42. Групи інтересів. Лобізм.

Групи інтересів - це об'єднання індивідів на основі спільних інтересів, які прагнуть вплинути на політичні інститути з метою прийняття найбільш сприятливих та вигідних для себе рішень.

Теорія груп інтересів була вперше сформульована американським політологом А. Бентлі, який стверджував, що основу політичного процесу становлять зіткнення і взаємодію зацікавлених груп. Діяльність цих груп американський вчений розглядав як постійно змінюється процес, в ході якого здійснюється тиск на уряд з метою примусити його підкоритися їхній волі.

Існують різні типологізації груп інтересів. Американські політологи Г. Алмонд і Г. Пауелл виділяють інституційні та неінституціональних (невпорядковані) групи інтересів.

Інституційні групи інтересів добре організовані, довготривалі, переслідують раціонально сформульовані інтереси і діють на основі певних правил. Ефективність діяльності таких груп може бути досить високою. Групи ж, що відносяться до другого типу, виникають, як правило, спонтанно, погано організовані і недовговічною. Їх діяльність може приймати насильницькі форми (мітинги, демонстрації, масові акції протесту та непокори).Ступінь впливовості зацікавлених груп подібного роду невисока. Цілеспрямований вплив груп інтересов1 на органи влади з метою реалізації специфічних інтересів отримало назву «лобізм». Слово «лобі» (від англ. Lobby - кулуари). Існування лобізму як політичного явища тісно пов'язано з функціонуванням груп інтересів та можливостями їх впливу на органи влади. Його розвиток залежить від таких факторів, як рівень розвитку плюралізму, ступінь інституціоналізації політичної участі, характер політичних партій. На останню обставину звертають увагу американські політологи. На їхню думку, чим сильніше політичні партії і ефективніше їх діяльність, тим менше можливостей у груп інтересів впливати на вироблення політичних рішень, і навпаки, чим слабкіший партії і чим нижче їх ефективність, тим більшого розмаху набуває лобістська діяльність.

По відношенню до політичної системи лобізм класифікують на зовнішній (тиск чиниться на органи влади з боку) і внутрішній (коли представники зацікавлених груп - депутати парламенту, члени уряду, оточення президента, президент - «вписані» в політичні інститути). 

43. Мажоритарна виборча система: сутність, переваги та недоліки.

Найбільш поширена на виборах система більшості, іменована мажоритарною (від франц. Majorite - більшість).При цій системі обраним вважається той, за кого було подано більшість голосів, а голоси, подані за інших кандидатів, пропадають. Ця система - єдино можлива при виборах одного посадової особи (президента, губернатора та ін.) Коли ж вона застосовується для виборів колегіального органу влади, наприклад палати парламенту, зазвичай створюються одномандатні виборчі округи, тобто в кожному з них повинен бути обраний один депутат.

Загальні переваги мажоритарної системи зводяться до наступним положенням;

• виборчі бюлетені складені коротко і ясно;

• виборці голосують за конкретну людину, який зазвичай представляє і свою партію;

• обрані члени парламенту представляють конкретні виборчі округи і повинні відстоювати їхні інтереси, якщо хочуть бути переобраними на другий термін;

• дана система дає можливість брати участь у виборах незалежним кандидатам.

Далі, мажоритарна система сприяє формуванню сильної опозиції, яка виробляє чітку альтернативу курсу уряду. Іншими словами, мажоритарна система сприяє розвитку двопартійної політичної системи.

При виборах в одномандатних виборчих округах відзначається тенденція до створення коаліцій напередодні виборів, оскільки існує всього лише одне місце, для отримання якого необхідно набрати відносну більшість голосів. У результаті проблема вибору для виборця істотно полегшується.

Недоліки мажоритарної системи полягають головним чином у тому, що партії меншості зазвичай недостатньо представлені в парламенті, якщо тільки вони не сконцентровані в якомусь одному регіоні. Партія може отримати абсолютну більшість місць в парламенті, набравши меншу кількість від загального числа поданих голосів.  Великобританія служить наочним прикладом країни, в якій уряд часто обирається, маючи більшість у парламенті, але отримавши при цьому значно менше 50% голосів виборців. Це також характерний приклад країни, де потужна третя партія ризикує отримати всього лише кілька місць у парламенті. Таким чином, мажоритарна система може фактично позбавити права голосу значну частину виборців.