11. Суть, представники та основні категорії фізіократії.

Фізіократи (від грецьк. “physis” – природа, “kratos” – влада) – фр. школа політ. економії другої пол. XVIІІ ст., що виникла як реакція на меркантилістську політику Людовіка ХІV, внаслідок якої розвиток мануфактур супроводж. занепадом с/г. фізіократи джерело багатства вбачали в вир-ві товарів, хоча й обмежували останнє лише сферою с/г, а всі інші його сфери оголосили непродуктив­ними. Вони заперечили меркантил. сприйняття обміну як нееквівалентного і вважали, що товари вступають в обмін із заданими цінами, а сам обмін є обміном еквівалентів. Фізіократи створили вчення про чистий продукт, дали поняття ек.о кругообігу і відтвор., капіталу, витрат вир-ва. Оригінальність вчення фізіократів відрізняє їх від ек-стів класичної школи, проте часто фізіократів відносять до фр.ї класичної політ. економії.

Кантильон Р. (1680-1734) – англ. ек-ст, купець і банкір. Автор праці “Дослід про природу торгівлі” (1755). Вважається одним з попередників фізі­ократії, оск. джерелом багатства вважав землю і працю; дав поняття ринкової ціни, попиту та пропонування, здійснив аналіз грошей і гро­ш. обігу, розрізняв прибуток і підприємницький дохід, зробив спробу пока­зати кругообіг промисл. капіталу. Кене Франсуа (1694–1774) – фр.й ек-ст, основоположник школи фізіократів. Основні праці – “Ек. таблиця” (1758), “Природне право” (1765). Світову славу Кене приніс трактат “Ек. таблиця”, в якому представлена перша в історії ек.ї думки модель сусп. відтворення (гос­под. кругообігу) – геніальна спроба показати умови макроек.ї рівно­ваги. Таблиця являє собою графічну ілюстрацію взаємодії трьох основн. секторів ек-и (фермери, землевласники, промисловці), пов’язаних сіткою натуральних і грош. потоків. Всі фактори, необхідні для вир-ва певного блага, застосовуються у фіксованих пропорціях і цінність продукції певного сектору цілком вичерпується його сукупними платежами іншим секторам. В цій праці Кене вперше в науковий оборот введене поняття “відтворення”. Вчення Кене про “чистий продукт” являє собою спробу пошуку джерела ба­гатства. За умов прир. порядку земля здатна приносити доход, який перевищує початкові затрати. Землероб збирає пшениці більше, ніж посіяв зерна. Тому тільки в землеробстві виникає “чистий продукт” – доход, який пізніше буде названий “рентою”. Його величина залежить від інвестов. капіталу, у складі якого Кене вперше розрізняє основний і оборотний капітал (“початкові” та “щорічні аванси”). Промисл. не створює “чистого продукту”, оск. лише переробляє продукцію землеробства, є безплідною. Кене вважав, що збільшенню “чистого продукту” буде сприяти звільнення землеробів від сплати податку. Податок величиною 1/3 чистого продукту повинні сплачувати землевласники. Кене розрізняв два види порядку у сусп. житті: природний – ідеальний, встановлений Богом, і позитивний – створений людьми. Закони ек-и є прир., тому держава не повинна втручатися в ек. діяльність, а має лише турбуватися тим, щоб наблизити позит. порядок до прир.о, коли кожна людина у госп. діяльності зможе цілком реалізувати свої сили, свою індивідуальність. До ф-цій держави Кене відносить охорону порядку, просвітн. діяльність та буд-во шляхів. Невипадково меркантил. політика протекціонізму у Кене піддається критиці і замінюється на вимогу свободи торгівлі. Тюрго Анн Робер (1727-1781) – фр.й філософ-просвітитель, держ. діяч, предст. школи фізіократів. Осн. праця – “Роздуми про створ. і розподіл багатства” (1766). Тюрго розг­лядав ек. відносини як чинник сусп. прогресу і вважав, що господ. діяльністю керують універсальні закони. Він відстоював принципи ек.ї свободи, критикуючи теорію і політику меркантилізму. Услід за Кене визнавав продуктивним лише с/г, хоча зна­ходив “чистий продукт” і в промисл. Він розвинув ідею Ф.Кене про відтво­рення і ек.й кругообіг, виділивши всередині класів фермерів та промисловців найманих робітників і підприємців; заклав основи розуміння капіталу і прибутку, який вважав сумою підприємн. доходу, оплати праці і ризику підприємця та зем. ренти.