43. Соціал-демократична ідеологія.

Соціал-демократична ідеологія намагається поєднати уявлення про суспільство соціальної справедливості з низкою ліберальних ідей і уявлень, виходить з пріоритету соціальної справедливості та рівності громадян незалежно від їхнього суспільного становища. При цьому одним з основних принципів є принцип збереження громадянського миру.

Суть сучасного соціал-демократичного руху взагалі і демократичного соціалізму, зокрема, найбільш ємко і лаконічно виражена в Годесбергской програмі, в якій як «основних цілей соціалістичного прагнення проголошені свобода, справедливість і солідарність. Центральне місце в побудовах демократичного соціалізму займає свобода. У трактуванні Годесбергской програми свобода означає самовизначення кожної людини. Свобода, що ігнорує рівні права для всіх людей може виродитися в свавілля. Рівність надає сенс свободи, яка дійсна для всіх людей. Рівні права індивіда на самовизначення, на визнання його інтересів складають зміст справедливості. Інакше кажучи, свобода і рівність обумовлюють один одного. Справедливість являє собою рівну для усіх свободу.

Основні принципи соціал-демократії (Стокгольмська декларація Соцінтерну, 1989)

Свобода.  Кожна людина має право бути вільним від політичного примусу, діяти в силу своїх особистих цілей та індивідуальних можливостей

Рівність Воно передбачає рівну цінність всіх людей і служить умовою вільного розвитку особистості і соціального прогресу

Солідарність Вона має всеосяжний глобальний характер. Це вираз спільності людства і почуття співчуття до жертв несправедливості, моральна й матеріальна підтримка. 

43. Фашизм і неофашизм як політичні ідеології.

Фашизм - ідейно-політична течія, екстремістській Політичний рух, різновід тоталітаризму, Що сформувався на ідеях расової та національної вінятковості, антісемітізму. Як політ.течія найповніше реалізувався в Італії часів правління Беніто Муссоліні(1883-1945)та Німеччині за режиму Гітлера(1889-1945). Демократія гальмує єдність нації. Ідеал суспільного ладу-тоталітарна держава, здатна до всеохоплюючого контролю за особою та суспільством в ім”я єдності та процвітання „виликої раси ”,а також вести війну. В основі лежать ідеї соціал-дарвінвзму про боротьбу всіх видів і рас. Концепція нації як вищої і вічної реальності посідає особливе місце. У фашистському суспільстві вищі нації мали панувати над нижчими. Війна робить націю сильнішою, народ має завойовувати собі життєвий простір. Месіанська роль свого народу. Фашистська держава не визнавала жодних прав робітників, службовців, не було проф. спілок. Фашизм проповідував необхідність сильної влади, заснованої на пануванні авторитарної партії, яка забезпечує тоталітарний контроль над всім суспільством. Культ вождя. Фашизм знищив усі демократичні свободи та інститути, мілітаризація усіх сфер суспільного життя.

Неофашизм – різноманітні варіанти відтворення елементів ідеології і політичної практики фашизму, соціальну ьазу яких становлять маргінальні верстви населення. Неофашизм проповідує ті самі ідеологічні і політ.погляди, що й фашизм. Стрижнем ідеології є расизм. Розвивається теорія „нового”,”гуманізованого” фашизму (Бардін), як психологічна схильність до рішучих дій, незалежно від соціальних інтересів. Твердження, що людина-хижа істота, неофашисти використовують для виправдання злочинів фашистів. Неофашисти розглядають людину як нікчемність, яка не має самостійного значення (Анріх).

Неофашизм як політична течія виник у 60-х роках XX ст.; тоді ж сформувались його ідеологія та організаційні структури. З 70-х років ці організації проводять загальні зльоти. 80—90-ті роки позначені активними спробами неофашистів координувати свої дії в міжнародному масштабі.

Людство вже виробило потужні політичні та правові важелі для боротьби з насиллям, тому неофашизм як реакційна та ідеологічна течія приречений на поразку.