22. Теорія вартості та теорія ренти д.Рікардо.

Рікардо показав несправедливість тверджень фізіократів, начебто рента (чистий продукт) є даром природи. Він звернув увагу й на неточність у трактуванні А. Сміта, який припускав, що частина доходу, отриманого в землеробстві, зобов'язана походженням силам природи. Природа, доводить Рікардо, не бере участі у створенні ренти і не визначає рівня цін. Джерелом ренти є не родючість землі, а праця працівників, зайнятих у сільському господарстві. Вартість хліба й іншої сільськогосподарської продукції визначається витратами праці на відносно гірших ділянках землі. Це регулююча ціна. За нею продається продукція (однакової якості), одержувана й на інших, середніх і кращих, землях. На землях більш родючих утвориться надлишок продукції, що і стає джерелом рентного доходу власників землі (рис. 3.3).

Земельні ділянки мають неоднакову продуктивність. Тому витрати на виробництво центнера зерна також неоднакові: найвищі - на гірших ділянках. Оскільки зерно продається на ринку за єдиною ціною, то власники кращих і середніх ділянок одержують додатковий дохід (ренту) у вигляді різниці між ціною і витратами. Власники гірших ділянок ренти не одержують. Тут ціна збігається з витратами. Отже, передумови утворення ренти: o обмеженість землі за збереження попиту на сільськогосподарські продукти; o ціна на хліб не може зменшитися нижче рівня витрат на гірших землях; o ренту одержують власники кращих ділянок землі. Земельна рента - плата за фактор виробництва (це, свого роду, незароблений дохід). За відсутності земельних власників ренту одержує фермер. Рента створюється не в результаті "щедрості" природи, а в результаті її "бідності", нестачі багатих і родючих ділянок землі. Потреби в сільськогосподарських продуктах зростають (що пов'язано зі збільшенням чисельності населення), і в сільськогосподарський обіг залучають усе нові й нові землі. Ціна продуктів, вироблених на цих землях, неминуче підвищується, у підсумку зростає рента. Механізм утворення і присвоєння ренти пов'язаний з тим, що земля є власністю її власників. "Ціна хліба анітрошки не знизилася б, навіть якби землевласники відмовилися від усієї своєї ренти". У цьому разі рента дісталася б фермерам, а витрати на виробництво хліба і ціна хліба збереглися б на колишньому рівні. Теорія ренти Рікардо мала (особливо для того часу) практичне значення. Обґрунтовані ним положення були спрямовані проти встановлення високих мит на хліб. Згодом ця категорія зазнала певної трансформації і стала розглядатися у більш широкому плані як додатковий дохід, утворений не тільки в сільськогосподарському виробництві.

24. Економічні погляди т.Мальтуса.

Томас Мальтус (1766-1834) - професор політекономії у коледжі Ост-Індійської компанії. Головні його праці: "Досвід про закон народонаселення" (1798), "Принципи політичної економії, розглянуті у плані їх застосування" (1820), "Поняття політичної економії" (1827). Т. Мальтус сформулював закон народонаселення. Цей закон він пов'язував з законами спадної родючості Грунту та спадної віддачі ресурсів. У результаті Мальтус прийшов до висновку, що кількість населення зростає в геометричній прогресії, подвоюючись кожних 25 років, а кількість засобів існування збільшується в арифметичній прогресії, тобто за аналогічний період зростає лише на 25 відсотків. Саме у перенаселенні Мальтус вбачав основну причину злиднів, голоду, безробіття та інших бід суспільства. Народ сам винний у власних стражданнях, вважав Мальтус, оскільки має природну пристрасть до швидкого розмноження. Мальтус бачив лише два способи встановлення природної рівноваги між кількістю населення і відповідними засобами існування. Перший - це різного роду нещастя (війни, стихійні лиха, епідемії тощо), які сприяють смертності людей, а тому є благом для суспільства. Другий спосіб він назвав моральним стримуванням, під яким розумів свідому відмову бідного населення від народження дітей, якщо не в змозі їх матеріально утримувати. Мальтус вніс значний вклад у творчий розвиток класичної економічної теорії. Заслуговують на увагу його трактування вартості, прибутку, проблеми реалізації продукту. Заперечуючи трудову теорію вартості, Мальтус у своєму тлумаченні вартості опирався на ідеї А. Сміта. На думку Мальтуса, величина вартості товару визначається витратами виробництва, до яких він відносив затрати живої і уречевленої праці, а також частину прибутку на авансований капітал. Ці ідеї лягли в основу теорії витрат виробництва, яку згодом позитивно сприйняло більшість західних економістів. Серед її прихильників був і видатний англійський економіст XX ст. Дж.М. Кейнс. Прибуток Мальтус визначав як надлишок вартості над витратами виробництва, який виникає в обігу при реалізації товарів за цінами, що перевищують витрати виробництва.