43. Основні підходи до аналізу міжнародних відносин: неолібералізм.

Представником неолібералізму є К. Вольтц, Д.Най, Дж.Розенау та Ф.Фукуяма.

Основні положення:

1. Окрім держав на міжнародній арені діє велика кількість акторів поза суверенітетом.

2. Визначається анархічний характер міжнародної системи, проте вказується, що вплив анархії суттєво послаблюється достатньо високим ступенем взаємозалежності багатьох держав. Ця взаємозалежність визначається економічними (передусім торгівельними) зв’язками, загальною зацікавленістю економічної безпеки та зацікавленістю у вирішені проблем. Отже, держави схильні співпрацювати, коли усвідомлюють спільні інтереси

3. Головна мета міждержавної взаємодії – збільшення економічної користі

4. Міжнародні актори намагаються змінити середовище своєї взаємодії, щоб зменшити почуття небезпеки і недовіри та розширити можливості для співробітництва. Це призводить до створення міжнародних інститутів і режимів та спонукає держави до прийняття нових норм поведінки на міжнародній арені.

5. Міжнародні інститути спроможні мобілізувати політичні ресурси для здійснення наднаціонального примусу, що суттєво зменшує рівень анархії.

43. Основні підходи до аналізу міжнародних відносин: світ-системна теорія.

Представлення світ-системи за Валерстайлем:

1.історія людства знає 2 типи соціальної системи: міні-системи (самодостатні племінні людства) та світ-системи ( у тому сенсі, що це не світові системи, адже вони можуть не охоплювати весь світ, а системи, які самі по собі є світом).

Світ-система – певний територіально-часовий простір, який охоплює багато політичних і культурних одиниць, але у той же самий час є:

1. Єдиним організмом, вся діяльність якого підпорядкована єдиним системним правилам.

Світ-системи бувають 2-х типів:

1. Світ-імперії – вони мають політичну єдність,єдину політичну систему, в якій панує один соціоісторичний організм. Редестрибуція (перерозподіл) в цій системі здійснюється через оподаткування. Приклади - Римська Імперія, Китай, Давній Єгипет.

2. Світ – економіки - вони не мають політичної єдності, вони не стабільні і або зникають або трансформуються у світ-імперії. Тут не існує єдиного політичного центру і редестрибуція відбувається через механізм торгівельного обміну.

2.сучасна світ-система є капіталістичною світ-економікою, яка виникла у добу відродження у Зах.-Європі і з часом поширилася на решту світу через включення його у торгівельний обмін. Це відбувалося у формі політичної та економічної експансії окремих держав та торгівельних обєднань.

3.сучасна світ-система має ієрархічний устрій, вона поділяється на ядро, периферію та напівпериферію.

43. Головні етапи європейської інтеграції. Взаємовідносини Європейського Союзу і України.

Україна та ЄС

Головні етапи:

• 1998: набуває чинності Угода про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною.

• 2005: ухвалено План дій Україна-ЄС

• 2007: розпочато перемовини про укладання далекосяжної Угоди про асоціацію (УА) між Україною та ЄС

• 2007, 2008 та 2009: ЄС мобілізує свій Механізм цивільного захисту — для першої оцінки екологічної шкоди та боротьби проти забруднення у Керченській затоці; для оцінки рівня повені на Дністрі та Пруті, для допомоги Україні в боротьбі проти пандемії грипу, а також в запобіганні потенційного руйнування дамби в Калуші

• 2008: набувають чинності угоди про спрощене оформлення віз та про реадмісію. Розпочато візовий діалог, чиєю метою є досягнення, у довгостроковій перспективі, безвізового режиму.

• 2008: Україна приєдналася до СОТ, відкриваючи цим шлях до перемовин про Глибоку та всебічну зону вільної торгівлі з ЄС

• 2007-2010: пакет допомоги Україні в рамках Європейського інструменту сусідства і партнерства складає € 494 мільйонів; додаткові € 28.6 мільйонів надаються в рамках Інструменту підтримки врядування.

• 2011-2013: Оголошений Єврокомісією індикативний пакет допомоги Україні в рамках Європейського інструменту сусідства і партнерства складає € 470.1 мільйонів.

• 2008-2009 — В рамках Інвестиційного інструменту сусідства ЄС виділив понад € 20 мільйонів на виконання п’ятьох проектів в Україні, переважно в сфері енергетики

Правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво від 14 червня 1994 (набула чинності 1 березня 1998 р.). Ця угода започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань. Крім того, укладено низку галузевих угод та документів міжнародно-правового характеру, згідно з якими здійснюється співробітництво між Україною та ЄС.

Україна є учасницею ініціативи ЄС «Східне партнерство», установчий саміт якої відбувся 7 травня 2009 у м. Прага.

В умовах, коли тривають переговори про нову рамкову Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, двосторонні відносини також регулюються Порядком денним асоціації між Україною та ЄС — своєрідним містком між Угодою про партнерство та співробітництво та Угодою про асоціацію. Українське експертне середовище здійснює Громадський моніторинг виконання цього документу.

Політичний контекст

Відносини між Україною та ЄС скеровуються Європейською політикою сусідства.

У 2009 році ЄС започаткував ініціативу «Східне партнерство», східний вимір Європейської політики сусідства, націлений на істотне підвищення рівня відносин із шістьма східними сусідами. Східне партнерство має два виміри:

— Двосторонній вимір, що націлений на укладання Угод про асоціацію, створення глибоких та всебічних зон вільної торгівлі та досягнення поступу в питаннях візової політики та мобільності;

— Багатосторонній вимір (тобто міждержавні платформи і так звані Провідні ініціативи). Цей підхід відкриває можливості для поступової політичної асоціації та глибшої економічної інтеграції країн ЄПС із Європейським Союзом.