37. Р.Мертон про соціальну структуру та аномію.

Якщо суспільство розвивається, то воно неминуче повинно і занепадати, руйнуватися. Руйнування суспільства — це втрата ним здатності до самовідтворення, знецінення своєї якісної визначеності, ідентичності. Якщо, скажімо, проаналізувати розпад Австро-Угорщини у 1918 р. чи СРСР у 1991р., то помітно, що в обох випадках була втрачена здатність відтворення структурної єдності соціальних відносин на певній території. Руйнування суспільства супроводжується різноманітними видами порушень у ціннісно-нормативній системі суспільства (розмивання ідеалів, переорієнтація масової свідомості). Цей процес у соціології має назву аномія.

Аномія (з давньогрецької — беззаконня, "відсутність норм") — такий стан суспільства, за якого значна частина його членів, знаючи про існування обов'язкових суспільних норм, ставляться до них негативно або байдуже.

Це поняття було введене в соціологічну науку Емілем Дюркгеймом, який пов'язував аномію із відсутністю або слабкістю нормативного регулювання людських бажань, які за своєю природою є безмежними. Вчений вважав, що обмеженість можливостей для задоволення бажань і відсутність ефективних норм, які б регулювали їх, роблять індивідів нещасними і навіть підштовхують до самогубства.

Американський вчений Роберт Мертон вважав, що аномія виникає тоді, коли люди не можуть досягнути приписуваних суспільством цілей тими засобами, які встановлює суспільство. При аномії, навіть якщо існує розуміння спільних цілей, відсутнє спільне визнання правових і моральних способів дій, які ведуть до цих спільних цілей. Люди пристосовуються до аномії в різний спосіб. Роберт Мертон виділив п'ять моделей соціальної адаптації особистості до вироблених у суспільстві культурних норм, залежно від того чи визнають ці особи панівні цінності і чи відповідають вони виробленим у суспільстві правилам досягнення соціальних благ.

Стан аномії можливий як внаслідок погіршення життя, кризи, так і за умов матеріального добробуту у суспільстві.

При аномії:

• індивід випадає з ритму, втрачає здатність пристосовуватися до нового стану і нових вимог суспільства;

• зникають чіткі норми і правила поведінки;

• руйнуються суспільні цінності;

• маргіналізуються деякі суспільні групи.

Аномія є способом пристосування суспільства до певної ситуації. Ступінь свободи особистості зростає, відсутні тверді життєві цілі, норми і взірці поведінки. Це ставить багатьох в непевне соціальне становище, позбавляє колективної солідарності, відчуття єдності з конкретною групою і суспільством. Звідси — зростання злочинності, порушень правил поведінки і норм моралі. Особливої концентрації аномія досягає в економічній сфері.

Одна з головних причин аномії — втрата звичних функцій інститутами і групами, які є проміжними ланками між індивідом і державою. Виникає своєрідний психологічний парадокс: людина відчуває себе захищенішою і вільнішою в жорсткій закритій системі з малим вибором занять і обмеженими можливостями, аніж в умовах непевності у відкритій системі з універсальними нормами, які є формально рівними для всіх.

При традиційних суспільних порядках, людські здібності і потреби забезпечувались відносно просто, оскільки колективна свідомість утримувала їх на низькому рівні, не дозволяючи розвинутися індивідуалізмові і встановлюючи суворі межі для становища індивіда в суспільстві, подолати які він не міг. Ієрархічне традиційне суспільство (феодалізм) було стійким, оскільки ставило різні цілі для різних соціальних верств, дозволяючи кожному відчувати своє життя осмисленим всередині вузької замкнутої соціальної верстви.