Націоналізм і лібералізм

Лібералізм – це погляд і форма організації суспільного, політичного, державного і господарського життя на підставі повної свободи одиниці. Мірилом підходу до всіх справ є необмежена свобода та інтерес одиниці. Суспільне, політичне і господарське життя лишається на вільну гру суспільних і індивідуальних сил. Хай все плине свобідно й необмежено, хіба волею й інтересами інших одиниць. Такий підхід до суспільного життя, опертий на необмеженій вільній грі сил доводить до розбиття й анархії, до увільнення від усяких обов`язків і законів, до вільної любові, до вільної необмеженої конкуренції, погоні за зиском і визиском слабших. Наслідком політичного лібералізму є економічний лібералізм, капіталізм, що приніс замість свободи і рівності визиск і панування грошей, егоїзм, гризню класів. Лібералізм замість свободи одиниці приносить її залежність від сильніших матеріально і брутальніших, приносить самоволю, нерівність, визиск, егоїзм, панування клік, неморальність, безпринциповість та слабість духа й характеру. В консеквенції доводить до анархізму і нігілізму. Внутрішню й зовнішню свободу дає зорганізованість себе й довкілля, внутрішній і зовнішній лад та дисципліна, підпорядкування засадам і обов`язкові. Тому український націоналізм протиставляється всяким видам політичного і економічного лібералізму, капіталізму, що розбиває народ, націю, родину, мораль й особовість. Тільки сила й розвиток нації запевнює одиниці свободу й добробут. Коли нація поневолена, це відбивається на долі одиниць, як це бачимо в житті українського народу. Тільки відданість і праця для добра нації, для вищої цілі підносить людину й формує особовість.

Лібералізм, це сваволя, хаос і анархія.

Націоналізм – це дисципліна та свобода розвитку всіх сил нації, це свобода розвитку духа, думки, творчості та праці особовості в нації та через націю. Немає свободи без внутрішньої і зовнішньої дисципліни, обов`язку й відповідальності.

Націоналізм і анархізм

Націоналізм рішучо поборює анархізм, як теорію й практику, що хоче волю людини звільнити від усяких суспільних форм і знести державну організацію, а на її місці поставити довільні громади, чи вільні спілки одиниць, що хочуть спільно жити. Це руйнуючий, протисуспільний, протинаціональний, протидержавний, протиприродний і протиісторичний прояв. Чи це буде філософічно-світоглядовий анархізм, що в осередку буття ставить волю одиниці нічим не обмежену, приміром соліпсизм Макса Штірнера, чи це буде моральний анархізм-нігілізм, чи це буде суспільно-політичний анархізм Прудона й Бакуніна, чи це буде анархо-синдикалізм, опертий на всевладності поодиноких професійних організацій, чи це будуть у нас прояви вільного спілчанства, анархічного громадівства Драгоманова і його духових дітей українського гуляйпілля Махнівщини та всяких отаманій. Ці всі види анархізму рішучо поборює український націоналізм, як історично-творча і державницька ідея і сила.

Націоналізм і соціалізм

Демоліберальний і капіталістичний лад у своєму подальшому розвитку створили відповідне підгрунтя для повстання соціалістичних утопій – Сен-Сімона, Фуріє, соціалістичних доктрин, наукового соціалізму Маркса, Енгельса й соціалістичних рухів і організацій. Раціоналізм, матеріалізм, індивідуалізм, механізація життя, розвиток промисловості і міжнародної торгівлі, всевладність капіталу, постання робітничого класу, визиск пролетаріату та класовий егоїзм міжнародної фінансієри капіталістів створили відповідний грунт для постання соціалістичних доктрин і організацій. Вони підірвали духовно-етичні органічні основи суспільного життя нації, держави, родини, моралі, людської особовості. Демолібералізм механічним розумінням суспільного життя і роздрібненням на поодинокі групи, що взаємно себе поборювали, створив підстави для розвитку капіталізму, матеріалізацію й механізацію життя, й тим підірвав духовне коріння суспільного життя, відірвав як капіталістів так і пролетарів від національно-державного ґрунту, всередині спричинився до боротьби партійних і класових егоїзмів, а ззовні в умовах міжнародної виміни довів до інтернаціоналізму міжнародної фінансієри з одної сторони, а з другої до інтернаціоналізму видідиченого й визискуваного пролетаріату. З того поквапно скористали соціалістичні доктринери й демагоги, загострюючи боротьбу класів за матеріальні засоби продукції. Демоліберальна всесвітність, індивідуалізм й егоїзм демоліберальних крамарів, гонитва за матеріальним зиском, трактування праці як товару, підготували відповідне культурно-цивілізаційне, соціальне, господарське і політичне підґрунтя під постанням соціалістичного інтернаціоналізму й боротьби класів.

Соціалізм, це відвернена вартість, позашлюбна дитина демоліберального, капіталістичного світу. Тут і там бачимо раціоналістичне доктринерство, бездушну, об`єктивну науковість і релятивність, віру в механічний поступ, тут і там бачимо боротьбу партійних і класових інтересів, тут і там бачимо матеріалізацію й механізацію життя, тут і там бачимо перевагу економічних чинників, перевагу матерії, тут і там бачимо не вартість особовості, але кількість, число, демократичну чи колективну масу, тут і там бачимо пацифізм і занепад духовно-моральних, біологічних і вольово-творчих первнів, тут і там бачимо атомізацію й хитання основ нації й держави, тут і там бачимо всевладність бюрократії, тут і там бачимо брак органічного наростання й селекції провідної верстви, тут і там бачимо штучність, поверховість і інтернаціональність культури й цивілізації, тут і там бачимо половинчасту людину, відірвану від національного ґрунту та глибин життя, кидану пристрастю чи гонитвою за інтересами, економічну і технічну людину, дарвінівську людину, а не героїчну, творчу особистість прометеївського чи фаустівського духа.

Чи ж у нас демоліберальне партійництво й доктринерство не проторювало доріг під наплив штучного, насаджуваного соціалізму різних видів, як Драгоманівщина, соціалістичне народництво радикалів, соц.-дем., есерівщина т.п. Як демолібералізм так і соціалізм були принесені на Україну ззовні з чужого поля і через Росію і штучно насаджені на Україні. Це витвори чужого духа і чужих інтересів, а не українського духа й українських потреб. Демолібералізм і соціалізм затамували природний розвиток української національно-політичної думки й сили та спрямували боротьбу за українську державність на зовсім інші всеросійські тори, починаючи від масонських лож, Кирило-Мефодіївського Братства, Драгоманівщини, народовців, демоліберального народництва й всесвітянства. Як демоліберальне партійне так і соціалістичне доктринерство оглядалося на Росію і дозволяло руйнувати Україну, замість підняти прапор боротьби за самостійну, соборну українську державність.

Треба найперше викорінити й випалити хабаззя демоліберального партійництва, щоби знищити в нас впливи соціалізму.

Націоналізм, як органічний витвір української національної волі та змагань, рішуче поборює всілякі прояви соціалізму. Український націоналізм безоглядно поборює Драгоманівщину, яка означає розкладаючі впливи московського духу, культурне й політичне москвофільство, інтернаціоналізм, вільне громадівство, віру в механічний поступ, боротьбу класів і солідарність з московським пролетаріатом, притуплення національної окремішності й загальмування розвитку національно-державницької думки і сили, що започаткувався від Т.Шевченка. Драгоманівщина була прокляттям для українського народу, бо демоліберальне всесвітянство й анархічне вільне громадівство було підхоже для українського гуляйпілля Махнів, прибило ідею української державності, а соціалістичне москвофільство пхнуло партійників у обійми російського молоха й підготувало грунт під навалу большевизму.

Український націоналізм поборює й виключає вцілому всілякі прояви соціалізму, як науки про суспільне життя, про організацію держави, як господарську й соціальну систему. Соціалізм розуміє суспільне життя механічно й опирає його на соціально-економічних первнях, на грі матеріально-продукційних сил і інтересів, де заперечується вартість і силу творчості духа, вольових зусиль, чину, ідеї і героїчних поривів. Він заперечує вартість і підметність людської особистості, яка є механічним витвором суспільно-матеріальних обставин. Людина стає роботом, атомом у суспільно-матеріальному механізмі, немов у великій фабриці. Скошарувати й перемінити ціле суспільне життя на велику, механічну фабрику – стає ціллю соціалістичних доктринерів. Ціле суспільне життя зводиться до приземної виміни матеріально-економічних сил і заспокоєння фізіологічних потреб. Техніка, економіка, фізика, хімія, фізіологія, продукція, боротьба класів – оце підставові чинники суспільного життя, культури й цивілізації. Величаві пориви історичного ставання й творчого людського духа, що проявляються в чинах волі, могучості, у великих завоюваннях римських когорт, вікінгів, хрестоносних походів, великих воєн і революцій, виправ і відкрить нових країв, як Колумба і Васко-да Гами, Амеріґа, Амундсена, Бирда і т.п. у великій цивілізаторській праці чи у величавих творах людського духа великих митців, поетів, письменників, учених, відкривців, творців нових ідей і рухів, що змінили обличчя світу – це все зводиться в соціалістичних мізках до механічного поступу, згори визначеного залізними фізичними законами, зумовленого економічними чинниками. Соціалізм підриває і розбиває духово-етичні й суспільно-політичні спійла національної спільноти матеріалізацією й механізацією життя, пісковою пустинею, й інтернаціоналізмом. А силу та глибину національної відрубності й історичної підметності зводить до племінної мовної окремішності, що витворилася серед однакових фізичних обставин спільного географічного положення й подібних економічних відносин і спільних інтересів.

Соціалізм не лише нищить творчість, силу волі людської особовості, відрубність нації, але підриває значення держави. Державу трактує як конечне, переходове зло, яку треба знищити, щоби ціле суспільне життя перемінилося у вищий рівень бездержавних, безкласових, комуністичних спілок, зв’язаних із собою спільністю матеріальних інтересів, спільними технічно-продукційними формами. Соціалізм розуміє державу як форму панування, насилля й визиску одного класу над другим, яку треба знищити. В той спосіб хоче інтернаціональний соціалізм розбити силу національно-державних організмів, щоби перемінити народ на обезголовлену, бездержавну, без національного ґрунту й бездушну масу, колективне стадо, щоби тим краще над нею запанувала інтернаціональна кліка політичних спекулянтів і щоби в той спосіб замаскували зуби й кігті завойовницького імперіалізму сильнішої нації, як за червоним фасадом Совітів криється брутальний імперіалізм Росії та інтереси жидівства. Держава у розумінні націоналізму є найвищою органічною формою і політичною організацією життя нації для всестороннього розвитку всіх її сил. Бо тільки власна, самостійна держава забезпечує народові свобідний розвиток у нутрі, а силу назовні. Як довго будуть на землі існувати люди, так довго будуть існувати нації, держави і боротьба між ними. Бо тільки сильні державні народи мають значення. Тому, що поневоленому українському народові треба як найбільше плекати національну відрубність і внутрішню спайність, державницьку думку й силу, всякі соціалістичні впливи є крайньо шкідливі й ворожі, які треба на кожному кроці торощити.

Соціалізм є протиприродним, протисуспільним, протинаціональним і протидержавним, крайньо руйнуючим явищем, що треба в нас викорінити й випалити розпеченим залізом у вогні революційної боротьби. Матеріалістичному приземному соціалізмові треба протиставити силу героїчної націоналістичної духовності; соціалістичному доктринерству й фарисейству соціалістичних талмудистів, відірваних від національного ґрунту треба протиставити глибоку всеобіймаючість, яскравість і ударність націоналістичного світогляду, що органічно виростає з української духовності, життєвих потреб та історичних змагань України; соціалістичному інтернаціоналізмові і боротьбі класів треба протиставити дисципліну й солідарність національної спільноти; соціалістичній бездержавності треба протиставити силу й авторитет української державності, залізну волю могучості, владарності та здобувчості. Соціалістичній колективній стадності й автоматичності суспільного механізму треба протиставити зорганізованість зрізничкованого суспільного організму, вартість проводу й особовості.

Соціалістичній зматеріалізованій інтернаціональній культурі й технічній цивілізації треба протиставити глибоку, героїчну, органічно-творчу національну культуру й велич цивілізаційної праці. Соціалістичному пацифізмові треба протиставити воюючий націоналізм узброєної, сильної нації. Соціалістичній змеханізованій бюрократичній економії з усуспільненням приватної власності треба протиставити зорганізовану, продуктивну, органічну національну економіку, що підпорядковує індивідуальний і класовий інтерес добру цілої нації, зосереджуючи здорову приватну власність та ініціативу. Соціалістичній класовій ворожнечі, механічній «уравніловці», примусові праці, треба протиставити новий суспільний лад національного солідаризму праці, опертий на національній солідарності та співпраці всіх верств, суспільній справедливості на вільній чесній праці вільних людей, а не сколективізованих роботів і невільників.