6. Водний транспорт

6.1. Річковий транспорт

Загальні положення

Внутрішні водні шляхи розподіляють на судохідні, по яких можливий безпечний рух кораблів та сплавні. Судохідні шляхи можуть бути природ­ними або штучними, з гарантованими глубинами та без них, з освітлюємою обстановкою і неоовітлюємою.

До природних судохідних шляхів відносять ріки і озера, що вико­ристовуються для судноплавства в їх природному стані або за наявності гідротехнічних споруд, що не визивають значної зміни їх режиму. Канали і водосховища, а також річки, режим яких сильно змінено побудованими на них гідротехнічними спорудами, вважають штучними судохідними водними шляхами.

Суда рухаються по судовому ходу (фарватеру) – це полоса водного шляху, глибина якого по всій довжині повинна перевищу­вати на 0,1 - 0,3 м осадку кораблів, що плавають, а ширина повинна дозволяти безпечне проходження двох зустрічних кораблів. Найменьша га­рантована глибина судового ходу для кораблів вантажопідйомністю до 2000 т складає 0,8-1,4 м. Фарватер помічають спеціальними знаками річ­кової обстановки. Для забезпечення безпеки судноплавства на річках встановлюють берегові (сигнальні щогли, створні, семафорні і кі­лометрові знаки) та плавучі (віхи, бакени, буї) освітлювані і неосвітлювані знаки.

Розміри судового ходу (ширини, глубини, розміри мостових отворів, шлюзів) називаються габаритами водного шляху.

Судохідні канали роблять відкритими, коли річки,що сполучаються, знахо­дяться на одному рівні, і шлюзованими, якщо річки розташовані по різні боки водорозділу. Крім цього, роблять обхідні канали (для пропуску кораблів в обхід несудохідних ділянок) та підхідні канали до портів, шлюзів тощо.

Канали будують або у виямках, або в насипах (між валами грунту). Їх поповнюють водою самоплином або подаченю води за допомогою насосів. Ширину каналу приймають за умови безпечного пропуску зустрічних кораб­лів, тобто у 2,6 разів більшу за ширину розрахункового судна, радіус скрив­лених ділянок не меньше 6-ти кратної довжини розрахункового судна.

Шлюзи споруджують на каналах і річках для пропуску суден через водорозділи і греблі. Основні розміри камер шлюзів встановлюють за­лежно від розмірів розрахункового корабля. Найбільш поширені одно­камерні шлюзи. Їх будують при різності рівней води не більш 25 м. Залежно від перепускної здатності шлюзи розташовуються в одну, дві і більше паралельних ліній.

Іноді замість шлюзів встановлюють вертикальні або горизонтальні судопідйомники, що є дуже складні будівельні та експлуата­ційні споруди.

Найбільшого розквіту річковий транспорт України досяг у 1989 ро­ці. За той період було перевезено 67,4 млн.т вантажів і 20,2 млн.чол., довжина річкових судноплавних шляхів досягла 4,9 тис. км, у тому числі штучних – близько 1000 км. Основний обсяг перевевнь здійснювався по Дніпру та його притоках Прип'яті і Десні. Транспортні перевезення в республіці проводив також флот малих річок (Сіверського Дінця, Стиру, Горині, Са­мари, Дністра, Сули), загальна довжина яких складає понад 2 тис. км. До 1986 року суховантажні кораблі вантажопідйомністю 2000 т возили із Запоріжжя в Чернобиль залізну руду. Потім її перевантажували на біло­руські річкові рудовози меньшої тоннажнооті і по Прип'ті та системі ка­налів і малих річок доставляли вантаж в Брест. Чорнобильська аварія перекрила цей шлях. Довжина водних шляхів скоротилась і складає 3,9 тис. км.

Найбільш масові вантажі – руда, щебінь, донецьке вугілля, шлаки металопереробної промисловості. Їх виконують вантажні теплоходи ван­тажопідйомністю 600, 1800 і 2000 т, буксири і несамохідні суда.

В 1992 р. за ініциативою керівництва Укррічфлоту була проведена робота по роздержавленню галузі. На базі головного підприємства була організована Акціонерна судноплавна компанія. При цьому всі річкові порти були реорганізовані в самостійні акціонерні товариства. Виключен­ня склали виробничі об'єднання «Укрводшлях» і «Держфлотнагляд», які були віднесені до державних структур. Міжнародні та внутрішньобасейні перевезення виконує судохідна компанія. Місцеві перевезення виконує флот портів.

На початок 1995 року Україна мала 815 кораблів загальною ванта­жопідйомністю 754 тис. т, з них 240 пасажирських і 71 корабель змішаного плавання. Середній вік кораб­лів склав 13 років, в тому числі: самохідних – 18 р., несамохідних – 4р., буксирів – 13,7 років. В цей час на Україні було зареєстровано 36 судноплавних приватних компаній із 45 кораблями малого тоннажу, 100 експедиторських компаній і 19 – агенств тоннажу. За 1989 - 1994 рр. па­діння обсягів перевезень склало 3,5 раза, пасажирів в 2,9 рази. Обсяг імпортно-експортних вантажів понизився з 2,65 млн.т до 2,4 млн.т. Ос­новними відправниками вантажів на експорт є Дніпропетровський, Запорізький, Миколаєвський та Херсонський річкові порти. Із загального обсягу перевезень в 1994 р. на експорт перевезено 1,43 млн.т, на імпорт – 0,11 млн.т і між закордонними портами 0,88 млн.т, в т.ч. в придунайські країни 0,86 млн.т. В 1995 р. на Дніпрі працювало 500 кораблів із Росії, тоді як майже вся Дніпровська флотилія працювала на Дунаї.

Згідно закону України «Про транспорт» до складу річкового транс­порту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють переве­зення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, суднобудівно-суд­норемонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхово­го господарства, а також підприємства зв'язку, промислові, торговель­ні, будівельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи і ор­ганізації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річко­вого транспорту.

До земель річкового транспорту належать землі, надані в користу­вання під: порти, спеціалізовані причали, пристані і затони з усіма технічними спорудами та устаткуванням, що обслуговують річковий транс­порт; пасажирські вокзали, павільйони і причали, судноплавні канали, судноплавні, енергетичні та гідротехнічні споруди, службово-технічні будівлі; берегоукріплювальні споруди і насадження; спеціальні насад­ження для вирощування деревини; вузли зв'язку, радіоцентри і радіостанції; будівлі, берегові навігаційні знаки та інші споруди для обслуговування водних шляхів, судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, майстерні, судноверфі, відcтойно-ремонтні пункти, склади, матеріально-технічні бази, інженерні мережі, службові та культурно-побутові приміщення, інші об'єкти, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Для робіт, пов'язаних із судноплавством і сплавом на внутрішніх водних шляхах, поза населеними пунктами виділяється у встановленому по­рядку берегова смуга. Землі берегової смуги не вилучаються у землеко­ристувачів і використовуються відповідно до чинного законодавства Ук­раїни.

Технічний, класифікаційний і судноплавний нагляд за річковими суднами здійснюється Українською державною інспекцією Регістру та без­пеки судноплавства у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів Украї­ни.

Річковий регістр – державний орган технічного нагляду, що визна­чає умови, які гарантують безпеку плавання суден внутрішніми водними шляхами. Регістру піднаглядні самохідні cуда, призначені для переве­зення більше 12 чол., cуда з двигунами потужністю 50 к.с., несамохід­ні вантажні суда тоннажністю від 100 рег. т (реєстрова (регістрова)) т – одиниця виміру внутрішнього об'єму торговельних суден – 100 англ. фун­там³ (2,83 м³) судове підйомне устаткування вантажопідйомністю 1т і вище. Річковий регістр розробляє норми і правила для піднаглядних йому суден, здійснює технічний нагляд за будівництвом, ремонтом і експлуа­тацією суден.

Подальший розвиток річкового транспорту України

Річковий транспорт, як і морський, має ряд переваг перед сухо­путним. Зокрема, готові природні шляхи, використання течії води можливість одночасного транспортування великих вантажів і паса­жирів. Утримання водних шляхів потребує набагато менших капітальних вкладень, тому і перевезення вантажів водним транс­портом обходиться дешевше. Річковий транспорт в Україні має давню історію. Це, по-перше, судноплавний Дніпро, який був у свій час найпрактичнішою південною частиною важливого шляху «із варяг у греки», «варязький шлях», що з'єднував Скандинавію з такими розвиненими у свій час країнами, як Стародавня Греція і Візантія. Цей шлях був голов­ним для розвитку Київської Русі, зокрема, для зміцнення її торго­вих, культурних і релігійних зв'язків. Шлях проходив річками, судна переміщувалися сушею волоком. На півночі він починався з Варязького (Балтійського) моря і далі йшов Невою через Ладозьке озеро, його притокою р. Волхов, Ільменським озером, його притокою р. Ловать аж до першого 30-кілометрового волоку між нею і притокою Двіни — р. Усв'ятою. Далі шлях продовжувався Двіною та Каспі, між якою і верхів'ям Дніпра судна перетягували сушею на відстані 80 км, і далі шлях продовжувався вже Дніпром до Руського (Чорного) моря.

Напади кочовиків на судна у степових районах і занепад Ві­зантії призвели до того, що цей шлях з часом втратив своє колишнє значення. Після того як Північне Придніпров'я відійшло до Литви (XVI—XVIII ст.), частина дніпровського шляху служила для внутрішніх водних зв'язків, зокрема, для перевезення лісу. Нижню частину Дніпра широко використовували запорожці для військо­вих і господарських потреб.

Після будівництва в середині 30-х років Дніпрогесу і затоплен­ня Дніпровських порогів встановилося наскрізне судноплавство на Дніпрі.

XVIII — перша половина XIX ст. — період інтенсивного будів­ництва каналів у Європі з метою створення транспортних зв'язків між окремими річковими системами. У межах України в той час споруджуються канали для з'єднання басейну Дніпра з басейнами Німану, Вісли і Західної Двіни, тобто чорноморської транспортної артерії — Дніпра — з великими судноплавними річками, що впадають у Балтійське море, через їх верхів'я (чи притоку). У 1768 р. завершено будівництво Огінського каналу, який з'єднав притоку Німану р. Шару з притокою Прип'яті Ясельдою. Споруджено та­кож і Березинський канал, який з'єднав невеликим судноплавним каналом притоку Дніпра Березину із Західною Двіною. У 1775 р. завершено прокладання Дніпровсько-Бузького (Королівського) Каналу, який з'єднав притоку Західного Бугу р. Муховець (басейн Балтійського моря) з притокою Прип'яті р. Пиною (басейн Чорного моря). Перші два канали функціонували недовго. Потяжну тра­су Дніпровсько-Бузького каналу (приблизно від Бреста до Кобрина) на початку другої половини XIX ст. було реконструйовано. Цей канал функціонує і використовується (правда, обмежено) для зв'язків з Польщею.

Загальна довжина судноплавних річок в Україні становить 4,4 тис. км, у тому числі з освітлювальною і світловідбивною обстановкою З,9 тис. км. Найдовша внутрішня водна артерія — Дніпро (1200 км).

Річковий транспорт України представлений міжгалузевим державним об’єднанням «Укррічфлот», яке реформувалося в акціонерну судноплавну компанію, що складається з Головного підприємства та 290 структурних одиниць.

Річковим транспортом України перевозяться вантажі Дніпром, Дунаєм, Чорним і Середземним морями із заходу у річкові порти Румунії, Німеччини, Угорщини, Австрії, а також морські порти Туреччини, Греції, Ізраїлю, Франції, Італії.

Для розвитку річкового транспорту необхідно застосувати великовантажні судна у внутрішніх перевезеннях масових вантажів; збільшити частку вантажів у пакетованому вигляді, контейнерах; розширити перевезення в ліхтеровозах; розвивати перевезення експортно-імпортних вантажів у суднах типу річка-море; пом’якшити чинники сезонної нерівномірності перевезень за рахунок продовження експлуатаційного періоду та організації цілорічної навігації на окремих ділянках; вивести з експлуатації фі­зично й морально застарілі судна та поповнити флот суднами нових типів; розширити обсяги перевезень буксирного флоту вантажопідйомністю 3900 т і більше; оснастити порти високопродуктивних перевантажувальними комплексами для навалочних вантажів, а також засобами малої механізації, що дасть змогу скоротити простої суден, вагонів та автомобілів для обробки, розвинути відомчі причали, оснастити їх сучасною перевантажувальною тех­нікою.

Для освоєння намічених обсягів перевезень річковому транспор­ту на перспективу потрібно 120 тис. т самохідного вантажного і 195 тис. т несамохідного тоннажу.

Для забезпечення стійкої роботи річкового транспорту треба реконструювати суднопіднімальні споруди Запорізького та Хер­сонського судноремонтно-суднобудівного заводів, окремі об'єкти на Київському судноремонтно-суднобудівному заводі, Чернігівській і Дніпропетровській ремонтно-експлуатаційних базах флоту, три­камерний судноплавний шлюз у Запоріжжі, збудувати Вилковську ремонтно-експлуатаційну базу флоту на Дунаї.

Річковий транспорт. Основні водні артерії України — Дніпро з притоками Прип'ять і Десна, а також Дністер, Південний Буг. Як магістральні річкові шляхи використо­вуються ділянки Дністровського лиману загальною про­тяжністю понад 30 км, гирло Дунаю довжиною 152 км, з них з морським устаткуванням — 140 км. Усі інші судно­плавні річки — Десна (на північ від Чернігова), Стир, Го­ринь, Дністер, Самара, Південний Буг, Сіверський До­нець, Інгулець, Ворскла, Псьол, Орель — за транспортним використанням належать до малих річок, їх використову­ють переважно для перевезення будівельних матеріалів, деякої продукції АПК, але суттєвої ролі у розміщенні про­дуктивних сил вони не відіграють.

Річковий транспорт України системою каналів зв'яза­ний з річками Білорусі та Польщі, що дає вихід у Балтій­ське море. Основні вантажно-розвантажувальні роботи здійснюються в річкових портах Києва, Дніпропетровська, Запоріжжя, Дніпродзержинська, Кременчука, Черкас, Ні­кополя, Чернігова, Херсона, Миколаїва, Рені, Ізмаїла, Кілії, Вилкова.

У структурі перевезень домінують мінеральні будівель­ні матеріали (будівельний пісок і тверді кристалічні мате­ріали), цемент, руда, метали і металобрухт, вугілля, про­дукція АПК. Найбільший обсяг вантажних перевезень здійснюють Київська, Дніпропетровська, Запорізька і Херсонська області.

¨ ¨ ¨ ¨ ¨