Фізіологія пам’яті

Пам’ять – це здатність структур сприймати інформацію, зберігати її та відтворювати.

За механізмами зберігання та відтворення інформації виділяють два види пам’яті:

1) Короткочасна пам’ять, триває від кількох секунд до десятків хвилин (годин), в основі її лежать зміни, що виникають у синаптичних структурах; це може бути пресинаптичне полегшення або інгібування завдяки нейромедіаторам, що виділяються у синапсах на пресинаптичних терміналях. Можливий механізм синаптичної потенціації, в основі якої є збільшення концентрації іонів кальцію у пресинаптичній терміналі, зменшення проникності її для іонів калію, збільшення тривалості ПД, що призводить до тривалого виділення нейромедіатору у синаптичну щілину. Робоча пам’ять це вид короткочасної пам’яті, інформація зберігається доступною протягом короткого часу, доки вона потрібна. Перехід короткочасної пам’яті у довготривалу (“консолідація”) здійснюється за участю морського коника, пошкодження якого з обох боків позбавляє можливості короткочасну пам’ять переводити до нової довготривалої пам’яті.

2) Довготривала пам’ять, триває роки або все життя, супроводжується структурними змінами у ЦНС, набута довготривала пам’ять зберігається у ділянках нової кори.

Під час консолідації пам’яті інформація до нової кори потрапляє від морського коника, який має численні непрямі зв’язки як з новою корою, так із структурами лімбічної системи. Саме за участю морського коника можливе навчання.

Характеристика короткочасної і довготривалої пам’яті показана на схемі:

Проактивне інгібування є наслідком накопичення раніше значного обсягу інформації (ми забуваємо тому, що багато знаємо), а ретроактивне – є наслідком введення пізніше нової інформації, яка витісняє попередню.

Пошкодження структур, що приймають участь у введенні, збереженні та відтворенні інформації, призводить до втрати пам’яті (амнезії) на різних етапах.

На всіх етапах цілісного поведінкового акту використовується пам’ять

Фізіологія емоцій

Емоції - це стан організму, який супроводжує поведінку, і для якого характерні:

1) яскраві переживання, що мають суб’єктивний характер і віддзеркалюють ставлення індивіда до певної ситуації у поведінковій реакції;

2) зміни вісцеральних систем організму, спрямовані на задоволення внутрішніх потреб організму;

3) зовнішні прояви у вигляди активації рухових систем, що супроводжують поведінку – характерні пози, міміка, жестикуляція, хода, інші теж сприяють задоволенню внутрішніх потреб організму.

Теорії емоцій.

За біологічною теорією П.К.Анохіна емоції супроводжують поведінкові акти і виникають на етапі виникнення внутрішньої потреби і мотивації – негативні емоції; неприємні переживання в цей час стимулюють поведінкову реакцію до прискорення задоволення внутрішньої потреби, цьому сприяють зміни у вісцеральних системах та метаболічні зміни, бо завдяки цьому здійснюється мобілізація енергетичних ресурсів організму, необхідна для здійснення поведінкової реакції.

При задоволення внутрішньої потреби виникають позитивні емоції, саме приємні переживання, стан задоволення сигналізує про те, що параметри наслідків дії збігаються з очікуваними параметрами, така інформація обробляється у нейронах акцептора наслідку дії – таким чином емоції виконують сигналізуючи роль. Слід звернути увагу й на те, що сам стан задоволення також стимулює досягнення кінцевих наслідків поведінки, бо індивід прагне до відтворення саме цього стану інколи навіть більше, ніж лише задоволення внутрішньої потреби.

Емоції відіграють також перемикаючу роль при задоволенні однієї внутрішньої потреби та виникнення наступної.

За інформаційною теорією П.В.Симонова емоції (Е) є функцією потреби організму (П) і вірогідності її задоволення: розбіжності у обсязі інформації, необхідної (Ін) та інформації існуючої (Іі):

Е = - f П (Ін – Іі)

Чим менша вірогідність задоволення внутрішньої потреба, тим більша Ін за Іі, тим більша негативна емоція виникає; більша вірогідність задоволення внутрішньої при умові, що Іі більша за Ін, виникає позитивна емоція; з цього свідчить, що при умові, коли Ін = Іі, емоції не виникають.

Обидві теорії близькі за змістом, бо пояснюють стан організму, який супроводжує задоволення або не задоволення внутрішньої потреби організму.

Сучасний стан розвитку наукових досліджень дозволяє вважати об’єктивним проявом емоції лише зміни у стані вісцеральних систем організму, що супроводжують емоції, бо переживання є суб’єктивними і методи їх реєстрації відсутні, а зовнішні прояви у вигляди певних рухових функцій людина може гальмувати.

Механізми формування емоцій та їх проявів

У формуванні проявів емоцій має лімбічна система. Центри емоцій розташовані переважно у гіпоталамусі поруч з мотиваційними центрами.

Кожний емоційний стан має свій зразок зміни концентрації нейромедіаторів у структурах головного мозку, гормонів та активації автономної нервової системи, що викликає пристосувальні зміни вісцеральних систем.

Доцільно називати системи головного мозку, що приймають участь у прояві емоцій, як системи задоволення (винагороди), і системи покарання. Переважають за представництвом системи задоволення, про що слід пам’ятати, обираючи методику навчання.

При самостимуляції електричним струмом центрів задоволення у гіпоталамусі у тварин і людей активація систем задоволення супроводжується збільшення концентрації дофаміну та його дії на Д₂ –дофамінергічні рецептори, концентрація яких є найбільшою у напівлежачому ядрі, що лежить в основі смугастого тіла. Аксони дофамінергічної системи надходять сюди, до гіпоталамуса і до лобової частки кори від середнього мозку. Норадренергічні аксони нейронів, що виходять з голубої плями і піднімаються до гіпоталамуса, кінцевого мозку і нової кори, поліпшують настрій. Це стосується й ендогенних опіоїдних пептидів: продинорфін утворюється переважно в гіпоталамусі, лімбічній системі, стовбурі мозку, проенкефаліни - у багатьох структурах головного мозку.

Серотонін виділяється серотонінергічними нейронами, аксони яких від ядер шва стовбура мозку піднімаються до гіпоталамуса, лімбічної системи, нової кори; Збільшення концентрації серотоніну може спочатку викликати ейфорію; у тварин надлишок його призводить до збільшення агресії, а нестача – до депресії.

Збільшення концентрації ГАМК супроводжується відчуттям тривоги. Збільшення концентрації статевих гормонів, зокрема андрогенів у тварин підвищує агресивність поведінки.

Отже, механізми емоцій мають багато різних компонентів, але всі вони пов’язані, як правил, з активацією центрів гіпоталамуса, в цілому лімбічної системи та структур нової кори. Такі механізми спрощено узагальненні на схемі: