Суспільно'політичне життя

Кризові явища в соціально економічній та екологічній сфе

рах стимулювали наростання опозиційного руху серед населен

ня України. Цей процес був посилений згортанням репресивної

політики радянської влади. Широкому загалу стали доступні ма

теріали, що свідчили про злочинну політику комуністичного ке

рівництва 1930–1940 х років щодо власного народу. Все це спри

яло різкому падінню авторитету Комуністичної партії. Так, ли

ше протягом 1990 р. з КПУ вийшло понад 220 тис. її членів.

Натомість наприкінці 1980 х років почали виникати опозиційні

об’єднання громадян. Так, у 1988 р. було відновлено Українську

Гельсінську Спілку на чолі з Л. Лук’яненком, на базі якої у

316

1990 р. було створено Українську республіканську партію

(УРП). У 1989 р. створено Народний Рух України (НРУ), який

невдовзі перетворився на наймасовішу опозиційну силу, а його

лідер В. Чорновіл став головним опозиційним лідером. У 1989 р.

виникли також громадські організації “Зелений світ”, історико

патріотичне товариство “Меморіал”, Товариство української мо

ви ім. Т. Шевченка, Спілка незалежної української молоді. В бе

резні 1990 р. скасовано ст. 6 Конституції СРСР про керівну роль

Компартії, що остаточно відкрило шлях до легальної роботи всіх

політичних партій і прискорило процес їх створення. До кінця

1990 р. в Україні діяло 15 політичних партій та ще 10 відділень

загальносоюзних партій. І на цьому процес створення партій та

громадських організацій не припинився.

Із другої половини 1980 х років радянська влада також була

змушена припинити репресивну політику щодо Церкви. У

1988 р. навіть було офіційно відзначено 1000 річчя хрещення

Русі. Відновили свою легальну роботу переслідувані до цього

конфесії — протестанти, УГКЦ та УАПЦ. Наприкінці 1989 р.

Рада у справах релігій дозволила реєстрацію УГКЦ, а у 1990 р.

відбувся Львівський Собор УГКЦ, на якому було визнано неле

гітимним рішення Собору 1946 р. про приєднання УГКЦ до

РПЦ. На червневому Соборі в Києві проголошено про відновлен

ня УАПЦ, керівником якої обрано патріарха Мстислава. Щоб

хоч якось зберегти свій вплив над віруючими в Україні, РПЦ

надала своїй організації в Україні автономію та перейменувала

її в УПЦ Московського патріархату. Нарешті, 26 квітня 1991 р.

ВР УРСР затвердила Закон “Про свободу совісті та релігійні пе

реконання”, за яким релігійні конфесії отримували статус юри

дичної особи і мали законні підстави для своєї діяльності.

У 1989 р. в Україні відбулись перші страйки, посилилась ді

яльність опозиції. У вересні 1989 р. змушений був піти у від

ставку з посади першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицький.

Його змінив на цій посаді В. Івашко, а з липня 1990 р. — С. Гу

ренко. 18 березня 1990 р. відбулись перші демократичні вибори

до ВР УРСР та місцевих рад, в яких взяло участь понад 31 млн

осіб, або 84,5 % виборців. Головою ВР УРСР став перший секре

тар ЦК КПУ В. Івашко (з липня 1990 р. — Л. Кравчук). І хоча

більшість депутатських місць здобули комуністи (які сформува

ли парламентську фракцію — “група 239”), однак у Верховну

317

Раду пройшли також і представники опозиції, які об’єднались

у парламентську групу “Народна рада”. А в трьох західних об

ластях (Львівській, Івано Франківській і Тернопільській) у но

вому складі обласних рад більшість місць отримала опозиція,

а в меншості опинилися комуністи.

У 1990 р. відбулись перші широкомасштабні акції опозиції:

1) 22 січня “живий ланцюг” між Києвом та Львовом на знак со

борності українських земель; 2) 2–17 жовтня — голодування

студентів на площі Жовтневої революції (нині — майдан Неза

лежності) у Києві. Перша подія засвідчила єдність українців,

а друга — привела до відставки голови Ради Міністрів УРСР

В. Масола і сприяла подальшій радикалізації суспільно полі

тичного життя у республіці. Населення вперше переконалось

у можливості відкритої боротьби з владою і у слабкості остан

ньої. З цим змушена була рахуватись і республіканська верхів

ка, аби не бути усунутою від влади. Саме тому ВР УРСР, незва

жаючи на те, що більшість у ній становили комуністи, 16 липня