Властивості української вдачі

В українській вдачі переважають такі прикмети, як надмірна емоціональність, сентиментальність, ліризм, песимізм получений з погідним оптимізмом, інтелектуалізм, мрійництво, індивідуалізм, що є впливом наших історичних переживань і довголітнього поневолення… Загальмовані життєві енергії та волеві первні не розвивалися, або вибухали у величних стихійних зривах, а життя зі зовнішнього світу переходило у внутрішньо-духовні переживання, глибокі почування, тугу та мрії за кращим життям. Тому завданням націоналістичного руху, а зокрема націоналістичного виховання є розбудити та плекати ті здавлені дрімучі психоволеві енергії, як силу і витривалість волі, енергію чину й боротьби, запал праці, зорганізованість почувань, систематичність, глибину і далекозорість творчого думання; а сипкості суспільного життя протиставити плекання духовно-суспільних і моральних первнів дисципліни, зорганізованості, обов’язку, відповідальності, владарності, могучості, солідарності й єдності національної спільноти. Вже з духовно-суспільної структури України, з вдачі українського народу випливає потреба волюнтаризму, активізму, героїзму, і життєвого реалізму на місце надмірної емоціональності, сентиментальності, утопічного інтелектуалізму, а на місце розпорошеності й розбиття треба дати глибоке почуття національної спільноти, залізну дисципліну й зорганізованість. Надто ми мусимо усвідомити собі, яке величезне багатство, які скарби й глибина духових переживань і вартостей, яка сила й яке здоров’я життєвих енергій і моральних цінностей криється у природі української духовності. Зіспоєння так різнорідних властивостей типів українців з різних земель і історія України в одній суцільній соборній духовності на підставі єдності національної спільноти та світогляду дасть багатство і різносторонність української духовності й індивідуальності. І саме ціллю українського націоналістичного світогляду, як і націоналістичного виховання є виявити, розвинути й оформити ті величезні скарби та глибини українського духа. До глибин українського національного духа, за нову суцільну українську духовність, за соборність української психіки, за владарний, активний, героїчний український характер, за нову повну українську людину, за нові вартості, за нове повне життя!

Оце засадничі завдання націоналістичного виховання. При розробленні системи та програми націоналістичного виховання, треба вже зараз з формуванням націоналістичного світогляду розробити систему, програму й методику націоналістичного вишколу: ідеологічно-політичного, революційно-державницького, мілітарного, громадсько-морального і суспільно-організаційного, як також методику націоналістичної пропаганди й політичної освіти.

Розглянемо по черзі світоглядові підстави націоналістичного виховання.

Система націоналістичного виховання мусить протиставитися раціоналізмові та його крайній формі  інтелектуалізмові, що в першу чергу звертає увагу на плекання інтелекту, щоби людині вложити в голову якнайбільшу кількість знання, бо, мовляв, спостереження, наука та знання, збагачуючи свідомість і інтелект, кермують волею й почуваннями, людським поступуванням і мораллю. А хіба не потребуємо довго доказувати, що доля народів і людей, їхня мораль і сила не залежать в першій мірі від кількості знання й розвитку інтелекту, але в першій мірі від сили й активності волі й характеру, від енергії чину, праці й боротьби. Також нерозумно було б говорити, що розум, знання, чи наука не мають ніякого значення, або майже мінімальне. Чейже знаємо, що вартість волі, характеру й нашої праці залежить від того, яку виберемо собі ціль, які значимо засади життя, які будемо мати ідеї, а при встановленні й виборі мети, означенні засад і ідей працює розум, потрібні знання й наука. Тільки йде про те, щоби кожній психічній та суспільній чинності признати належне їй місце. Помилкою раціоналізму й відірваного від життя інтелектуалізму було те, що ці теорії й погляди уважали інтелект за підставу та творчий первень життя в філософії, психології, педагогіці, історії; культурі, етиці й соціології та на раціональних поняттях і законах хотіли будувати ціле життя. Тому попадала або в крайність виключного спекулятивного ідеалізму – чистих ідей і абстрактних понять, або в другу крайність радикального емпіризму, сенсуалізму, натуралізму чи крайнього матеріалізму. Освіта й виховання ХІХ століття розманіжили нас замість засталити, ослабили, замість відсвіжити та зробили добродушними замість бойовими й узброєними до творчості. Ми стали об’єктивні там, де повинні ненавидіти й вибачливі, де повинні осуджувати, як каже Ґінтер. Виховна система націоналізму мусить протиставитися як крайньому інтелектуалізмові та його дальшій консеквенції спекулятивному раціоналістичному ідеалізмові абстрактних понять, відірваних від життя трудів і боротьби, як наприклад в часах стоїків, схоластики і містиків. Безперечно виховання неможливе без глибокого ідеалізму, героїзму й романтизму; навіть большевики, що заперечують усякі духовні ідеалістичні вартості, а опирають ціле виховання на природничо-технічнім, економічно-професійнім, колективно-класовім принципі трудової школи, стараються впровадити до свого виховання такі ідеалістичні первні, як любов совітської батьківщини, культ героїв і т.д. Виховання мусить спиратися на глибокім, чиннім ідеалізмі, героїзмі й романтизмі, але це не сміє відвертати людину від життєвої дійсності, життєвих трудів, зусиль і боротьби, щоби не попасти в утопічне мрійництво й декламаторство гамлетівської людини з роздвоєною волею та блідою думкою.

Чинний ідеалізм, героїзм і романтизм треба зіспоїти з психологічно-суспільним волюнтаризмом, активізмом і життєрадісним реалізмом, у гармонічнім, ідеалістичнім активізмі. Бо світоглядово й життєво ідеалізм і реалізм сходяться разом. Не має між ними засадничої різниці. Найбільше реальним є те, що є істотне. А істотне – це існування чинне, ані природничі факти й явища, ані змислові враження, але творчий процес діяння, чин, що залежить від духа, волі та творчої ідеї, як образу нової наростаючої дійсності. Все інше, це тільки змінні форми процесу творчості, як електрична енергія прибирає різні форми діяння.

Зокрема в моралі й вихованні ідеї-вартості побуджують волю й почування до діяння, до творення реальних фактів, є мотивами й цілями чинів. Треба знайти зіспоєння вічного горіння серця, поривів духа, на верхів’я прометеївського людини з титанічними зусиллями й трудами гераклівської людини і з поривами творчого духа, постійно активного повного життя фавстівської людини. Крім того треба узгляднити при вихованні силу життєвих енергій, силу вітальності – повноти життя, щоби не попадати ані в крайність епікурейства – уживання життя, ані в аскезу й факірство, себто цілковите заперечення земського життя й тяжких життєвих зусиль. Також песимізм, філософічний чи моральний, впливає розкладаючо й гамуючо на душу й характер людини. Навпаки – виховання повинно узгляднити героїчний трагізм і оптимізм повноти життя. Ідеалістичний активізм і життєрадісний реалізм має впровадити виховання й освіту в життєву дійсність, творчий розвоєвий процес, щоби людина пізнала та знайшла своє місце в тому оточуючому світі, в якому живе, щоби пізнала вповні життя й долю своєї батьківщини, своє оточення: історію, суспільні відносини, культурно-цивілізаційне життя, релігію, мораль, звичаї, обичаї, працю, цілу природу, щоби виховання поступало з розвитком життя і приготовило людину до життєвих завдань і обов’язків, щоби виробило змисл дійсності й активності проти енциклопедичного магазинування інтелектуалізму і пам’ятевого засвоювання з книжок, щоби людина не лише пізнавала світ і його обсервувала, але уміла по своїй волі та на образ ідей світа і життя формувати та творити, щоби була у житті творцем і борцем. Треба бути в боротьбі творцем, а в праці борцем.

Одначе треба протиставитися крайньому природничо-технічному реалізмові й матеріалізмові, що зводять життя до гри відірваних природничих фактів, а людину уважають за один із атомів природи. Таке природничо-реалістичне й матеріалістичне виховання, без узгляднення глибокого ідеалізму й духовно-моральних первнів і вартостей спростачує і механізує людину, робить з неї професійного робота й атома в механізмі природи, розбиває людську моральну особовість, обнижує моральні вартості, суспільну активність, духовно-культурну творчість і душевні пориви. Воля механізується, почування принижуються, беруть верх пристрасті та змисли, думка формалізується у шаблонах, утертих фразах і яловіє, як це діється на наших очах у совітській дійсності. Також крайній натуралістичний біологізм, що звертає увагу тільки на кровно-біологічну, расову сторінку життя й виховання може виплекати здорову й дужу расу атлетів, скоробіжних спортовців і м’язистих сильних робітників, але без духовної глибини, без серця і душевних поривів. Навіть такі генії, як Олександр Великий чи Наполеон надмірно розтрачували свою багату та творчу індивідуальність із-за надмірного екстенсивного зовнішнього життя без духовної концентрації. У вихованні треба уміти знайти рівновагу й зіспоєність чинного ідеалізму й волюнтаризму, ідеалістичного активізму, героїзму й романтизму з життєрадісним реалізмом і силою вітальних енергій людської природи, але проти інтелектуалізму й матеріалізму.

Треба дати творчий психосинтез волі, почувань і розуму в повноті чинного життя, треба знайти розвоєву єдність духа та природи, душі й тіла, як також треба дати єдність нації та суспільно-активній особовості, синтез свободи, самостійності, ініціативи й дисципліни, порядку, авторитету й обов’язку. Практично треба уміти зіспоїти національно-державницьке та громадсько-моральне виховання з мілітарним, фізичним і професійним вихованням.