26. Теоретичне обґрунтування методології емпіричних досліджень в праці “Самогубство” е.Дюркгейма (1896).

В історії соціології е. Дюркгейм (1858 - 1917 рр.) представляє новий і важливий розділ в її розвитку. Це обумовлено тим, що він практично першим спробував теоретично обґрунтувати і виділити специфічний предмет наукового вивчення соціології — "соціальну сферу". Ним розроблена методологія і методи соціологічних досліджень. Цьому, зокрема, присвячена його робота "Правила соціологічного методу" (1895 р.) у російському перекладі "Метод соціології" (1899 p.). Це дозволило підвести під соціологічну науку базу емпіричних досліджень і акцентувати увагу на її прикладному характері. Про це говорить його фундаментальна праця "Самогубство. Соціологічний етюд" (1897 p.), російський переклад якої здійснений у 1912 р.

З ім'ям Дюркгейма пов'язаний також процес інституціоналізації соціології на європейському континенті, її викладання як самостійної навчальної дисципліни. Нарешті, відзначаючи роль Дюркгейма в розвитку соціології, не можна не сказати про нього як про засновника французької соціологічної школи, що сконцентрувалася навколо заснованого Дюркгеймом журналу "Аннали соціології" (1898 -1913 р. — перша серія; 1925 - 1927 р. — друга серія).

Дюркгейм був переконаним раціоналістом, а раціоналізм варто розглядати як французьку національну традицію, що бере початок від Декарта (1596 - 1650 рр.). У цьому відношенні його робота "Правила соціологічного методу", яка є свого роду "маніфестом" дюркгеймівської соціології. Шарля Монтеск'є Дюркгейм вважав головним попередником наукової соціології. Оскільки Монтеск'є багато в чому обґрунтував можливість існування соціальної науки і, зокрема, ідеї, пов'язані з принципом детермінізму і внутрішньої законодоречності розвитку соціальних явищ.

Як попередника соціології Дюркгейм розглядав і ж. ж. Руссо, особливо в зв'язку з його поняттями загальної волі і суспільного договору. Із безпосередніх попередників Дюркгейма варто назвати А. де Сен-Сімона і, звичайно, його учня і послідовника О. Конта, якого він називав "батьком" соціології, і підкреслював спадкоємний зв'язок своїх і контівських ідей. Дюркгейм керувався тим же ідеалом позитивної соціальної науки, сформульованим ще О. Контом. Так, слідом за Контом він розглядав природничі науки як зразок формування соціальної науки.

Будучи духовним спадкоємцем Конта, Э. Дюркгейм розділяв далеко не всі його погляди. Дюркгейм відкидав знаменитий контівський закон трьох стадій інтелектуального і соціального розвитку (еволюції): теологічної, метафізичної та позитивної, який Конт вважав своїм головним досягненням. Крім того, на противагу своєму попереднику, що проголосив відмову від причинності в науковому поясненні і заміну питання "чому" на питання "як", Дюркгейм завзято шукав причини соціальних явищ.

Хоча соціологія Дюркгейма в цілому була спрямована проти біологічних (також як і психологічних) інтерпретацій соціального життя, він відчував безсумнівний вплив біоорганічного напрямку в соціології, і насамперед Г. Спенсера. З одного боку, багато своїх концепцій Дюркгейм розробляв у полеміці з ідеями Г. Спенсера, тобто можна говорити про "негативні" впливи, коли ідеям попередника протиставляються ідеї послідовника. Наприклад, індивідуалізму Спенсера протиставлялася ідея "колективності", примата суспільства над особистістю і т. п. З іншого боку, у дослідженнях Дюркгейма чітко проявився і позитивний вплив ідей Спенсера. Це, насамперед відноситься до структурно-функціональної сторони соціології Дюркгейма, тобто аналізу суспільства як органічного цілого, у якому кожен інститут грає визначену функціональну роль, а також до еволюціоністської сторони його теорій. і

Не могли пройти повз увагу Е. Дюркгейма ідеї К. Маркса, тому що на рубежі XIX - XX століть популярність його поглядів була настільки велика, що всі соціальні мислителі так чи інакше зверталися до марксизму. Дюркгейм був знайомий з роботами Маркса, але заперечував його вплив на свої дослідження й інтерпретував Маркса в дусі економічного редукціонізму, що зводить усю життєдіяльність суспільства до економічного фактора.

Дюркгейм дистанціюється від загальної концепції марксизму, яка з ролі економічного фактора в житті суспільства виводить теорію класової боротьби і неминучість соціалістичної революції. Другий момент його незгоди з концепцією марксизму полягає в оцінці тієї ролі, що надавали економічному фактору в соціально-історичному розвитку.

Критикуючи марксистську концепцію соціалізму, у той же час Дюркгейм виявляв значну зацікавленість соціалізмом. Він вивчав його історію, товаришував із найвизначнішим французьким соціалістом Ж. Жоресом (1854 - 1914 pp.). У 1895 - 1896 pp., будучи професором університету м. Бордо, він прочитав спецкурс про соціалізм.

Соціальна проблема для Дюркгейма не стільки економічна, скільки моральна, і в цьому питанні він дуже далекий від марксистського розуміння соціалізму. Сутність соціалізму Дюркгейм убачає не у відношенні до власності і навіть не в плануванні. Соціалізм Дюркгейма — це, по суті, "соціалізм" Конта, що резюмував його в двох ключових словах: організація і моралізація. Соціалізм є кращою, тобто більш усвідомленою організацію колективного життя, мета і наслідок якої — інтеграція індивідів у соціальних спільностях, наділених моральним авторитетом і тому здатних виконувати виховну функцію. Таким чином, Дюркгейму було притаманне широке тлумачення соціалізму і він вважав, що для його розуміння потрібно досліджувати всі його різновиди. Він визначав соціалізм у такий спосіб:

"Соціалізм – це тенденція до швидкого поступового переходу економічних функцій з дифузійного стану, у якому вони знаходяться до організованого стану. Це також можна сказати прагнення до більш-менш повної соціалізації економічних сил".

Відзначаючи теоретичні передумови, що визначили погляди Дюркгейма, безумовно, варто сказати про вплив Канта і кантіанства. У даному випадку мова йде, насамперед, про концепцію моралі, морального боргу, що червоною ниткою проходять через усю його теорію.

Дюркгейм не вважав, що соціологія як наука вже сформувалася і концепції його попередників (зокрема Конта) уявлялися йому занадто загальними і схематичними, у яких містилися лише передумови до формування наукової соціології — науки, що повинна мати власний предмет дослідження і специфічний метод.

Дві тенденції в соціологічній концепції:

Позитивістський натуралізм

- випливає з розуміння суспільства за аналогією до природи (продовжує на якісно новому рівні, намагається будувати соціологію за зразком природничих наук);

- знаходить відображення у принципі: "соціальні факти слід розглядати як речі";

- це зумовлює причинний та функціональний аналіз соціальних фактів (суспільство розуміється як соціальна цілісність, подібна живому організму з його досконалою системою органів та функцій, що історично розвивається від простого до складного);

- виводить поняття суспільств нормального типу, норми та патології (емпірично фіксованою ознакою є поширеність соціального явища або рідкість, винятковість);

- усі ці положення дають підстави визнавати Дюркгейма одним із провідних науковців, які заснували структурний функціоналізм.

Соціальний реалізм

- Вимагає розуміння суспільства як реальності особливого типу, відмінної від усіх інших її видів (хімічної, біологічної, психологічної) та домінуючої над індивідом.

- Соціальні факти - елементи соціальної реальності, сукупність яких утворює суспільство, і які складають предмет соціології (колективність, розповсюдженість, примусовість для індивіда). Соціальні факти поділяються на:

- морфологічні факти "матеріальний субстрат суспільства" (населення, засоби спілкування, житло...).

- фізіологічні "духовні" факти - "колективні уявлення" (релігія, мораль, право ...).

- Суспільство виникає внаслідок причинної взаємодії індивідів, але згодом стає "вищим" - центральне положення соціального реалізму - визнання пріоритету суспільства, суспільної свідомості, "колективних уявлень" над індивідами. Отже, зазначені вище положення утворюють "соціологізм" - принцип специфічності та автономності соціальної реальності, її домінування над індивідами.