- •Контрольні питання з курсу "нова історія країн азії і африки"
- •1. Соціально-економічний і політичний розвиток країн Азії, Африки на середину XVI - початок XVII ст.
- •2. Колоніальна експансія європейських держав в Азії і Африці та її наслідки.
- •3. Політичний устрій та соціально-політичний розвиток Японії в період токугавського сьогунату (поч. XVII - XVIII ст.).
- •4. Японія в і пол. XIX ст.: поглиблення кризи феодалізму, особливості розвитку капіталізму, проникнення іноземних держав та його наслідки.
- •5. Причини, рушійні сили, характер, хід, особливості і результати революції 1867-1868 рр. В Японії.
- •6. Буржуазні реформи і перетворення епохи Мейдзі та їх значення для розвитку Японії.
- •7. Політичний розвиток Японії в останній третині XIX - на початку XX ст.: виникнення політичних партій, прийняття Конституції 1889 р., формування нової політичної системи.
- •8. Економічний розвиток Японії в 70-х рр. XIX - на початку XX ст. Особливості формування японського варіанту індустріального суспільства.
- •9. Зовнішня політика Японії в кінці XIX - на початку хх ст.
- •10. Соціально-економічна і політична криза в Китаї в кінці XVI - на початку XVII ст. Завоювання Китаю маньчжурами і утворення Цінської імперії.
- •11. Суспільно-політичний устрій і економіка Китаю у XVII - XVIII ст. "Закриття" країни і політика іноземних держав.
- •12. Криза феодальних відносин в Китаї в першій половині XIX ст. Перша опіумна війна. Насильницьке "відкриття" Китаю капіталістичними державами та його наслідки.
- •13. Селянська війна в Китаї. Утворення, державний устрій, аграрна програма, причини падіння і значення Тайпінської держави.
- •14. Втручання іноземних держав у внутрішні справи Китаю. Друга опіумна війна та її наслідки.
- •15. Реформаторський рух в Китаї. Кан Ювей і "Сто днів реформ".
- •16. Причини, характер, рушійні сили, хід, особливості і наслідки повстання іхетуанів.
- •17. Політичне і соціально-економічне становище Китаю на початок XX ст. Перетворення Китаю в напівколонію іноземних держав.
- •18. Виникнення і розвиток революційно-демократичного руху в Китаї. Сунь Ятсен і "три народних принципа".
- •19. Причини, етапи, хід наслідки і значення Сіньхайської революції. Падіння Цінської монархії.
- •20.Політичний і економічний розвиток Кореї в кінці XVI - 60-ті рр.. XIX ст.
- •21. Насильницьке "відкриття" Кореї та його наслідки. Анексія країни Японією.
- •22. Становище монголів під владою маньчжурів (XVII - XIX ст.).
- •23. Монголія в період автономії (початок XX ст. - 1918 р.)
- •24. Політичний і соціально-економічний розвиток імперії Великих Моголів в Індії (XVI - поч. XVIII ст.)
- •25. Криза і розпад імперії Великих Моголів. Початок і хід англійського завоювання Індії у XVIII ст.
- •26. Завершення англійського завоювання Індії. Аграрна політика та організація управління і експлуатації країни в першій половині XIX ст.
- •27. Причини, рушійні сили, етапи та хід індійського національного повстання 1857-1859 рр.
- •28. Розвиток капіталістичних відносин в Індії та нові методи колоніальної експлуатації в останній третині XIX ст..
- •29. Утворення і діяльність Індійського національного конгресу. Ліберальна і радикальна течії в Індійському національному конгресі.
- •30. Національно-визвольний рух в Індії на початку XX ст
- •31. Основні риси і особливості економічного і соціально-політичного розвитку країн Південно-Східної Азії в другій половині XIX – на початку XX ст..
- •32. Утворення Дурранійської держави в Афганістані, її політичний лад, соціально-економічний розвиток, зовнішня політика.
- •33. Британська експансія в Афганістан в XIX ст. Та її наслідки.
- •34. Політичний та суспільно-економічний розвиток Афганістану на початку XX ст.
- •1.1 Політичне становище в країні на початку хх століття
- •1.2 Соціально-економічний розвиток Афганістану на початку хх століття
- •35. Політичний та соціально-економічний занепад Сефевідської держави в Ірані (XVII - перша третина XVIII ст.).
- •36. Соціально-економічні наслідки проникнення європейців в Іран в XIX ст. Бабідські постання, їх причини, хід та наслідки.
- •37. Іран на початку XX ст.: причини, хід, основні етапи, характер, значення і наслідки революції 1905-1911 рр.
- •1.2 Политические предпосылки и причины
- •1.3 Религиозные предпосылки и причины
- •2. Ход событий
- •2.1 Первый этап революции
- •2.2 Второй этап революции
- •3. Итоги революции
- •39. Криза Османської імперії і реформи в кінці XVIII - 30-х рр. XIX ст. Та їх наслідки.
- •40. Соціально-економічні і політичні передумови, етапи, зміст, результати і наслідки танзімату в Османській імперії.
- •41. Османська імперія в останній третині XIX ст.: Конституція 1876 р., перетворення країни в напівколонію європейських держав. Зародження буржуазно-національного руху
- •42. Революція 1908-1909 рр. В Османській імперії та її наслідки.
- •44. Єгипет в і пол. XIX ст.: реформи Мухаммеда Алі, боротьба з Туреччиною та їх наслідки.
- •45. Єгипет в II половині XIX ст.: проникнення іноземного капіталу, розвиток національно-визвольного руху, англійська окупація.
- •Аравія у XVIII - 1840 р. Боротьба Саудідів за об'єднання країни.
- •47.Друга держава Саудідів в Аравії. Утворення королівства Саудівська Аравія.
- •48.Арабські країни Азії у XVIII - на початку XX ст. (Йємен, Оман, Кувейт, Ірак).
- •49.Країни Північної Африки у XVIII - на початку XX ст. (Лівія, Алжир, Марокко, Туніс).
- •50.Цивілізаційні та державні утворення в Африці XVII - XIX ст.
- •52.Політичний та соціально-економічний розвиток Ліберії в XIX – на початку XX ст.
- •Значущі події середини XX-го століття
- •53.Боротьба Ефіопії за незалежність і суверенітет у XIX - на початку XX ст.
- •54.Судан у XVIII - на початку XX ст.
- •XviiIст.
- •XIX століття
- •XX століття
35. Політичний та соціально-економічний занепад Сефевідської держави в Ірані (XVII - перша третина XVIII ст.).
Сефевидский Иран после правления Аббаса I
Ослабление центральной власти при преемниках Аббаса I привело к экономическому упадку страны и, как следствие этого, к росту налогового бремени. Усиление налогообложения в деревне вело к бегству крестьян с земли. В 1710 г. шаханшах Султан Хусейн издал даже специальный ферман о прикреплении крестьян к их земле. Ухудшилось также и положение городов, пришла в упадок торговля, включая и внешнюю, что в немалой степени было связано с ослаблением имперской системы в целом.
На рубежі XVII-XVIII ст. в стране произошло несколько восстаний сельского и городского населения, а преследование мусульман-суннитов и ухудшение статуса христиан способствовали восстаниям на национальных окраинах—среди армян, курдов, афганцев и др. Особо значительный размах получило движение афганцев, захвативших на некоторое время в 1722 г. значительную часть Ирана, включая столицу Исфаган.
Внутренние распри в Иране в немалой мере облегчили задачу его внешних противников, России и Турции. Русские в 1722—1723 гг. заняли Дербент и Баку, а турки — Восточное Закавказье, почти весь Азербайджан и немалую часть Западного Ирана. Только объединение иранцев в Мазендаране вокруг шаха Тахмаспа II помогло изгнать урок «афганцев. При этом основную роль в победе над врагами сыграл талантливый полководец Тахмаспа Надир-хан из тюркского племени афшар.
В 1729 г. Надир взял Исфаган и восстановил Тахмаспа на престоле Сефевидов. Успехи в войнах последующих лет, приведшие к восстановлению власти Сефевидов над почти всей прежней территорией империи, укрепили престиж Надира, который вскоре низложил Тахмаспа и добился в 1736 г. провозглашения себя шахом Ирана. Став шахом, Надир (1736—1747 гг.) продолжал активную внешнюю политику. Он не только вернул все прежние земли империи, но и провел ряд успешных походов, позволивших присоединить к Ирану часть Грузии, Армении и Дагестана, весь Азербайджан, Афганистан, Белуджистан. Бухарское и Хивинское ханства признали себя вассалами Надира.
Однако наибольшего успеха он добился в результате похода 1739 г. на Индию. Разгромив войско Великих Моголов и разграбив город Дели, Надир вывез в свою столицу Мешхед неслыханные сокровища — на 500 млн. рупий драгоценных камней, которые он оставил себе, и еще на 200 млн. рупий прочей добычи, доставшейся его войску. Эти награбленные сокровища позволили Надиру на некоторое время сократить налоговые ставки с иранского населения и удовлетворить аппетиты войска, в котором большую долю составляли по-прежнему воинственные кочевые племена. Надир построил заводы для литья пушек и ядер к ним. Он принял меры для восстановления разрушенных городов, плотин, для возвращения крестьян и горожан в их родные места.
Политика веротерпимости (сам Надир-шах был суннитом и потому стремился наладить мир между суннитами и шиитами; он покровительствовал также и христианам, иудеям, даже сектам зороастрийцев) помогала шаху смягчить внутренние противоречия, но она вызвала недовольство шиитского большинства.
В области земельных отношений, как и в административной политике, Надир-шах стремился к усилению роли государства и центральной власти. При нем снова возросла доля государственных земель за счет сокращения владений кызылбашской знати, частично и вакуфов. Все эти меры в целом были разумны и в принципе вполне могли надолго обеспечить стабильность власти правителя, имевшего популярность в народе.
Однако ситуация складывалась иначе. Начать надо с того, что сам шах с возрастом становился мелочным и подозрительным. Его жестокость, вздорность, непоследовательность с каждым годом все больше озлобляли его окружение и вызывали недовольство населения. Военные неудачи в последние годы жизни Надира привели к тому, что шах резко увеличил налоговые ставки, бесцеремонно взимая налоги и с тех, кому были дарованы льготы, и за те годы, которые прежде были объявлены льготными.
Восстания и возмущения народа топились в крови. Популярность правителя быстро сходила на нет. Искали удобного случая поднять мятеж и недовольные шахом кызылбашские эмиры, и ханы кочевых племен, часть которых поддерживала притязания на престол самозванцев, выдававших себя за уцелевших потомков Сефевидов. Проявляло недовольство, ущемленное в своих привилегиях, шиитское духовенство. И в наиболее напряженный для Надир-шаха момент, когда заподозривший заговор правитель был готов умертвить всю свою родню из числа афшарских ханов, эти последние опередили его, убив шаха в его собственном шатре. После смерти шаха Иран снова оказался в состоянии глубокого политического кризиса и фактически распался на части. В Хорасане правил внук Надира Шахрух. Ханства Северного Азербайджана, Армения, а также Грузия стали фактически независимыми. Часть Северного Ирана захватили вожди племени каджаров, Южный — вожди племени зендов. Восточный Иран снова оказался в руках афганцев.
В 1758 г. зендский Керим-хан сумел одолеть каджаров и азербайджанцев и объединить в своих руках значительную часть Ирана. Правда, он не объявил себя шахом, ограничившись титулом векеля (регента), но достаточно успешно управлял страной два десятилетия. Керим-хан провел несколько существенных реформ, направленных на ограничение произвола местных властей, восстановление ремесел и городов, регулирование налогообложения. Одновременно с этим он стремился ограничить связи Ирана с западными странами. Немалое место во внешней политике Керим-хана играли взаимоотношения с Россией, в основном торгово-дипломатические, а также с Турцией, с которой он вел войны за Басру. Смерть Керим-хана зендского в 1779 г. снова поставила Иран на грань кризиса. Начались феодальные междоусобицы ханов и борьба за власть.
