13,5 Року (українських представників на його підписання не до

пустили). Цим договором Україну розподілили на дві частини:

Правобережна Україна переходила до Польщі, Лівобережна —

до Москви; Запорожжя потрапляло під спільне управління Мос

ковського царства та Речі Посполитої (фактично ж — залиша

лось незалежним); Київ на два роки переходив до Москви, а по

тім мав повернутись до Польщі.

Дорошенко, дізнавшись про укладення Андрусівського дого

вору, 11 березня 1667 р. звернувся до населення України з уні

версалом, у якому повідомляв українців про згубні наслідки цьо

го договору для України. Українців закликали підійматися на

повстання. Дорошенко також намагався укласти союз із Запо

рожжям, але невдало. Водночас він висунув ініціативу провести

чорну раду задля обрання єдиного гетьмана для всієї України,

але через відмову лівобережної старшини та Брюховецького ця

рада не відбулась. Отримавши допомогу від татар, Дорошенко

в серпні 1667 р. почав наступ на Західну Україну. 6 жовтня

1667 р. він оточив під Підгайцями на Поділлі польську армію,

але напад запорожців на татарські володіння призвів до відходу

татар, і Дорошенко був змушений 19 жовтня укласти мир із по

ляками, за яким він визнавав васальну залежність від Польщі,

а польська шляхта могла повернути собі маєтки в Україні.

За таких обставин Дорошенко спробував укласти союз із

Москвою, але московський цар не пішов на переговори. Тоді До

рошенко переорієнтувався на Османську імперію.

58

На старшинській раді у Чигирині на початку 1668 р. Доро

шенко відкрито проголосив курс на союз із Туреччиною і об’єд

нання всіх українських земель в одній державі. Зібравши вій

ська, він у червні 1668 р. переправився на лівий берег Дніпра.

У Лівобережній Україні ще навесні 1668 р. спалахнуло повстан

ня, спрямоване проти Брюховецького та Москви, яке полегши

ло Дорошенку її звільнення. Московські гарнізони були знище

ні (за винятком Києва), самого Брюховецького 8 (18) червня

вбили власні козаки, а Дорошенка проголосили гетьманом обох

боків Дніпра. Дорошенка підтримали всі верстви українського

суспільства. Проте ейфорія була недовгою. На початку липня

1668 Р. Польська армія вдерлась на Брацлавщину, а на Запоріж

жі було висунуто нового претендента на гетьманську булаву —

писаря Петра Суховія, якого підтримало також Кримське ханс

тво. Тому Дорошенко змушений був залишити у Лівобережній

Україні замість себе наказним гетьманом Дем’яна Многогріш

ного з невеликим військом, а сам з основними силами повернув

ся у Правобережну Україну. Цим одразу ж скористалася Мос

ква. Ужовтні 1668 р. московська армія з півночі вступила на Лі

вобережну Україну. Її підтримала частина промосковськи

налаштованої лівобережної старшини, і Многогрішний був зму

шений визнати зверхність Москви.

Таким чином, під владою Дорошенка залишилась тільки

Правобережна Україна. Але й тут був запорозький претендент

на гетьманську булаву Петро Суховій та постійно нападали по

ляки. Війська Суховія Дорошенку вдалося розбити у 1668 та

1669 рр. Але Запорожжя у 1669 р. висунуло іншого претенден

та на посаду правобережного гетьмана — уманського полковни

ка Михайла Ханенка. Війська цього претендента Дорошенку та

кож вдалось розбити у 1669 та 1671 рр.

Усвідомлюючи небажання Москви та Польщі враховувати

інтереси України, Дорошенко знову повертається до союзу з Ос

манською імперією, але тепер наповнює цей союз реальним

змістом. У 1671 р. велика польська армія знову вдерлась на те

риторію Правобережної Гетьманщини. Тому Дорошенко визнав

васальну залежність від турецького султана, натомість Осман

ська імперія надіслала на допомогу Дорошенку у травні

1672 р. 150 тисячну армію. Річ Посполита не мала сил для про

тистояння цій коаліції і 18 жовтня 1672 р. уклала з Османською

59

імперією Бучацький мирний договір. Згідно з ним: Річ Поспо

лита передавала Османській імперії Поділля, а Брацлавщина та

Південна Київщина залишались під владою Дорошенка, як ва

сала Туреччини. Під владою Польщі перебувала Північна Київ

щина, Волинь та Галичина. Проте Польща не збиралась відмов

лятись від своїх претензій на Правобережну Україну, тому й на

далі була постійною загрозою для Дорошенка, а турки почали

грабувати українське населення, перетворювали церкви на ме

четі. Як наслідок, населення звинувачує в усьому Дорошенка.

Цим звинуваченням сприяла і московська агентура в Україні,

поширюючи чутки, що Дорошенко прийняв мусульманство і хо

че навернути у нього також усіх українців. Нарешті Москва ви

рішила відновити боротьбу за Правобережну Україну, вважаю

чи укладення Польщею Бучацького договору ознакою її відмови

від Правобережної України. Почалися так звані Чигиринські

походи московських військ та армії лівобережного гетьмана

І. Самойловича, які тривали до 1678 р. і призвели до повного

спустошення Правобережної України. За наказом Самойлови

ча, населення Правобережної України масово переселялось

у Лівобережну Україну. Врешті решт Дорошенко втратив енер

гію та бажання продовжувати боротьбу і на початку 1676 р. пе

редав гетьманування над Правобережною Україною лівобереж

ному гетьману Самойловичу. Після цього Дорошенка поселили

на Чернігівщині, але невдовзі вивезли вглиб Росії до с. Яропол

че Волоколамського повіту під Москвою. У 1679–1682 рр. він

був в’ятським воєводою, а потім — проживав у власному маєт

ку, де і помер у 1698 р.