13. Порівняльний аналіз понять “суспільство”, “держава”, “культура”, “нація”.

Суспільство є високоабстрактною категорією, витвореною на перетині соціальної філософії, соціології, історії та інших наук, надзвичайно складним соціальним феноменом, що зумовило різні тлумачення його.

Цей термін вживається і на позначення конкретного виду суспільства з його історичними, економічними, культурними особливостями (наприклад, українське суспільство).

До найхарактерніших сутнісних рис суспільства належать:

— спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою;

— цілісність і сталість (єдине ціле);

— здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв'язків;

— певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей, покладених в основу соціальних зв'язків між людьми;

— автономність та самодостатність, самовідтворення, саморегулювання, саморозвиток.

Із соціологічної точки зору американський соціолог Едуард-Альберт Шілз (нар. у 1911 р.) суспільством вважав об'єднання, що відповідає таким критеріям:

— існування його як елемента більшої системи;

— ідентифікація з певною територією;

— наявність власної назви та історії;

— укладення шлюбів між представниками даного об'єднання (суспільства);

— поповнення за рахунок дітей, які визнані представниками цього суспільства;

— існування його у тривалішому часі, ніж середня тривалість життя окремого індивіда;

— єдність загальної системи цінностей (традицій, звичаїв, норм, законів, правил тощо).

Усе це дає змогу трактувати суспільство як соціальну систему,

Проблема типологізації суспільств передбачає, з одного боку, відокремлення понять «суспільство», «природа», «держава», «країна», з іншого — з'ясування співвідношення між ними. Людина і суспільство є частиною природи, але помилково було б ототожнювати їх з природою. Адже, коли йдеться про природу у широкому сенсі (природна єдність світу, всієї дійсності), то лінія „суспільство — природа” відображає те, що людина і суспільство виникли з природи. Суспільство при цьому перебуває у тісному зв'язку та взаємодії з природним середовищем і не може функціонувати, розвиватися поза ним, оскільки і природа, і суспільство підкоряються єдиним фундаментальним законам. Але розуміння природи у вузькому сенсі (частина реального світу, природно-географічне середовище) передбачає визнання того, що людина є не стільки біологічним, скільки соціальним творінням, а буття суспільства — це своєрідне соціальне буття, котре не можна зводити до тільки біологічного існування.

Розмежування цих понять дає змогу правильно зрозуміти двоєдину — природно-соціальну — основу людини та суспільства, не допустити як ігнорування природних засад у людині та суспільстві, так і заперечення вирішальної ролі соціального у цій єдності. На певних етапах розвитку соціології домінували різні точки зору, то абсолютно відриваючи людину, суспільство від їх природних основ, то абсолютизуючи місце і роль біологічного на противагу соціальному.

На думку представників сучасної американської соціології, у XX ст. сформувалася так звана «парадигма людської винятковості», сутність якої визначається екологічними залежностями та обмеженнями. Згідно з нею людина, істотно відрізняючись від тварин, здатна розпоряджатися собою і діяти як завгодно для досягнення мети. Соціокультурне середовище, соціальні та культурні чинники є головними для неї, що змушує інколи ігнорувати біофізичне середовище. Позаяк усі проблеми можна вирішити за допомогою науки, соціальний і технологічний прогрес ніщо не може обмежити.

Однак сучасний стан суспільства, людини і довкілля доводить наукову неспроможність абсолютного протиставлення суспільства і природи, ресурси якої не безмежні.

Розмежовуючи категорії «суспільство», «держава», «країна», слід виходити з того, що «країна» — поняття, яке є переважно географічною характеристикою частини нашої планети, а «держава» — категорія, що відображає політичний стан цієї частини. Співвідношення між даними категоріями визначає типологізацію суспільств.

Суспільство є високоабстрактною категорією, витвореною на перетині соціальної філософії, соціології, історії та ін. наук, надзвичайно складним соціальним феноменом, що зумовило різні тлумачення його.

Цей термін вживається і на позначення конкретного виду суспільства з його історичними, економічними, культурними особливостями.

До найхарактерніших сутнісних рис суспільства належать:

─ спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою;

─ цілістність і сталість;

─ здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків;

─ певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей, покладених в основу соціальних зв’язків між людьми;

─ автономність та самодостатність, самовідтворення, саморегулювання, саморозвиток.

Із соціологічної точки зору американський соціолог Едуард- Альберт Шілз суспільством вважав об’єднання, що відповідає таким категоріям;

─ існування його як елемента більшої системи;

─ ідентифікація з певною територією;

─ наявність власної назви та історії;

─ укладання шлюбів між представниками даного суспільства;

─ існування його у тривалішому часі, ніж середня тривалість життя окремого індивіда;

─ єдність загальної системи цінностей: традицій, звичаїв, норм, законів.

Усе це дає змогу трактувати суспільство як соціальну систему.

Терміном «культура» в соціології позначається життєвий уклад суспільства, під яким розуміються всі досягнення і звичаї народу, включаючи мову, звичаї, особливості одягу, створені людьми символи та об`єкти матеріальної культури.

Концепція культури перетворилася в 1980-1990-і рр.. в центральний організуючий момент багатьох соціологічних досліджень і побудов.

Основні елементи культури класифікуються наступним чином:

1. Матеріальні: а) прості - інструменти, посуд, меблі тощо, б) складні - комп`ютери, будівлі, заводи і т.д.;

2. нематеріальні: а) норми, б) інститути, в) цінності, г) переконання.

Функції культури в соціумі такі.

Перетворювальна функція. Людина перетворює природу виходячи з фізичної потреби в коштах існування (їжа, одяг, житло), а також під впливом соціальної потреби у життєвому просторі, тобто території, яка є полем його діяльності і культурної творчості. Змінюючи природу, пристосовуючи її до своїх потреб, людина в той же час перетворює себе.

Пізнавальна (гносеологічна) функція. В рамках культури здійснюється накопичення та поглиблення знань про властивості речей, явища зовнішнього світу і закони його розвитку. Без цих знань неможливо перетворення і освоєння природи людиною. Культура включає в себе не тільки наукове, а й художнє, релігійне, моральне пізнання. Вона дає цілісну картину пізнання і освоєння світу.

Сигніфікативна функція. У процесі освоєння природи людина встановлює зміст і значення явищ, які стали об`єктами культури, з метою визначення їх місця в контексті загального людського досвіду. Для будь-якої культури характерне прагнення до вироблення осмисленої, цілісної картини світу і пошук людиною орієнтирів у ньому. Все перераховане вище - сфера сигнификативной функції культури. Дану функцію культура реалізує за допомогою системи знаків, символів і образів, звуків, слів, жестів і т.д. Тим самим відбувається фіксація значення різних властивостей, сторін життя суспільства.

Функція історичної наступності, передачі соціального досвіду. Культура зберігає і передає соціальний досвід від одного покоління іншому, а також між країнами і народами. Таким чином, культура являє собою колективну форму людської пам`яті.

Комунікативна функція. Культура забезпечує духовне спілкування людей як на міжособистісному рівні, так і між поколіннями, представниками різних культурних спільнот.

Ціннісно-орієнтаційна функція. Будучи системою матеріальних і духовних цінностей, культура дає людині уявлення про зміст таких цінностей, як благо, істина, добро, краса, справедливість та ін

социализирующая функція. Завдяки культурі здійснюється соціалізація особистості. Засвоєння цінностей культури дає особистості необхідні для здійснення соціальної діяльності знання, вміння, навички, а також моральні принципи та ін

Культура формує особистість в процесі засвоєння соціального досвіду, необхідного для виконання призначених соціальних функцій.

Нація. Соціологія націй, національних відносин вивчає соціально-економічні, соціально-політичні, культурні, освітні процеси, питання асиміляції, консолідації та інтеграції націй і народностей.

Специфіка досліджень національних проблем в нашій країні полягала в тому, що ними займалися в основному вчені з союзних республік, і часто результати нагадували здравиці на честь старшого брата, дружби народів, інтернаціоналізму . На всі складні та суперечливі питання міжнаціональних відносин було накладено табу. Тепер за це доводиться платити розпадом багатонаціональної держави, міжнаціональними конфліктами.

Своєчасно не було помічено, що на тлі інтернаціоналізації економіки і політики паралельно йшов процес зростання національної самосвідомості, на чому спекулювали деякі політики. Так проросли сходи махрового націоналізму, виявилося прагнення забезпечити своєму народу привілеї за рахунок інших, які проживають на тій же території.

Треба мати на увазі, що у світі практично не залишилося етнічно чистих держав. Тому зростання національної самосвідомості, демократизація практично скрізь супроводжуються етнічними конфліктами (Канада, США, Югославія, Ірак, Бельгія, Іспанія, Індія, Північна Ірландія, багато африканських держави). Так що якщо говорити про міжнаціональні конфлікти в нашій країні між грузинами і осетинами, вірменами і азербайджанцями, молдаванами і гагаузами, росіянами і прибалтами, поляками і литовцями, то вони не становлять винятку, а розвиваються відповідно до світових тенденцій.

Для аналізу соціально-етнічних відносин слід уточнити деякі поняття. Перш за все варто позначити поняття рас - це групи людей зі спільними для них біологічними ознаками (колір шкіри, розріз очей, колір і текстура волосся). В етнографії виділяються чорна, жовта і біла, у західній соціології - кавказька раса.

В етнічному розвитку людство пройшло кілька ступенів: рід, плем`я, народність і, нарешті, нація. При всій спірність трактування поняття "нація" більшість соціологів сходиться на тому, що нація - "велика соціальна група людей, що склалася на певній території, що має загальний літературна мова, спільність історичного минулого, культури та деякі особливості психічного складу".

Важливо уточнити, що більшість націй склалося в умовах капіталізму. Прагнення буржуазії забезпечити можливість для свого вільного розвитку сприяло об`єднанню розрізнених феодальних утворень, вимагало державного єдності території, на якій проживало населення, яке говорить на одній мові. Слід також зазначити, що процес утворення націй продовжується і в даний час, але відбувається він в інших соціальних та політичних умовах, і його рушійними мотивами виступають інші фактори.

Етнічні групи - групи людей, що розрізняються за своїм культурної спадщини, мови, історії, духовної культури. Наприклад, євреї, цигани в Росії. У західній соціології (М. Хегтер) "етнічна група існує на базі почуттів, які пов`язують особистості в солідарну групу на основі певної культурної основи". Наприклад, іудаїзм для євреїв. Важливість вивчення соціально-етнічних відносин незаперечна.