4.3. Методика визначення аудиторського ризику

Дуже важливим питанням для аудитора є методика визначення величини аудиторського ризику. Зазначимо, що єдиної такої методики немає. Вона, як правило, розробляється кожною аудиторською фірмою або окремим аудитором відповідно до умов конкретної перевірки. З цією метою створюють такі звані моделі аудиторського ризику, які постійно удосконалюються.

Як свідчить зарубіжний досвід, прийнятна величина загального аудиторського ризику становить 1–5% (0,01 – 0,05). Вибираючи методику визначення аудиторського ризику і його допустиму величину, необхідно

Рис. 4.2. Порядок оцінки аудиторського ризику й уточнення її у процесі аудиту

враховувати конкретні умови перевірки, її термін, характер діяльності клієнта, компетентність і кваліфікацію аудитора, його попередній досвід аудиторських перевірок і багато інших факторів.

Проте на підставі вивчення спеціальної зарубіжної літератури (Р. Додж, Дж. Робертсон), можна подати найбільш загальну методику (модель) розрахунку аудиторського ризику, яка може бути виражена такою формулою:

АР = ВР · РО · РК· РН,

де АР – аудиторський ризик;

ВР – властивий ризик;

РК – ризик системи внутрішнього контролю;

РН – ризик не виявлення помилок аудитором.

Якнайповнішу методику розрахунку аудиторського ризику розкрив Дж. Робертсон, який зазначив ряд важливих моментів:

- аудитор не може повністю довіряти системам обліку і внутрішнього контролю підприємства-клієнта. У такому разі ризик системи обліку або внутрішнього контролю зводиться до нуля (РО = 0, РК = 0), а це означає, що і загальний аудиторський ризик, виходячи з формули, дорівнюватиме нулю, чого не може бути, оскільки кожна аудиторська перевірка супроводжується певним ризиком;

- аудитор не може дозволити собі встановити високий рівень ризику не виявлення (наприклад, більш як 50%) при високих ризиках систем обліку і внутрішнього контролю та властивого ризику, оскільки у цьому разі загальний аудиторський ризик буде також дуже високим (більш як 5%), чого допустити не можна, бо перевірку вважатимуть проведеною не на належному рівні.

Наприклад:

АР = ВР (1,0) · РО (0,8) · РК (0,9) · РН (0,5)= 0,36;

- аудиторську перевірку вважатимуть проведеною на належному рівні, якщо аудитор установить низький ризик невиявлення (0,01) за умови повної недовіри до систем обліку і внутрішнього контролю клієнта та до діяльності його підприємства в цілому.

Так,

АР = ВР (1,0) · РО (1,0) · РК (1,0) · РН (0,01)= 0,01.

З урахуванням поданої вище загальної моделі аудиторського ризику і того, що ризик не виявлення, як уже було зазначено, складається з ризику тестового контролю і ризику аналітичного огляду, розрахунок може бути таким:

АР = ВР · РО · РК · РАО · РТ,

де РАО – ризик аналітичного огляду;

РТ – ризик тестового контролю.

Такий принцип оцінки аудиторського ризику широко використовується на практиці, наприклад аудиторською фірмою КРМG у Німеччині.

Зарубіжний досвід свідчить, що величину оцінки аудиторського ризику можна не тільки виражати у процентах, коефіцієнтах, абсолютному числовому значенні, вона може бути визначена аудитором і словами: “низький”, “середній”, “високий”, що часто використовується на практиці.