. Дефіцит батьківської уваги, невдоволеність потреби в батьківській любові й розумінні • Бесіда з батьками • Направлення до психолога • Спостереження за поведінкою дитини • Спільні сюжетно – рольові ігри 3. Підвищена тривожність (комплекс невідповідності) • Налагодження емоційного контакту з дитиною 4. Засвоєння еталонів агресивної поведінки в родині • Бесіда з батьками • Направлення до психолога 5. Побічно стимульована агресивність (ЗМІ, іграшки) • Перешкоджати появі в групі таких іграшок або направляти агресивний потенціал дитини у позитивне русло • Ненав’язливі роз’яснення вчинків дійових осіб • Обговорення книг, передбачених програмою • Переведення бійок у конструктивне русло: ігри в піратів, викрадачів скарбів 6. Низький рівень розвитку ігрових і комунікативних навичок • Рухливі ігри • Сюжетно – рольові ігри • Ігри на розуміння емоційного стану • Психогімнастика • Ігри на мімічне і пантомімічне самовираження • Навчання прийомів само розслаблення.

Подолання агресивної поведінки дитини — складний процес, адже йдеться про перебудову ставлень особистості та звичних способів реагування. Необхідно знайти ті «больові точки», які змушують дитину вдаватися до агресії. Тільки вивчення дитини та її оточення дає змогу вибудувати цілеспрямовану роботу з нею. Вона не може бути успішною без залучення до цього сім’ї. Вихідною позицією у подоланні проявів дитячої агресії є визнання того, що вона в переважній більшості випадків виявляється тоді, коли дитина з останніх сил обороняється, домагаючись таким чином задоволення своїх потреб. Які ці потреби, чому вони не можуть бути задоволені прийнятнішим шляхом, зрештою, чи завжди ці потреби конструктивні — все це потребує з’ясування. Провідна ідея у подоланні дитячої агресії: не можна відповідати агресією на агресію. Зустрічаючи агресивну протидію, дитина ще більше утвердиться в справедливості своїх агресивних дій, у ворожості світу взагалі. Тому педагогічно невиправданою є поширена настанова батьків скривдженому: «Іди і дай здачі». Ще неприпустиміше, коли батьки і педагоги займають щодо дитини, яка й справді демонструє неприємні зразки поведінки, ворожу позицію в цілому. Набагато конструктивнішим буде безумовний осуд агресивного спалаху, але без негативної оцінки дитини як особистості та обов’язкова підтримка позитивного в її поведінці. Знайти це позитивне — справа педагогічної майстерності дорослого.