43. Лібералізм і неолібералізм як політичні ідеології.

Термін «лібералізм» походить від латинського liber - вільний, що має відношення до свободи. Саме тому ліберальний світогляд з самого початку тяжіло до визнання ідеалу індивідуальної свободи як універсальної мети.

Слід зазначити, що теоретики класичного лібералізму аж ніяк не відкидали думку про обов'язок держави захищати права і свободи окремої людини. Причому мова йшла не тільки про забезпечення правопорядку всередині країни і про захист національного суверенітету і територіальної недоторканності від домагань ззовні. Засновники лібералізму прямо наказували державі відповідальність за матеріальне забезпечення незаможних верств населення. Завдання держави полягає в тому, щоб регулювати відносини між вільними громадянами на основі суворого дотримання законів, які покликані гарантувати свободу особистості, недоторканність власності та інші права людини і громадянина.

Основні компоненти лібералізму

• Абсолютна цінність людської особи і початкове (від народження) рівність всіх людей

• Визнання певних невідчужуваних прав людини (право на життя, свободу, власність)

• Теорія і практика правового держави. Головні умови процвітання держави: держава приватної власності; невтручання держави в економіку; простір для особистої ініціативи

• Ідея громадянського суспільства як суспільства економічного, заснованого на приватній власності та ринку, незалежного від держави і політичних інститутів

• Ідея «природної нерівності людей». Нерівність - природний біологічний, соціальний та історичний факт,

• обумовлений нерівністю здібностей, талантів

• Концепція соціального прогресу

Неолібералізм (соціальному лібералізмі). Найважливішим достоїнством політичної системи тут проголошується справедливість, а гідністю уряду-орієнтація на моральні принципи і цінності. Неолібералізм більш терпимо ставиться до державного втручання в економіку. В основу політичної програми неолібералів лягли ідеї консенсусу управляючих і керованих, необхідності участі мас у політичному процесі, демократизації процедур прийняття управлінських рішень. Компоненти неолібералізму:

• Метою суспільства проголошується прогрес людства на основі конституційного закону і порядку

• Визнання допустимості і необхідності втручання держави в економічну сферу

• Розширення діяльності держави в соціальній сфері

• Особлива увага приділяється правам і свободам людини, а в державному устрої - принципу поділу влади

• Підтримується розмаїття інтересів і плюралізм думок, що реалізуються через багатопартійність. У той же час рівність і участь розглядаються не як імперативу тільки як можливість, реалізована за наявності сприятливих умов, в цілому ж

• пріоритет віддається компетентності.

43. Консерватизм і неоконсерватизм як політичні ідеології.

Консерватизм (від лат. Conservare - охороняти, зберігати) - ідейно-політична течія, що висуває в якості основних вимог збереження і підтримка історично сформованих форм політичного і громадського життя, в першу чергу її правових і моральних засад, що лежать в основі сім'ї, релігії, власності . Зародження консерватизму зазвичай пов'язують з публікацією в 1790 р. роботи англійського політичного мислителя Е. Берка "Роздуми про революцію у Франції».

Принципи та установки консерватизму:

1) схиляння перед традиціями та історичним минулим;

2) держава і правляча еліта повинні не тільки керувати суспільством, а й втілювати мудрість нації;

3) виправдання рішучих заходів на захист консервативних цінностей;

4) стримане ставлення до соціальних змін, позитивне відношення тільки до тих змін, які узгоджуються з існуючим порядком і розвиваються підконтрольний, а не синхронно;

5) критичне ставлення до потенційних можливостей вдосконалення людини і суспільства за допомогою політичних засобів і методів: тільки релігійна віра може зробити людину краще, політичні закони лише не дозволяють йому чинити погано.

Неоконсерватизм - політична течія, в основі якого лежать ідеї консерватизму, пристосовані до нових умов суспільного розвитку.