Х. Економіка націоналізму. Нація і господарство

Український націоналізм дає нову концепцію й організацію господарського життя. Економічна концепція мусить органічно виростати з суспільної структури, історичного розвитку, культурно-цивілізаційного рівня, господарського стану й життєвих потреб, національно-політичного положення і завдань. При будові господарського життя треба остерігатися всякого відірваного доктринерства, утертих шаблонів і бюрократичних експериментів, як це було наприклад у наших соціалістів, а тепер у більшовиків. Український націоналізм протиставляється ліберал-капіталістичній економіці й соціалістичній економіці в теорії та практиці. Капіталістична економіка в концепції економічного лібералізму (Сміта, Рікарда, манчестерської школи і т.п.) означає господарське життя в індивідуалістично-механістичний спосіб, як вільну гру господарських сил, яка бере за підставу інтерес і необмежену свободу одиниці, а головним чинником господарського розвитку уважає жадобу якнайбільшого зиску. Такий підхід і розуміння господарського життя довів на практиці до необмеженої конкуренції індивідуальних підприємств у погоні за якнайбільшим зиском без огляду на добро власної держави і других працюючих верств: фабричного пролетаріату й селянства.

Хоча ліберал-капіталістична система довела до великого розмаху й розвитку великих підприємств, нагромадження майна й капіталу, постання нових ринків збуту, розвитку техніки, одначе це в консеквенції дало залежність матеріально слабших від матеріально багатших, панування міжнародної фінансієри, великих капіталістів, біржевих спекулянтів, банкових концернів, промислових трастів і картелів коштом добра нації та працюючих верств.

Національне господарство – це не механічна сума й вислідна індивідуальних господарств, але щось більше і надрядне. Бо на національне господарство складаються господарські надбання та праця всіх поколінь і органічна співзалежність всіх продукуючих верств.

Істотою й підставою національного господарства є не лише природні багатства землі й її надрів, не лише знаряддя продукції, фабрики й машини чи кількість капіталу, але цілість продукційних сил живих, діючих людей, всіх верств цілого національного організму. Український націоналізм розуміє господарське життя органічно й динамічно, як органічну єдність не лише всіх матеріальних дібр, але в першу чергу органічну цілість і організацію та помноження всіх продукційних сил. Адже фабрики, машини й матеріальні надбання є лише витвори та знаряддя продукційних сил, що служать до дальшого помноження суспільно-продукційних і біологічних сил і до піднесення культурно-цивілізаційного рівня. Добро й розвиток національно-суспільного організму, продуктивізм, праця, розвиток біологічних сил і краща організація повноти життя є підставами господарства. Ціллю господарства є видобути всі сили природи, багатства землі й розвинути продукційні сили для добра й розвитку національно-суспільних організмів і людей. Господарського життя не треба розуміти як нагромадження матеріальних дібр і заспокоєння матеріальних потреб. Коли б господарське життя обмежувалося тільки до заспокоєння матеріальних потреб, тоді б люди й народи не нагромаджували й не продукували стільки дібр, не здобували нових сирівців і ринків збуту, не завойовували нових багатих земель. Господарське життя як засіб дає могучість і розвиток величезних продукційних сил, уможливлює піднесення культурно-цивілізаційного рівня. Господарське життя, як засіб, дає могутність і розвиток величезних продукційних сил, уможливлює піднесення культурно цивілізаційного рівня. Господарське життя –- це нова форма виявлення творчих, продукційних сил національно-суспільного організму для заспокоєння біологічних потреб, для піднесення могутності і повноти життя. Воля повноти життя, воля могутності, владарності та творчості спільноти і людини проявляється також у господарському житті, подібно як життєві енергії живих організмів помножують і перетворюють фізично-хімічні складники для своєї сили і росту. Український націоналізм поборює механічно-колективістичну, бюрократичну економіку соціалізму-комунізму, що звертає інтерес до одного класу коштом інших верств і цілого національного організму. Комунізм хоче перемінити ціле господарство на одну велику фабрику, а людей перемінити в колективне стадо, як роботи і кільцята одного великого господарського механізму. В такій господарській системі людина є узалежнена від матеріально-технічних сил і колективу.

В ліберал-капіталізмі ставиться на перше місце:

1. інтерес одиниці;

2. матеріальний зиск із капіталу;

3. сирівці;

4. ринки збуту;

5. працю.

В колективно-бюрократичному господарстві соціалізму і комунізму ставиться на перше місце:

1. інтерес класу – пролетаріату чи комуни-колективу;

2. матеріально технічні знаряддя продукції;

3. працю, як робочу силу;

4. людину.

Знову ж, у націоналістичній економіці ставиться на перше місце:

1. добро і сила національної спільноти;

2. вартість праці і культурно-цивілізаційний розвиток людини;

3. розвиток усіх продукційних сил;

4. природні багатства і ринки збуту.

Український націоналізм є проти хаотичної капіталістичної господарки та проти бюрократичної мертвеччини й колективного рабства большевизму, але за плановим, організованим, органічно-динамічним господарством. Український націоналізм зберігає вартості приватної ініціативи, підприємчивості та приватної власності, але під зверхністю й контролем нації-держави. Приватна власність не може бути «абсолютною», «священною» і «ненарушимою», як цього хоче капіталізм. Абсолютним, найвищим власником усієї землі та всіх її багатств є нація, що вдержує тяглість надбань усіх поколінь. Часткову й обмежену приватну власність одержують поодинокі члени національної спільноти і громадяни держави, що виправдають і здобудуть ту приватну власність своєю суспільно-корисною працею. Приватна власність одиниці не може бути необмеженою і абсолютною. Одиниця може вільно розпоряджатися своєю приватною власністю, але в рамках добра нації-держави й забезпечення родини-роду. Тому тільки нація-держава може мати більшу приватну власність, що заспокоює потреби цілого народу. Тому всі ліси, комунікаційні шляхи, важливі для потреб цілого народу, є власністю нації-держави. Українська нація-держава уневажить своєю силою й законом це безправне загарбання української землі і народного господарства окупантськими державами й чужими зайдами. Право до української землі і до українських багатств має тільки український народ, бо цю землю здобули своєю кров'ю та працею його предки.

Український націоналізм узгляднює державну, індивідуальну, кооперативну і муніципальну власність. Український націоналізм є проти анонімного, паразитивного капіталу міжнародної фінансієри чи нетрудових капіталістів, рентієрів, але підкреслює значення суспільно-політичного капіталу для добра цілого національного господарства та працюючого народу. Мірилом господарської чинності має бути не якнайбільший зиск з оборотів, але якнайбільша продуктивність капіталу для розвитку продукції та помноження суспільного доходу й національного майна. Бо не кількість капіталу є підставою народного господарства й багатства, але його продукційне ужиття. Приміром, величезні багатства індійських магараджів не є підставою господарства Індії, яка знаходиться на низькому господарському рівні. Гроші й капітал – це лише засоби виміни й господарських послуг. Український націоналізм є проти хаотичних ринків праці, товарів і капіталу, де панує необмежена конкуренція і усування слабших матеріально, без огляду на потреби цілого національного господарства, щоби тільки осягнути якнайбільший зиск. Український націоналізм знесе всякі біржеві й банкові спекуляції й анонімний акційний капітал. Хаотичні відносини на ринках з необмеженою конкуренцією доводять до всевладності сильні матеріально картелі, до надпродукції, безробіття та визиску. На тім терплять працюючі верстви – селянство, робітники, дрібні купці, інтелігенція й ціле народне господарство. Український націоналізм є за планову організацію товарових ринків, обігу кредиту й капіталу та змагає до планового розподілу всіх продукційних сил відповідно до родів продукції й потреб цілого народного господарства. Справа розподілу праці, платні, умов і часу праці є загальнонаціональною і державною справою, що український націоналізм унормує кодексом національної праці, а кожночасно буде нормувати платні й ціни тарифами, як публічно-правними зарядженнями.

Банки мають спричинитися до нагромаджування ощадностей, цілевого розподілу й обігу грошей для тих, що потребують, а не вести всякі торгівельні, промислові чи біржеві спекуляції.

Банки мають виконувати суспільно-корисну функцію регулювання нагромадження, розподілу й обігу грошей та кредитів, а не бути знаряддям якнайбільших зисків для поодиноких капіталістів.

До розвитку українського господарства причиняється: держава своїм контролем та плановим керуванням, приватна ініціатива й підприємливість організаторів і керманичів продукції, професійні організації працюючих і праця. В руках держави й під її керуванням будуть великі промислові й торгівельні підприємства, копальні, комунікаційні засоби, банки. Держава віддасть ведення поодиноких підприємств здібним і підприємливим кермачам, приміром інженерам і працівникам, що працювали в даному підприємстві при співучасті та співпраці працюючих робітників, як помічних і дорадчих органів, щоби оминути бюрократичного етатизму. Середній і легкий промисел і середня торгівля перейде або на власність здібних і підприємчивих працівників, або поодиноких кооперативів. Вимогою українського господарства є як найбільше упромисловлення, технічний розвиток і урбанізація України. Україна має всі природні дані й багатства, великі продукційні сили, корисне географічне положення близько великих торгівельних шляхів зо заходу на схід і з півночі на полудне, добрі ринки збуту на схід в Азії й на полудні. Балтика, Чорне море, Середземноморський басейн, Мала і Середня Азія будуть артеріями та шляхами розвитку господарської сили України. Україна мусить бути не лише сильна політично й культурно-цивілізаційно, але також і економічно. Україна мусить бути не країною поетичних сіл, вишневих садків і сентиментальних «гречкосіїв», але країною великих фабричних підприємств, фабричних димарів, могутнього торгівельного флоту, кипучої праці, великих і достатніх міст, культурно й економічно піднесених сіл, свідомого й заможного робітництва, енергійних підприємців й рухливих купців. На сторожі сили й могучості України мають стояти не лише залізні полки сильної національної армії й цілого озброєного народу, але могучі димарі, сталеві машини й мотори, залізниці й морський флот. До могучого гімну землі й побідних маршів войовничої армії мусить долучитися гімн праці, гуркіт літаків і тракторів, гамір фабрик, рух залізниць і рев сирен річкового й морського флоту, що будуть виявом сили й величі України, добробуту працюючого народу і рознесуть славу і могучість України по всьому світі. Здобудуть для українського народу провідне місце у світі й історії.