2.2. Спостереження як метод наукового пізнання шляхом опису об’єкта пізнання

Спостереження є чуттєвим відображенням предметів та явищ зовнішнього світу. Це вихідний метод емпіричного пізнання, який дає змогу одержати первинну інформацію про об’єкти навколишньої дійсності.

Наукове спостереження (на відміну від звичайного, повсякденного спостереження) має кілька особливостей:

• цілеспрямованість (спостереження повинно здійснюватися для досягнення поставленої мети дослідження, а увага спостерігача повинна фіксуватися тільки на явищах, пов’язаних із цим завданням);

• планомірність (спостереження повинно здійснюватися за чітким планом, складеним відповідно до мети дослідження);

• активність (дослідник повинен активно вести пошук, виділяти потрібні моменти в явищі, за яким спостерігає, залучаючи для цього свої знання й досвід, використовуючи різні технічні засоби спостереження).

Наукові спостереження завжди супроводжуються описом об’єкта пізнання. Це потрібно для того, щоб зафіксувати ті властивості, сторони досліджуваного об’єкта, які є предметом дослідження.

Опис результатів спостережень становить емпіричний базис науки, спираючись на який, дослідники формулюють емпіричні узагальнення, порівнюють досліджувані об’єкти за тими чи іншими параметрами, проводять їх класифікацію за певними властивостями, характеристиками, з’ясовують послідовність етапів їх становлення та розвитку.

Спостереження як метод пізнання загалом задовольняє потреби науки на описово–емпіричній стадії розвитку. Подальший прогрес наукового пізнання пов’язаний із переходом багатьох наук до наступного, більш високого ступеня розвитку, на якому спостереження доповнюються експериментальними дослідженнями, в основі яких — цілеспрямований вплив на об’єкти дослідження.

Що стосується спостереження, то воно виключає діяльність, спрямовану на перетворення, зміну об’єктів пізнання. Це зумовлено низкою обставин: недоступністю цих об’єктів для практичного впливу (наприклад, спостереження за віддаленими космічними об’єктами); небажаністю впливу, беручи до уваги мету дослідження, втручання у процес, за яким спостерігають (фенологічні, психологічні та інші спостереження).

За способом проведення спостереження є безпосередніми й опосередкованими.

Безпосередні спостереження дають можливість відображати, сприймати ті чи інші властивості, ознаки об’єкта за допомогою органів чуття. Такі спостереження дали багато корисного для розвитку науки. Відомо, наприклад, що спостереження за розміщенням планет і зірок на небі, які проводив протягом більш як двадцяти років Тіхо Браге із вражаючою як для неозброєного ока точністю, стали емпіричною основою для відкриття Кеплером його відомих законів.

У наш час безпосередні візуальні спостереження широко використовуються в космічних дослідженнях як важливий (а іноді й незамінний) метод наукового пізнання. Комплексне сприйняття явищ, за якими здійснюється спостереження, вибіркова здатність людського зору й логічний аналіз результатів спостережень — це ті унікальні властивості методу візуальних спостережень, якими не володіє жоден набір апаратури.

Можливості візуального методу спостережень істотно збільшуються, якщо використовувати інструменти, які розширюють можливості людського зору. Це біноклі, зорові труби, прилади нічного бачення з оптико–електронним посиленням світла.

Хоч безпосередні спостереження продовжують відігравати важливу роль у сучасній науці, однак найчастіше наукове спостереження буває опосередкованим, тобто здійснюється за допомогою тих чи інших технічних засобів. Поява й розвиток таких засобів багато в чому визначили те величезне розширення можливостей методу спостережень, яке відбулося за останні чотири століття.

Розвиток сучасного природознавства пов’язаний зі зростанням ролі так званих непрямих спостережень. Так, об’єкти та явища, які досліджує ядерна фізика, не можна спостерігати безпосередньо ні за допомогою органів чуття людини, ні за допомогою найдосконаліших приладів. Те, що вчені спостерігають у процесі емпіричних досліджень в атомній фізиці, — це не самі мікрооб’єкти, а тільки результат їхнього впливу на певні об’єкти, які є технічними засобами дослідження.

Наприклад, при вивченні властивостей заряджених частинок за допомогою камери Вільсона ці частинки сприймаються дослідником побічно завдяки таким видимим їхнім проявам, як утворення треків, що складаються з безлічі крапельок рідини.

Непрямі спостереження обов’язково ґрунтуються на певних теоретичних положеннях, що встановлюють певний зв’язок (скажімо, у вигляді математично вираженої функціональної залежності) між явищами, які можна спостерігати, і тими, які не піддаються спостереженню.

Узагалі, будь-які наукові спостереження, хоч вони й спираються передовсім на роботу органів чуття, водночас потребують участі і теоретичного мислення. Дослідник, спираючись на свої знання, досвід, повинен усвідомити чуттєві відчуття й виразити їх (описати) або в поняттях звичайної мови, або — більш чітко і спрощено — за допомогою певних наукових термінів, у вигляді певних графіків, таблиць, малюнків і т.п.

Сутність викладеного дає підстави стверджувати, що спостереження є надзвичайно важливим методом емпіричного пізнання, який забезпечує одержання різноманітної інформації про навколишній світ. Як свідчить історія науки, якщо правильно використовувати цей метод, то він є досить плідним.