Виховання й суспільний устрій

На виховання людини, як рівно ж на цілу виховну систему і ціль виховання впливають суспільні устрої, серед яких людина живе. Знову ж тривкість даного суспільного ладу й порядку залежить від того, як і яких людей ми виховуємо. При вихованні моральної особовості та при формуванні національного характеру й суспільної духовності треба виключити крайній індивідуалізм, що доводить до анархії, затомізування й розстрою людської особовості, як це виказали демоліберальні устрої; також треба виключати механічний колективізм, що прибирає розвиток особовості й різнородності творчого розвитку. Колективізм переводить загальну стандартизацію людей, немов товарів у фабриці, як це виказує совітсько-московська дійсність.

Під кутом виховання демолібералізм зрівнює до рівня демократичної маси різнорідність людських індивідуальностей та не впливає на селекцію й формування сильних особовостей. Одначе демократія має свої величезні засліди в історії виховання, бо здобула право до виховання й освіти для цілого народу, для всіх шарів суспільності.

Бюрократична система й кастовість формує людей до даного засклепленого в собі порядку, а не розвиває творчих поривів і починів, без чого не має розвитку суспільного життя. Також система родової упривілейованої аристократії під виховним оглядом не видає творчих і сильних індивідуальностей, не виховує сильної та здорової людини, бо засклеплюється в собі й нидіє без допливу свіжих сил, бо переводить добір людей не на підставі вартості й характеру, але походження і матеріального стану посідання. Що інше впровадити у виховання моральний аристократичний принцип праці й рівняння на найвище при рівному трактуванні й рівних умовинах виховання й навчання. При вихованні висувається проблема й потреба відповідної селекції та підтримки для здібних і творчих одиниць, при зберіганні засади рівності прав і рівних шансів виховання для всіх одиниць, для всіх членів національної спільноти. Реакційний консерватизм впливає на виховання гамуючо, бо старається нагнути й виховати людей до старих пережитих форм на підставі утертих шаблонів.

Капіталістична система плутократії не впливає також позитивно на стан виховання, хоча може дати матеріальну підтримку, бо вбиває духовно-моральну сторінку, вартість людини і характеру, а звертає увагу на вартість гроша й суспільне становище. Також виховання не сміє замикатися у професіоналізм і крайню спеціалізацію, як у часах середньовічних цехів чи новітніх професійних синдикатів або у концепціях технократії чи технічно-професійної тресури під Совітами, бо витворює стандартизацію людей і фабричних роботів. Виховання не сміє замикатися в конфесіоналізм одної релігійної доктрини, як колись церковне виховання або по монастирях, відірване від історично-життєвої та національно-суспільної дійсності та змагань. Виховання в соціалістичній та комуністичній системі марксизму-большевизму доводить до занику духовно-моральних вартостей, духовних поривів, до вияловіння почувань, бо беруть верх примітивні низькі інстинкти, пристрасті й змисли. Виховання в колективістично-соціалістичній системі большевизму вбиває людську особовість, підтягаючи людину під один стрихулець і механізує думку, притуплює інтелігенцію, бо живу дійсність і людину вбиває в утерті форми, шаблони та схеми закостенілої доктрини. Тому система націоналістичного виховання й навчання та організація шкільництва мусить докладно здати собі справи з тої спадщини большевизму й совітської дійсності, щоби на зміну совітсько-колективістичного, матеріалістичного, технічно-фізичного, класового й інтернаціонального виховання й освіти внести нові вартості національної системи виховання. З духа української дійсності, з потреб і змагань української нації, на підставі здобутків сучасної педагогіки й психології, випливає потреба активістично-національної педагогіки, а її практичним втіленням – це школа повноти життя, нова школа праці. Очевидно треба виключити постановку класово-трудової школи совітів, як також тих західних речників школи праці, що звертають увагу на вироблення в першу чергу технічних умілостей та зручності.

Ідея й вимога нової національної школи праці узгляднює в світогляді чинну, творчу поставу до життя, уважає людину як діючу, суспільно-активну істоту й тому розвиває здібність людини до діяння, чину, праці, життєвих зусиль, змагань, труду і творчості. Виходить з життєвої дійсності, маючи перед собою ідею, щоби людину впровадити в оточуючу дійсність і приготовити її до життєвих завдань і праці й до формування та творення нового життя. В основу національної школи праці кладеться також ідею праці, як національно-моральну вартість і одну з підстав нового суспільного ладу неосолідаризму, чи пак національного солідаризму праці. Бо характер української людини визначають не лише новий світогляд, етика націоналізму, національна боротьба, але нове відношення до праці, як національно-суспільного обов’язку і радості творення нового життя.