Р ис. 25. Структура сучасної екології

середовищем. У синекології дослідження проводять у двох напрямах: статистичному і динамічному.

Біогеоценологія, або екосистемологія, вивчає біогеоценотичний шар Земної кулі, зокрема, конкретні біогеоценози (суходільні, водні), в яких взаємодіють біоценози й абіотичне середовище.

Біосферологія (глобальна екологія) вивчає біосферу як єдине планетарне ціле, з’ясовує закономірності еволюції біосфери.

Кожен із напрямів екологічних наук має свою специфіку, своє коло питань, що їх слід розв’язувати, свої особливості екологічного моніторингу, свої методи й масштаби досліджень, контролю та менеджменту, але завдання в них одне: визначити характер забруднень довкілля, пов’язаних із тим чи іншим видом діяльності людини, обсяги цих забруднень, ступінь їхньої небезпечності, можливості нейтралізації завданої природі шкоди, а також шляхи оптимальної екологізації технологій, підвищення ефективності охорони природи, збереження й відновлення природних ресурсів.

9.2. Екологічні проблеми довкілля та шляхи їх розв’язання

Екологія належить до тих природничих дисциплін, які мають відігравати особливу роль у створенні основ охорони природи і раціонального природокористування. Польський еколог П. Троян виділяє три передумови, які відіграють вирішальну роль у розв’язанні проблем охорони природи. Вони спрямовані на досягнення екологічної науки, зокрема на виділення надорганізмових структур екологічних систем, формування екологічних законів і методів.

Природні катастрофи спричиняються екзогенними й ендогенними факторами, тобто зовнішніми навколоземними або космічними та внутрішніми силами Землі, зумовленими процесами в її надрах. Зовнішні та внутрішні сили тісно пов’язані між собою, розвиток одних часто стимулює появу інших. До зовнішніх сил природи, здатних призвести до катастрофічних наслідків для екосистем, належать зміни магнітного, електричного, гравітаційного полів і радіаційного поясу, спричинені явищами, що відбуваються в космічному просторі (спалахи наднових зірок, проходження поблизу Землі великих космічних тіл); падіння на Землю великих метеоритів; урагани; повені; цунамі; сильні посухи; страшні зливи; зсуви; осипи; селі; обвали. Внутрішніми силами Землі викликаються надзвичайні екологічні ситуації: виверження вулканів; землетруси; переміщення велетенських мас гірських порід через утворення в земній корі великих розломів тощо.

У літературі є багато описів грізних явищ природи: вивержень вулканів Везувію, Кракатау й Мон-Пеле; землетрусів у Сан-Франциско, Мехіко, пустелі Гобі; ураганів і тайфунів у Японії та Центральній Америці; торнадо у США та інші.

З давніх часів до наших днів на Землі періодично відбуваються грандіозні катастрофи, спричинені падінням космічних тіл (великих метеоритів, астероїдів, комет). Учені виявили на поверхні Землі багато слідів таких катастроф у вигляді велетенських метеоритних кратерів — лійкоподібних заглиблень діаметром у десятки й навіть сотні кілометрів. Наприклад, в Україні, біля села Болтишка Кіровоградської області, знайдено заповнений осадовими породами кратер діаметром 25 км — слід падіння метеорита близько 100 млн років тому. Ще більший кратер — діаметром близько 100 км — знайдено в Сибіру, в басейні річки Хатанга.

Учені вважають, що більшість космічних тіл падала у Світовий океан, і це також призводило до значних катастроф (утворення велетенських хвиль — цунамі, небачені за силою й тривалістю зливи, грози, запилення атмосфери й пов’язані з цим кліматичні зміни). Останній досить великий метеорит упав на Землю в районі Аризони (США) 50 тис років тому. Тут утворився кратер діаметром 1200 м і завглибшки 180 м. Тунгуське явище в Сибіру 1908 р. (деякі вчені вважають, що це було не падіння метеорита, а вибух в атмосфері ядра невеликої комети) спричинило величезну пожежу й виламування лісу в тайзі на площі в кілька сотень квадратних кілометрів. Урагани (тайфуни, тропічні циклони) утворюються над теплими водами Світового океану, в його тропічній зоні, й найбільшої шкоди завдають країнам басейну Карибського моря, Бангладеш, Індонезії, Філіппінам.

Із 700 великих природних катастроф 2/3 супроводжувалися бурями й повенями. Екстремальні погодні умови спричинені постійними негативними змінами клімату під впливом техногенної діяльності, яка провокує також і землетруси. В Україні до сейсмічно небезпечних районів належать гірський Крим і Карпати. Центральні райони України — сейсмічно спокійні, хоч інколи й сюди від Карпат або гір Вранча (Румунія) докочуються хвилі землетрусів, сила яких не перевищує 3 – 4 балів.

Екстремальні погодні умови спричинені постійними негативними змінами клімату під впливом техногенної діяльності, яка провокує також і землетруси. В Україні до сейсмічно небезпечних районів належать гірський Крим і Карпати. Як свідчать геологічні дані, протягом останніх 20 млн років тут неодноразово відбувалися землетруси й виверження вулканів. Останніми десятиліттями також траплялися землетруси силою до 6 – 9 балів

У 1992 р осіння повінь на річці Уж завдала величезних матеріальних збитків. Через сильні дощі рівень води в річці піднявся на 3 – 5 м, на значній площі було затоплено сільгоспугіддя, господарські об’єкти, деякі села, частково – міста Мукачеве, Сваляву та Ужгород, розмито кілька автодоріг, порушено енергопостачання багатьох сіл. У вересні від сильних дощів почалася повінь у Тернопільській області, внаслідок якої загинуло 6 осіб, завдано збитків об’єктам енергетики, зв’язку, сільському господарству. У цьому ж році снігопади й сильні заметілі у Криму пошкодили близько 3 тис житлових будинків і 150 виробничих приміщень.

На початку листопада 1998 р. сталася найбільша природна екологічна катастрофа на Закарпатті — руйнівна повінь, яка забрала декілька десятків людських життів і завдала колосальних економічних збитків. Подібних катастроф тут не траплялося 200 років. Для відновлення екосистем, а також нормальних умов проживання людей потрібно багато десятиліть. За попередніми підрахунками, загальні збитки перевищують 120 млрд гривень (зруйновано понад 2 тис будинків, близько 2 тис – підтоплено, майже з 6 тис. будинків відселено жителів, пошкоджено багато десятків кілометрів доріг, ліній каналізації, водо- та енергопостачання, затоплено тисячі гектарів землі).

Антропічні катастрофи умовно поділяють на катастрофи хімічного, фізичного, інженерно-геологічного, мілітаристичного та комплексного характеру.

Перше місце серед них належить катастрофам, пов’язаним із військовою діяльністю, війнами, масштабними випробуваннями ядерної зброї та військовими навчаннями, випробуваннями хімічної й бактеріологічної зброї. 3 грудня 1984 р., уночі, коли люди спали, смертоносна хмара метилізотіоціанату, який використовується для виготовлення пестицидів, просочилася з велетенської цистерни заводу компанії “Юніон Карбайд” і накрила місто Бхопал в Індії. Це стало однією з найбільших в історії індустріальних катастроф: 2,5 тис осіб померли зразу, близько 100 тис тяжко захворіли й стали інвалідами (ушкодження мозку, сліпота, стерильність). Будь-які широкомасштабні втручання у природні екосистеми також мають катастрофічні наслідки.

За останні три – чотири десятиліття, крім аварії на ЧАЕС, найбільшими й найтяжчими за своїми наслідками було кілька таких катастроф. У березні 1961 року потужний сель промчав Бабиним Яром у Києві, завдавши величезних матеріальних збитків і забравши кілька сотень людських життів. Причиною цього лиха став прорив дамби технічного резервуару цегельного заводу. До великих катастроф 70-х років слід віднести пожежі на газових родовищах — Шебелинському (Харківська область) та Угерському (Львівська область), аварії на нафто- й газопроводах, аварію на нафтогазовій платформі в Азовському морі, що завдали величезних економічних збитків і шкоди довкіллю на величезній акваторії Азовського моря й у басейні Дністра.

Улітку 1992 р. через переповнення каналізаційних місткостей курортів Криму стався масовий викид нечистот у Чорне море. У результаті пляжі Ялти, Алушти, Судака, Сак, Керчі, Феодосії було закрито на два місяці. У тому ж році на Кременецькій райагробазі розлилося майже 14 тонн солярової оливи. Нафтопродукти забруднили річку Ікву до міста Дубно, потерпіли риборозплідні ставки села Берег. Того ж року під час аварії на ТЕЦ у Чернігові розлилося майже 300 тонн мазуту. У вересні 1993 року на Київській насосній каналізаційній станції з ладу вийшло кілька потужних насосів, і у Дніпро протягом тижня щоденно викидалося майже 1,5 млн м³ фекальних стоків. Імовірність природних та антропогенних катастроф і кожний такий випадок необхідно обов’язково враховувати, ретельно аналізувати й уживати заходів для запобігання їм чи зведення до мінімуму їхніх негативних наслідків.

Глобальними екологічними катастрофами на сьогодні вважають парниковий ефект, кислотні дощі, трансконтинентальні перенесення забруднень, запилення атмосфери та інші.

Наприклад, унаслідок будівництва на великих річках гребель і водосховищ відбувається ось що:

• кардинально змінюється режим річкового стоку (в багато разів уповільнюється);

• змінюється тепловий режим;

• змінюється характер випадання опадів, розчинення солей, їх відкладення, біохімічних та інженерно-геологічних процесів;

• різко змінюються умови взаємозв'язку річкових і підземних вод у даному басейні, рівневий режим, фізичні й хімічні властивості поверхневих і зв’язаних із ними підземних вод;

• розвиваються процеси стагнації (гниття) і “цвітіння”, застою, нагромадження всіх видів забруднювачів, що змиваються з водозборів і приносяться вітрами;

• вимирають ті види водяних організмів, зокрема риба, які потребують чистої води й міграції уздовж русла;

• гинуть заплави — найцінніші природні об’єкти.

Тому людство повинно, використовуючи увесь загальнолюдський інтелект і набуті знання в галузі охорони природи та раціонального споживання її ресурсів, розвиваючи міжнародне співробітництво, обмінюючись інформацією, надаючи наукову, матеріальну й технічну допомогу, домогтися ефективного розв’язання головної проблеми — зберегти сферу життя на Землі.