Значущі події середини XX-го століття

У 1926 році американські корпорації надали Ліберії великий кредит в 5 млн доларів.

У 1930-х роках Ліберію звинувачували у співучасті в торгівлі рабами; як таке розглядався дозвіл вербувати робочу силу на території Ліберії для плантацій в Екваторіальній Гвінеї і Габоні; завербовані працівники піддавалися жорстокому поводженню і перебували практично на правах рабів. Тодішній президент Чарльз Кінг змушений був піти у відставку, і Великобританія навіть ставила питання про встановлення опіки над Ліберією. Комісія Ліги Націй підтвердила основні пункти звинувачень.

Після початку Другої світової війни Ліберія знову проголосила нейтралітет, але її територія використовувалася для перекидання американських військ у Північну Африку. У 1944 році Ліберія офіційно оголосила війну Німеччини.

53.Боротьба Ефіопії за незалежність і суверенітет у XIX - на початку XX ст.

XIX століття

У середині XIX століття дрібний феодал Каса з Куари почав боротьбу за об'єднання Ефіопії в централізовану державу. Спираючись на дрібнопомісних феодалів, він завдав в 1853 році поразки правителю центральних областей - расу Алі, потім після запеклих боїв розбив правителя області Тигре раса Уибе. У 1855 році Каса проголосив себе імператором під ім'ям Теодрос II.

Теодрос повів рішучу боротьбу з феодальним сепаратизмом. Була створена регулярна армія, реорганізована податкова система, заборонена работоргівля, у церкви була відібрана частина земель, володіння що залишилися були обкладені податком. Було скорочено кількість внутрішніх митниць, почалося будівництво військово-стратегічних доріг, в Ефіопію запрошувалися європейські фахівці. Однак введення податків на духовенство призвело до конфлікту з церквою, яка підняла феодалів на боротьбу проти імператора. До1867 року влада Теодроса поширювалася лише на незначну частину країни. У цьому ж році виник конфлікт з Великобританією, спровокований арештом в Ефіопії кількох підданих британської корони. У жовтні 1867 року в Ефіопії висадився корпус британських військ (чисельністю понад 30 тис. чол., включаючи допоміжний персонал з числа індійців). Армія імператора Теодроса налічувала до того часу не більше 15 тис. чол. Єдиний бій між ефіопами і англійцями у відкритому полі відбувся 10 квітня 1868: 2 тис. британців перемогли 5 тис. ефіопів завдяки перевазі в дисципліні і озброєнні. Після цього Теодрос спробував укласти мир, звільнивши заарештованих та відіслав у подарунок англійцям безліч худоби. Проте британці відкинули мир і почали штурм фортеці Мекдела, де перебував імператор. Не бажаючи здаватися в полон, Теодрос наклав на себе руки. Британці взяли Мекделу, знищили всю ефіопську артилерію, забрали в якості трофея імператорську корону і в червні 1868 року покинули територію Ефіопії. Після загибелі Теодроса II почалася війна за престол. Спочатку імператором став Текле-Гійоргіс II (1868-1871), але потім він був переможений Йоханнис IV (1872-1889). У 1875 в Ефіопію вторглися війська Єгипту. У листопаді 1875 ефіопам вдалося в битві біля Гундети розбити основні угруповання єгипетських військ. Проте в грудні 1875 Єгипет висадив в Массауа новий експедиційний корпус. У березні 1876 ефіопам вдалося розгромити його в битві при Гурі. Мир між Ефіопією і Єгиптом був укладений в червні 1884, і Ефіопія отримала право користування портом Массауа. У 1885 імператор Йоханнис IV сам почав війну проти махдістского Судану. У 1885-1886 роках ефіопські війська перемагали суданців, але в цей час почалася окупація північних районів Ефіопії Італією. Бойові дії між ефіопами та італійцями йшли з перемінним успіхом. У 1888 імператор Йоханнис запропонував мир Судану. Однак халіф Судану Абдаллах висунув неприйнятну умову - прийняття Йоханнисом ісламу. На початку 1889Йоханнис особисто повів 150-тисячну армію на Судан, і в березні 1889 був смертельно поранений у битві на кордоні. Новий імператор Менелік II (1889-1913) придушив сепаратизм у Годжамі і Тигре, відтворив єдину ефіопську державу. У 1889 між Італією та Ефіопією був укладений Уччіальський договір, за яким Менелік визнав перехід до італійців прибережних районів. У 1890 Італія об'єднала всі свої володіння на Червоному морі в колонію Еритрея і оголосила, що за договором 1889 Ефіопія визнала протекторат Італії над собою. Це змусило Ефіопію до відновлення з 1894 року військових дій між Ефіопією й Італією. В кінці 1894 італійські війська зайняли міста Адді-Угрі, Адді-Грат і Адуа. До жовтня 1895 року італійці окупували всю область Тигре. Імператор Менелік відправив проти італійців 112 000 армію, сформовану з загонів правителів областей Ефіопії. 7 грудня 1895 в битві при Амба-Алаге ефіопські війська під командуванням раса Меконнина (батька майбутнього імператора Ефіопії Хайле Селассіє) завдали великої поразки італійським військам. Імператор Менелік запропонував Італії мир. Італійці відмовилися і війна відновилася. 1 березня 1896 відбулася битва при Адуа, в якій італійці були повністю розгромлені. В 1893-99 Менелік II встановив сучасні кордони Ефіопії завоювавши ряд областей на південь і південний захід від Аддис-Абеби - Уоламо, Сидамо, Кафа, Гіміре та ін. Таким чином Ефіопські корпуси та армії практично зупинили просування Британської колоніальної імперії в Африці. Практично Ефіопія витримала шалений колоніальний тиск Великобританії, що закінчилося вибором іншого об'єкта для Британського нападу на Півдні Африки і початку Другої Англо-бурської війни. Менелік II видав указ, що обмежив і скасував рабство, дозволяв обертати на рабів тільки військовополонених і на строк не більше 7 років. При Менеліку будувалися дороги, з'явилися телеграф і телефон, розвивалася торгівля. У правління Менеліка в Ефіопії відкрилася перша лікарня (російський військовий госпіталь для допомоги пораненим при Адуа), і з'явилася перша газета. У 1897 Менелік II встановив дипломатичні відносини з Російською імперією.

Перша половина XX століття У 1913 Менелік II помер. Імператором став його 17-річний онук Лідж Іясу V. Ефіопія формально не брала участь у Першій світовій війні, проте імператор Іясу вів курс на зближення з Німеччиною, сподіваючись спертися на неї в боротьбі проти англійців, французів і італійців. У вересні 1916 імператор Іясу був повалений. Імператрицею була оголошена 40-річна дочка Менеліка Заудіту (тітка поваленого імператора), а регентом, тобто фактичним правителем, 24-річний Тефері Меконнин. До цього він, один з молодших синів раса Меконнина, з 16-річного віку був губернатором області Сидамо, потім області Харера. Після перевороту 1916 Тефері Меконнин отримав титул рас (приблизно відповідає князю). Після смерті в листопаді 1930 року імператриці Заудіту рас Тефері був коронований як імператор Хайле Селассіє (1930-1974). У 1931 він оприлюднив першу ефіопську конституцію. Встановлювалася абсолютна влада імператора при дорадчому парламенті з палатою депутатів і сенатом. Планувалося повністю скасувати рабство протягом 15-20 років. В 1934-35 відбулися збройні зіткнення на кордоні з італійськими володіннями. В жовтні 1935 війська фашистської Італії вторглися в Ефіопію. Кілька місяців ефіопські війська чинили запеклий опір, іноді досягаючи окремих успіхів. Однак 31 березня 1936 основні сили ефіопської армії були розбиті при Май-Чоу. 5 травня 1936 італійські війська під командуванням маршала Бадольо увійшли до столиціАддис-Абебу, а 1 червня 1936 Італія включила Ефіопію до складу колонії Італійська Східна Африка разом з Еритреєю і Сомалі. Італійська окупація країни продовжувалася до весни 1941 року, коли британська армія за підтримки допоміжних сил, набраних в африканських колоніях, звільнила Ефіопію і зайняла інші італійські володіння на Африканському розі.