Розділ 6. Сучасні рівні організації живої природи

6.1. Тканинний рівень організації живої природи

Цього рівня досягають тільки багатоклітинні організми, у яких клітини й утворені з них частини організму досягають високого ступеня структурної спеціалізації, формуючи різноманітні типи тканин, специфічні для рослинного й тваринного організмів.

Тканина – це система клітин і неклітинних структур, яка склалася у процесі розвитку і характеризується загальною будовою та функціями. Кожна тканина відрізняється своєю структурою і виконуваною функцією. Елементами тканин як складної гетерогенної системи є: спеціалізовані, або диференційовані, клітини, що виконують гістоспецифічні функції; камбіальні, або стовбурові, клітини, здатні до активного поділу і подальшої диференціації; міжклітинна речовина, яка містить волокна й аморфну основну речовину. Похідними клітини є неклітинні структури деяких тканин: симпласти (м’язові волокна посмугованої скелетної м’язової тканини), синцитії (деякі стадії сперматогенезу), постклітинні структури (тромбоцити людини, рогові луски епідермісу). Міжклітинні взаємодії як безпосередньо, так і через міжклітинну речовину забезпечують функціонування тканини як єдиної цілісної системи.

Термін “тканина” вперше застосував англійський вчений Н. Грю у 1671 р. під час опису структури рослин.

Виходячи із загальних морфологічних, фізіологічних і генетичних ознак, Ф. Лейдиг у 1857 р. запропонував класифікацію тканин, згідно з якою їх поділяють на чотири основні типи: епітеліальні, сполучні, м’язові і нервові.

Е пітеліальні (від грец. епі — понад та теле – сосочок) тканини, або епітелій, складаються з клітин, щільно прилеглих одна до одної, які утворюють один або кілька шарів (рис. 8).

Рис. 8. Епітеліальна тканина: 1). багатошаровий епітелій; 2). одношаровий епітелій;

3).Війчастий епітелій.

М

Плоский

іжклітинної речовини в епітеліальних клітинах майже немає. Ці тканини вистилають порожнини тіла та внутрішніх органів, входять до складу залоз. Як межова, епітеліальна тканина виконує захисну функцію: захищає тканини, розташовані глибше, а також регулює обмін речовин із зовнішнім середовищем (наприклад, газообмін, видалення продуктів обміну, всмоктування поживних речовин у кишківнику та ін.).

Однорядний

(простий)

Кубічний

Одно-шаровий

Циліндричний

Багаторядний

Циліндричний

Покривний епітелій

Плоский

Незроговілий

Багато-шаровий

Зроговілий

Перехідний

Схема 1. Типи епітеліальної тканини.

Залози внутрішньої, зовнішньої та змішаної секреції здійснюють свої функції завдяки наявності в них залозистого епітелію. Його клітини утворюють потрібні організму речовини (слиз, гормони, травні ферменти).

Епітеліальні тканини різноманітні за будовою, що пов’язано з їхніми функціями. Залежно від форми клітин та особливостей їхньої будови розрізняють плоский, кубічний, циліндричний і війчастий епітелії. Епітеліальні клітини полярні. Це означає, що їхні частини, спрямовані назовні й усередину, різні за будовою. З клітин епітелію шкіри утворюється волосся, пір’я, кігті або нігті. Епітелій покривів різних груп безхребетних тварин (круглі черви, членистоногі тощо) виділяє назовні захисний шар міжклітинної речовини – кутикулу, яка часто слугує зовнішнім скелетом. Оскільки клітини поверхневого епітелію контактують із навколишнім середовищем, вони часто пошкоджуються і відмирають. Тому епітеліальній тканині властива висока здатність до відновлення (регенерації). Зокрема, здатність епітелію до регенерації є однією з умов загоєння ран.

Тканини внутрішнього середовища – велика група різних тканин, об’єднаних спільністю походження, будови та функцій. Тканини внутрішнього середовища входять до складу різноманітних органів і утворюють внутрішнє середовище організму. Вони виконують різноманітні функції: захисну, живильну, транспортну, опорну, запасну; підтримують відносну сталість внутрішнього середовища. Цю групу тканин називають сполучними тканинами. Спільним для цієї групи тканин є наявність добре розвиненої міжклітинної речовини. Певні різновиди тканин внутрішнього середовища здатні до регенерації. Тканини внутрішнього середовища поділяють на трофічні (кров, лімфа та тканинна рідина), власне сполучні (пухка і щільна, жирова, ретикулярна тканини тощо)та опорні (кісткова і хрящова).

Кров, лімфа та тканинна (міжклітинна) рідина є складовими внутрішнього середовища організму. Вони забезпечують транспорт поживних речовин, продуктів обміну, газів, біологічно активних речовин, а також захисні реакції. Ці тканини підтримують відносну сталість внутрішнього середовища організму (гомеостаз). Для них характерна наявність рідкої міжклітинної речовини – плазми (від грец. плазма – виліплене, сформоване) та розміщених у ній клітин.

Р ис. 9. Формені елементи крові: 1). еритроцити; 2). лейкоцити; 3). тромбоцити

С получні тканини формують основу органів, забезпечують їхнє живлення. Вони беруть участь і в загоюванні ран: заповнюють пошкоджені місця інших тканин, унаслідок чого виникає сполучнотканинний рубець. Їхня міжклітинна речовина має різний склад. Пухка сполучна тканина міститься в усіх органах, супроводжує кровоносні та лімфатичні судини, заповнює проміжки між внутрішніми органами. Ця тканина складається з невеликої кількості клітин і невпорядковано розміщених волокон, між якими розташована пухка маса. Деякі клітини пухкої сполучної тканини здатні до фагоцитозу (захоплюють і перетравлюють хвороботворні мікроорганізми). Волокниста сполучна тканина містить велику кількість щільно прилеглих один до одного волокон (сухожилки, зв’язки та ін.) (рис. 10).

Рис. 10. Сполучна тканина: