Розгром військ Врангеля та махновців

У середині 1920 р., окрім боротьби з польським наступом,

більшовики продовжували боротьбу в Україні також із махнов

цями та білогвардійцями Врангеля.

Влітку 1920 р. махновці здійснили три рейди по Лівобереж

ній Україні, пройшовши понад 1,5 тис. км тилами більшовиць

ких військ. У вересні 1920 р. чисельність махновців сягала

20 тис. Після припинення війни з Польщею радянське керів

ництво почало перекидати війська на Південь України і посили

ло свій наступ на головні бази Махна на Катеринославщині та

фактично блокувало його. Водночас командувач більшовицьки

ми військами Фрунзе запропонував Махно союз для боротьби

проти білогвардійців Врангеля, що закріпились у Криму. Мах

но погодився на цю пропозицію, оскільки хотів виграти час для

відновлення чисельності своєї армії, а також сподівався на пос

тупки з боку радянського керівництва. Таким чином, боротьба

проти махновців на деякий час припинилась. Натомість першо

черговим завданням більшовиків стало остаточне знищення Бі

лого руху.

Частина військ Денікіна, після їх розгрому, закріпилась

у Криму і була очолена бароном П. Врангелем. На відміну від

Денікіна, Врангель проводив гнучкішу політику. Він відмовив

ся від ідеї негайного походу на Москву та повалення більшо

вицької влади в Росії і виступив з ідеєю створення на Півдні ко

лишньої Російської імперії сильної та демократичної небільшо

вицької російської держави. Її центром мав стати Крим, де

розмістились основні сили Врангеля. Тут було проведено ряд за

ходів, що зміцнили позиції білих. Зокрема, почалося наділення

селян землею, були отримані кредити від країн Антанти. До

Криму перевезли рештки білогвардійців з Північного Кавказу,

що збільшило чисельність Білої армії. Водночас пом’якшилася

політика щодо національних меншин, зокрема і щодо україн

ців, що робилося Врангелем з метою поповнення за їх рахунок

своєї армії.

7 червня війська Врангеля почали перший наступ на позиції

Червоної армії на Нижньому Дніпрі. Цей наступ тривав до по

чатку липня, і під час нього білогвардійські війська прорвали

оборону червоних, захопили Олександрівськ та вийшли на лі

242

нію Херсон–Нікополь–Бердянськ. Проте Червона армія отри

мала поповнення і до початку липня змогла відновити поперед

ню лінію фронту.

Наприкінці липня Врангель отримав поповнення (40 тис.

солдатів, перевезених з Кубані) і розпочав другий наступ. Його

війська знову вийшли до Олександрівська, але в серпні 1920 р.

були вдруге розбиті Червоною армією.

У середині вересня 1920 р. Врангель отримав нове поповнен

ня внаслідок передислокації білогвардійських частин з Кавка

зу. Водночас до військ Врангеля приєднались повстанські заго

ни кількох отаманів (Чалого, Хмари, Савченка та ін.), що

збільшило армію Врангеля удвічі. Вона поновила наступальні

бої і 22 вересня захопила ст. Синельникове, а 28 вересня — Ма

ріуполь.

Ситуація на Півдні України стала загрозливою, що змусило

радянське керівництво вдатися до негайних дій з ліквідації

військ Врангеля. Війська червоних, які тримали оборону проти

білогвардійців, були об’єднані в окремий Південний фронт,

який очолив досвідченіший керівник — Фрунзе. Водночас їх по

силили перекинутими з інших регіонів елітними частинами

Червоної армії, і на кінець жовтня 1920 р. чисельність Червоної

армії на Півдні України сягнула 200 тис. бійців.

16 жовтня Фрунзе уклав уже згадувану угоду з Махно про

спільні дії проти Врангеля. Перед махновцями було поставлено

завдання вийти в тил укріплень білих на Перекопському пере

шийку. Водночас Червона армія 28 жовтня почала наступ на те

риторію, захоплену білими поза межами Криму. До 3 листопада

армію Врангеля загнали в Крим. 8 листопада Червона армія по

чала штурм Перекопських укріплень. Цього ж дня махновці

вийшли в тил цих укріплень. 11 листопада всі Перекопські ук

ріплення були захоплені Червоною армією та махновцями. Не

зустрічаючи особливого опору, вони рушили у глиб півострова.

13 листопада захоплено Сімферополь, 16 листопада — Керч, а

17 листопада останній оплот білих у Криму — Ялту. Рештки ар

мії Врангеля евакуювалися морем у Туреччину. На тих, хто зали

шився, чекала смерть: до початку 1921 р. більшовики проводили

в Криму повальні розстріли всіх, хто викликав у них підозру.

Після ліквідації військ Врангеля відпала потреба у союзі

з махновцями, і їх було вирішено одразу ж знищити. За наказом

243

Фрунзе 25 листопада 1920 р. махновців оточили в Криму і вини

щили. Проте частина їх змогла вирватися з Криму до Катери

нославщини, де в цей час перебував Махно. Дізнавшись про чер

гову зраду з боку більшовиків, він поновив боротьбу проти ра

дянської влади. Його війська з кінця 1920 р. до середини 1921 р.

здійснювали безперервні рейди по території Південної України,

донських степів та Північного Кавказу. Але тепер йому доводи

лося вести війну проти всіх сил Червоної армії, яка знищила ін

ших противників і зосередилася виключно на боротьбі з махнов

ським рухом. Органи ЧК проводили масові розстріли населення

у тих населених пунктах, які надавали допомогу махновцям.

Було створено спеціальні загороджувальні загони, які поступо

во стискали кільце оточення махновців. У цей час на Півдні Ук

раїни влітку 1921 р. почався голод, що додатково послабило си

ли армії Махна. Після запеклих боїв на Мелітопольщині та Ка

теринославщині Махно з невеликим підрозділом 28 серпня