1.1. Мета та завдання практики

Головною метою науково-педагогічного стажування є оволодіння та закріплення педагогічних вмінь для підготовки до навчально-виховної діяльності в навчальних закладах І-ІV рівнів акредитації.

Основні завдання зводяться до:

вивчення та узагальнення:

- педагогічного досвіду навчання і виховання студентів;

- лекторсько-викладацької роботи;

- морально-етичних якостей викладача вищої школи;

- індивідуального творчого стилю педагогічної діяльності;

формування вмінь та навичок:

- викладання фахових навчальних дисциплін у системі вищої школи;

- з організації і проведення навчально-виховної і науково-дослідної роботи;

- професійного і педагогічного спілкування зі студентською аудиторією;

- самостійного планування, організації і проведення навчально-виховної та методичної роботи в умовах навчального закладу;

- творчого аналізу конкретних ситуацій, мотивів постійного прагнення до самовдосконалення, підвищення свого науково-теоретичного рівня та ділової кваліфікації;

1.2. Зміст науково-педагогічного стажування

За період проходження практики магістранти повинні:

- ознайомитись з плануванням та організацією навчального, наукового та методичного процесів у навчальних закладах І-ІV рівнів акредитації (ознайомлення з кафедрою, педагогічним та навчальним кабінетами, документацією, викладачами, системою роботи, навчально-матеріальною базою, позаурочною, виховною, методичною роботою, передовим досвідом навчально-виховної роботи);

- відвідати лекції, семінарські та практичні заняття провідних викладачів кафедри (відвідування занять з фахових дисциплін, ознайомлення з їх методичним забезпеченням, досвідом викладання з організації і підготовки занять, ознайомлення з методикою викладання та аналізом рівня знань студентів);

- описати в підрозділі звіту опрацьовані дидактичні основи методики викладання лекцій та практичних (семінарських) занять.

- підготувати план-конспект лекції та практичного (семінарського) заняття де відображено тему, план, короткий зміст питань з обраної теми, методичне та інформаційне забезпечення.

Розділ 2. Порядок підготовки і проведення лекцій та практичних (семінарських) занять

2.1. Загальні відомості

На сучасному етапі розвитку освіти в Україні лекція є важливою ланкою, доцільною формою організації навчання у вищому навчальному закладі. Її загальне призначення – формування у студентів орієнтовної основи для оволодіння знаннями, уміннями, навичками, їх позитивного ставлення до життєвих реалій, що вивчаються, смаку до науки і дослідницької діяльності. Слово “лекція” у перекладі з латинської мови означає “lectio” – читання, а лектор – “lector”, читець. Лекція активно застосовувалася в середньовічних університетах у формі читання й коментування викладачем тексту книг. В історії розвитку вона стала важливою формою словесного, особистісного впливу викладача, оратора на людину.

У науковій, психолого-педагогічній літературі існує багато аргументів щодо пасивного характеру лекції як форми організації навчання. Зазначено, що лекція:

– привчає студентів сприймати готові думки, гальмує їхнє самостійне, творче мислення;

– змушує студентів займати позицію об’єкта навчального процесу;

– гальмує їхню активність, розвиток внутрішньої мотивації навчання, оскільки студенти позбавлені можливості самостійного пошуку, відкриття істин, критичного аналізу;

– регламентована в часі, тому наукова, навчальна інформація подається у визначеному, обмеженому обсязі;

– спроможна задіяти, захопити тільки деяку частину слухачів, адже рівень їхнього розвитку, інтереси, потреби, ціннісні орієнтації, індивідуальні здібності тощо є відмінні;

– обмежує можливості викладача щодо перетворення аудиторії студентів у єдиний колектив, спільноту. Внаслідок цього поряд з лекцією повинні застосовуватися інші форми організації навчання: семінарські, практичні, лабораторні заняття, тренінги та інші організаційно-методичні форми, що активізують самостійну, творчу пошуково-дослідницьку діяльність студентів. Проте повна відмова від лекцій порушує науковий рівень, цілеспрямований, системний характер організації навчального процесу, обмежує можливості позитивного особистісного впливу викладача на внутрішній світ, поведінку студентів.

Доцільність і необхідність лекції як важливої форми організації навчального процесу у закладах вищої освіти зумовлена такими причинами:

– лекція іноді є основним джерелом наукової, навчальної інформації у зв’язку з відсутністю необхідних підручників і посібників;

– викладач повідомляє сучасну наукову інформацію, результати останніх досліджень, що не знайшли висвітлення у підручниках і посібниках;

– у змісті лекції викладач має змогу використати результати власних спостережень, досліджень, а також і своїх колег;

– існують різноманітні наукові концепції, підходи щодо трактування сутності явищ, понять, що можуть бути доступно і стисло висвітлені викладачем;

– деякі факти, теорії, концепції неоднозначно, суперечливо або складно обґрунтовуються в науковій літературі і потребують дохідливого пояснення лектором;

– під час лекції викладач має змогу здійснювати вплив на формування ціннісних орієнтацій студентів, розкривати у змісті не лише наукові поняття, положення, але й світоглядні, моральні, етичні ідеї та норми.

Позитивні сторони лекції будуть підсилені, а слабкі зменшені, за умови, якщо викладач:

– взаємодіє, спілкується зі студентами як рівноправними партнерами, суб’єктами спільної навчально-пізнавальної діяльності;

– стимулює активність студентів, розвиток їхнього критичного, творчого мислення шляхом постановки проблемних питань, залучення їх до дискусії, діалогу, висловлювання власних міркувань;

– регулює увагу студентів, спонукає їх до слідкування за власною думкою;

– не критикує судження слухачів, а лише здійснює відгук на їхні міркування, спирається на них під час викладу змісту;

– висловлює власні точки зору, виявляє своє захоплення відповідною темою, галуззю науки;

– постійно здійснює зворотній зв’язок, слідкує за динамікою емоцій студентів, перевіряє рівень розуміння, осмислення ними навчальної інформації.