Розділ 2. Загальнонаукові методи емпіричного пізнання

2.1. Загальнонаукові методи емпіричного пізнання

Природознавство використовує різні прийоми й методи пізнання (дослідження): спостереження, вимірювання, експеримент, порівняння, індукцію, дедукцію, аналіз і синтез, абстракцію та узагальнення, наукову гіпотезу, моделювання, системний аналіз, уявний експеримент тощо. Найважливішою особливістю природничих наук, на відміну від гуманітарних, є їх експериментальний характер. Тому загалом шлях до пізнання у природознавстві можна уявити собі так: спостереження — гіпотеза для пояснення спостереження — експеримент з метою перевірки гіпотези — розробка теорії (якщо гіпотеза підтверджується) — перевірка наслідків, що випливають із теорії. Слід звернути увагу на те, що саме теорія є основною формою знань, їх акумулятором. За висловом Л. Больцмана, “Немає нічого більш практичного, ніж гарна теорія”. Це, безперечно, не заперечує практики як критерію істини.

Теорія та експеримент як два найважливіших методи пізнання перебувають у діалектичній єдності, порушення якої призводить до того, що теорія стає безпредметною схемою, а дослід — сліпим.

Поняття “метод” (від грецького слова “методос” — шлях до чого-небудь) означає сукупність прийомів та операцій, що застосовуються для практичного й теоретичного освоєння дійсності.

Метод озброює людину системою принципів, вимог, правил, керуючись якими, вона може досягти поставленої мети. Володіти методом означає знати, яким чином, у якій послідовності слід виконувати ті чи інші дії для розв’язання тих чи інших завдань, уміти застосовувати це знання на практиці.

Існує окрема галузь знання, що безпосередньо вивчає методи – методологія. Методологія дослівно означає “вчення про методи ” (тому що походить цей термін від двох грецьких слів: “методос” — метод — і “логос” — учення). Вивчаючи закономірності розвитку людської пізнавальної діяльності, методологія розробляє методи її успішної реалізації. Найважливішим завданням методології є вивчення походження, сутності, ефективності й інших характеристик методів пізнання.

Методи наукового пізнання прийнято групувати за ступенем їх застосування у процесі наукового дослідження.

Розрізняють два рівні наукового пізнання: емпіричний і теоретичний. Одні загальнонаукові методи застосовуються тільки на емпіричному рівні (спостереження, експеримент, вимірювання), інші — лише на теоретичному (ідеалізація, формалізація), а деякі (наприклад, моделювання) — як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях.

Емпіричний рівень наукового пізнання пов’язаний із безпосереднім дослідженням об’єктів, які реально існують і які людина може сприймати за допомогою органів чуття. На цьому рівні триває процес нагромадження інформації про досліджувані об’єкти, явища шляхом проведення спостережень, виконання різноманітних вимірювань, постановки експериментів. На цьому рівні відбувається також первинна систематизація одержаних фактичних даних у вигляді таблиць, схем, графіків і т.п. Крім того, уже на другому рівні наукового пізнання завдяки узагальненню наукових фактів можна сформулювати деякі емпіричні закономірності.

Виділяючи в науковому пізнанні два вищезазначені рівні, не слід, однак, відривати їх один від одного і тим більше протиставляти їх між собою. Адже емпіричний і теоретичний рівні пізнання взаємопов’язані. Емпіричний рівень виступає як основа, фундамент теоретичного. Гіпотези й теорії формулюються у процесі теоретичного осмислення наукових фактів, статистичних даних, одержаних на емпіричному рівні. До того ж теоретичне мислення неминуче спирається на чуттєво–наочні образи (у тому числі на схеми, графіки й т.п.), які є сферою емпіричного рівня дослідження.

Своєю чергою, емпіричний рівень наукового пізнання не може існувати без досягнень теоретичного рівня. Емпіричне дослідження, як правило, спирається на певну теоретичну конструкцію, що визначає напрям цього дослідження, обумовлює й обґрунтовує методи, які застосовуються при цьому.

Третю групу методів наукового пізнання становлять ті з них, які використовуються для дослідження лише в якійсь конкретній науці або для вивчення якогось конкретного явища. Такі методи називаються конкретно–науковими. Кожна галузь науки (біологія, хімія, геологія й т. д.) має свої специфічні методи дослідження.

Водночас конкретно–наукові методи, як правило, містять у різних поєднаннях ті чи інші загальнонаукові методи пізнання. У конкретно–наукових методах можна зауважити наявність спостереження, вимірювання, індуктивні чи дедуктивні умовиводи тощо. Характер їх поєднання й використання залежить від умов дослідження, природи досліджуваних об’єктів тощо.

Отже, конкретно–наукові методи нерозривно пов’язані із загальнонауковими і являють собою специфічне застосування загально–наукових пізнавальних прийомів для вивчення конкретної області об’єктивного світу.

Конкретно–наукові методи пов’язані також із загальним діалектичним методом, який нібито конкретизується в них. Наприклад, загальний діалектичний принцип розвитку конкретизується в біології у формі природно–історичного закону еволюції тваринних і рослинних видів, який відкрив свого часу Ч. Дарвін.

Слід зазначити, що будь-який метод, узятий окремо, ще не гарантує успіху в пізнанні тих чи інших аспектів матеріальної дійсності. Важливим є також уміння правильно застосувати науковий метод у процесі пізнання.