46. Аравія у XVIII - 1840 р. Боротьба Саудідів за об'єднання країни.

Аравійський півострів був найбільш відсталим регіоном арабського світу. Феодальні відносини співіснували тут з вельми сильними пережитками первіснообщинного ладу і досить широко поширеним рабством. Кочівники-бедуїни і осіле населення оазисів розпадалися на безліч часто ворогували між собою племен. Господарські потреби населення Аравії, загроза іноземного поневолення (з боку Османської імперії, Ірану, а також європейських колонізаторів) породжували тенденцію до об'єднання дрібних князівств, яка реалізувалася в дуже складних і суперечливих умовах крайньої економічної і політичної відсталості.

Більш яскраво об'єднавчий рух проявилося у внутрішніх районах північно-західній частині Аравійського півострова, в князівствах Неджда. Тут прапором об'єднавчого руху арабських племен стало релігійне вчення ваххабітів.

Основоположником цього вчення був недждскій богослов Мухаммед ібн Абд аль-Ваххаба (1703-1787). У 40-х роках XVH1 в. він став закликати мусульман повернутися до традицій раннього ісламу, відродити «істинну» віру. Він різко засуджував збереглися племінні культи, засновані на доисламских первісних віруваннях і як би символізували сепаратизм окремих племен. Ваххабіти відстоювали аскетичну простоту вдач, відкидали неробство і предмети розкоші, спів і музику, вживання вина, кави, тютюну. Західні автори називають їх «пуританами пустелі». Ваххабіти вважали турецьких пашів відступниками від віри, а султана - лжехаліфа. Інакше кажучи, ваххабізм в релігійній формі поєднував ідеї подолання племінного сепаратизму та об'єднання Аравії із закликом до боротьби проти турецького панування. Ця ідеологія відображала також протест кочівників-бедуїнів і селянства землеробських оазисів проти усиливавшейся експлуатації та їхні ідеали соціальної рівності.

Ваххабитское вчення прийняв емір невеликого недждского князівства Дарій - Мухаммед ібн Сауд. Династія Сауді-дів розгорнула боротьбу за підпорядкування інших князівств, що завершився в 1786 р перетворенням Неджду в єдине феодально-теократичну державу. Після смерті Абд аль-Ваххаба Саудіди стали також і релігійними керівниками ваххабітів і тепер прагнули поширити свою владу за межі Неджда. Наприкінці XV11I - початку XIX в. вони підкорили узбережжя Перської затоки і Червоного моря, зайнявши Хасу, значну частину Омана, Бахрейн, Кувейт, Хиджаз (включаючи Мекку), і об'єднали, таким чином, під своєю владою майже всю Аравію. Потім розгорнулася боротьба за Сирію та Ірак. Ваххабіти громили війська турецьких пашів, але в Іраку і Сирії вони не зустріли такої підтримки населення, як в Аравін.

Ваххабіти - це послідовники вчення Мухаммада б. Абд ал-Ваххаба. Він народився в 1703-1704 р на Аравійському півострові в сім'ї каді, отримав релігійну освіту. Стрижнем доктрини ваххабітів було вчення про єдинобожжя (таухид): Аллах - єдине джерело творіння і тільки він гідний поклоніння з боку людей; однак мусульмани відійшли від цього принципу, поклоняючись святим, вводячи різні нововведення. Ваххаб вважав, що необхідно очищення ісламу, повернення до його витоків. У суспільно-політичній сфері ваххабіти проповідували соціальну гармонію, братерство і єдність всіх мусульман, виступали із закликами суворого дотримання морально-етичних принципів раннього ісламу, засуджували розкіш, користолюбство і т.д. У вченні ваххабітів важливе місце займала ідея джихаду не тільки проти язичників, але і проти мусульман, які «відступили» від принципів раннього ісламу. Уже для раннього ваххабізму був характерний крайній фанатизм у питаннях віри і екстремізм в практиці політичної боротьби. Ваххабіти зустріли підтримку серед шейхів Аравії, в тому числі представників роду Ал Сауд - емірів ад-Діріі. Саудіди зробили ваххабізм прапором своєї боротьби за незалежність.

Правитель міста Ад-Дірій Мухаммад ібн Сауд та ісламський проповідник Мухаммад Абдуль-Ваххаба об'єдналися з метою створення єдиного потужного держави. Цей союз, укладений в XVIII столітті, поклав початок правлячої донині династії Сауд. Через деякий час молода держава зі столицею в Ад-Дірій піддалося тиску з боку Османської імперії, стурбованої посиленням арабів у своїх південних кордонів і завоюванням ними Мекки і Медини. У 1817 році османський султан відправив на Аравійський півострів війська під командуванням Мухаммеда Алі-паші, які розгромили відносно слабку армію Імама Абдалли. Таким чином, Перше Саудівське держава проіснувала 73 роки.