3.5. Показники мінливості (варіювання) ознаки

При вивченні варіювання ознаки особин певної сукупності застосовують такі основні статистичні параметри, як ліміт (ліміт= x_max– x_min), середньоквадратичне відхилення (), коефіцієнт варіації (C_v %), варіансу (²), нормальне відхилення (t).

Найпростіший показник варіювання ознаки – ліміт, тобто абсолютна різниця між максимальною і мінімальною величиною ознаки. Чим більша величина ліміту, тим значніше варіювання ознаки.

Основним критерієм мінливості є середньоквадратичне відхилення (), яке показує, наскільки в середньому відхиляється кожен член сукупності від середньої арифметичної певного показника даної сукупності. Величина сигми завжди іменована (кг, см, % і т. ін.).

Якщо потрібно порівняти ступінь мінливості різнойменних ознак: надій (кг) і вміст жиру в молоці (%) показник сигми переходить у відносну величину. Для цього обраховують коефіцієнт варіації (C_v), який представляє собою відношення величини сигми до середньоквадратичної, виражене у відсотках, –

C_v= ( : Х) х 100 %

Варіансу (²) отримують підведенням середньоквадратичного відхилення до квадрату. Показник варіанси використовується в генетичному аналізі, коли вимагається розкласти фенотипову мінливість на складові частини: мінливість, обумовлену різноманітністю генотипів особин сукупності, і мінливість, обумовлену впливом різних факторів середовища. Співвідношення варіанси фенотипової (_P²), генотипової (_G²) і паратипової (_E²) можна записати так:

_P²=_G²+_E²

Величини мінливості показника  та ² мають велике значення в генетичному аналізі популяцій, а також у селекції тварин. Висока мінливість ознаки створює сприятливі умови для селекції, підвищуючи її ефективність.

Для характеристики окремо взятої особини користуються показником нормального відхилення t. Для цього визначають відхилення величини ознаки особин (Х) від середньоарифметичної обстеженої групи (Х). При цьому отримують різницю (Х–Х) і ділять її на величину , тобто ознаку даної особини виражають у частках сигми:

t = (Х–Х) : 

3.6. Показники зв’язку між ознаками

Біометрія дозволяє вивчити зв’язок між варіюючими ознаками, визначити його величину і напрямок. Коефіцієнти, які дозволяють зробити аналіз зв’язків, мають велике практичне значення. Наприклад, важливо встановити, чи великий зв’язок між величиною надою і вмістом жиру у молоці корів, як змінюється рівень жирномолочності при збільшенні надою, який зв’язок між настригом, товщиною і густиною шерсті і т.ін.

Біометричними показниками зв’язку служать коефіцієнти кореляції (r), коефіцієнти регресії (R_xy) і ін. Кореляції потрібно відрізняти від так званих функціональних зв’язків, які характеризують фізичні, хімічні процеси або математичні показники. Функціональні зв’язки характеризуються тим, що при зміні одного показника на певну величину інший показник також змінюється на певну величину. До таких зв’язків відносять, наприклад, зміну довжини кола при зміні величини радіуса і т. ін.

Корелятивні зв’язки відрізняються тим, що при зміні однієї ознаки інша, пов’язана з нею, може мати варіюючі величини у особин даної сукупності. Так, підвищення поживності раціону групи корів на 1 КО буде супроводжуватись у одних особин збільшенням надою на 1,5 кг, у інших – на 0,5 кг, а надої деяких корів групи можуть навіть зменшуватись.

Практичне значення кореляції при вивченні спадковості тварин важливе. Вони дозволяють визначити частку впливу спадковості батька і матері на генотип і фенотип нащадків. Ці коефіцієнти використовують для прогнозування продуктивності даної тварини або всього стада, породи. При виявленні кореляції між ознаками можна проводити опосередковану селекцію. Відбираючи особин за одним яким-небудь бажаним показником, опосередковано здійснюється відбір за іншим показником, корелятивно зв’язаним з основним.