Розділ 7. Еволюція органічного світу

7.1. Еволюційні ідеї, концепції та гіпотези в додарвінівський період

Ідея еволюції, своєю чергою, безпосередньо пов’язана з уявленнями про єдність природи й загальність руху, які вперше з’являються у творах мислителів Стародавнього Сходу (Єгипет, Індія, Китай) наприкінці II — на початку І тис. до н. е. Згодом вони формулюються більш окреслено у філософських школах матеріалістичною напряму Стародавньої Греції (VІІ – VІ ст. до н. е.).

Відповідно до уявлень античних філософів, увесь навколишній матеріальний світ виник з “першоматерії” (природне походження), основу якої складали первинні субстанції: вогонь, повітря, вода й земля, здатні до взаємоперетворення (єдність природи). Загальність руху (розвитку) як невід’ємну властивість матерії визнавали практично всі основні філософські напрями давнини. Матеріалістичне трактування причин розвитку (руху) виражалося у визнанні того, що причини розвитку всіх тіл живої і неживої природи пов’язані з їх внутрішньою природою.

Найбільш загальну причину розвитку античний філософ Геракліт Ефеський (VI ст. до н.е.) вбачав у єдності й боротьбі суперечливих начал.

До середини XV століття в Європі внаслідок занепаду феодалізму й зародження капіталістичних відносин виникають сприятливі умови для розвитку природознавства. Починаючи з епохи Відродження (друга половина XV ст. ), до середини XVIII століття природознавство накопичило величезний фактичний матеріал і тому за обсягом своїх знань високо піднялося над рівнем давньогрецької науки. Однак інтерпретація зібраного матеріалу зберігала на собі відбиток світогляду середньовіччя. Стихійно-діалектичні погляди, які панували у філософії до початку нашої ери, змінилися на метафізичний світогляд (грец. фізис – природа, мета – над), сутність якого зводилася до таких постулатів:

а) навколишній світ, у якому ми живемо, створив Бог;

б) із того часу, як живі організми були створені Творцем, вони не змінюються; тому видів стільки, скільки їх створив Бог;

в) доцільність (пристосованість) живих істот споконвічна.

Тому цей період (друга половина XV – середина XVІІ ст.) увійшов в історію науки під назвою метафізичного. Домінуючими вченнями цього періоду були:

а) теологія – учення, спрямоване на наукове обґрунтування ідеї Бога;

б) креаціонізм – учення про незмінюваність видів живих істот;

в) телеологія – уявлення про споконвічну доцільність.

У цей період у біології накопичується величезний описовий матеріал. З’являються перші багатотомні описи тваринного й рослинного світу. Обсяг наукової інформації, що постійно збільшувався, потребував систематизації й узагальнення. Перші системи цього періоду були штучними, оскільки основою їх побудови були угруповання рослин і тварин, об’єднані на підставі небагатьох і довільно (суб’єктивно) дібраних ознак подібності й відмінностей між ними.

Вінцем штучних систем минулого була система, яку запропонував великий шведський натураліст Карл Лінней (1707 – 1778). Він виконав величезну роботу із систематизації рослин і тварин, результати якої виклав у працях “Система природи” і “Філософія ботаніки”. На основі подібності за одною – двома найбільш помітними ознаками він класифікував організми на види, роди, родини й класи.

Одна з найбільших заслуг К. Ліннея — введення бінарної номенклатури (системи подвійних латинських назв — рід і вид, наприклад: Rіbes rubrum — смородина червона). Лінней припускав природне виникнення різновидів, але був переконаний у тому, що “видів стільки, скільки різних форм створила предвіковічна сутність”.

Лінней розглядав вид як стабільний, реально існуючий у природі елемент; але так як він вірив у біблійну легенду про створення видів, то перебував на позиціях креаціонізму і вважав, що види не змінюються. Однак під тиском спостережень за природою в останні роки життя К. Лінней визнав, що види можуть виникати шляхом схрещування або навіть у деяких випадках — у результаті дії змін середовища, тобто без участі божественної сили. Він одним із перших звернув увагу на дивну подібність людини і людиноподібних мавп, об’єднавши їх в одне сімейство — ряд приматів.

Незважаючи на штучність класифікації, яку запропонував К. Лінней, система рослин і тварин об’єктивно сприяла формуванню еволюційної ідеї, оскільки об’єднання видів у таксономічні підрозділи (рід, клас і т.д.) здійснювалося за принципом “подібності в будові”, що здебільшого пов’язано з філогенетичною, тобто еволюційною, спорідненістю.

Протягом розглянутого періоду розвиваються й інші галузі природознавства. У XVI столітті після зняття заборони на розтин трупів людей великих успіхів досягла анатомія. Створення мікроскопа розширило можливості дослідження живих істот: вивчалися клітинна будова рослин і тварин, світ мікроорганізмів. Застосування мі­кроскопічної техніки сприяло також розвитку ембріології.

Знання, накопичені в різних галузях природничих наук, сприяли поступовому формуванню матеріалістичного розуміння природи й законів її розвитку.