§ 2. Правовий режим майна та земель державних сільськогосподарських підприємств

 

Ви­хо­дя­чи із пра­во­суб'єкт­ності дер­жав­но­го сільськогосподар­ського підприємства, воно має на праві гос­по­дарсь­ко­го відання майно та на праві постійного ко­ри­сту­ван­ня зе­мельні ділянки, на яких здій­снює сільсь­ко­гос­по­дарсь­ку діяльність. Майно дер­жав­но­го сільськогоспо­дарського підприємства закріплюється за ним на праві гос­по­дарсь­ко­го відання. Ста­тут­ний фонд дер­жав­но­го підприємства утво­рюється упов­новаженим ор­га­ном, до сфери управління якого воно вхо­дить, до реє­страції цього підприємства як суб'єкта гос­по­да­рю­ван­ня.

Право гос­по­дарсь­ко­го відання є ре­чо­вим пра­вом дер­жав­но­го сіль­ськогосподарського підприємства, який володіє, ко­ри­стується і розпо­ряджається май­ном, закріпле­ним за ним влас­ни­ком (упов­но­ва­же­ним ним ор­га­ном), з об­ме­жен­ням пра­во­моч­ності роз­по­ряд­жен­ня щодо окре­мих видів майна. Влас­ник майна, закріпле­но­го на праві гос­по­дарсь­ко­го відання за суб'єктом підприємництва, здійснює кон­троль за викорис­танням та збе­ре­жен­ням на­леж­но­го йому майна без­по­се­ред­ньо або че­рез упов­но­ва­же­ний ним орган, не втру­ча­ю­чись в оперативно-господар­ську діяльність підприємства.

Стат­тею 136 ГК України пе­ред­ба­че­но, що суб'єкт підприємництва, який здійснює гос­по­дарсь­ку діяльність на основі права гос­по­дарсь­ко­го відання, має право на за­хист своїх май­но­вих прав також від власни­ка. Май­но­вий стан дер­жав­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства визна­чається су­купністю на­леж­них йому май­но­вих прав та май­но­вих зобов'язань, що відо­бра­жається у бух­гал­терсь­ко­му обліку його госпо­дарської діяль­ності. Зміна пра­во­во­го ре­жи­му майна дер­жав­но­го сіль­ськогосподарського підприємства здійснюється за рішен­ням влас­ни­ка (влас­ників) майна. Також пра­во­вий режим майна дер­жав­но­го сільсько­господарського підприємства може бути змінений шля­хом привати­зації майна дер­жав­но­го підприємства. Пра­во­вий режим майна таких підприємств може бути змінений шля­хом здачі цілісного май­но­во­го ком­плек­су підприємства або май­но­во­го ком­плек­су його струк­тур­но­го підрозділу в орен­ду.

Дер­жавні сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства зобов'язані на ос­нові даних бух­гал­терсь­ко­го обліку скла­да­ти фінан­со­ву звітність, про­водити інвен­та­ри­зацію на­леж­но­го їм майна для за­без­пе­чен­ня до­стовір­ності даних бух­гал­терсь­ко­го обліку та звітності, на­да­ва­ти фінан­со­ву звітність відповідно до вимог за­ко­ну та їх уста­нов­чих до­ку­ментів. Дже­релами фор­му­ван­ня майна цих підприємств є: гро­шові та матеріальні вне­ски влас­ни­ка (влас­ників); до­хо­ди від реалізації про­дукції (робіт, по­слуг); капітальні вкла­ден­ня і дотації з бюд­жетів; на­д­ход­жен­ня від здачі в орен­ду май­но­вих об'єктів (ком­плексів), при­дбан­ня майна ін­ших суб'єктів гос­по­да­рю­ван­ня; кре­ди­ти банків та інших кре­ди­торів.

Дер­жавні сільсь­ко­гос­по­дарські підприємства не мають права пере­давати безоплат­но закріплене за ним майно іншим підприємствам, ор­ганізаціям, уста­но­вам і гро­ма­дя­нам, крім ви­падків, пе­ред­ба­че­них зако­нодавством; відчу­жу­ва­ти, відда­ва­ти в за­ста­ву май­нові об'єкти, що нале­жать до ос­нов­них засобів, закріпле­них за підприємством. Відповідно до свого пра­во­во­го ста­но­ви­ща дер­жавні унітарні ко­мерційні сільсько­господарські підприємства мо­жуть ство­рю­ва­ти дочірні підприємства зда­ва­ти в орен­ду цілісні май­нові ком­плек­си струк­тур­них підрозділів підприємство може лише за зго­дою ор­га­ну дер­жав­ної ви­ко­нав­чої вла­ди, до сфери управління якого воно на­ле­жить. Дер­жавні сільськогос­подарські підприємства фор­му­ють ви­роб­ничі про­гра­ми, визна­ча­ють пер­спек­ти­ви свого еко­номічного і соціаль­но­го роз­вит­ку, ви­би­ра­ють по­стачальників і спо­жи­вачів з ураху­ван­ням до­ве­де­них до них в установ­леному по­ряд­ку дер­жав­них за­мо­в­лень і дер­жав­них кон­трактів. Прий­няття і ви­ко­нан­ня таких за­мо­в­лень і кон­трактів для дер­жав­но­го під­приємства є обов'яз­ко­вим.

Дер­жавні сільсь­ко­гос­по­дарські підприємства всі свої ос­новні ви­робничі й неви­роб­ничі вит­ра­ти по­винні по­кри­ва­ти за ра­ху­нок влас­них доходів (при­бут­ку, амор­ти­заційних відраху­вань) або банківсь­ко­го кре­диту. Фінан­с­у­ван­ня з боку дер­жа­ви їхніх вит­рат здійснюється тільки на певні цілі, зо­кре­ма на інве­стиції (капітальні вкла­ден­ня) під конкрет­ні інве­стиційні про­ек­ти.

Дер­жавні сільсь­ко­гос­по­дарські підприємства мають зе­мельні ді­лянки на праві постійного ко­ри­сту­ван­ня. Зо­кре­ма ст. 92 ЗК України пе­ред­ба­че­но, що право постійного ко­ри­сту­ван­ня зе­мель­ною ділян­кою зе­мель дер­жав­ної та ко­му­наль­ної влас­ності на­бу­ва­ють підприємства, уста­но­ви та організації, що на­ле­жать до дер­жав­ної та ко­му­наль­ної вла­сності, у тому числі й дер­жавні унітарні ко­мерційні сільськогосподар­ські підприємства. Право постійного ко­ри­сту­ван­ня зе­мель­ною ділян­кою - це право володіння і ко­ри­сту­ван­ня зе­мель­ною ділян­кою, яка пе­ре­бу­ває у дер­жавній або ко­му­нальній влас­ності, без вста­нов­лен­ня стро­ку. Стат­тею 126 ЗК України вста­нов­ле­но, що право постійного ко­ристування зе­мель­ною ділян­кою посвідчується дер­жав­ним актом.

Право постійного ко­ри­сту­ван­ня зе­мель­ною ділян­кою суттєво від­різняється від суб'єктив­но­го права влас­ності на землю та орен­ди землі. Так, влас­ни­ки землі та орен­дарі поряд із по­в­но­ва­жен­ня­ми щодо воло­діння та ко­ри­сту­ван­ня наділя­ють­ся і по­в­но­ва­жен­ня­ми щодо розпоря­дження зе­мель­ни­ми ділян­ка­ми (орен­дарі - в ча­стині пе­ре­дачі зе­мель у суб­о­рен­ду за зго­дою влас­ни­ка), тоді як постійні ко­ри­сту­вачі такої мож­ли­вості поз­бав­лені. Однак у їхньо­му праві ко­ри­сту­ван­ня зем­лею є ряд особ­ли­во­стей і пе­ре­ваг. Перш за все, право постійного землекорис­тування є без­стро­ко­вим, на відміну від права орен­ди, і може бути припи­нене лише з підстав, пе­ред­ба­че­них за­ко­но­дав­ством. Права та обов'язки постійних зем­ле­ко­ри­сту­вачів визна­чені чин­ним зе­мель­ним за­ко­но­дав­ством і, на відміну від оренд­них зе­мель, не підля­га­ють договірному ре­гу­лю­ван­ню (не мо­жуть бути зву­жені). Постійні зем­ле­ко­ри­сту­вачі, як і зем­ле­влас­ни­ки, спла­чу­ють зе­мель­ний по­да­ток, розмір якого визнача­ється відповідно до чин­но­го за­ко­но­дав­ства, на відміну від договірного ха­рак­те­ру оренд­ної плати.

У постійне ко­ри­сту­ван­ня зе­мельні ділянки пе­ре­да­ють­ся у по­ряд­ку відве­ден­ня безоплат­но з по­даль­шим посвідчен­ням цього права шля­хом видачі дер­жав­но­го акта на право постійного ко­ри­сту­ван­ня зе­мель­ною ділян­кою. У таких ви­пад­ках оплаті має підля­га­ти лише ви­го­тов­лен­ня технічної до­ку­мен­тації на зе­мель­ну ділянку, яке здійснюється на дого­вірних за­са­дах із упов­но­ва­же­ною зем­лев­по­ряд­ною організацією.

Дер­жавне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство як постійний земле­користувач має: право влас­ності на посіви і на­са­д­жен­ня сільськогоспо­дарських та інших куль­тур, на ви­роб­ле­ну про­дукцію; право са­мостійно­го гос­по­да­рю­ван­ня на землі; ви­ко­ри­стан­ня у вста­нов­ле­но­му по­ряд­ку для влас­них по­треб на­яв­них на зе­мельній ділянці за­галь­но­по­ши­ре­них ко­ри­сних ко­па­лин, торфу, лісів, вод­них об'єктів, а також інших корис­них вла­сти­во­стей землі; право спо­руд­жу­ван­ня жилих бу­динків, вироб­ничих та інших будівель і спо­руд. Також дер­жавні сільськогосподар­ські підприємства мають право одер­жу­ва­ти пільгові ко­рот­ко­стро­кові та дов­го­стро­кові кре­ди­ти для реалізації заходів щодо ефек­тив­но­го вико­ристання, відтво­рен­ня та охо­ро­ни при­род­них ре­сурсів, а також користу­ватися по­дат­ко­ви­ми пільга­ми при здійс­ненні за­зна­че­них заходів; вима­гати ком­пен­сації шкоди, за­в­да­ної на­леж­ним йому при­род­ним ре­сур­сам іншими суб'єктами, а також усу­нен­ня пе­реш­код у здійс­ненні господар­ської діяль­ності, пов'язаної з ви­ко­ри­стан­ням при­род­них ре­сурсів.

До обов'язків дер­жав­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства як зем­ле­ко­ри­сту­ва­ча вхо­дять: за­без­пе­чен­ня ви­ко­ри­стан­ня землі за цільо­вим при­зна­чен­ням; до­дер­жан­ня вимог за­ко­но­дав­ства про охо­ро­ну дов­кілля; своєчасна спла­та зе­мель­но­го по­дат­ку або оренд­ної плати; під­вищення ро­дю­чості ґрунтів та зберігання інших ко­ри­сних властивос­тей землі; своєчасне на­дан­ня відповідним ор­га­нам ви­ко­нав­чої влади та ор­га­нам місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня даних про стан і ви­ко­ри­стан­ня зе­мель та інших при­род­них ре­сурсів у по­ряд­ку, вста­нов­ле­но­му за­ко­ном; до­три­ман­ня пра­вил доб­ро­сусідства та об­ме­жень, пов'яза­них із встанов­ленням зе­мель­них сервітутів та охо­рон­них зон; збе­ре­жен­ня геодезич­них знаків, про­ти­ерозійних спо­руд, мереж зро­шу­валь­них та осушуваль­них си­стем.

Скла­дан­ня дер­жав­но­го акта на право постійного ко­ри­сту­ван­ня зе­мельною ділян­кою при пе­ре­дачі або на­данні зе­мель­них ділянок дер­жавним сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким підприємствам про­во­дить­ся після пере­несення на місцевість меж зе­мель­ної ділянки та закріплен­ня їх довго­строковими ме­жо­ви­ми зна­ка­ми вста­нов­ле­но­го зраз­ка за за­твер­дже­ним в уста­нов­ле­но­му по­ряд­ку про­ек­том відве­ден­ня цієї ділянки. Ро­з­роб­ку технічної до­ку­мен­тації зі скла­дан­ня дер­жав­но­го акта на право постій­ного ко­ри­сту­ван­ня зе­мель­ною ділян­кою здійс­ню­ють суб'єкти господа­рювання, які от­ри­ма­ли ліцензії на про­ва­д­жен­ня гос­по­дарсь­кої діяль­ності щодо про­ве­ден­ня зем­лев­по­ряд­них робіт, або те­ри­торіальні орга­ни зе­мель­них ре­сурсів.

Стат­тя 149 З К України визна­чає, що зе­мельні ділянки, надані у постійне ко­ри­сту­ван­ня із зе­мель дер­жав­ної та ко­му­наль­ної влас­ності, мо­жуть ви­лу­ча­ти­ся для суспільних та інших по­треб за рішен­ням орга­нів дер­жав­ної влади та органів місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня. Ви­лу­чен­ня зе­мель­них ділянок про­ва­дить­ся за зго­дою зем­ле­ко­ри­сту­вачів на під­ставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Ав­то­ном­ної Рес­публіки Крим, місце­вих дер­жав­них адміністрацій, сільсь­ких, селищ­них, міських рад відповідно до їх по­в­но­ва­жень.