50.Історичні передумови та суть „кейнсіанської революції”. Особливості методології Дж.М.Кейнса.

Кейнсіанська революція:

Наприкінці ХІХ ст. та в першій третині ХХ ст. в економіці найбільш розвинутих промислових країн відбулися значні зміни, які по суті означали завершення цілого ряду старих і відкриття нових технологічних горизонтів, зміну типу економічного зростання та механізмів регулювання ринкової економіки. Концентрація і централізація капіталу призвели до виникнення монополістичних утворень не лише в промисловості але й у фінансовій сфері. Посилення ролі профспілкового руху суттєво трансформували ринок праці. Розгортаються процеси інтернаціоналізації національних економік. Це все означало завершення періоду „класичної ринкової економіки” з притаманною їй досконалою конкуренцією, наявністю механізмів саморегулювання, економічною нейтральністю держави та політикою економічного лібералізму.. Економічна криза одночасно засвідчила і кризу неокласичної економічної теорії, оскільки її основні постулати вже в неповній мірі відповідали дійсності, а практичні рекомендації з подолання наслідків економічної депресії не давали відчутних результатів. Назріла необхідність нового підходу до пояснення суті економічних процесів, розробки нової концепції економічної політики держави. Це завдання виконала економічна теорія Джона Мейнарда Кейнса (1883 – 1946) – видатного англійського вченого-економіста, політичного і громадського діяча.    Економічна теорія Дж .М. Кейнса, здійснивши революційний переворот в економічний науці, обґрунтувала необхідність державного регулювання ринкової економіки, розробила основні принципи, форми та методи активної державної економічної політики, на досить тривалий період часу стала теоретичним підґрунтям діяльності більшості урядів розвинутих країн.     Головною працею кейнсіанського економічного вчення стала „Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936). Крім цієї праці перу Дж. М. Кейнса належать „Трактат про ймовірність” (1921), „Трактат про грошову реформу” (1923), „Економічні наслідки містера Черчілля” (1925), „Кінець вільного підприємництва” (1926), „Трактат про гроші” (1930) та інші.    Новаторство економічного вчення Дж. М. Кейнса в методологічному плані проявилося в наступному:– макроекономічний підхід до вивчення економічних процесів. До цього неокласична політична економія характеризувалася переважно дослідженням мікроекономічних процесів – на рівні окремого економічного суб’єкта, фірми чи галузі. Поставивши за завдання дослідити такі агреговані величини, як сукупний попит, сукупна пропозиція, сукупні споживчі витрати, сукупні заощадження та інвестиції, загальний рівень зайнятості, національний дохід та ін., Дж. Кейнс тим самим започаткував самостійний розділ економічної теорії – макроекономіку;     – врахування впливу на економічні процеси пазаекономічних чинників – психології людей та їх груп, держави;    – обґрунтування концепції „ефективного сукупного попиту”. Якщо неокласики вважали, що головним завданням економіки є ефективне і раціональне використання обмежених економічних ресурсів, тобто проблеми пропозиції, то Дж. Кейнс першим звернув увагу на той факт, що рівень національного доходу та загальний рівень зайнятості визначається „ефективним сукупним попитом” і пов’язаний з проблемами реалізації суспільного продукту;    – відмова від принципу оптимальності і автоматичного досягненнярівноваги ринковою економікою;    – відмова від головного принципу неокласичної економічної теорії –  економічного лібералізму і обґрунтування необхідності державного регулювання ринкової економіки.    Разом з тим кейнсіанство в деякій мірі є продовженням методології некласичного напрямку і маржиналізму (Дж. Кейнс був учнем засновника неокласицизму А. Маршалла і навіть за його пропозицією почав викладати економічну теорію). Кейнсіанська економічна теорія ґрунтується на методах граничного та функціонального аналізу, на використанні економіко-математичного моделювання.