Підстави й цілі націоналістичного виховання (Ідея нації у вихованні)

На виховні вартості й чинності треба дивитися під кутом нерозлучної органічної зв’язі з нуртуючими потребами даної нації на тлі даної епохи. В теорії та практиці, у систематиці й методиці виховні вартості й чинності є органічним витвором духа, характеру, історичної дійсності культурно-цивілізаційного рівня, потреб і змагань даної нації й даної епохи. Сучасна педагогія зірвала з інтелектуалістично-індивідуалістичним вихованням, що брало під увагу абстрактний тип людини взагалі, відірваної від національно-суспільного середовища. Немає абстрактної людини взагалі. Виховання мусить брати під увагу конкретних, живучих і діючих людей серед даної національно-суспільної дійсності, що цілою своєю істотою зв’язані з життям даного народу, з його надбаннями, потребами та змаганнями.

Отож виховання у своїй ґенезі, підставах, методах і цілях, – творить одну нерозлучну цілість з цілим національним життям. То ж з одної сторони ціле національно-суспільне життя зі своїми надбаннями, вартостями, звичаями, порядками й установами відповідно несвідомо або свідомо виховує й відповідно наставляє людей; з другої сторони виховання, формуючи людей, впливає на формування й розвиток національно-суспільного життя.

Тому, при розгляданні проблеми виховання, треба взяти під увагу цю подвійну функцію виховання: стихійну виховну чинність національно-суспільних впливів і планово зорганізоване виховання й освіту. Ані ідеал абстрактної, досконалої людини й людства раціоналістичного виховання, ані класові інтереси панування і привілеїв расової феодальної аристократії чи колективізму, ані професіоналізм середньовічних цехів чи сучасного синдикалізму, ані навіть вірування даної конфесії, релігійної громади: католиків, православних чи протестантів не можуть стати джерелом, підставою й ціллю виховання. Тільки ідея нації й добро нації можуть стати джерелом, підставою і ціллю виховання.

Бо національна спільнота охоплює в собі розвоєву тяглість і духовно-ідейну єдність надбань й творчості всіх поколінь; творить органічну цілість всіх ділянок життя, всіх верств і суспільних груп, творить одну духовно-суспільну підставу до дальшого розвитку й дальших змагань. Тільки ідея національної суспільності в’яже органічно виховання з даною духовною й суспільно-історичною дійсністю та з усіма ділянками й потребами життя в одну нерозлучну цілість: з родиною, культурою й релігією, з політикою, державою і з правом та господарством. Тільки ідея нації в’яже виховання з надбанням минулого, з потребами сучасності та зі змаганнями та творчістю майбутнього, надає їм розвоєвої тяглості й єдності. Через націю набирає виховання історичності, всебіймаючості та впливу на формування історичної дійсності. Надто всі пориви духа, серця, волі, почувань і думки, всі надбання праці та творчості, всі змагання цілого ряду поколінь одної національної спільноти творять величезний морально-виховний капітал для грядущих поколінь. Національні вартості – це великі етично-виховні вартості. Тому виховання мусить прямувати до того, щоб як одна з форм вияву національного життя, спричинитися до зміцнення й розвитку всіх сил і вартостей національної спільноти. Виховання мусить прямувати до формування сильної зорганізованої волі нації до життя, владарності, могутності та творчості, мусить спричинитися до розбудження, визволення й оформлення життєвих національних енергій, до зміцнення духовно-моральної й суспільно-політичної єдності всіх поколінь і суспільних груп, до формування спільних національних почувань, спільної національної духовності та свідомості, до плекання суцільної національної психіки, національного характеру та усесторонньої творчості. І так націоналістичне виховання має зміряти до формування сильного, владарного, національного характеру, суцільної національної духовності – одної великої соборної Української Нації на підставі одної національної Ідеї та всеобіймаючого світогляду понад усі історичні, партикулярні, класові, партійні, громадські суперечності, понад усі кордони й ворожі затії, щоби підняти Україну з упадку й розбиття до нової могучості та творчості. А щоби піднести Україну з упадку нового поневолення й розбиття до визволення всіх сил, усестороннього розвитку та збудування власного державно-творчого світу, мусить виховання поставити собі друге засадниче завдання: формування нового типу української людини.

По-третє, націоналістичне виховання має зміряти до формування і защіплювання в житті нових духовно-моральних, світоглядових, культурно-цивілізаційних і суспільно-політичних вартостей на зміну ворожого матеріалістичного совітського світу та творити новий світ українського ренесансу.

Націоналістичне виховання – це така практична система цінностей, надбань, вчень, метод і впливів, що виростає з найглибших духовно-культурних первнів національної спільноти, з даної національно-історичної дійсності, життєвих потреб і розвоєвих творчих процесів на майбутнє, і зміряє до всестороннього розвитку і зміцнення духовно-суспільних сил, інстинктів, волі, почувань, свідомості і чинності національної спільноти й суспільно-активної особовості для добра, сили та творчого розвитку української нації на підставі одної національної ідеї, творчого психосинтезу, волюнтаристично-героїчного світогляду, етичних вартостей та змагань українського націоналізму.

Виховна чинність українського націоналізму проявляється у двох напрямках: з однієї сторони треба так уложити ціле національно-суспільне життя, так зорганізувати й поставити всі ділянки: культурно-цивілізаційного, морального, релігійного, політичного, державного, соціально-економічного, громадського, родинного, товариського та приватного життя, надати їм такі форми, зміст, напрям і ціль, організувати й вести так революційно-державницькі змагання, працю й боротьбу, щоби формувати та зміцнювати сильну суспільно-активну волю, глибокі почування та свідомість в один суцільний, сильний характер і силу нації та української людини; з другої сторони – дати в теорії та практиці нову систему національно-волюнтаристичної педагогії та програму й організацію суцільного шкільництва, що відповідала б духові, потребам і змаганням української нації та досвідові й новим здобуткам сучасної педагогії та психології.

Що цінує й опреділює націоналістичне виховання? Націоналістичне виховання має за свою підставу й ціль добро, силу та творчий розвиток національної спільноти, а в нації всебічний розвиток суспільно-активної особовості. Націоналістичне виховання має плекати й розвивати національно-державницькі, владарні, героїчні первні й сили, щоби Україна не була тою історичною чайкою, що скиглить над зруйнованим гніздом при битій дорозі, але показала давню левину силу, щоби стала знову володарем і творцем нового, могучого життя. Зокрема владарні, творчі первні, волево-чинні, є слабо розвинені у вдачі українського народу внаслідок довголітнього поневолення й історичних переживань. Плекати сильну волю могучості, владарності та творчості в рамцях залізної моральної дисципліни й суспільної зорганізованості, національної самостійності й солідарності під кутом великої ідеї та добра нації. Сила й витривалість волі, залізна дисципліна й зорганізованість, почуття самостійності, самодіяльності та владарності духа, агресивності та здобування, щирої праці та боротьби, радість труда, культ сили, твердість, мужність, почуття обов’язку й відповідальності – оце прикмети, що їх нам треба.

Органічність, суцільність, всебічність виховання опирається на суцільності національної спільноти, на єдності національної ідеї.

Ідея й добро нації, перевиховання народу й розвиток всіх його живучих сил, формування нового типу української людини, нові вартості націоналістичного світогляду, етики та змагань, плекання героїчних національно-державницьких первнів, історичність і зміна матеріалістично-совітського світу на новий світ, на нове життя, опреділюють націоналістичне виховання. Націоналістичне виховання дає нову теорію, нову систему вартостей і метод волюнтаристично-національної педагогії.

Націоналістичне виховання, це не статистичне виховання – нагинання суспільності й людини до даної доктрини й державно-правного устрою, як це діється в бюрократичних устроях і Совітах, але це використання всіх надбань і вартостей культури, цивілізації, релігії, національно-суспільного життя, професійно-господарського життя, опертих на спільній духово-ідейній поставі національної спільноти і просякнутих вартостями суцільного світогляду, щоби формувати єдність національного характеру, плекати творчі, життєздатні, національно-суспільні сили і національно-державницькі первні та впровадити людину в життєву дійсність даної нації й епохи, дати підстави й напрямні до дальшого творчого розвоєвого процесу.

В тому заключається динамічний, активістично-ідеалістичний характер виховання. Ані не засклеплюватися в даних нормах і утертих шаблонах, ані не зависнути в теоретичних ідеальностях чистих абстракцій, ані повзти по землі марного веґетування, але вкорінюватися в одну національно-історичну дійсність та ставити образи та цінності майбутнього розвитку, щоби заправляти людину до життєво-історичних завдань і обов’язків, а дальше вказати напрямні та шляхи дальшого розвитку, нових змагань на вершини духа, ідеї, чину й могучості.

Тому дух історичності, героїчного активізму й ідея нації мусять пронизувати ціле виховання.

Дух історичності надає вихованню розвоєвих перспектив, а ідея нації надає суцільності, інтегральності, розвоєвої тяглості, змісту й сенсу.

Знову вічні оживчі сили народу немов та сира земля та природа надають вихованню свіжих соків та життєвих енергій, щоби не замкнулося у дряглий і закостенілий світ упривілійованої родової аристократії бюрократичної кліки, кастовості, плутократії чи політичного доктринерства.

Націоналістичне виховання мусить дати світоглядовий та практичний синтез всіх сил і енергій духа, психіки й природи, душі й тіла проти крайностей інтелектуалізму й матеріалізму, мусить дати творчий психосинтез волі, почувань, думок і чину, а дальше розвоєву єдність і спаяність національно-суспільних сил і надбань і вартість особовості. Мусить дати моральний і суспільний синтез свободи розвитку й дисципліни, проти крайностей механічного індивідуалізму та стадного колективізму. Дальше мусить дати органічне пов’язання виховання й освіти, уважаючи освіту, як одну зі складників цілої виховної системи.

Знову же виховання й освіту треба включати в органічну цілість національно-суспільного життя і творчих розвоєвих процесів. При систематиці й методиці освіти розложити план навчання не по механічно-зложеним предметам, але зіспоєних своєю виховною вартістю і життєвою доцільністю в одну органічну гармонійну цілість, щоби спричинитися до формування суцільного світогляду та приготовити людину до життєвих завдань, праці й боротьби.

З того випливає потреба відповідного пов’язання загального образування та професійного у вихованні й навчанні та в організації шкільництва.

Треба уміти пов’язати в вихованні й навчанні вартість гуманістичних наук і природничо-технічних в одну органічну життєву цілість. На першому місці треба поставити пізнання тої національно-історичної дійсності й суспільного середовища, в якому людина живе й діє, як історія, література, культура, суспільне життя, географія, природа, господарство та праця рідного краю, родина, звичаї, обичаї, релігія, різні технічні вмілості, роботи, тіловиховання, музика, спів, мови, а все треба пов’язати в одну органічну життєву цілість, в одноцілий погляд на світ і життя, щоби людина бачила життя не поділене на поодинокі механічно залежні предмети, але в органічній єдності: національно-історичного життя, праці та природи, щоби впровадити людину в безпосередню зустріч з життям і відповідно підготовити до життєвих завдань, трудів і обов’язків. Узброїти людину в силу волі, глибину почувань, силу характеру, енергію чину, в суцільний світогляд, думку узброїти знанням і технічними відомостями, а тілові дати гарт, витривалість, зручність і здоров’я, щоби дати людині здібність і радість праці і боротьби, труду та творчості.

І так суцільна система націоналістичного виховання розгалужується на різні напрями, узгляднюючи різні сторони, потреби й завдання національно-суспільного життя й розвою людської особовості, а саме на перше місце виступає потреба поглиблення національно-державницького виховання й освіти, дальше громадсько-моральне, суспільно-професійне, мілітарне й фізичне виховання.

При творенні нашої педагогічної системи треба узгляднити національно-історичну дійсність України, наслідки довголітнього поневолення і розбиття, спеціально большевицьку дійсність і спадщину й поставити передовий виразний образ ідеї й вартості нового життя, образ нової людини і тих величезних завдань і трудів завзятої боротьби й праці, що перед нами. Бо тільки з нашої волі, з наших сил, з нашої крові, труду й боротьби повстане новий світ України на руїнах совітсько-московської імперії.