Питання 5. Визначити джерела адміністративного права. Систематизація адміністративного законодавства.

В юридичній літературі поняття «джерело права» неоднозначне. Проте традиційно під ним розуміють зовнішню форму вираження пра­вових норм.

Відповідно до положень теорії права джерелами права можуть виступати нормативно-правові акти, правові звичаї, судові прецеденти, правові угоди. Існує думка, що джерелом права є і способи, якими державні органи беруть участь у правотворенні. Тобто дане поняття розглядається як з позиції буття права, так і його встановлення.

У руслі концептуального оновлення українського адміністратив­ного права й у зв’язку з відходом від суто позитивістського (нормативістського) тлумачення права поняття «джерело права» необхідно розглядати в обох вказаних значеннях. Це дає змогу значно розшири­ти уявлення про систему джерел адміністративного права.

Основними видами нормативно-правових актів як джерел адміністративного права, за їх юридичною силою, є наступні.

1. Закони як форма виявлення волі народу України закріплюють і регулюють найважливіші аспекти організації і діяльності органів ви­конавчої влади, державної служби, правового статусу особи у сфері державного управління, створюють режим відповідальності, а також регламентують порядок реалізації повноважень органів управління, правоохоронних, судових та інших органів.

Конституція України як Основний Закон має вирішальне зна­чення у встановленні основ правового регулювання державного уп­равління, акумулює головні засади, задає публічно-правовим відносинам цільову спрямованість.

2. Постанови Верховної Ради України мають організаційно-право­вий характер і за юридичною силою є наступним рівнем після законів. Ці акти бувають двох видів.

По-перше, з їх допомогою парламент може вирішувати невідкладні питання керівництва державою, які віднесені до його компетенції, але не врегульовані у законах..

По-друге, парламент до недавнього часу постановами вводив у дію нові закони, скасовував і змінював застарілі. Подібні акти здебільшо­го не містять правових норм, є нормативно-допоміжними. Але з огля­ду на їх правотворче значення, а також на те, що вони діють неодно­разово – протягом існування головного акта (закону), їх також відно­сили до джерел права.

3. Укази Президента України – акти глави держави, що видаються у межах його повноважень на основі та на виконання Конституції і законів України.

4. Акти Кабінету Міністрів України, що мають нормативний харак­тер, називаються постановами. Постанови уряду приймаються ко­легіально на його засіданнях. Цими актами конкретизуються поло­ження законів України і указів Президента України, в тому числі з пи­тань, які є предметом адміністративно-правового регулювання.

Статут, положення – акт, який визначає організацію та діяльність окремих органів виконавчої влади, підприємств, уста­нов, організацій, їх службовців та інших осіб у певних сферах діяль­ності.

Правила – акт, що конкретизує норми права більш загального ха­рактеру з метою регулювання поведінки суб’єктів правовідносин у певних сферах державного управління і має процедурний характер.

Інструкція – акт, яким роз’яснюється порядок застосування закону чи іншого акта більшої юридичної сили, створюється механізм їх реалізації.

Окрім постанов, Кабінет Міністрів України видає і такі акти, як розпорядження, котрі мають, як правило, індивідуальний характер і спрямовані на вирішення конкретних справ.

Накази міністерств та інших центральних органів виконавчої вла­ди – акти відомчого (галузевого) характеру, які видаються міністром, керівником іншого центрального органу виконавчої влади в одно­осібному порядку. Накази можуть мати галузевий або міжгалузевий характер. Іноді центральні органи виконавчої влади видають спільні акти.

7. Акти місцевих державних адміністрацій – розпорядження їх голів приймаються в одноосібному порядку і є обов’язковими для вико­нання на відповідній території (область, місто, район) всіма органа­ми, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особа­ми, громадянами.

За своєю юридичною силою норми міжнародних угод та міжна­родно-правових актів посідають місце між нормами Конституції та звичайних законів.

Як з’ясовано вище, норми адміністративного права не можуть існувати без форм зовнішнього вираження нормативно-правових актів, які утворюють адміністративне законодавство.

Адміністративне законодавство – це система нормативно-правових актів, у яких містяться найбільш загальні й важливі адміністративно-правові норми. Тому воно охоплює не всі нормативно-правові акти, а лише відповідні акти Верховної Ради, Президента України і Кабінету Міністрів України, тобто ті нормативно-правові акти, дія яких поши­рюється на всю територію країни.

Під систематизацією законодавства розуміється впорядкуван­ня і вдосконалення чинних нормативно-правових актів шляхом їх опрацю­вання, перегляду і викладу в певному порядку у формі збірників (довідників) актів (предметних, системно-предметних, хронологічних та ін.) чи зведених кодифікаційних актів. Систематизація законодавст­ва є об'єктивно необхідним елементом правової політики держави, за­собом зміцнення правової основи державного і громадського життя.

Основними формами систематизації законодавства, які відомі у за­конотворчій практиці та юридичній науці, є інкорпорація та ко­дифікація.