Україна у 1657–1663 рр.

Гетьманування І. Виговського (1657–1659). Іван Виговський

(? — 1664 р.) походив із сім’ї православного шляхтича з Пів

нічної Київщини, закінчив Києво Могилянський колегіум.

З 1648 р. перебував на службі у Б. Хмельницького, який зробив

його генеральним писарем.

Перед смертю Б. Хмельницького гетьманом обрали його си

на Юрія, але вже на старшинській раді в Чигирині (23–26 серп

ня 1657 р.) було вирішено, що до повноліття Юрія гетьманська

влада передавалась Виговському. Таким чином, Виговський

ставав тимчасово виконуючим обов’язки гетьмана (наказний

гетьман). Остаточно був обраний гетьманом на раді у Корсуні

25 жовтня 1657 р.

Березень 1658 р. — початок виступів проти Виговського (За

порожжя, а також полковники Золотаренко та Пушкар, які

претендували на гетьманську владу і за якими стояла Москва).

10 червня 1658 р. під Полтавою Виговський розбив війська

Пушкаря. З обох боків загинуло до 50 тис. осіб, що знекровило

українські сили. Щоб не опинитись у цілковитому ворожому

оточенні, Виговський розпочав переговори з Польщею.

16 вересня 1658 р. між Гетьманщиною та Польщею був укла

дений Гадяцький трактат. Його зміст: 1) Україна в межах воє

водств Київського, Чернігівського та Брацлавського ставала не

залежною державою під назвою Велике князівство Руське і вхо

54

дила як рівноправний суб’єкт до федерації з Польщею та Лит

вою; 2) ця федерація мала спільного короля, який обирався

спільно трьома державами; 3) всі три держави мали спільно

приєднати Північне Причорномор’я; 4) взаємодопомога у ви

падку зовнішнього нападу; 5) на чолі Великого князівства Русь

кого стояв обраний українцями гетьман, який правив довічно і

затверджувався королем; 6) гетьман був верховним головноко

мандувачем і першим сенатором від України до загального сей

му федерації; 7) діловодство в Україні мало вестись українською

мовою; 8) в Україні дозволялось карбування власної монети;

9) Козацький реєстр мав становити 30 тис. Козаків плюс 10 ти

сячна гвардія; 10) польські і литовські війська не мали права пе

ребувати в Україні; 11) козацька старшина набувала шляхет

ських прав; 12) церковна унія скасовувалась у всіх трьох держа

вах, православні і католики зрівнювались у правах; 13) в Україні

мали бути засновані два університети; 14) проголошувалась сво

бода друку, слова.

Гадяцький договір не був втілений у життя, його неоднознач

но сприйняли в Україні, хоча польський сейм і ратифікував цей

договір. Московські агенти почали переконувати населення, що

переговори Виговського з поляками мають на меті знову підпо

рядкувати Україну Польщі. Нарешті, Московське царство, не

бажаючи втратити Україну, на початку 1659 р. вдалось до від

критої інтервенції проти України.

У березні 1659 р. на Україну почала наступ 100 тисячна мос

ковська армія. У квітні московські війська підійшли до Коното

па і почали його облогу, яка затяглась до червня завдяки вдалій

обороні, організованій українським полковником Гуляниць

ким, хоча у розпорядженні останнього і було всього 5 тис. коза

ків. Наприкінці червня під Конотоп прибув з армією Вигов

ський, і 28–29 червня 1659 р. відбулась генеральна битва. Мос

ковські війська були вщент розбиті. Але скористатися цим

успіхом Виговський не зміг, бо проти нього виступили запорож

ці і частина генеральної старшини. Щоб не загострювати про

тистояння, І. Виговський зрікся влади, і гетьманом на Чорній

раді у жовтні 1659 р. обрали Ю. Хмельницького.

Друге гетьманування Ю. Хмельницького (1659–1663). Ско

риставшись зміною ситуації, нова московська армія, яка всту

пила в Україну, оточила Ю. Хмельницького у Переяславі і

55

17 жовтня 1659 р. змусила його укласти з Московським царс

твом новий договір — так звані Переяславські статті.

Відповідно до них: 1) гетьмана не можна було міняти без згоди

царя; 2) московські війська, окрім Києва, розміщувались та

кож у Ніжині, Переяславі, Брацлаві та Умані; 3) Південна Бі

лорусь відходила до Москви; 4) московітам поверталися тро

феї, взяті під Конотопом; 5) уся родина Виговського мала бути

видана Москві; 6) гетьману заборонялося вести війни і дипло

матичні зносини.

Влітку 1660 р. відновились бойові дії між Польщею та Мос

квою. Московські війська рушили у Правобережну Україну,

а Ю. Хмельницькому було наказано йти їм на допомогу. У ве

ресні 1660 р. поляки оточили московитів на Волині, а під Слобо

дищами — козаків Ю. Хмельницького. Останній уклав з поля

ками Слободищенський трактат (повторював умови Гадяцького

трактату, але в урізаному вигляді): 1) вилучено статтю про Ве

лике князівство Руське; 2) гетьман повністю втрачав права зов

нішньополітичних зносин і повинен був надавати військову до

помогу Польщі; 3) польській шляхті поверталися всі маєтності

в Україні. Ю. Хмельницький також розірвав союз із Москвою і

визнав зверхність Польщі.

Кінець 1660 — початок 1663 р. — Ю. Хмельницький фор

мально єдиний гетьман. Але фактично Лівобережною Україною

управляв наказний гетьман Яким Сомко, а на Правобережній

Україні хазяйнували поляки.

На початку 1663 р. Ю. Хмельницький вдруге зрікся влади і

постригся в Києві в ченці (під ім’ям Гедеона), а гетьманом у Чи

гирині обрали Павла Тетерю (1663–1665). Його влада поширю

валася лише на Правобережну Україну. Водночас у червні

1663 р. Івана Брюховецького обрали гетьманом Лівобережної

України.

Так єдина Гетьманщина розкололася на дві держави — Ліво

бережну (залежала від Москви) та Правобережну (залежала від

Польщі) Гетьманщину. Кордоном між ними був Дніпро. Розпо

чався період, який в українській історії дістав назву “Руїна”

(з 1657 або 1663 р. і до 1687 р.). Цей період характеризувався

міжусобною боротьбою правобережних і лівобережних гетьма

нів, постійними заколотами старшини проти гетьманів, втру

чанням сусідів у внутрішні справи України і прагненням захо

56

пити її, існуванням поділу України на дві частини, постійними

бойовими діями на її території, занепадом економіки та посту

повою втратою незалежності.

Правобережна Гетьманщина

у 1663–1683 рр.

Першим гетьманом Правобережної України був Павло Тете

ря. Він походив з родини українського православного шляхти

ча, здобув добру освіту. Розпочав службу в козаків писарем на

початку Хмельниччини. Був прибічником союзу з Польщею і

тому, ставши гетьманом, почав проводити пропольську політи

ку: повертав маєтки польським панам в Україні, спільно з по

ляками здійснював походи в Лівобережну Україну, але не зміг

підкорити її. Ці війни виснажили Правобережну Україну. Та

кож негативним моментом політики П. Тетері була розправа

з визнаними лідерами козацтва І. Виговським, І. Богуном та

Г. Гуляницьким. Усе це налаштувало проти Тетері населення

Правобережної України, яке у 1664 р. піднялось на повстання.

Проти Тетері виступили також запорозькі козаки. Відчуваючи

безперспективність подальшої боротьби, Тетеря у жовтні

1665 р. втік до Польщі (прихопивши із собою гетьманську

скарбницю).

Наступним Правобережним гетьманом обрали Петра Доро

шенка. П. Дорошенко (1627–1698) походив з давнього козаць

кого роду. Його дід Михайло Дорошенко був кошовим на Запо

розькій Січі у 1625–1628 рр. П. Дорошенко також обрав вій

ськову кар’єру і з 1650 р. став на службу до Б. Хмельницького.

Був обраний гетьманом на козацькій раді у Чигирині в січні

1666 р. Дорошенко інтереси України ставив вище за свої особис

ті амбіції. Йому одразу ж довелось вступити у боротьбу з інши

ми претендентами на гетьманську булаву, а також з лівобереж

ними гетьманами, Польщею та Москвою. Вже наприкінці

1665 р. гетьманом проголосив себе Медведівський сотник Сте

пан Опара, але Дорошенку за допомогою татар вдалося швидко

придушити цей виступ.

57

Дорошенко взяв курс на об’єднання українських земель та

зміцнення гетьманської влади. Шукаючи союзників у цій бо

ротьбі, він спочатку почав переговори з Польщею. Але поль

ський король відхилив пропозиції Дорошенка щодо розширен

ня автономії Правобережної Гетьманщини. Тоді Дорошенко ук

лав союз з Кримським ханством. У середині 1666 р. він отримав

татарську допомогу і почав витісняти з Правобережної України

представників польської адміністрації та прибічників Польщі.

Для посилення своєї влади він створив особисту гвардію з най

манців — так звані сердюки. Він також підтримав повстанців,

які виступили на Лівобережжі проти Івана Брюховецького.

Значною подією в історії України, яка розколола українські

землі по Дніпру, став Андрусівський договір (перемир’я). Він

був укладений 30 січня 1667 р. між Москвою та Польщею на