14. Економічні погляди а.Тюрго.

Анн Робер Жак Тюрго

Видатний французький державний діяч, філософ-просвітник, економіст, прихильник фізіократиз-му Тюрго Анн Робер

Жак, барон д'Ольн (1727— 1781).

Вчений першим впровадив у

науковий вжиток термін "прогрес" як розвиток більш досконалого із менш досконалого. Найбільш відомі економічні

праці французького дослідника: "Похвальне слово Венсану де Гурне" (1759), "Роздуми про створення і розподіл

багатства" (1766), "Листи про свободу торгівлі зерном" (1770), "Цінність та гроші" (1769) та ін.

А. Тюрго був не лише глибоким мислителем, але і відомим державним діячем. Він займав високу судову посаду в

Паризькому парламенті (1752— 1761), був інтендантом у Ліможі (1761—1774), міністром (генеральним контролером)

фінансів при Людовику XVI (1774—1776). Намагаючись втілити у життя фізіократичні ідеї, він підготував і здійснив

низку буржуазних економічних реформ, спрямованих на оздоровлення фінансів та вдосконалення податкової системи

(збільшення розміру оподаткування доходів від земельної власності і зменшення податків з доходів від занять торгівлею

та промисловою діяльністю, скорочення витрат на утримання королівського двору тощо); ліквідацію феодальних

обмежень (відміна ремісничих цехів і гільдій, дорожніх повинностей для селян, впровадження вільної торгівлі зерном,

борошном) тощо. Однак ці прогресивні перетворення викликали невдоволення феодальної знаті, яка примусила короля

скасувати впроваджені А. Тюрго реформи, відправивши міністра у відставку. Його ідеї були реалізовані лише через 15

років, під час Великої французької революції.

Водночас прибуток підприємців А. Тюрго вважав цілком правомірним, оскільки, авансуючи капітал, без якого не

можливе жодне виробництво, вони отримують плату за "працю, турботу, ризик". Однак виокремивши промисловий і

торговельний прибуток, А. Тюрго трактував останні як вирахування із "чистого продукту" землеробства, не відступаючи

таким чином від базових засад фізіократизму.

Обґрунтував правомірність існування позичкового процента виходячи із втрат, яких зазнає певний час кредитор,

надаючи позику. Вчений порівнював "тимчасову ренту" (позичковий процент) і "вічну ренту" (земельну), виводячи

перший із другої. Виходячи з того, що позичкодавці могли перетворити свої капітали на земельну власність, вчений

стверджував, що їх гроші мають приносити дохід, еквівалентний тому, який би вони могли мати від купівлі землі.

Економічні ідеї фізіократів, засновані на спробах охопити всю систему економічних закономірностей суспільного життя,

були плідними для багатьох поколінь дослідників.

Непрямий вплив фізіократів на сучасний стан у галузі економічної теорії був дуже великим. По-перше, чіткість і логічна

переконливість їх доказів привели до того, що вони значним чином вплинули на подальше мислення. І, по-друге,

основним мотивом їх дослідження не було, як це відбувалося з більшістю їх попередників, збільшення багатства купців і

поповнення скарбниці королів: вони прагнули зменшити страждання і приниження, які несла крайня злиденність. Таким

чином, вони надали економічній теорії її сучасну мету пошуку таких знань, які можуть підвищити якість людського

життя.

Значний вплив на подальшу еволюцію економічної думки справили сформульовані у рамках фізіократизму положення

стосовно:

природної закономірності суспільного життя, розвитку економіки за об'єктивними законами;

необхідності переміщення дослідження природи багатства зі сфери обігу у сферу виробництва;

розмежування продуктивної та непродуктивної праці;

дослідження капіталу, його структури та ролі у суспільному виробництві та відтворенні;

аналізу кругообігу суспільного продукту, виявлення головних передумов та пропорцій суспільного відтворення;

необхідності утвердження принципів економічного лібералізму та фритредерства.

Ідеї фізіократів знайшли продовження у теорії загальної ринкової рівноваги, макроекономіці, дослідженнях

міжгалузевого балансу, теорії граничної корисності та інших напрямках економічної науки XIX та XX століть.

Теорія фізіократів, за всіх її недоліків, мабуть, найбільше наближається до істини, ніж будь-яка інша теорія політичної

економії з опублікованих досі. Через це вона цілком заслуговує на увагу кожного, хто бажає досліджувати принципи цієї

дуже важливої науки. Щоправда, зображуючи працю, що витрачається в хліборобстві, як єдину продуктивну працю, вона

обстоює, мабуть, занадто вузькі та обмежені погляди, проте, оскільки вона визнає, що багатство народів полягає не в

непридатних для споживання грошах, а в предметах споживання, які кожного року відтворює праця суспільства,

оскільки вона визнає повну свободу єдиним дійсним засобом для забезпечення якомога більших розмірів цього

щорічного відтворення, остільки її вчення, треба думати, з усіх поглядів є так само істинним, як і шляхетним та

ліберальним.