9.4. Сучасні підходи до формування свідомого ставлення до екологічної дійсності

Головна мета освіти — не підготувати молодих людей до кар’єри, а виховати в них пошану до життя (Н. Кузен, американський еколог). Серед узагальнювальних розділів сучасної екології (біоекологія, геоекологія, техноекологія) нині головна роль належить соціоекології. Саме в цьому блоці екологічних наук зосереджені такі найважливіші напрями, як екологічна освіта, екологічна культура, екологічне право, урбоекологія, екологічний менеджмент, економіка природокористування й, насамкінець, локальна, регіональна та глобальна екополітика. У попередніх главах неодноразово наголошувалося на важливості для людства екологічного виховання та освіти. Сьогодні цій проблемі в усьому світі приділяється велика увага. Можна сказати, що наш час – це період тотального екологічного всеобучу, коли основи екологічних знань викладають усім, починаючи з дитячого віку — у школах та інститутах, на різних семінарах і курсах, по радіо й телебаченню — та закінчуючи підвищенням рівня екологічної освіти керівників усіх рангів у всіх країнах, на всіх континентах. У розвинених державах розроблені та вдосконалюються різні програми й концепції розвитку екологічної освіти, програми й плани підготовки спеціалістів екологів сучасного рівня. Буквально за кілька останніх років видано багато посібників і підручників, науково–популярної й публіцистичної літератури, знято фільми й розроблено рекомендації еколого-освітнього змісту. У більшості країн світу екологія стала обов'язковою дисципліною в усіх школах і вищих закладах освіти, в багатьох вищих навчальних закладах створено кафедри або факультети екологічного профілю, проведено сотні екологічних національних і міжнародних семінарів, конференцій, з’їздів. Велику еколого-просвітницьку роботу провадять у всьому світі організації “зелених”, товариства з охорони природи, серед них такі відомі, як “Грінпіс”, “Легамбіенте” та інші. Ці важливі для цивілізації процеси екологізації свідомості населення, формування нового — екологічного світогляду, нової — екологічної культури цілком характерні й для України.

У нашій державі розроблено програми й концепції розвитку екологічної освіти й виховання, видано посібники й підручники з екології, створено десятки кафедр і факультетів екологічного профілю в інститутах та університетах, започатковано багато журналів загальноекологічного, еколого–економічного, еколого–географічного змісту (“Ойкумена”, “Світ у долонях”, “Пролісок”, “Паросток”, “Рідна природа” та інші). Ще у 1975 р. учасники Міжнародного семінару з екологічної освіти (Бєлград, Югославія) запропонували глобальну схему екологічної освіти. Відповідно до цієї схеми, головною метою екологічної освіти має бути формування в населення планети усвідомлення того, що виникла життєво важлива глобальна проблема довкілля й усього, що з ним пов'язане, усвідомлення того, що довкіллям необхідно опікуватися й що для цього треба мати відповідні знання, досвід, уміння, мотивації та зобов’язання як для індивідуальної, так і для колективної роботи задля порятунку біосфери та запобігання майбутнім екологічним катастрофам. У 1977 р. на Міжнародній конференції (Тбілісі) завдання й мету екологічної освіти було конкретизовано:

• сприяти чіткому усвідомленню того, що суспільство розвивається за тісних взаємозв'язків усіх природних і соціальних процесів;

• забезпечити кожній людині можливість здобути знання, право, досвід і умови їх реалізації, необхідні для захисту довкілля та його поліпшення;

• розробити нові алгоритми поведінки окремої людини, груп людей і суспільства як єдиного цілого стосовно довкілля.

Сьогодні активно розвиваються як формальна екологічна освіта (у школах, вищих навчальних закладах, інститутах підвищення кваліфікації), так і неформальна (за допомогою засобів масової інформації, кіно, музеїв, виставок, заходів природоохоронних товариств тощо). Особливе значення розвиткові екологічної освіти й культури надається в усьому світі останніми роками, коли стало очевидно, що одними з головних причин невиконання ухвал міжнародних екологічних форумів, угод і конвенцій з охорони природи є саме низька екологічна культура більшості населення планети, низький рівень екологічної освіти і свідомості, зокрема осіб, які приймають важливі рішення. Тому в період з 1997 до сьогодні на багатьох міжнародних зібраннях активно обговорювалися проблеми екологічної освіти й виховання та їхня роль в еколого-збалансованому розвиткові людства (Нью–Делі, 1997; Париж, 1998; Цюріх, 1999; Брюссель, 1999; Дакар, 2000; Йоганнесбург, 2002 та інші). У 2002 році Міністерством освіти і науки Швеції разом із Міністерством охорони навколишнього середовища цієї країни за завданням Європейської економічної комісії ООН розроблено проект “Стратегії освіти з еколого–збалансованого розвитку й екологічної освіти ЄЕК ООН”. У 2003 році спеціальними робочими групами ЄЕК ООН закладено теоретичні основи стратегії щодо освіти задля стійкого розвитку та намічено шляхи її реалізації. В усьому світі поширюються такі поняття, як “екологічна філософія життя”, “екологічні пріоритети”, “екологічний імператив”, “екологічна парадигма” (система цінностей, підходів, принципів). Ці поняття обґрунтовуються й використовуються в системі екологічної освіти. Сьогодні у світі екологічна освіта визнається одним із основних факторів екологізації всіх видів людської діяльності. Вона розглядається як самостійна й нагальна проблема, як важливий інструмент управління, головний важіль для вдосконалення моделі виробництва і споживання з урахуванням можливостей біосфери. Період з 2005 до 2015 року на Всесвітньому Самміті в Йоганнесбурзі рекомендовано об’явити десятиліттям освіти задля еколого-збалансованого розвитку. У цей самий період в Україні також відбулася низка важливих подій, пов’язаних із розвитком екологічної освіти: наприкінці 2001 р. затверджено Концепцію екологічної освіти України, на початку 2002 р. — план заходів з її реалізації, наприкінці 2002 р. до Верховної Ради подано проект Закону України про екологічну освіту. У 2001 р. в нашій країні створено перший спеціалізований вищий навчальний заклад — Одеський державний екологічний університет, базовий із підготовки кадрів для Міністерства екології та природних ресурсів України.

Відомо, що метою екологічного виховання є формування “екологічної особистості”, тобто особистості з екоцентричним типом екологічної свідомості. За спрямуванням та рівнями саморефлексії екологічна свідомість може бути імпліцитною або експліцитною. Імпліцитність екологічної свідомості визначається прихованістю змісту, непевністю тієї екологічної місткості, яка може бути виявлена лише опосередковано через свої зв’язки з іншими об’єктами або процесами. Імпліцитність екологічної свідомості проявляється: 1) у широкому розумінні слова – як сукупність наявних та недоведених уявлень людей (групи людей або окремої людини) про зміст та фактори екологічного забруднення чи екологічної дійсності загалом; 2) у вузькому розумінні слова – як нечітке емпіричне (таке, що “випливає” із життєвого досвіду) уявлення про співвідношення та питоме значення переваги певного екологічно шкідливого фактора по відносно інших.

Експліцитність екологічної свідомості – явний, чіткий, розгорнутий вид суджень, доступні для зовнішнього спостереження форми екологічних вчинків та дій. Цей рівень екологічної свідомості класично розгортається в освітніх програмах.

Експліцитність може безпосередньо мотивувати ставлення до тієї чи іншої проблеми або через підсвідомість та внутрішнє відчуття учнів створити мотивацію, яка передбачає психологічну включеність особистості у світ природи.

Фахові знання у поєднанні з оцінкою проблеми, що мають на меті етичні, моральні та духовні норми і цінності людини, передбачають моделювання поведінки, яка за відповідних умов (психолого-педагогічні методи емпатії, ідентифікації та рефлексії, на основі яких обираються відповідні комплексні форми та засоби екологічного виховання, “глибинної екологієї”) може реалізуватися у стимулюванні практичної діяльності при розв’язанні поставлених завдань.

У даному випадку можна використовувати саме психолого–педагогічні методи емпатії, ідентифікації та рефлексії, які були окреслені В.А. Ясвіним та С.Д. Дерябо.

Метод екологічної ідентифікації полягає в педагогічній актуалізації особистої причетності людини до того чи іншого природного об’єкта, ситуацій, обставин, у яких вона перебуває. Цей метод стимулює процес психологічного моделювання стану природних об’єктів, сприяє кращому розумінню цього стану, що поглиблює уявлення школярів про даний об’єкт. Крім того, цей механізм актуалізує відповідну поведінку стосовно до цього об’єкта.

Метод екологічної емпатії має на меті педагогічну актуалізацію співпереживання людини за стан природного об’єкта, а також співчуття йому. Це стимулює проекцію особистих станів на природні об’єкти через ототожнення з ним (співпереживання), а також переживання особистих емоцій та почуттів з приводу стану природних об’єктів (співчуття). Таким чином формується суб’єктифікація природних об’єктів.

Метод екологічної рефлексії полягає в педагогічній актуалізації самоаналізу людиною своїх дій та вчинків щодо їх екологічної доцільності. Цей метод стимулює усвідомлення того, яким чином поведінка людини впливає на ті природні об’єкти, яких вона стосується.

Отже, екологічна освіта як неперервний процес навчання, виховання і розвитку особистості прямована на формування системи наукових і практичних знань та вмінь, ціннісних орієнтацій, поведінки і діяльності, що забезпечить відповідальне ставлення до навколишнього природного середовища і здоров’я людини.

Завдання для контролю та самоперевірки: 1. Що вивчає екологія? 2. Які підрозділи включає екологія? 3. Охарактеризуйте загальну й окрему екології. 4. Що вивчає біоекологія? 5. Що вивчає прикладна екологія? 6. Які блоки входять у прикладну екологію? 7. Охарактеризуйте техноекологію. 8. Характеристика основних екологічних проблем довкілля. 9. Дайте характеристику природних екологічних катастроф. 10. Характеристика катастроф, спричинених людиною. 11. Які катастрофи належать до глобальних? 12. Основні напрями охорони природи. 13. Що є сновою класифікації С. М. Стойко? 14. Охарактеризуйте природоохоронні території України. 15. Охарактеризуйте категорії, що є основою класифікації природоохоронних територій України. 16. Сучасні підходи до формування свідомого ставлення до екологічної дійсності. 17. Основні завдання екологічної освіти.

Тестові завдання для контролю та самоперевірки

1. Ким був уперше вжитий термін “екологія”:

а). Морган Т. Г.; б). Торо Г. Д.;

в). Мєдников Б. М.; г). Берн Дж.

2. Який різновид екології вивчає блок прикладних екологічних напрямів, пов’язаних із об’єктами людської діяльності (енергетика, промисловість, транспорт, наука, космос):

а). геоекологія; б). техноекологія;

в). соціальна екологія; г). прикладна екологія.

3. Кому належить визначення, що екологія – це “біологія навколишнього середовища”:

а). Дарвін Еразм; б). Планк Макс;

в). Лайєль Чарльз; г). Юджін Одум.

4. Яка екологія вивчає біосферу як єдине планетарне ціле, з’ясовує закономірності еволюції біосфери:

а). аутекологія; б). демекологія; в). біосферологія;

г). синекологія; д). біогеоценологія.

5. Сутність якого методу полягає в педагогічній актуалізації самоаналізу людиною своїх дій та вчинків щодо їх екологічної доцільності:

а). методи рефлексії; б). методи емпатії; в). методи ідентифікації.

6. Хто написав наукову працю “Загальна морфологія організмів”:

а). Геккель Е.; б). Гедель К.;

в). Уоллес А.; г). Френсіс Ф.

7. Вища категорія природоохоронних територій, де законом зберігається в незайманому стані весь природний комплекс та ведуться наукові дослідження, - це:

а). національні парки; б). заповідники;

в). заказники; г). резервати.

8. Хто вперше дав визначення екології:

а). Гедель К.; б). Уоллес А.;

в). Геккель Е.; г). Френсіс Ф.

9. Яка екологія вивчає специфіку взаємовідносин організмів і середовища їх існування в різних географічних зонах:

а). прикладна екологія; б). соціальна екологія;

в). геоекологія; г). техноекологія.

10.Що вивчає загальна екологія:

а). досліджує головно зв’язки організмів із середовищем;

б). досліджує головні принципи організації та функціонування різних надорганізмових систем;

в). займається аналізом структури рослинних угруповань.

11. Яка екологія вивчає взаємозв’язки представників виду з навколишнім середовищем:

а). синекологія; б). аутекологія; в). демекологія;

г). біогеоценологія; д). біосферологія.

12. Території, на яких допускається господарське використання лише частини природних об’єктів, якщо це не завдає шкоди об’єкту, який охороняється, - належать:

а). національні парки; б). заповідники;

в). заказники; г). резервати.

13. Екологія, що аналізує стосунки між особинами, що належать до різних видів даного угруповання організмів, а також між ними і довкіллям, - це.

а). біосферологія; б). біогеоценологія;

в). синекологія; г). демекологія; д). аутекологія.

14. Яка екологія досліджує специфічну роль людини в довкіллі не як біологічного виду, а як соціальної істоти:

а). геоекологія; б). техноекологія;

в). демекологія; г). соціоекологія.

15. Метод, що має на меті педагогічну актуалізацію співпереживання людини за стан природного об’єкта, - це:

а). методи емпатії; б). методи ідентифікації;

в). методи рефлексії.

16. Який різновид екології описує коливання чисельності різних видів і встановлює їх причини:

а). демекологія; б). аутекологія;

в). біогеоценологія; г). біосферологія; д). синекологія.

17. Природоохоронна територія або пам’ятник природи із заповідним або заказним режимом:

а). національні парки; б). заповідники;

в). заказники; г). резервати.

18. Що вивчає фітоекологія:

а). досліджує головно зв’язки організмів із середовищем;

б). досліджує головні принципи організації та функціонування різних надорганізмових систем;

в). займається аналізом структури рослинних угруповань.

19. Сутність якого методу полягає в педагогічній актуалізації особистої причетності людини до того чи іншого природного об’єкта, ситуації, обставин, у яких вона перебуває:

а). методи ідентифікації; б). методи емпатії;

в). методи рефлексії.

187